Дипломатична канва Пунічних війн

Римська дипломатія в Першій Пунічній війні. З самого початку воєнних дій на території Сицилії римські війська, що перебували під командою консула Аппія Клавдія, захопили в свої руки ініціативу. До Сицилії було відправлено чотири легіони з контингентами союзників. Римляни зуміли просунутися в центральну частину ост-рова. Почався масовий відхід картагенських і сиракузьких союзників і приєднання їх до рим-лян. Зрештою, і сиракузький тиран Гієрон запропонував римлянам мир і союз.

Посли Гієрона були прийняті римськими консулами. Римляни були зацікавлені в одер-жанні від Сіракуз продовольства для свого війська, доправляти яке з Італії за панування на морі картагенського флоту було важко. Вони згодилися на мир і союз з Гієроном (263 р.), строк дії якого був обмежений 15 роками. Після закінчення терміну його було укладено навічно. За договором Гієрон повертав військовополонених без викупу, заплатив значну суму грошей й відмовився від міст, які перейшли до римлян в ході війни.

Перехід Сіракуз на бік Риму значно по-гіршив становище Картагена в Сицилії, яке було й без того незадовільним. Римляни ру-шили на завоювання заходу острова. Проти картагенців повстав ряд міст, населених ту-більцями-елімами. Особливе значення для римлян мало взяття стратегічно важливого міста Акраганта, найважливішого з грецьких міст-союзників Картагена (262 р.).

З 260 р. римляни здійснили величезне морське будівництво: було збудовано 100 п'я-типалубних суден - пентер і 300 трієр. Кораблі римського флоту було оснащено перекидними містками з залізними гаками, які давали змогу брати картагенські кораблі на абордаж. Восени того-таки року біля Міл римський флот вступив у бій з картагенсь-ким під проводом Ганнібала й завдав йому повної поразки. Це була знаменна подія, яка засвідчила, що настав край перевазі картагенців на морі.

Після поразки картагенського флоту від римського біля сицилійського узбережжя, на-чальник картагенського флоту звернувся до римлян від імени картагенського уряду з мир-ними пропозиціями, але вони були відхилені.

Римські консули без перешкод переправилися до Африки і зайнялися спустошенням країни.Становище Картагенської держави усклад-нювалося ще й тим, що проти неї повстали нумідяни, які, за повідомленням Полібія, зав-давали не меншої, а то й більшої шкоди, ніж римляни. Римляни завдали жорстокої поразки картагенському війську й картагенці розпочали переговори про укладання миру. Вони відрядили до консула Регула посольство у складі трьох найзнатніших громадян на чолі з Ганоном, сином Гамількара. Однак умови миру, запропоновані римлянами, були настільки жорсткими, що картагенський сенат їх відкинув.

Протягом зими 256—255 pp. картагенці розгорнули енергійну підготовку до рішучої сутички з військами Регула. У вирішальній битві римські війська були розгромлені й майже повністю знищені, 500 воїнів разом з Регулом узяті в полон. Визначну роль у розгромі римського війська відіграв командир грецьких найманців лакедемонець Ксантіпп. Грецькі військові загони складали найнадійнішу ча-стину картагенських збройних сил в роки Пер-шої Пунічної війни.

Після поразки Регула картагенці знову відновили владу над Лівією й Нумідією (254 p.).Однак військові дії на Сицилії складалися для картагенців невдало. 252 p. римляни організували морську експедицію до Африки, вступили біля африканського узбережжя в бій з картагенським флотом і завдали йому поразки. Проте нова експедиція до Африки провалилася. Зазнавши невдачі в Сицилії, картагенці звернулися до Птолемея з проханням надати позику в сумі 2000 талантів і бути посередни-ком у справі укладання миру з Римом. Спроба Птолемея виступити в ролі посередника успіху не мала. Дати позику картагенцям він відмовився на тій підставі, що не може підтри-мувати одних друзів з метою завдати шкоди іншим друзям.

Після поразки картагенців у морському бою 10 березня 241 р. біля Егатських островів, де вони втратили 120 кораблів, римляни й кар-тагенці, як твердить Полівій, були зовсім виснажені. Тепер картагенці не могли й мріяти про відбудову й оснащення нового флоту, який міг би протистояти римлянам. Тому їм не залишалося нічого іншого, як розпочати переговори про укладення миру. Картагенсь-кому полководцеві Гамількару Барці були дані необмежені повноваження для ведення пере-говорів й укладення договору.

Мирні пропозиції Гамількара, передані через послів консулу Гаю Лутацію Катулу, були з радістю ним прийняті. Вони полягали в тому, що картагенці зобов'язувалися покинути всю Сицилію, не воювати ні з сіракузяна-ми, ні з їхніми союзниками, повернути римлянам усіх полонених без викупу, виплатити римлянам протягом двадцяти років дві тисячі талантів срібла. Але центуріатні комісії не прийняли цих умов. До Сициліїбуло виряджено комісію в складі 10 осіб, яка мала домогтися укладення вигіднішого миру. Комісія домоглася збільшення контрибуції на одну тисячу талантів, скорочення строку її сплати наполовину і передачі Риму всіх островів між Італією й Си-цилією.

Втрата Сицилії у військово-стратегічному відношенні була непоправною. Спираючись на Лілібей й інші фортеці Сицилії, які раніше захищали далекі підступи до Картагена, римляни могли тримати під своїм наглядом африканське узбережжя. Об'єктивно володіння Сицилією забезпечувало панування на морі. Хоча Картаген поніс у війні значні втрати, він все ще залишався великою середземно-морською державою, здатною відновити свою військову могутність.

На початок Пунічноївійни (218—201рр. до її. е.) характерні риси римської держави вже склалися. До цієї війни Рим ішов озброєний силою й досвідом. У поле римських інтересів тепер потрапила Іспанія. На півдні давно існували фінікійські міста. Позиції Картагена там були сильні вже в IV ст. до н. е. Втративши Сицилію й острови, картагенці звернули свою активність саме в Іспанію, країну багату коштовними й іншими металами. Вони почали планомірно розширювати свої володіння. Тут було збудовано Новий Картаген з гаванями, зручними для флоту й морських військ. Місто стало головною базою картагенців у Іспанії.

Поиск по сайту: