Охарактеризувати основні принципи ТПР в міжнародних відносинах

Прикладна дисципліна під назвою «Теорія прийняття рішень» в західній політологічній науці найчастіше називається як «Методи підтримки прийняття рішень» (Decіsіon Scіence or Dіcіsіon makіng), що підкреслює спрямованість на забезпечення осіб, що приймають політичні рішення (або бізнес-рішення), відповідною методологічною базою та інформаційним продуктом на етапі підготовки та прийняття політичного рішення. Переваги рішень, прийнятих на основі математичного моделювання: упорядковують ментальні моделі, якими ми користуємося; позбавлені неточності та неоднозначності; високий рівень дедуктивної складності; знаходження загальних рішень для різнорідних проблем.

Теорія прийняття політичних рішень – це сфера прескриптивних моделей (вирішити, які міри слід прийняти), а не дескриптивне моделювання (що будуть робити люди насправді). Сьогодні теорія прийняття рішень застосовується переважно для аналізу тих проблем, які можна легко й однозначно формалізувати, а результати дослідження адекватно інтерпретувати.

Прийняття політичного рішення – це по суті вибір одного найкращого рішення з деякої множини варіантів або декількох найкращих варіантів. Політичні рішення приймаються за допомогою: інтуїції (відчуття, що це правильно); суджень (вибір, обумовлений знанням чи досвідом); методом раціонального вирішення проблеми (процес, що складається з взаємозалежних етапів). Основні категорії методів прийняття рішень: альтернатива - можлива дія або позиція особи, яка приймає рішення; критерій - певний параметр або атрибут, який характеризує альтернативу, і за яким проводитися порівняння альтернатив; вага критерію - порівняльна важливість параметру або атрибуту з точки зору особи, яка проводить оцінку; ціна альтернативи - кількісне або якісне значення, яке привласнюється альтернативі за певним критерієм; корисність - очікуваний прибуток від використання певної альтернативи за певними критеріями.

Першим етапом прийняття політичного рішення є – етап постановки задачі прийняття політичного рішення. Другим етапом можна вважати - «формування множини альтернатив», оскільки спочатку можемо не мати навіть альтернатив, серед яких потрібно зробити вибір. На цьому етапі множина альтернатив як правило є аморфною, тобто не має структури, оскільки ми не можемо сказати, яка альтернатива краще, яка гірше. Таким чином, наявні альтернативи потрібно структурувати, тобто класифікувати, стратифікувати чи ранжувати.

Прийняття політичних рішень – це складний динамічний процес, гіперкомплексна структура якого створює масштабну проблему для побудови адекватних теоретичних моделей. Цілісної концепції процесів прийняття політичних рішень досі не існує. Два основних метапідходи до прийняття політичних рішень: нормативно-прескриптивний; дескриптивно-експлікативний.

Нормативно-прескриптивний. Політичні дії оптимізуються за допомогою формальних правил, норм і процедур, задачі вибору на рівні формального алгоритму. Переваги підходу: дозволяє раціоналізувати та оптимізувати процес прийняття політичних рішень (ППР); чітко визначити оціночні критерії; зробити математично чіткі розрахунки вигід та витрат альтернативних варіантів рішень. Недоліки підходу – абстрагування від неідеальної політичної практики з її екстрараціональними факторами соціально-гуманітарного плану (індивідуальні та групові інтереси, цінності, емоції, традиції тощо).

Дескриптивно-експлікативний підхід. Увага фіксується не тільки на формалізованих нормах і процедурах, але й на тіньових механізмах і неформальних правилах гри. Враховуються різні фактори - соціальні мережі, індивідуальні мотивації, макроекономічні умови, організаційні ієрархії, соціокультурні стереотипи. Переваги підходу – орієнтація на детальний емпіричний аналіз, комплексність теоретичних моделей ППР. Недолік – відсутність практичних висновків та рекомендацій.

У реальності на практиці дослідники використовують поєднання сильних сторін обох метапідходів.

Поиск по сайту: