Поняття про конкурентну здатність культурних рослин та показники їх антибуря'нової ефективності

Відомо, що агрофітоценоз є складною біологічною системою.

У фітоценології для загальної характеристики сукупності пристосувань утвердився і став популярним термін еколого-ценотична стратегія виду. Т.А. Работнов запропонував розуміти під еколого-ценотичними стратегіями розвитку виду сукупність пристосувань, що забезпечують йому можливість існування разом з іншими організмами і займати визначене місце у відповідних біоценозах.

Л.Г. Раменский (1935, 1938) запропонував систему ЕЦС, яка складається з трьох типів:

1.Віоленти (силовики. леви) – конкурентно сильні рослини, що пригнічують ріст сусідів за рахунок інтенсивного росту (енергія життєдіяльності) та повнотою використання ресурсів середовища. Віолентність пов'язана з сильно розвинутою системою поглинаючих органів (листя, корені), їх розташуванням, що забезпечує даній рослині можливість особливо повно використовувати екотопічні ресурси.

2.Патієнти (виносливці, верблюди) – своє місце в рослинному угрупуванні беруть своєю здатністю витримувати несприятливі умови (нестача води, низька температура, високий вміст солей у ґрунті тощо).

3.Експлеренти (доповнювані, шакали) – здатні швидко захоплювати територію і займати місце між сильними рослинами, але вони так само швидко можуть бути витіснені з угрупування в природних фітоценозах іншими видами. Експлерентність проявляється через систему пристосувань (наявність великої чисельності життєздатного насіння в ґрунті або добре виражена здатність до вегетативного розмноження, швидке і масове надходження насіння на поля, наприклад, при наявнос­ті летючок тощо).

Серед культурних рослин віолентність підтримується агрокомплексом, завдання якого – дати максимум сприятливих умов для розвитку даного виду. Біологічний же рівень їх віолентності можна опосередковано визначити за рівнем стійкості даних видів до екстремальних умов. Конкурентний вплив віоленту може бути всестороннім – охоплювати всі ресурси, або одностороннім – максимальне використання одного ресурсу. По цьому серед віолентів можна виділити ряд ценотипів.

Патієнти без конкуренції ростуть краще і краще використовують умови середовища. Потенційний оптимум у рослин з даною стратегією розвитку не співпадає з фактичним. Наприклад, багато "сухолюбів", "тінелюбів", "солелюбів" тощо краще ростуть і розвиваються при достатній кількості вологи, сонця і відсутності надлишків солі в ґрунтовому розчині. Разом із тим, на поліпшення забезпечення ресурсами краще реагують віоленти, а не патієнти.

В експлерентів біологічною основою існування даної групи видів у рослинних угрупуваннях є здатність їх насіння довгий час зберігати життєздатність у ґрунті, а також здатність засвоювати значну кількість доступних поживних речовин, які накопичуються на звільнених екотопах. У рослин з такою ЕЦС фактичний оптимум співпадає з потенційним у чистих посівах і порушується лише під конкурентним впливом інших рослин. Серед експлерентів можна виділити:

1. Несправжні експлеренти:

- сезонні експлеренти – використовують послаблення конкуренції в якийсь певний сезон. Характерний для післяжнивних бур’янів, основу яких складають пізні ярі бур’яни.

- флуктуаційні експлеренти – значне поширення можуть мати, коли складаються несприятливі умови для інших видів.

2. справжні або типові експлеренти:

- демутаційні (дегресійні) експлеренти – здатні широко розвиватися в місцях з відсутністю або зрідженістю культури.

- секційні – поява яких зумовлена секційними (закономірними) змінами рослинного угрупування.

Стратегія розвитку кожного виду індивідуальна і включає в різних співвідношеннях ознаки декількох типів, причому значення кожного з них змінюється залежно від екологічної ситуації.

В цілому виділені у фітоценології стратегії життя рослин можна розглядати як три напрями еволюційного розвитку рослин:

1. Здатність особливо повно використовувати ресурси середовища, тому в результаті у рослин даної групи виражена сильна конкурентна здатність пригнічувати ріст і розвиток сумісних видів (віоленти).

2. Здатність успішно рости в умовах малопридатних або взагалі непридатних для рослин першої групи (віолентів), задовольняючись обмеженими ресурсами (патієнти). Жоден з віолентів не здатен повністю використати всі наявні ресурси, тому завжди є місце для рослин, що набули здатності розвиватися в умовах обмежених ресурсів.

3. Здатність уникати конкурентної боротьби з рослинами, що відносяться до перших двох груп за рахунок швидкого використання місць з послабленою інтенсивністю конкуренції (експлеренти).

Усі особини, які проростають в агрофітоценозі, за стратегічним значенням для виду можна поділити умовно на:

1. Особи, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток даного виду, його місце в агрофітоценозі та забезпечують функцію відтворення. Ці рослини розвиваються в найбільш сприятливих умовах, дають максимальну плодючість і мають максимальні розміри.

2. Резервні рослини, що забезпечують його відтворення в умовах несприятливих абіотичних змін. У разі відсутності несприятливих умов ця група рослин може взагалі випадати з складу агрофітоценозу. Це в основному рослини ранніх та пізніх сходів, пригнічені, малорослі (неотенічні форми). Поява даної групи рослин зумовлена тим, що стійкість до багатьох несприятливих факторів неможлива в одній і тій же особі.

3. Резервні рослини, що забезпечують захист основних від сильного негативного впливу рослин інших видів, що можуть витіснити, пригнітити даний вид та від знищення виду тваринами, які споживають даний вид. Ця група рослин часто не утворює генеративних органів і випадає зі складу популяції після виконання своїх функцій. В основному вони присутні у складі угрупування в початковий період його формування.

Наявність всіх трьох груп рослин у складі популяцій різних видів бур'янів не однакова і залежить від ЕЦС виду та системи заходів антропічного впливу на бур'яни, що застосовується в даному агрофітоценозі.

З розвитком фітоценозу в окремі періоди може не вистачати ресурсів і в першу чергу для резервних рослин, що призводить до затримки росту і розвитку та відмирання. Найбільший процент відмирання рослин спостерігається в початкових фазах розвитку. При цьому чим вищий рівень родючості ґрунту, тим вищий процент проростання і менша загибель проростків і сходів і навпаки – чим нижча родючість ґрунту, тим вища загибель проростків. У період сходів спостерігається пряма залежність зберігання сходів від ступеня окультуреності ґрунту. У міру росту і розвитку спостерігається зворотна залежність.

Поиск по сайту: