Право дозволу на використання

Таким чином, саме первинний суб'єкт права інтелектуальної власності (автор, творець) передає належне йому право на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі на підставі договору, в якому передбачаються умови такого використання. В силу цього інші особи набувають право на використання об'єкту права інтелектуальної власності, а відтак і право на отриманням матеріальної вигоди, за рахунок використання корисних властивостей цього об'єкта.

Право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності

Майнові права інтелектуальної власності не обмежуються тільки використанням та наданням дозволу на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а й передбачають виключне право суб'єкта права інтелектуальної власності перешкоджати неправомірному використанню цього об'єкта (п. З ч. 1 ст. 424 ЦК України).

4. Міжнародні організації

Участь України в міжнародній співпраці у цій сфері реалізується в таких формах:

• активна співпраця з ВОІВ і конкретна участь у роботі її керівних органів, постійних комітетів, комітетів експертів і робочих груп;

• участь у союзах, договорах і угодах, адміністративні функції яких виконує ВОІВ;

• співпраця з регіональними міжнародними організаціями з охорони інтелектуальної власності (Міждержавна рада з питань охорони промислової власності країн СНД, Європейська патентна організація);

• двостороння міжурядова співпраця у сфері охорони інтелектуальної власності, а також співпраця на рівні патентних відомств, авторсько-правових товариств;

• співпраця з неурядовими і громадськими організаціями з питань охорони інтелектуальної власності, зокрема з Міжнародною асоціацією з охорони промислової власності (АІРРІ), Міжнародною федерацією винахідницьких організацій (IFIA), міжнародною федерацією патентних повірених (FICPI), Ліцензійним товариством (LES), Міжнародною асоціацією власників товарних знаків (INTA), Міжнародною федерацією виробників фонограм (IFPI), Міжнародною конвенцією товариств авторів і композиторів (SIZAC) тощо;

• участь в організації і проведенні міжнародних семінарів, конференцій, симпозіумів з питань правової охорони і використання інтелектуальної власності.

Всесвітня організація інтелектуальної власності

Комплекс заходів щодо міжнародної співпраці координує Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка є однією з 16 спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй. Попередником ВОІВ було Об'єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності (BIRPI), створене у 1893 році на базі об'єднання Міжнародних бюро Паризької і Бернської конвенцій. Як ці Бюро, так і BIRPI (до 1970 року) функціонували під «високим наглядом» Уряду Швейцарської Конфедерації. Штаб-квартира BIRPI до 1960 року розміщувалася в Берні, потім отримала постійну акредитацію в Женеві.

Треба відзначити, що згадані органи цієї міжнародної організації здійснювали координацію не тільки питань Паризької і Бернської конвенцій, а ще й шести спеціальних угод і конвенцій, а саме:

• Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода, 1891 рік);

• Мадридської угоди про недопущення фальшивих або таких, які можуть ввести в оману, позначень товарів (1891 рік);

• Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків (Гаазька угода, 1925 рік);

• Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів і послуг з метою реєстр \ції знаків (Ніццька угода, 1957 рік);

• Лісабонської угоди про охорону найменування місць походження і їх міжнародну реєстрацію (Лісабонська угода, 1958 рік);

• Римської конвенції з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм та органів мовлення (Римська конвенція, 1961 рік).

Принципове рішення про створення міжурядової спеціалізованої організації було прийняте в 1967 році на Дипломатичній конференції в Стокгольмі, де була підписана Конвенція, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності. ВОІВ почала діяти а 1970 року, а в 1974 році вона отримала статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

Діяльність ВОІВ регламентується трьома основоположними документами:

• Конвенцією про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності;

• Угодою між Організацією Об'єднаних Націй і ВОІВ;

• Угодою про штаб-квартиру ВОІВ.

Цілі створення ВОІВ були сформульовані в преамбулі до Стокгольмської конвенції (1967 року), а саме:

• поліпшення взаєморозуміння і розвиток співпраці між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до суверенітету і рівності;

• заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі;

• модернізація і підвищення ефективності адміністративної діяльності союзів договорів, створених у сфері охорони промислової власності, а також охорони літературних і художніх творів, при повній повазі до самостійності кожного із союзів.

Згідно з положеннями статті 1 Угоди між ООН і ВОІВ остання несе відповідальність за вчинення належних дій відповідно до своїх основоположних документів, а також дій, передбачених союзами і договорами, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Ця організація сприяє розвитку творчої інтелектуальної діяльності і полегшенню передачі технологій у сфері промислової власності країнам, Що розвиваються, для прискорення їх економічного, соціального і культурного розвитку з урахуванням компетенції ООН та її органів, а також інших установ, що входять до системи ООН.

Діяльність ВОІВ спрямована на:

• сприяння охороні інтелектуальної власності у всьому світі шля хом співпраці між державами і міжнародними організаціями;

• забезпечення адміністративної співпраці між союзами у сфері охорони інтелектуальної власності, союзами, створеними в рамках Паризької і Бернської конвенцій, а також в рамках угод, підписаних членами Паризького союзу.

Інтелектуальна власність включає в себе дві основні сфери прав: промислову власність, що головним чином охоплює винаходи і товарні знаки, та авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні та аудіовізуальні твори.

Сприяння забезпеченню охорони інтелектуальної власності у всьому світі полягає в тому, що ВОІВ заохочує укладення нових договорів, сприяє модернізації національного законодавства в різних країнах, надає технічну допомогу країнам, шо розвиваються, збирає і розповсюджує інформацію, забезпечує роботу служб, що полегшують отримання правової охорони винаходів, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, у випадках, коли таку охорону хочуть отримати в кількох країнах, а також сприяє розвитку інших форм співпраці між державами-членами ВОІВ.

ВОІВ зосереджує адміністративне управління союзами в Міжнародному бюро в Женеві, що є секретаріатом ВОІВ. Контроль за діяльністю союзів здійснюється керівними органами ВОІВ. З точки зору економії коштів таке централізоване управління вигідне для дер-жав-членів ВОІВ, а також для суб'єктів приватного сектора, зацікавлених в охороні промислової власності, об'єктів авторського права і суміжних прав.

Керівними органами ВОІВ є:

• Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського союзів;

• Конференція, членами якої є всі держави-члени ВОІВ;

• Координаційний комітет, до якого входять держави-члени ВОІВ, що є членами Виконавчого комітету Паризького і(або) Бернського Союзів, а також

• Швейцарська Конфедерація як країна місцеперебування ВОІВ. Станом на травень 1998 року членами Координаційного комітету були 72 т~>аїні, в тому числі Україна.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесіі кожні два роки, Координаційний комітет — щорічно.

Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін, який може бути продовжений. Генеральний директор є депозитарієм ратифікаційних грамот і актів про приєднання до договорів та угод, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Секретаріат ВОІВ має назву «Міжнародне бюро».

Членом ВОІВ може стати будь-яка держава, що є членом Паризького або Бернського союзів, а також будь-яка інша держава, що задовольняє, щонайменше, одній з таких умов:

• є членом ООН, будь-якої з пов'язаних з ООН спеціалізованих установ або членом Міжнародного агентства з атомної енергії;

• є Стороною Статуту Міжнародного суду;

• запрошена Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Конвенції про заснування цієї організації (Конвенція ВОІВ).

Станом на травень 1998 року державами-члєнами ВОІВ були 169 держав.

Організаційна структура управління ВОІВ досить складна. Це пов'язано з історією створення і розвитку Організації, а також з тим, ще починаючи з часу її заснування в минулому сторіччі, поступово складалися нові договори, кожний з яких створював самостійний союз країн-учасниць, як правило, зі своїм адміністративним органом і бюджетом. Ці союзи були об'єднані загальним предметом договорів, відповідно до яких вони були створені (за видами інтелектуальної власності), а також загальним для них секретаріатом (Міжнародним бюро). До 1967 року загальний секретаріат (BIRPI) обслуговував окремі союзи, створені відповідно до кількох договорів: Паризької і Бернської конвенцій, Мадридської, Гаазької, Ніццької і Лісабонської угод. Ці договори мали загальні особливості структури. Кожний з них:

• утворював Союз держав-учасниць;

• утворював адміністративний апарат для членів Союзу з метою прийняття рішень;

• передбачав загальний секретаріат (BIRPI);

• передбачав сплату внесків державами-учасницями, а також їх витрачання BIRPI з метою забезпечення адміністративних функцій союзів.

Згадані договори взаємопов'язані спільною ієрархічною структурою в зв'язку з тим, що Паризька конвенція розглядалася як най більш загальний договір у сфері охорони промислової власності, і Бернська конвенція — як найбільш загальний договір з охорони авторського права. Кожна з цих конвенцій містить положення, ще передбачають укладення державами-учасницями спеціальних угод, які стосуються окремих видів промислової власності (для членів Паризького союзу) і авторського права (для членів Бернського союзу).

Мадридська, Гаазька, Ніццька і Лісабонська угоди були укладені як спеціальні угоди в рамках відповідної статті Паризької конвенції і були відкритими для приєднання до них не тільки держав-учас-ниць Паризького союзу. Така структура, крім усього іншого, забезпечувала збереження державами, що підписали спеціальні угоди, базових принципів, покладених в основу більш загального договору (таких, як національний режим або право пріоритету) без необхідності повторно згадувати ці принципи в тексті спеціальної угоди.

Стокгольмська конференція 1967 року провела низку реформ у структурі управління ВОІВ, що в загальних рисах можна охарактеризувати таким чином:

1) прийнята Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (Конвенція ВОІВ) як об'єднуючої організації з метою розвитку інтелектуальної власності і за- безпечення адміністративної співпраці різних союзів. Функції секретаріату ВОІВ покладено на BIRPI — Міжнародне бюро;

2) для кожного з вищезазначених договорів, функції секретаріа- ту яких виконувало BIRPI, були прийняті нові акти (Сток- гольмські акти), спрямовані на раціоналізацію та уніфікацію адміністративної структури, що реалізується відповідно до до- говорів шляхом створення для кожного з них Асамблеї, а та- кож встановлення уніфікованої періодичності прийняття програм і бюджетів;

3) для координації діяльності Асамблей різних союзів у спільних питаннях, наприклад діяльності Міжнародного бюро, Конвен- цією ВОІВ було передбачено заснування Координаційного ко- мітету ВОІВ;

4) Конвенцією ВОІВ були передбачені численні перехідні поло- ження на час передачі функцій і повноважень BIRPI Міжна- родному бюро ВОІВ.

На виконання рішень Стокгольмської конференції були зроблені два подальших спрощення структури ВОІВ, а саме:

• з метою сприяння ширшому приєднанню до договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, запровадити з січня 1994 року уніфіковану систему внесків, відповідно до якої кожна держава-учасниця Конвенції ВОІВ, що є учасницею принаймні одного із згаданих договорів, сплачує тільки один внесок незалежно від кількості договорів, учасником яких вона є, замість того, щоб платити окремі внески, пов'язані з участю в інших договорах, фінансування діяльності яких здійснюється держа-вами-учасницями;

• з метою сприяння ширшій участі держав у процесі укладення нових договорів і активізації приєднання до цих договорів — роз'єднати зв'язки між новими договорами і договорами загального характеру (Паризька і Бернська конвенції), беручи до уваги, що ці зв'язки є результатом визначення нових договорів як спеціальних угод у рамках загальних договорів. Процес укладення нових договорів або приєднання до них став більш відкритим для будь-якої держави-учасниці Конвенції ВОІВ замість обмеження, що діяло раніше — обов'язкової участі в Паризькій або Бернській конвенції.

Існуючу структуру управління ВОІВ можна визначити як чоти-рирівневу, на кожному з рівнів функціонують такі органи:

І. Головні органи — це засновницькі органи держав-учасниць, створені відповідно до Конвенції ВОІВ і договорів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ («Керівні органи»). Вони включають Генеральну Асамблею ВОІВ, Конференцію ВОІВ, Координаційний комітет ВОІВ, асамблеї кожного із союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, а також Конференцію представників держав-учасниць договорів, прийнятих відповідно до раніше прийнятого Акта за умови, що уперше договір був укладений до проведення Стокгольмської (1967 року) дипломатичної конференції і що існують держави-учасниці попереднього Акта, які ще не приєдналися д< Стокгольмського акта. Усього діє 21 такий орган, чергові сесії скликаються, як правило, раз на два роки.

У рамках Паризького і Бернського союзів діють також виконавчі комітети, сесії яких скликаються в ті роки, коли асамблеї цих союзів не збираються на свої чергові сесії. Чергові сесії Координаційногс комітету скликаються щорічно.

II. Комітети, створені відповідно до положень договорів. У рам ках чотирьох договорів, що встановили міжнародні класифікації об'єктів промислової власності (Ніццька угода 1957 року, Локарн-ська угода 1968 року, Страсбурзька угода 1971 року і Віденська угода 1973 року), на доповнення до асамблей союзів, створених відповідно до цих договорів, безпосередньо самими договорами створені комітети, що отримали назву «Комітети експертів». Завданням комітетів є періодичний перегляд класифікаційних систем, введених запроваджених договорами.

Ш. Комітети, створені в рамках одного або більше головних органів, їх можна умовно поділити на три групи:

а) Бюджетний комітет і Комітет із службових приміщень, члени яких обираються Генеральною Асамблеєю ВОІВ на чотири- річний термін;

б) три Постійних комітети:

• із співпраці у сфері промислової власності, створений Конференцією ВОІВ;

• із співпраці у сфері авторського права і суміжних прав, створений Конференцією ВОІВ;

• з питань інформації у сфері промислової власності, створений асамблеями Паризького Союзу, Союзу РСТ і Союзу МПК, а також Координаційним комітетом ВОІВ;

в) тимчасові Комітети експертів, створені для спеціальних цілей. Ці комітети є механізмами, що традиційно застосовується у ВОІВ

для виконання підготовчих робіт під час створення нових міжнародно-правових актів, як правило, у формі договорів, що встановлюють нові норми у сфері інтелектуальної власності. Після того як робота Комітету експертів досягла певної стадії, скликається дипломатична конференція з метою укладення договору, який регулюватиме правовідносини щодо об'єкта інтелектуальної власності, що є предметом діяльності даного Комітету. Таким чином, завдання і термін діяльності Комітетів експертів обмежені часом укладення відповідних договорів. В останні роки в рамках діяльності ВОІВ діяли такі Комітети експертів:

• з урегулювання міждержавних спорів у сфері інтелектуальної власності;

• з розробки Договору про патентні закони;

• з питань розвитку Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків;

• з загальновідомих знаків;

• з ліцензування товарних знаків;

• з розробки Протоколу до Бернської конвенції;

• з розробки можливого акта для забезпечення захисту прав виконавців;

• з розробки Протоколу про аудіовізуальні виконання.

IV. Робочі групи, що створюються Постійними комітетами або Комітетами експертів. Для робочих груп заздалегідь визначаються їх завдання і термін діяльності, а метою їх роботи є сприяння обговоренню і розв'язанню окремих проблем, що виникають у зв'язку з технічними особливостями або конфіденційністю питань, які бажано розглядати обмеженою кількістю фахівців.

Меморандумом Міжнародного бюро ВОІВ, підготовленим до 32 серії засідань Асамблеї держав-учасниць ВОІВ, що відбувся у березні 1998 року, визначені подальші напрями і конкретні заходи щодо вдосконалення і підвищення ефективності структури управління ВОІВ.

Штаб-квартира ВОІВ знаходиться в Женеві. ВОІВ має також розташоване в Нью-Йорку бюро зв'язку з ООН. Головними джерелами доходів бюджету Міжнародного бюро ВОІВ є збори, що надходять від приватних користувачів служб міжнародної реєстрації (80 % надходжень), внески урядів держав-членів ВОІВ (14 %), а також надходження від продажу публікацій і нарахування процентів (6 %). Розміри зборів визначаються Асамблеєю Союзу Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ), а також Мадридського і Гаазького союзів. Розміри внесків встановлюються Конференцією ВОІВ і Асамблеями шести союзів, що фінансуються за рахунок внесків.

У рамках ВОІВ функціонує заснований у 1994 році Арбітражний і посередницький центр, що є частиною Міжнародного бюро. Центр надає послуги з урегулювання комерційних спорів між приватними сторонами з питань інтелектуальної власності.

ВОІВ провадить видавничу діяльність, публікуючи монографії, збірники, довідники, а також періодичні видання з питань охорони інтелектуальної власності.

З січня 1996 року діє Угода між ВОІВ і Всесвітньою торговельною організацією (ВТО), що передбачає співпрацю Міжнародного бюрс ВОІВ із Секретаріатом ВТО у сфері надання допомоги країнам, ще розвиваються, а також у зв'язку з інформаційними повідомленнями і зібранням законів та правил країн-членів ВТО.

Від дня створення Держпатенту України і Державного агентства України з авторських і суміжних прав (ДААСП України)" їх представники активно співпрацюють у керівних органах ВОІВ, беруть участь у роботі її постійних комітетів і комітетів експертів, а також у керівних і робочих органах союзів, адміністративні функції яких виконує ВОІВ. Україна з 1993 р. входить до складу Координаційного комітету ВОІВ.

Починаючи з 1993 року, Україна є членом Постійних комітетів ВОІВ з питань інформації у сфері промислової власності та із співпраці з метою розвитку в цій сфері, з 1995 року — Постійного комітету ВОІВ із співпраці з метою розвитку у сфері авторського права і суміжних прав.

ВОІВ надає Україні істотну консультативно-методичну, технічну і фінансову допомогу, зокрема з таких питань:

• створення і модернізація національного законодавства з питань охорони інтелектуальної власності, авторського права і суміжних прав, проведення експертизи законодавчих актів;

• формування і постійне поповнення національного патентно-інформаційного фонду, а також удосконалення довідково-пошукового апарату із застосуванням сучасних інформаційних технологій;

• підготовка і підвищення кваліфікації національних кадрів фахівців з питань охорони інтелектуальної власності (організація і проведення семінарів з участю фахівців ВОІВ, безплатне надання навчально-методичної літератури, стажування фахівців).

' Відповідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 р. № 250/99 на базі Міністерства України з питань науки і технологій, Державного патентного відомства України і Державного агентства України з авторських і суміжних прав створено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності.

Свідченням визнання активної позиції України та її внеску в розвиток міжнародної співпраці у сфері інтелектуальної власності стало відвідання Києва Генеральним директором ВОІВ лікарем А. Богшем на запрошення Уряду України в листопаді 1995 року.

Під час перебування у Києві лікар А. Богш мав зустрічі з керівниками Верховної Ради і Уряду України, в ході яких було дано високу оцінку зусиллям нашої держави в напрямі створення і вдосконалення національної системи охорони інтелектуальної власності. За великі заслуги в сприянні розвитку державної системи охорони інтелектуальної власності в Україні Генеральному директору ВОІВ А. Боготу було присвоєне звання Почесного доктора права Київського університету ім. Т. Г. Шевченка.

Про визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці свідчить нагородження у жовтні 1998 року Президента Національної академії наук України академіка Б. Є. Патона Золотою медаллю ВОІВ за видатний внесок в охорону інтелектуальної власності.

Регіональні міжнародні організації з питань охорони інтелектуальної власності

Важливою формою міжнародної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності є діяльність регіональних міжнародних організацій.

Європейська патентна організація (ЄПО) заснована в 1973 році відповідно до підписаної в Мюнхені Конвенції про видачу європейських патентів (Європейська патентна конвенція). У 1975 році в Люксембурзі була прийнята Конвенція про європейський патент для загального ринку (Конвенція про патент Співдружності).

Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства з патентних заявок в країнах Європи, тобто замість кількох патентних заявок, які необхідно складати різними мовами і подавати до патентних відомств різних країн, з'являється можливість подати одну заявку однією мовою до одного патентного відомства — Європейського патентного відомства (ЄВП) з метою отримання патентів у кількох європейських країнах.

Завдяки Конвенції про патент Співдружності пакет патентів на один і той самий винахід, отриманих у державах-членах спільного ринку, може бути перетворений у єдиний європейський патент. Однак Конвенція ще не набрала чинності.

Штаб-квартира ЄПО розташована в Мюнхені. ЄПВ має також Центр патентної інформації у Відні (Австрія) і Пошуковий центр у Гаазі (Нідерланди).

Станом на грудень 1997 року ЄПО входили 18 держав Європи: Австрія, Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Ліхтенштейн, Люксембург, Монако, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія.

Під егідою ЄПВ функціонує заснований у 1977 році Інститут професійних представників (ЕРІ), що виконує функції постійної професійної асоціації і міжнародної корпорації з питань законодавства у рамках Європейської патентної організації. Діяльність ЕРІ спрямована, зокрема, на співпрацю у сфері підвищення кваліфікації фахівців з питань охорони промислової власності.

Членами ЕРІ є 5,5 тис. представників 18 європейських країн.

У 1995 році набрала чинності Європейська патентна конвенція, відповідно до якої заснована Євразійська патентна організація (ЄАПО). Мета, статус і напрямки діяльності ЄАПО описані в параграфі 7 цього розділу.

З 1996 року функціонує створене в рамках Європейського Союзу Товариство товарних знаків (СТМ), метою якого є гармонізація національних законів країн ЄС з питань охорони знаків для товарів і послуг з метою встановлення правил для спрощення і полегшення процедури міжнародної реєстрації знаків для країн-учасниць.

Єдині правила складання заявки, проведення експертизи і реєстрації знаків, а також порядку сплати зборів діють на території всіх 15 країн-членів ЄС. Заявки на міжнародну реєстрацію товарних знаків за процедурою СТМ можуть бути подані до компетентного національного відомства країни-учасниці з охорони промислової власності, до Відомства з гармонізації внутрішнього ринку (ОНМІ), розташованого в м. Аліканте (Іспанія), або Відомства з товарних знаків країн Бенілюксу.

На Африканському континенті діють:

1. Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ),

створена відповідно до підписаної в 1977 році Бангійської угоди для франкомовних країн Центральної і Західної Африки. Станом на січень 1998 року до складу ОАРІ входило 14 країн.

Відповідно до Угоди створене єдине патентне відомство, розташоване в м. Яунде (Камерун). Прийняте в рамках Угоди єдине для всіх країн-учасниць законодавство у сфері охорони промислової власності з багатьох положень близьке до відповідного законодавства Франції.

2. Африканська регіональна організація промислової власності(АКІРО) створена у грудні 1976 року на Дипломатичній конференціїангломовних країн Африки в м. Лусака (Замбія). Угода про ство-рення цієї Організації набрала чинності в лютому 1978 року. До груд-ня 1985 року Організація функціонувала під назвою «Організаціяпромислової власності англомовних країн Африки».

У 1982 році Угоду було доповнено підписаним у м. Хараре Протоколом про патенти і промислові зразки Організації. Протокол містить шість статей, в яких закріплено основні принципи охорони винаходів і промислових зразків. Детальніші положення, що конкретизують статті Протоколу, містяться в Інструкції до нього. Обидва правових акти набрали чинності у квітні 1984 року.

Прийняття згаданого Протоколу завершило створення системи видачі патентів в англомовних країнах Африки, що є учасницями ARIPO (Ботсвана, Гамбія, Гана, Замбія, Зімбабве, Кенія, Малаві, Судан, Уганда).

У рамках ARIPO створено єдине Відомство промислової власності англомовних країн Африки з метою видачі патентів за єдиною процедурою і на основі єдиних для країн-учасниць вимог до заявок на винаходи.

Встановлена Протоколом система не передбачає видачі єдиного для країн-учасниць патенту. Охоронні документи, що видаються цим Відомством, діють у країнах-учасницях як національні охоронні документи.

У країнах-учасницях ARIPO єдине законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності відсутнє, тому патент, виданий Відомством цієї Організвції, отримує статус національного тільки після спеціального схвалення його відомством країни-учасниці, що здійснюється у вигляді мовчазної згоди після встановленого шестимісячного терміну, тобто якщо протягом цього періоду не надійшла відмова.

У країнах, що не мають власного законодавства з охорони промислової власності (Ботсвана, Гамбія, Гана, Кенія, Уганда), застосовується режим реєстрації іноземного патенту.

5. Міжнародні договори та угоди у сфері охорони промислової власності ВОІВ

Станом на травень 1998 року ВОІВ виконує адміністративні функції таких союзів і договорів у сфері охорони промислової власності.

Паризька конвенція про охорону промислової власності, прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі у 1883 році і доповнена Мадридським протоколом у 1981 році. Конвенція неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 p.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 р.; Лондон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 і 1979рр.).

Спочатку Паризьку конвенцію підписали 11 країн: Бельгія, Бразилія, Гватемала, Іспанія, Італія, Нідерланди, Португалія, Сальвадор, Сербія, Франція і Швейцарія. Вже після того, як Конвенція набрала чинності з 1 липня 1884 року, до неї приєдналися Великобританія, Туніс та Еквадор. Кількість країн-учасниць Конвенції постійно зростала і на травень 1998 року становила 147 країн.

Україна є учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року.

Головна мета Паризької конвенції — утворення Союзу з охорони промислової власності (Паризький союз) і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об'єктам промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування і вказівки про походження або найменування місця походження товарів, а також запобігання недобросовісній конкуренції.

Конвенція спрямована на максимальне спрощення процедури надання міжнародної правової охорони об'єктам промислової власності за заявками, поданими в країнах-учасницях.

Згідно зі статтею 1(3) Конвенції поняття «промислова власність» в найширшому розумінні поширюється не тільки на промисловість і торгівлю, а й на галузі сільськогосподарського виробництва і видобувної промисловості, на всі продукти промислового виготовлення або природного походження.

Встановлені Паризькою конвенцією правила і норми забезпечення правової охорони промислової власності можна умовно поділити на чотири категорії:

1. Норми міжнародного публічного права, які регламентують права і обов'язки країн-учасниць, формують органи Паризького союзу, визначають їх функції і повноваження, а також норми адміністративного характеру.

2. Положення, що ставлять за обов'язок країнам-учасницям або що дозволяють їм приймати національні закони з питань охорони промислової власності, зокрема регламентувати терміни, які стосуються права пріоритету, а також положення про обов'язки країн-учасниць відносно боротьби з недобросовісною конкуренцією.

3. Положення, що стосуються матеріального права, пов'язаного з правами і обов'язками приватних осіб тією мірою, якою ці правила вимагають застосування до них національного законодавства..

4. Положення, що стосуються прав та обов'язків приватних осіб, у тому числі положення, які не містять посилання на національне законодавство країн-учасниць, а самі безпосередньо регулюють конкретну ситуацію.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків підписана в 1891 році і доповнена Мадридським протоколом у 1989 році. Угода неодноразово переглядалася (Брюссель, 1900 р.; Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Ніцца, 1957 p.; Стокгольм, 1967 і 1979 pp.).

Станом на травень 1998 року учасницями угоди є 56 країн, в тому числі з грудня 1991 року Україна.

Угодою передбачена міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг Міжнародним бюро ВОІВ. Реєстрації, здійснювані відповідно до Угоди, є міжнародними, оскільки кожна реєстрація набирає чинності одночасно в кількох країнах і в принципі може мати чинність в усіх країнах-учасницях.

Міжнародна реєстрація знаків для товарів і послуг надає ряд переваг власнику знака. Після реєстрації знака в державі-учасниці, що є країною походження (або в регіональному відомстві країн Бенілюксу), власнику треба подавати тільки одну заявку на одній мові (французькій), а також сплатити збір до одного органу — Міжнародного бюро, замість того, щоб подавати окремі заявки до національних патентних відомств держав-учасниць на різних мовах і платити митний збір кожному відомству. Такі ж переваги діють у разі необхідності продовження реєстрації (кожні 20 років) або внесення до неї змін.

Міжнародна реєстрація вигідна також національним патентним відомствам, оскільки вона скорочує обсяг роботи (наприклад, відпадає необхідність публікації знаків). Для спрощення роботи користувачів Міжнародне бюро публікує спеціальні правила міжнародної реєстрації знаків.

Мадридською угодою створений Союз, керівним органом якого з 1970 року є Асамблея. Членами Асамблеї є всі держави-учасниці Союзу.

Мадридська угода про недопущення неправдивих або таких, які вводять в оману, вказівок походження товарів. Підписана у 1891 році і кілька разів переглядалася (Вашингтон, 1911 p.; Гаага, 1925 p.; Лондон, 1934 p.; Лісабон, 1958 p.; Стокгольм, 1967 p.). Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 31 країна.

Відповідно до цієї Угоди на всі товари, які містять неправдиву або таку, яка вводить в оману, вказівку походження, товару, що прямо або непрямо вказує на одну з держав-учасниць або на місце в такій державі, накладається арешт під час ввезення, або таке ввезення забороняється чи застосовуються інші заходи і санкції щодо такого ввезення.

Найробський договір про охорону олімпійського символу підписа ний у 1981 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 38 країн. Усі держави-учасниці Договору зобов'язані захищати олімпійський символ (п'ять переплетених кілець) від використання з комерційною метою (в рекламних оголошеннях, як знак, на товарах тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету. Договором передбачено, що у випадку, коли Міжнародному комітету сплачується ліцензійний митний збір за дозвіл на використання олімпійського символу з комерційною метою, частина прибутків повинна використовуватися на користь зацікавлених національних олімпійських комітетів.

Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ) підписаний в 1970 році у Вашингтоні. Договір переглядався в 1979 і 1984 роках. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 96 країн.

Договір дав змогу подавати клопотання про патентну охорону винаходу одночасно в кожній з кількох країн шляхом подання міжнародної патентної заявки. Така заявка може бути подана громадянином будь-якої держави-учасниці або особою, що проживає в такій державі. Заявка може бути подана до національного патентного відомства держави, громадянином або жителем якої є заявник, або до Міжнародного бюро ВОІВ. Якщо заявник є громадянином або жителем держави, яка є учасницею регіональної міжнародної організації з охорони промислової власності (Європейської патентної організації, Євразійської патентної організації, Африканської організації інтелектуальної власності), міжнародна заявка на винахід може бути подана до патентного відомства відповідної регіональної організації. Договір детально регламентує вимоги до оформлення міжнародної заявки.

У рамках Договору створено Союз, керівним органом якого є Асамблея. До складу Асамблеї входять усі держави-члени Договору. Україна є членом цього Договору з грудня 1991 року.

Договір про закони про товарні знаки (Договір TLT) підписаний у 1994 році в Женеві і набрав чинності з 1 вересня 1996 року.

Станом на травень 1998 року учасниками Договору є 18 держав. Головна мета Договору зробити національні і регіональні системи реєстрації товарних знаків зручнішими для користувачів. Це здійснюється шляхом спрощення і гармонізації процедур, що забезпечує надійність охорони знаків.

Більшість положень Договору пов'язані з процедурою, яку повинно здійснювати національне патентне відомство. Процедура поділена на три фази: заявка на реєстрацію, зміни після реєстрації, а також продовження реєстрації. Договір не передбачає створення Союзу, керівного органу і формування бюджету.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури був підписаний у 1977 році і переглянутий у 1980 році. Станом на травень 1998 року учасницями Договору є 43 держави. Україна стала членом Договору з липня 1997 року.

Однією з головних умов видачі патенту є розголошення суті винаходу, як правило, за допомогою його опису. Якщо винахід пов'язаний з мікроорганізмом або його використанням, розкриття суті винаходу за допомогою письмового опису неможливе, оскільки воно здійснюється лише шляхом депонування зразка мікроорганізму і спеціалізованій установі, недоступній для суспільного ознайомлення

З метою встановлення необхідності депонування зразка мікроорганізму в кожній країні, де є потреба в його охороні, Договір передбачає, що одне депонування в будь-якому міжнародному органі з депонування є достатнім для патентної процедури в національних патентних відомствах держав-учасниць Договору або в регіональних міжнародних патентних відомствах за умови, що регіональне патентне відомство визнає дію Договору.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків підписана в 1925 році і неодноразово переглядалася (Лондон, 1934 p.; Гаага, 1960 p.). Угода була доповнена Додатковими актами (Монако, 1961 p.; Стокгольм, 1967 p.), а також Протоколом, підписаним у Женеві у 1975 році.

У 1979 році в текст Додаткового акта були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди було 29 країн.

Системою, що застосовується відповідно до прийнятих в 1960 і в 1967 роках актів, передбачено, що міжнародне депонування промислового зразка може бути здійснене або безпосередньо в Міжнародному бюро ВОІВ, або через посередництво національного патентного відомства держави-учасниці, що є країною походження промислового зразка, якщо це передбачено законодавством цієї держави.

З кожного міжнародного депонування ВОІВ публікує в періодичному бюлетені репродукцію депонованого зразка. З метою полегшення роботи користувачів Міжнародне бюро ВОІВ видає спеціальні Настанови з міжнародного депонування промислових зразків.

Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження та їх міжнародну реєстрацію підписана у 1958 році. Текст угоди переглядався в Стокгольмі у 1967 і 1979 роках. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди було 18 країн.

Угода переслідує мету забезпечення охорони найменувань місць походження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, що використовується для позначення виробу, що надходить з даної країни, району або місцевості, якість і особливості якого виключно або головним чином пов'язані з географічним середовищем, включаючи природні й людські чинники». Такі найменування реєструються Міжнародним бюро ВОІВ за заявкою компетентного органу держави-учасниці. Міжнародне бюро сповіщає інші держави-учасниці про реєстрацію. Всі держави-учасниці зобов'язані охороняти зареєстровані за міжнародною процедурою найменування протягом усього часу, поки вони охороняються в країні походження, за винятком випадків, коли будь-яка з держав-учасниць протягом року заявить про неможливість охорони того або іншого найменування.

Лісабонською угодою створено Союз, керівним органом якого є Асамблея. Будь-яка країна, що є членом Союзу і що приєдналася принаймні до адміністративних і заключних положень Стокгольмського акта, є членом Асамблеї.

Україна не є членом Лісабонського Союзу.

Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію підписана у 1971 році. У 1979 році в текст Угоди були внесені зміни. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди була 41 країна.

Угодою запроваджена Міжнародна патентна класифікація (МПК), що поділяє всі галузі техніки на вісім основних розділів, які містять 67000 дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно символ, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту. Національне або регіональне патентне відомство, яке публікує патентний документ, позначає його відповідним символом.

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для цілей реєстрації знаків підписана в 1957 році. Угода переглядалася в Стокгольмі (1967 р.) і Женеві (1977р.). Поправки до тексту Угоди були внесені також у 1979 році. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 54 країни.

Угодою запроваджена Класифікація товарів і послуг з метою їх реєстрації. Патентні відомства держав-учасниць повинні робити відмітку про символи класів під час кожної реєстрації.

Класифікація складається з переліку класів (34 класи для товарів і 8 для послуг) та алфавітного переліку товарів і послуг. Перелік містить близько 11000 найменувань. Обидва переліки періодично переглядаються Комітетом експертів, у якому представлені всі держави-учасниці Угоди. Нині діє сьома редакція Класифікації, що набрала чинності з січня 1997 року.

У рамках Ніццької угоди створений Союз, керівним органом якого є Асамблея. Кожна з держав-учасниць Союзу, що приєдналася до Стокгольмського або до Женевського акта Угоди, є членом Асамблеї.

Віденська угода про запровадження Міжнародної класифікації зображальних елементів знаків для товарів підписана у 1973 році і переглянута у 1983 році. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 12 країн: Гвінея, Куба, Люксембург, Молдова, Нідерланди, Польща, Румунія, Трінідад і Тобаго, Туніс, Туреччина, Франція і Швеція.

Угодою запроваджено класифікацію для знаків, які містять або складаються із зображальних елементів. Компетентне відомство держави-учасниці повинно зазначати відповідні символи класифікації в усіх офіційних документах і публікаціях, пов'язаних з реєстрацією знаків та її продовженням.

Локаркська угода про запровадження Міжнародної класифікації промислових зразків була підписана в 1968 році. У 1979 році до тексту Угоди було внесено поправку. Станом на травень 1998 року учасницями Угоди є 32 країни.

Угодою запроваджена Міжнародна класифікація промислових зразків, яка містить 32 класи і 223 підкласи, а також алфавітний перелік із зазначенням класів і підкласів, до яких належать промислові зразки. Перелік містить приблизно 6250 видів промислових зразків. Компетентні відомства держав-учасниць зобов'язані зазначати в офіційних документах, що стосуються депонування або реєстрації промислових зразків, відповідний символ Міжнародної класифікації,

Завданням Комітету експертів, в якому представлені всі держави-учасниці Угоди, є періодичний перегляд Класифікації. Станом нг січень 1997 року діє шоста редакція Класифікації.

Хоч учасницями Угоди є тільки 32 держави, цією Класифікацією користуються значно більше країн. Класифікацію також застосовують Міжнародне бюро ВОІВ і Відомство з промислових зразків країн Бенілюксу.

У рамках Локарнської угоди створений Союз, керівним органом якого є Асамблея. До її складу входять усі держави-учасниці Союзу.

Міжнародна конвенція про захист нових сортів рослин (UPOV) підписана відповідно до Женевського акта в 1961 році. Конвенція переглядалася в Женеві в 1972, 1978 і 1991 роках.

Метою UPOV є сприяння розвитку міжнародної співпраці і надання допомоги державам-учасницям у гармонізації законодавства у сфері охорони сортів рослин. Конвенція визначає концепцію охорони тих сортів рослин, що підлягають обов'язковому включенню в національне законодавство держав-учасниць.

Застосування загальних принципів Конвенції не обмежується охороною сортів рослин, а поширюється також на інші сфери, наприклад, на створення національних переліків і сертифікацію сортів насіння.

У рамках Конвенції створений Міжнародний Союз, координацію діяльності якого здійснюють Рада і Секретаріат, очолюваний Генеральним секретарем. Відповідно до Угоди між ВОІВ і ООН Генеральний директор ВОІВ є також Генеральним секретарем Міжнародного Союзу. Станом на травень 1998 року членами Союзу були 37 країн. Україна приєдналася до Конвенції у листопаді 1995 року.

Міжнародні конвенції і договори з охорони авторського права і суміжних прав

У 1886 році десять держав, підписавши Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, заснували Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів.

Станом на 1 червня 1998 року учасницями Конвенції були 130 держав. Україна приєдналася до Бернської конвенції 31 травня 1995 року. З 25 жовтня 1995 року Конвенція набрала чинності на території нашої держави.

Конвенція відкрита для всіх держав. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору ВОІВ.

Конвенція ґрунтується на трьох основних принципах:

• принцип «національного режиму», відповідно до якого створені в одній з країн-учасниць твори повинні отримувати у всіх інших країнах-учасницях таку ж охорону, яку ці країни надають своїм громадянам;

• принцип «автоматичної охорони», згідно з яким такий національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надається автоматично і не зумовлюється реєстрацією, депонуванням тощо;

• принцип «незалежності охорони», відповідно до якого володіння наданими правами та їх реалізація не залежать від існування охорони в країні походження твору.

Мінімальні норми охорони поширюються на твори і права, які підлягають охороні, а також на термін охорони. Що стосується творів, то охорона повинна поширюватися на кожний твір у літературній, науковій і художній сферах, незалежно від способу або форми його вираження.

У 1952 році в Женеві Міжурядова конференція з авторського права прийняла Всесвітню конвенцію про авторське право.

Конвенція заснована на кількох принципах:

• випущені в світ твори громадян будь-якої держави користуються в іншій державі охороною, яку така держава надає творам своїх громадян;

• кожна держава зобов'язується вжити заходів для забезпечення ефективної законодавчої охорони прав авторів на наукові, літературні і художні твори;

• дотримання формальності зводиться до таких атрибутів авторського права, що використовуються спільно: знаку €>, імені автора і року першого випуску в світ;

• термін дії авторського права включає в себе період життя автора і 25 років після його смерті.

Всесвітня конвенція про авторське право набрала чинності 16 вересня 1955 року. У 1971 році в Парижі на засіданні Міжнародної конференції держав-членів ЮНЕСКО прийнята нова редакція Конвенції, що набрала чинності в 1974 році.

Подальший крок у створенні нових норм у сфері авторського права — Договір ВОІВ з авторського права, прийнятий на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Женеві 20 грудня 1996 року.

Договором ВОІВ з авторського права (ДАП) передбачається, що будь-яка з Договірних Сторін (навіть якщо вона не несе зобов'язань з Бернської конвенції), повинна дотримуватись положень, що регулюють матеріальні норми права, Паризького акта 1971 року, Бернської конвенції.

Як об'єкти, що підлягають охороні авторським правом, у ДАП згадуються два об'єкти: комп'ютерні програми, виражені будь-яким способом або в будь-якій формі, і підбірки даних або іншої інформації (бази даних) у будь-якій формі, які за добором і розташуванням їх змісту є результатом інтелектуальної творчості. Якщо бази даних не є подібним результатом, вони виходять за рамки дії цього Договору.

Щодо прав авторів ДАП торкається трьох авторських прав: право на поширення, право на прокат і право на сповіщення для загального відома.

Перші пропозиції з охорони виробників фонограм і виконавців з'явилися на міжнародному рівні у 1928 році на дипломатичній конференції в Римі, що розглядала зміни Бернської конвенції. Одночасно Міжнародна організація праці (МОП) визначила статус виконавців як найманих працівників.

Так з'явився проект конвенції, який був обговорений на дипломатичній конференції в Римі, де 25 жовтня 1961 року була прийнята Міжнародна конвенція з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і органів мовлення (Римська конвенція).

Конвенція відкрита для держав-учасниць Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції про авторське право. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй. Будь-яка держава може робити застереження у відхиленні умов застосування деяких положень.

Римська конвенція забезпечує охорону прав виконавців під час виконання творів, фонограм, а також виробників фонограм і органів мовлення.

Наприкінці 60-х років з появою високоякісних аналогових систем магнітного запису та аудіокасет набуло широких масштабів неправомірне використання фонограм. У результаті ринок звукозаписів виявився наповненим дешевими і доступними піратськими аудіокасстами. У відповідь на піратство і з'явилася Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм, прийнята у 1971 році.

Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли таке відтворення або таке ввезення здійснюється з метою поширення для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.

У середині 70-х років значного поширення набули супутники зв'язку для міжнародних телекомунікацій, включаючи передачу в ефір. У відповідь на це і з'явилася Брюссельська Конвенція про поширення програм — носіїв сигналів, що передаються через супутники, прийнята у 1974 році.

Конвенція відкрита для будь-якої держави-члена Організації Об'єднаних Націй або будь-якої із спеціалізованих установ, що входять до системи Організації Об'єднаних Націй.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному секретареві Організації Об'єднаних Націй.

Ця Конвенція передбачає обов'язок кожної з договірних держав вживати належних заходів до запобігання незаконному розподілу на своїй або зі своєї території будь-яких програм-носіїв сигналу, що передається через супутник. Поширення є незаконним, якщо на нього не був отриманий дозвіл від організації, що прийняла рішення про складові елементи програми.

Договори про захист інтелектуальної власності:

- Бернська конвенція про захист літературних і художніх творів.

- Брюссельська конвенція про розповсюдження сигналів, що несуть програми через супутник.

- Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм.

- Мадридська угода про санкції за неправдиві та неправильні позначення походження виробів.

- Найробський договір про охорону олімпійського символу.

- Паризька конвенція про охорону промислової власності.

- Договір про патентне право (PIT).

- Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

- Договір про закони про торговельні марки.

- Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів.

- Вашингтонський договір про інтелектуальну власність стосовно інтегральних схем.

- Договір ВОІВ про авторське право.

- Договір ВОІВ про виконання і фонограми.

Глобальні договори системи охорони:

- Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури.

- Гаазька угода про міжнародну реєстрацію промислових зразків.

- Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації.

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків.

- Договір про патентну кооперацію. Договори про класифікації:

- Локарнська угода про утворення міжнародної класифікації промислових зразків.

- Ніццька угода про міжнародну реєстрацію товарів і послуг для реєстрації знаків.

- Страсбурзька угода про міжнародну патентну класифікацію.

- Віденська угода про утворення міжнародної класифікації зображувальних елементів.

6. Конституція України, Кримінальний кодекс та Кодекс України про адміністративні правопорушення стосовно питань захисту інтелектуальної власності

Конституція України, яка була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 p., має певні статті, які охороняють інтелектуальну, творчу діяльність громадян.

Так, у Статті 41 декларується, що: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності» і далі: «Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».

У Статті 54 наголошується: «Громадянам гарантується свобода літературної, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди ».

Кримінальний кодекс України був прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України і введений у дію з 1 вересня 2001 р. Зокрема він має Статтю 176 «Порушення авторського права і суміжних прав», у якій записано: «Незаконне відтворення, розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, ...їх незаконне тиражування та розповсюдження..., а також інше використання чужих творів, комп'ютерих програм і баз даних, об'єктів суміжних прав без дозволу осіб, які мають авторське право або суміжні права, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, — • караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією...

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо важкому розмірі, — • караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією...».

Крім цієї окремої Статті, у Кримінальному кодексі України існує цілий Розділ XVI «Злочини у сфері використання ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж», де є Стаття 361 про кримінальну відповідальність за «незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж»; Стаття 362 про «Викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем»; стаття 363 про «Порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем».

Кримінальний кодекс України

Ст. 136 — «Порушення авторських прав»

«Випуск під своїм ім'ям або інше привласнення авторства на чужий твір науки, літератури та мистецтва, незаконне відтворення абс розповсюдження такого твору, — караються виправними роботами на строк до двох років, або штрафом від 50 до 120 мінімальних розмірів зарплати».

Кодекс України про адміністративні правопорушення

ст. 1643 - «Недобросовісна конкуренція» «Неправомірне використання:

фірмового найменування знаку для товарів і послуг або будь-якого маркування товару;неправомірне копіювання:форми,упаковки,зовнішнього оформлення,а так самоімітація,копіювання,пряме відтворення товару іншого підприємця, самовільне використання його імені — тягне за собою накладання штрафу від ЗО до 44 неоподатковуваних мінімальних доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини».

«Умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця — від 5 до 9 неоподаткованих мінімальних доходів громадян; ...розголошення комерційної таємниці... — від 9 до 18 неоподаткованих мінімальних доходів громадян.Ст. 1649 «Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів чи фонограм — від 10 до 1000 неоподаткованих мінімальних доходів громадян».

Ст. 169 — «Передача замовнику або у виробництво документації, яка не відповідає вимогам стандартів — від 3 до 40 неоподаткованих мінімальних доходів громадян».

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походженнятоварів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

Поиск по сайту: