Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Проаналізувати цінності та інтереси держав і суспільств у формуванні зовнішньої політики



Принципи, напрями, пріоритети та ф-ї зовн. політики держави, насамперед, формулюються на основі інтересів держави і сусп. Базовою вимогою у здійсненні зовн. політ. є якнайповніше та якнайефективніше забезпеч. націон. інтересів держ.

Інтереси держави у сфері МВ становлять три основні групи:

По-перше, це стратегічні та геополітичні інтереси, які пов'язані з гарантуванням нац. безпеки країни та захистом її політ. незалежності.

По-друге, це економічні інтереси.

По-третє, це регіональні, субрегіональні, локальні інтереси, пов'язані із забезпеченням різноманітних специфічних потреб внутр. розвитку країни.

Цінності та інтереси – це основа, яка в поєднанні з можливостями та обставинами формує зовнішню політику держави.

Зовнішня політика – це послідовна внутрішньоузгоджена взаємодія держави з іншими акторами МВ з метою забезпечення національних інтересів.

Із забезпеченням зовн-політичних інтересів держави тісно повязані наступні поняття:

Стратегічний курс – це план довгострокової діял. держави по реалізації національних інтересів. В свою чергу, національний інтерес – це узагальнення органами держ. влади інтересів громадян держ. у визначеній сфері. Ідентифікацію стратегічних інтересів, пов’язаних з політ. системою, можна ототожнювати з тактичними інтереси, проте вони відрізняться у часовому плані. Стратегічний вибір – це пошук базових орієнтацій в діял. суб’єктів політики в конектсті історично-культуного розвитку. Стратегічні цілі формуються на далеку чи близьку перспективу для реалізації загальних цілей держави.

Традиційно гол. національно-державний інтересвключає три осн. елем.:

- військова безпека;

- економічне процвітання і розвиток;

- державний суверенітет як основа контролю над певною територією та населенням.

Сучасні дослідники виділяють наступні інтереси держав і суспільств:

- постійні або фундаментальні (захист території, насел. і держ. інститутів від зовн. небезпеки; розв. зовн. торгівлі та зрост. інвестицій, захист інтересів націон. капіталу за кордоном; взаємовідносини із союзниками і вибір зовн-політ. курсу);

- проміжні (перемога у збройному конфлікті, створ. альянсу для досягнення конкретної мети на даному етапі розв. МВ, вступ до міжн. організації);

- інтереси виживання (усунення загрози самому існуванню держави);

- життєві інтереси (захист безпеки і добробуту нації від серйозних потрясінь);

- периферійні або дрібні інтереси (інтереси локального характеру).

В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелект., істор., моральних цінностей. Без врахування культ.-істор. традицій і націон. цінностей розуміння міжн. політики буде неповним. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність невід'ємним елем. нац. інтересу. В науковій літ-рі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, нац. інтерес є усвідомленням та відображенням в діяльності його лідерів корінних потреб держави.

Головне завд. зовн. політики б-я держави - це забезп. її внутр.розвитку. Сила держави і сьогодні є важливішим засобом забезпеч. інтересів і досягнення зовн-політ. цілей. Але, реалізуючи свої власні інтереси, держави обов'язково втягуються в моральні конфлікти, оскільки здійснення інтересів і цілей засобами сили постійно входить у протиріччя з певними моральними нормами, з універсальними ідеалами.

Держава у поглядах класичних мислителів (Платон, Арістотель, Спіноза, Гегель) сама є проявом моральної ідеї. Кожна держава як конкретна історична індивідуальність керується у своїй поведінці своїми особливими етичними принципами; вона не підкоряється прямо ніяким зовнішнім відносно неї моральним принципам і не наслідує сліпо ніякі абстрактні міркування про людські права в реалізації свого держ. інтересу, особливо в галузі МВ. В силу такого трактування держави цими філософами не визнавався конфлікт між політикою, з одного боку, і мораллю й справедливістю з іншого. Гегель взагалі вважав абсурдним саме припущення, що політика може бути в конфлікті з правами та обов'язками.

Міжн. політика повинна базуватись на двох принципах: захищаючи й сприяючи реалізації власних інтересів, будь-який суб'єкт МВ повинен з повагою ставитись і до інтересів інших держав. Це означає, що розум держави, виражений в його націон. інтересі, полягає в усвідомленні як власної сутності й природи, так і природи оточення. Цю аксіому і намагається усвідомити сьогодні Укр., розробляючи концепцію зовн. політики та нац. безпеки.

Національна безпека – це державна політика, скерована на створ. внутр. і міжнарод. умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих націон. цінностей; це стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, сусп. та кожного його громадянина. Саме тому політика держави покликана відвести загрози правам і свободам людини, базовим інтересам і цінностям сувере. націон. держави в навколишньому світі.

Аналізуючи цінності та інтереси держав у сісп. в формув. зовн. політ., розглянемо як приклад Україну.

Концептуальну основу націон. стратегії у питаннях безпеки було закладено ще 1990 р. в Декларації про держ. суверенітет України, окремі розділи якої присвячено зовн. і внутр. безпеці, а також МВ. У схваленій на початку 1997 р. Верховною Радою Концепції нац. безпеки Укр. вперше визначено напрями розгляду проблеми наці. безпеки, загрози та заходи з відведення цих загроз.

Надзвичайну роль для гарантув. інтересів країни та її інтеграції до міжн. системи безпеки відіграло прийняття Конституції Укр. В ній багато уваги приділяється безпеці та її складникам - безпеці державній, зокрема екон., інф-ній, екологічній. Згідно з Конст. засновано новий державний орган - Раду національної безпеки та оборони України, попередником якої була створена ще 1992 р. Рада нац. безпеки при Президентові Укр.

За умов зростаючої взаємозалежності світу в ракетно-ядерну епоху попереднє одномірне розуміння безпеки як виключно військово-стратег. проблеми стає надбанням минулого. Зокрема, після аварії на Чорнобильській АЕС для неупереджених політиків і дослідників стала очевидною неподільність безпеки, яка повинна базуватися на взаємовигідній основі, з урахуванням не лише військових, а й політ., екон., еколог., технолог., гуманітарних та інших чинників.

Іншими кроками до стабільності та безпеки на континенті є скорочення озброєнь усіх видів. Зі свого боку Укр.. підтвердила власну відповідальність за виконання Договору про звичайні збройні сили в Європі, підписавши 5 червня 1992 р. спеціальну угоду учасниць Договору про ОБСЄ. Цей Договір зменшує загрозу несподіваного нападу на Укр. та завчасно підготовлених ззовні великомасштабних воєнних дій.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.