Положення і основні правила полювання

Лекція № 1

Тема: Вступ. Управління мисливським господарством.

План лекції

1. Історія розвитку мисливства.

2. Закон України про полювання.

3. Боротьба з браконьєрством.

4. Форми управління.

5. Положення і основні правила полювання.

1. Мисливство в Україні мало давні й міцні традиції. Питома вага цього заняття в господарській системі, розміри й способи мисливства склалися історично і залежали від багатьох факторів. Насамперед цьому сприяли природно-кліматичні та географічні умови: у лісах водилось чимало дичини — вовки, ведмеді, вепри, олені, борсуки, лисиці, зайці, куниці тощо, а також нині втрачені тури, дикі коні, зубри, лосі, різноманітне птаство — качки, гуси, куріпки, дрофи, у ріках — видри та бобри. Полювання переслідувало дві мети: вберегти господарство від шкідників, а також поповнити запаси харчування й сировини для домашнього виробництва в умовах натурального господарства.

До розвитку мисливства впродовж століть — аж до початку XIX ст.— великою мірою спричинились натуральні повинності селян, з-поміж яких важливим був оброк у звірині, про що згадується ще в «Повісті минулих літ». Повсюдно в Україні від селян вимагалась данина хутрами білок, куниць, видр, тхорів, лисиць тощо. Вид хутра при сплаті данини залежав від місцевості. У період Київської Русі поряд з гривнею хутро виконувало функції грошей. Крім того, повинністю селян була обов'язкова участь протягом кількох днів у році (залежно від території) у полюванні, яке влаштовували багаті землевласники. У XVI—XVII ст. на Поліссі, в Прикарпатті існували цілі села, в яких основним заняттям селян було мисливство. Вироблялась навіть певна «спеціалізація» селян під час ловів: одні мали влаштовувати засідки, інші — виганяти звіра і т.ін.

У середньовіччі монопольним правом на полювання володіли великі землевласники — господарі мисливських угідь. Пізніше — аж до кінця XIX ст. — це право неофіційно перебрали на себе дрібні поміщики, навіть лісничі. Протягом століть було видано ряд законів, що стосувались прав і норм полювання на державних, поміщицьких й громадських землях. Зокрема, прийнятий за короля Зигмунта Августа 1557 р. закон — так званий устав «на волоки» — визначав право селян на полювання лише певних видів дрібної дичини (вовків, лисиць, білок, росомах тощо). Інші середньовічні закони забороняли селянам тримати мисливських собак і рушниці.

Деякі поміщики не дозволяли селянам навіть користуватися пастками. Існували певні закони й щодо організації, днів та термінів полювання. Нерідко ці обмеження призводили до неврегульованості відстрілу дичини, а отже, і до нерівномірного відтворення лісової фауни: масове винищення її під час великих ловів чергувалось з таким нспередбачуваним збільшенням, що завдавалась значна шкода селянським господарствам. У зв'язку з цим сільські громади зверталися до староств, вищих державних інстанцій з проханням регуляції живої природи. Поза тим, незважаючи на суворі заборони, селяни таємно займалися полюванням як на громадських, так і на поміщицьких землях. Керувалися при цьому переконаннями, що звірі та птахи — сотворіння Божі, отже полювати на них має право кожен.

Насамперед влаштовували полювання на тих хижих звірів (вовків, диких кабанів, лисиць), які завдавали серйозної шкоди посівам, худобі, свійській птиці, а ще, крім того, для поповнення харчових припасів.

Полювання було колективним й індивідуальним. Перше організовували за бажанням землевласників, власників, сусідніх поміщицьких маєтків чи. міських урядовців. До великих ловів готувалися завчасно: лісники попередньо висліджували місця перебування звірів, добирали людей для полохання та вигону дичини. Таке полювання, яке тривало інколи кілька днів і було одночасно розвагою для його учасників, відзначалося багатолюдністю, гамором і досить часто створювало для селян багато незручностей, завдавало іноді великої шкоди.

Індивідуальне полювання селян відбувалося потай, було обмежене в часі — то ж вимагало більшої спостережливос-ті, кмітливості, врешті, великого досвіду. Характер полювання залежав насамперед від виду дичини. Як уже зазначалося, на деяких звірів (оленів, серн, ведмедів і рисів) селяни взагалі не мали права полювати. І якщо ведмедів та рисів зрідка все ж полювали на замовлення, то оленів і серн — майже ніколи, оскільки до них в народі ставились своєрідно. «Олень — князь бору», «Гіршого гріха нема, як ловити на сільце серну»,— такі думки не раз висловлювали селяни.

Найпростішим способом ловів на вовків чи диких кабанів були ями-пастки («сліпі ями», «западниці»). У місцях, де вони мігрували, у глибоку яму із замаскованою галуззям накривкою клали приманку, на яку йшов звір. При цьому рухома кришка поверталась, і звір потрапляв у западню. Однак це був не зовсім надійний спосіб, тому що звірові нерідко щастило втекти.

Найбільш поширеним по всій Україні був самолов для вовків, що являв собою хмизову загорожу з вузьким проходом до центру, куди клали приманку. Прямуючи до неї, звір не міг уже повернутся назад, оскільки був затиснений гострими кінцями огорожі. Для ведмедів, а іноді й вовків мешканці українських Карпат влаштовували також пастки із грубих стовбурів — так звані «слупи». Це пристрій з двох стовбурів і кількох колод та приманки. Прагнучи дістати приманку, звір зрушував підпорку піднятої колоди, яка падала, вдаряючи його і притискаючи до нижньої колоди. Подібним способом («підколодвою») ловили дрібних звірів — тхорів, куниць тощо. Лисиць полювали за допомогою «зазубу» — підвішеної важкої дошки із набитими на ній цвяхами та принадою. Дістаючи принаду, звір зрушував дошку, яка падала на нього і вбивала. Такий пристрій був не зовсім досконалим, оскільки псував хутро звіра.

На лисиць плели з пруття ліщини довгий кіш (довжиною до 2 м). Коли лисиця потрапляла до середини, то обов'язково зачіпала шнурок, сполучений з накривкою, і вхід закривався. Подекуди лисиць, борсуків і куниць просто викурювали з нір. Для цього в одному кінці вистеженої нори розкладали вогонь, а в другому — мішок, у який потрапляла, рятуючись, жертва. Подібним способом викурювали куниць з дупла. Крім різних саморобних дерев'яних пасток, селяни віддавна користувалися залізними капканами («залізами») роботи місцевих ковалів, а також рушницями. Однак широкого розповсюдження вони набули аж у кінці XIX ст. Серед знарядь ловлі дичини досить широке застосування мали і багатопетельні сильця. Такі петлі з міцних шнурків підвішували між двома стовбурами дерев на шляхах міграцій звірів і використовували навіть для ловлі ведмедів і вовків. Багатопетельні сильця з тонких шнурів були придатними для ловлі птахів. На Поліссі і в Карпатах з цією метою використовували сіті, в центральних районах України для ловлі диких качок чи гусей послуговувалися навіть рибальськими вудками. У степовій частині України подекуди й донині зберігся давній спосіб полювання на дроф. Зимовою порою під час ожеледі, коли птахам обмерзали крила, їх ловили вручну.

У другій половині XIX ст., крім дерев'яних пасток, застосовували і більш надійні в експлуатації різноманітні металеві капкани, сильця з грубшого дроту або з кінського волосіння. З вогнепальної зброї популярністю у мисливців користувалися саморобні рушниці («самопали»), у яких порох вибухав від кремнієвої іскри. Були у вжитку також кремнієві, або «капслеві», пістолети. Щоправда, рушниці та пістолети через дорожнечу не мали великого поширення серед селян.

Слід відзначити добре знання мисливцями норову звірів, що мало неабияке значення для успіху полювання. Насамперед вивчалися місця перебування звіра у лісі. Як кажуть у народі, добрий мисливець кожну тваринку «вітром знаходив». Бралися до уваги звички молодого чи старого звіра, а також зоологічні особливості певного виду. Наприклад, на зайців не виходили полювати по першому снігу, який ще не влігся, тому що вухатий ховався під сніг. Бережливе ставлення до природи дозволяло раціонально визначати сезон полювання. Спостереження за звичками дичини підказували допоміжні засоби полювання. Зокрема, до XX ст. зберігся дуже архаїчний спосіб імітування голосів птахів та звірів. Так, для виманювання зі сховків вовків або диких качок мисливці вдавалися до відтворення власним голосом вовчого виття чи качиного крику. Лисиць виманювали голосами зайця або писком миші, вовків — меканням вівці, криком качки. Звуками сопілки, волового рогу, свистка із тростини, різними калаталами імітували голоси оленів, зайців, тетерів, перепілок, водоплаваючих птахів. На останніх полювали ще і допомогою опудал.

Відомими були також різні способи маскування — відповідно до пори року, рельєфу місцевості тощо. У відкритому степу при полюванні на дроф мисливці ховалися за пущений попереду віз із соломою, у лісовій місцевості прикривалися гіллям. На Гуцульщині, наприклад, при полюванні на оленя мисливці клали собі на голову листки лопуха або прикріплювали роги оленя, і це давало змогу наблизитись до звіра. Полювання із собаками, на конях практикувалося лише поміщиками, які для цього тримали цілі зграї хортів, що було дуже престижним у колі багатих землевласників. У селянському середовищі мисливські собаки теж зрідка траплялися, але хіба що у гайового чи писаря.

Були свої повір'я і щодо поведінки на полюванні. Наприклад, виходити на перші лови слід було так, щоб піхто ні в хаті, ні в селі не бачив, бо інакше не щаститиме упродовж мисливського сезону. У Карпатах і на Поліссі ДО кінця XIX ст. побутували різні приповідки, магічні дії, якими супроводжувалися вихід на полювання, розкладання пасток тощо. Цікавими є колоритні, багаті на фантазію мисливські розповіді. У них сконцентровано народне розуміння природи, зв'язку усього живого, що є важливим для виявлення морально-етичних засад української культури.

Із птаством боролися лише в тих випадках, коли, це були шкідники: більших відстрілювали, на менших наставляли сильця. Найчастіше знищували горобців як основних шкідників на сільськогосподарських угіддях.

2. Закон України

Про мисливське господарство і полювання

Цей Закон визначає правові, економічні і організаційні принципи діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства і полювання, забезпечує рівні права усім користувачам мисливських угідь у взаєминах з органами державної влади відносно ведення мисливського господарства організації охорони, використання і відтворення тваринного світу.

Розділ I

Загальні положення

Стаття 1. Терміни і їх визначення

У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

біотехнічні заходи - комплекс різноманітних господарських робіт, спрямованих на поліпшення умов існування, розмноження і збільшення чисельності мисливських тварин;

державний мисливський фонд - мисливські тварини, що знаходяться в стані природної волі, а також що містяться в напіввільних умовах або в неволі в межах угідь державних мисливських господарств;

користувачі мисливських угідь - специализированые мисливські господарства, інші підприємства, установи і організації, в яких створені специализированые підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь;

полювання - вид спеціального використання тваринного світу шляхом здобичі мисливських тварин, які знаходяться в стані природної волі або містяться в напіввільних умовах в межах мисливських угідь;

мисливське господарство як галузь - сфера громадського виробництва, основними завданнями якого є охорона, використання і відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям відносно здійснення полювання, розвиток мисливського спорту, і мисливського собаківництва;

мисливське собаківництво - діяльність, пов'язана з розведенням, вирощуванням, змістом, обліком, підготовкою до полювання і застосуванням для використання мисливцями собак мисливських порід;

мисливські тварини - дикі звірові і птахи, які можуть бути об'єктами полювання;

мисливські трофеї - відповідним чином обработаные частини мисливських тварин (шкури, рогa, черепи, ікла, і тому подібне), здобуті шляхом полювання, які використовуються в наукових, естетичних, культурних і освітніх цілях;

мисливські угіддя - ділянки суші і водного простору, на яких знаходяться мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства;

норма відстрілу - встановлена кількість мисливських тварин, дозволена для здобичі одним мисливцем за певний термін полювання;

полювання - дії людини, спрямовані на висліджування, переслідування з метою здобичі і безпосередньо здобичі (відстріл, вилов) мисливських тварин, які знаходяться в стані природної волі або містяться в напіввільних умовах;

продукція полювання - здобуті шляхом полювання туші мисливських тварин, їх частини (м'ясо, субпродукти, шкури, роги, черепи, ікла і тому подібне), а також живі мисливські тварини, що відловили;

пропускна спроможність мисливських угідь - максимально можлива кількість мисливців, які можуть полювати в один день на певній площі мисливських угідь (з урахуванням чисельності мисливських тварин і необхідності виконувати вимоги|затребування| техніки безпеки);

впорядкування мисливських угідь - науково обгрунтована оцінка і інвентаризація типів мисливських угідь, видового, кількісного і якісного складу мисливських тварин певного господарства або окремого регіону, розробка (з урахуванням природних і економічних умов) режиму ведення мисливського господарства з визначенням заходів по охороні, раціональному використанню, відтворенню мисливських тварин, збереженню і поліпшенню стану|стану| угідь;

утримання мисливських тварин в напіввільних умовах - утримання придбаних в установленому порядку мисливських тварин в штучно створених умовах, в яких вони живляться переважно природною кормою, але не мають можливості вільно переміщатися за межі штучно ізольованої ділянки мисливського угіддя;

утримання мисливських тварин в неволі - утримання мисливських тварин у відповідних спорудах, де вони не мають можливості живитися природною кормою і самостійно виходити за межі таких споруд.

Стаття 2. Мисливські тварини як природний ресурс загальнодержавного значення

Мисливські тварини, які знаходяться в стані природної волі або містяться в напіввільних умовах, належать до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Стаття 3. Право власності на мисливських тварин і право користування цими тваринами

Мисливські тварини, які знаходяться в стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, що визначаються Конституцією України

Органи державної влади здійснюють права власника відносно усіх мисливських тварин, за винятком тих, які в порядку, встановленому цим Законом і іншими актами законодавства, передані вкоммунальную власність або приватну власність юридичних і фізичних осіб.

Використання мисливських твариною може здійснюватися з вилученням або без вилучення їх з природного середовища або штучно створених напіввільних умов.

У приватній власності юридичних і фізичних осіб можуть знаходитися окремі мисливські тварини, вилучені з природного середовища у встановленому законодавством порядку, розведені в неволі або придбані іншим шляхом, не забороненим законодавством.

З метою безпеки населення, а також в інтересах охорони тваринного світу право приватної власності на окремих мисливських тваринах може бути обмежене законом.

Розділ II

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА І ПОЛЮВАННЯ

Стаття 4. Державне регулювання у галузі мисливського господарства і полювання

Державне регулювання у галузі мисливського господарства і полювання здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уполномоченый центральний орган виконавчої влади у галузі охорони природного довкілля, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі мисливського господарства і полювання, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, а також їх місцеві органи.

Органам місцевого самоврядування цим Законом і іншими законами України можуть бути надані окремі повноваження органів виконавчої влади у сфері державного регулювання мисливського господарства і полювання.

Стаття 5. Повноваження Кабінету Міністрів України у галузі мисливського господарства і полювання

До повноважень Кабінету Міністрів України у галузі мисливського господарства і полювання належить:

забезпечення реалізації державної політики у галузі мисливського господарства і полювання;

передача мисливських тварин, які знаходяться в державній власності, в комунальну власність і приватну власність юридичних і фізичних осіб;

встановлення відповідно до цього Закону і інших актів законодавства порядку видачі дозволів на використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення;

розробка і здійснення загальнодержавних програм мисливського господарства;

забезпечення державної регуляції і контролю в галузі охорони, використання і відтворення мисливських тварин;

затвердження порядку встановлення лімітів і видачі дозволів на використання мисливських тварин;

організація зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародної співпраці у галузі мисливського господарства і полювання;

вирішення інших питань в межах своїх повноважень.

Стаття 6. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання

До повноважень спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання належить:

здійснення державної регуляції і контролю у галузі мисливського господарства і полювання;

організація робіт по охороні, використанню і відтворенню мисливських тварин, збереженню і поліпшенню стану мисливських угідь;

видача дозволів на використання мисливських тварин, що знаходяться|перебували| в державній власності;

ухвалення рішення про припинення полювання у випадках, передбачених цим Законом;

розробка проектів лімітів і норм використання мисливських тварин, установка за узгодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони природного довкілля термінів здійснення полювання;

визначення за узгодженням з центральним органом виконавчої влади з питань фінансів вартості ліцензій на здобич мисливських тварин;

представлення документів з питань надання в користування мисливських угідь;

підготовка проектів планів переселення мисливських тварин, організація роботи по їх штучному відтворенню;

забезпечення ведення державного обліку чисельності і здобичі мисливських тварин;

встановлення порядку видачі паспортів на собак мисливських порід, інших ловецьких звірів і птахів;

встановлення порядку видачі і видача посвідчень мисливця і щорічних контрольних карток обліку здобутої дичини і порушень правил полювання;

організація роботи по впорядкуванню мисливських угідь, визначенню їх пропускної спроможності;

організація роботи по ув'язненню|складання| з користувачами мисливських угідь договорів про умови ведення мисливського господарства, здійснення контролю за виконанням цих договорів;

ведення моніторингу і державного кадастру мисливських тварин, які знаходяться на території України;

вирішення інших питань у галузі мисливського господарства і полювання відповідно до законодавства.

Стаття 10. Повноваження сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства і полювання

До повноважень сільських, селищних і міських рад у галузі мисливського господарства і полювання належить:

організація і здійснення заходів по охороні державного мисливського фонду, поліпшення середовища перебування мисливських тварин;

рішення відповідно до цього Закону питань, які торкаються

надання в користування мисливських угідь;

реалізація інших питань в межах своїх повноважень.

Стаття 11. Громадські організації мисливців

З метою задоволення своїх законних інтересів в здійсненні полювання, сприянні веденню мисливського господарства, розвитку мисливського собаківництва громадяни можуть добровільно об'єднуватися в громадські організації мисливців.

Розділ III

ПОЛЮВАННЯ

Стаття 12. Право на полювання

Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку, отримали в установленому порядку дозвіл на здобич мисливських тварин і інші документи, які свідчать про право на полювання.

Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку отримали дозвіл органів внутрішніх справ на право користування цією зброєю.

До полювання прирівнюється:

перебування осіб в межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (окрім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами і іншими знаряддями здобичі звірів і птахів, або з собаками мисливських порід або ловецькими звірами і птахами, або з продукцією полювання;

перебування осіб на дорогах загального користування з

продукцією полювання або з будь-якою зібраною расчехленнымстрелковым зброєю.

Стаття 13. Здійснення полювання іноземцями

Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до цього Закону. Документи на право полювання, видані|видає| відповідними органами інших держав, діють на території України.

Умови організації і здійснення полювання іноземцями, розмір плати за надані послуги і здобуту продукцію полювання визначаються відповідними договорами, які полягають між іноземцями або юридичними особами, які організовують для них полювання, і користувачами мисливських угідь.

Стаття 14. Документи на право полювання

Документами на право полювання є:

Посвідчення мисливця;

щорічна контрольна картка обліку здобутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита;

дозвіл на здобич мисливських тварин (ліцензія, отстрельная картка і тому подібне);

відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю;

паспорт на собак мисливських порід, інших ловецьких звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання в поточному році у разі їх використання під час полювання.

Відмічені документи мисливець зобов'язаний мати під час здійснення полювання, транспортування або перенесення продукції полювання і пред'являти їх на вимогу осіб, уповноважених здійснювати контроль у галузі мисливського господарства і полювання.

Посвідчення мисливця і щорічна контрольна картка обліку здобутої дичини і порушень правил полювання видаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання або його місцевими органами в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Розмір державного мита, а також порядок стягнення платежів за видачу посвідчення мисливця і щорічної контрольної картки обліку здобутої дичини і порушень правил полювання встановлюються в порядку, передбаченому законодавством.

Розмір плати за видачу посвідчення мисливця і щорічної контрольної картки обліку здобутої дичини і порушень правил полювання встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання за узгодженням з центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

Стаття 15. Способи полювання

Полювання може здійснюватися такими способами:

індивідуальне полювання;

колективне полювання;

колективне полювання з гончаками (облавне полювання).

Полювання може здійснюватися з використанням:

мисливської вогнепальної зброї;

собак мисливських порід, інших ловецьких звірів і птахів (за наявності паспортів на них з допуском до полювання в поточному

року);

сіток і пасток для вилову тварин живцем;

пасток для добування хутрових звірів з науковою метою і для переселення;

вишок;

пахучих не отруйних приманок.

Полювання може здійснюватися з мисливською зброєю, яка належить іншій фізичній особі, тільки| в його присутності і за наявності у мисливця і власника зброї відповідних дозволів, виданих органами внутрішніх справ.

Стаття 16. Ліміти використання мисливських тварин

Охота на парнокопитних тварин, куниць лісову і кам'яну, норку американську, тхора лісового, бобер, нутрію вільну, ондатру, бабака, білку, здійснюється відповідно до лімітів, які затверджуються на мисливський сезон спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони природного довкілля за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь, узгоджених з місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі охорони природного|природного| довкілля в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі і місцевими органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання.

Полювання на інших мисливських тваринах регулюється нормами відстрілу, які встановлюються на мисливський сезон спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони природного довкілля разом із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання за поданням їх органами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі.

Стаття 17. Дозволи на здобич мисливських тварин

Здобич мисливських тварин здійснюється з дозволом - ліцензією або отстрелочной карткою.

З ліцензією здійснюється полювання на кабана, лань, оленів благородного і плямистого, косулю, лося, муфлона, білку, бабака, бобер, нутрію вільну, ондатру, куниць лісову і кам'яну, норку американську, тхора лісового.

За наявності отстрелочной картки здійснюється полювання на пернату дичину, кролика дикого, зайця-русака, єнотовидного собаку, вовка і лисицю.

Здобич вовка дозволяється здійснювати також за наявності у мисливця ліцензії або отстрелочной картки на здобич інших мисливських тварин.

Ліцензії видаються мисливцям користувачем мисливських угідь, який отримує їх в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання або визначеному ним органі.

Отстрелочные картки видаються мисливцям користувачем мисливських угідь.

Ліцензії і отстрелочные картки видаються мисливцям з вказівкою в них терміну і місця здійснення полювання з урахуванням лімітів здобичі мисливських тварин і пропускної можливості мисливських угідь.

Стаття 18. Вартість дозволів на здобич мисливських тварин

Вартість ліцензій на здобич мисливських тварин визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання за узгодженням з центральним органом виконавчої влади з питань фінансів.

Вартість отстрелочных карток встановлює користувач мисливських угідь за узгодженням з місцевим органом центрального органу виконавчої влади з питань фінансів.

Стаття 19. Терміни полювання

Полювання може здійснюватися в такі терміни:

на нирка великого, уток (окрім звичайного гоголя, белоглазой чернети, савки, огаря, пеганки, звичайної гаги, лутка, крохалів), лысуху, камышницу, пастушка, куликів (окрім кулика-сороки, ходулочника, шилодзьобки, кроншнепів, чайки, авдотки, тиркушек, поручайника, камнешарки, черныша, перевізника, фифи, зуйков морського, малого, большеклювого галстучника), блакитний (окрім клинтуха) - в серпні - грудні;

на гусаків: сірого, білолобого великого, гуменника - в серпні - січні;

на куріпку сіру, кеклика, фазана, рябчика, тетерука - в жовтні - грудні;

на перепела - в серпні - жовтні;

на самця косулі - з 1 травня по грудень включно;

на самців кабана, лані, оленів благородного і плямистого, лося, муфлона - в серпні - січні;

на самиць кабана, лані, оленів благородного і плямистого, косулі, лося і муфлона і на молодняк (до двох років) відмічених видів - у вересні - січні;

на білку, нутрію вільного, єнотовидного собаку, лисицю, куниць лісову і кам'яну, тхора лісового - з 15 жовтня по лютий включно;

на бобер, ондатру, норку американську - з 1 листопада по лютий включно;

на кролика дикого і зайця-русака - з 1 листопада по січень включно; на бабака - в липні - вересні.

Полювання протягом мисливського сезону може здійснюватися в усі дні тижня.

Терміни полювання (конкретна дата відкриття і закриття полювання на той або інший вид мисливських тварин, дні полювання) і порядок його здійснення визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі мисливського господарства і полювання за узгодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони природного довкілля, з іншими зацікавленими центральними і місцевими органами виконавчої влади, які доводяться до зведення користувачів мисливських угідь і громадськості.

Стаття 20. Заборони здійснення полювання

З метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється:

1) полювати без належного на те дозволи, а саме:

без документів, визначених статтею 14 цього Закону;

полювання на тваринах, які не відмічені в дозволах на здобич мисливських тварин або понад встановлену в цих дозволах норму;

2) охота в заборонених для цього місцях, а саме:

на територіях і об'єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них;

на відтворювальних ділянках;

в межах населених пунктів (сіл, селищ, міст), за винятком випадків, передбачених рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київським і Севастопольським міських рад;

у угіддях, не відмічених в дозволі;

на відстані ближче, ніж 200 метрів від будівель населеного пункту і окремо розташованих будівель, де можливе перебування людей;

3) охота в заборонений час, а саме:

у не дозволені для полювання терміни на відповідні види тварин;

у темний період доби (пізніше за годину після заходу сонця і раніше години до його сходу);

4) охота із застосуванням або використанням заборонених знарядь і забороненими способами, а саме:

клею, петель, підрізів, закотів, гачків, самострелов, ловецьких ям;

отруйних і анестезуючих засобів;

живих сліпих або покалічених тварин як приманки;

звуковоссоздающих приладів і пристроїв;

електричного устаткування для здобичі тварин;

штучних світлових джерел, приладів і пристроїв для підсвічування мішеней, у тому числі приладів нічного бачення;

дзеркал і інших пристроїв, засліплюючих тварин;

вибухових речовин;

з під'їздом на автомототранспорте, а також на плавучих засобах з працюючим двигуном;

літаків і вертольотів;

немисливського (у тому числі військового) вогнепального пневматичного і іншої стрілецької зброї, а також нарізних вкладок напівавтоматичної або автоматичної зброї з магазинами більш ніж на два патрони;

руйнування житла тваринних, бобрових гребель, гнізд птахів;

газу і диму;

заливка нір звірів;

а також:

на тваринах, які зазнають труднощі (переправляються водою або по льоду, рятуються від пожежі, повені і тому подібне);

на пернату дичину з нарізною вогнепальною зброєю

на хутрових звірів (окрім вовка) з нарізною вогнепальною зброєю калібром більш ніж 5,6 міліметра;

на копитних тваринах з використанням малокаліберної рушниці під патрон кільцевого займання або зарядів, споряджених картеччю або дробом;

охота з мисливськими собаками, ловецькими звірами і птахами без наявності на них паспорти з допуском до полювання;

5) транспортування або перенесення здобутих тварин або їх частин без відмітки цього факту в дозволі на їх здобич;

6) допуск собак в мисливські угіддя без нагляду;

7) охота з порушенням встановленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу і тому подібне) порядку здійснення полювання;

8) охота на заборонених для здобичі тварин;

9) збір яєць птахів, загиблих тварин або їх частин, руйнування, знищення або псування искусственных гнездовий, солонців, годівниць для звірів і птахів, посівів кормових рослин, мисливських вишок, вказівних знаків, відповідних вивісок і інших атрибутів мисливського господарства.

Дії, відмічені в пунктах 1-8 цієї статті, відповідно до законодавства кваліфікуються як незаконне полювання. Особи, винні в незаконному полюванні, несуть відповідальність згідно із законами.

4.Мисливське господарство, як і усі галузі народного господарства, розвивається планомірно, на основі загальнодержавного плану. Воно сприяє можливо повному задоволенню усе зростаючих потреб населення в різних видах хутряних виробів, м'ясних продуктах і в активному відпочинку серед природи. Завдання мисливського господарства - залучення до експлуатації найбільш доступних природних ресурсів, що не вимагають великих капіталовкладень. Запаси мисливських тварин освоюються при незначних капіталовкладеннях і витратах праці на одиницю площі.

Сучасне мисливське господарство розвивається по двох основних формах - виробничій і спортивній. Основним завданням виробничих мисливських господарств є заготівля хутровини, м'яса, шкір і іншої товарної продукції. Основний вид своєї продукції мисливські господарства реалізують через торговельну мережу усередині країни і за її межами.

Виробничі, або промислові, мисливські господарства створюються в найбільш багатих мисливською фауною районах. Усі вони рентабельні, мають в розпорядженні штат постійних мисливців-промисловиків, при необхідності притягають на сезонні роботи мисливців-спортсменів.

Виробничі мисливські господарства бувають державними, кооперативними і колгоспними. Промхози - це нова, найбільш перспективна форма господарства, що дозволяє на науковій основі комплексно використовувати не лише мисливські, але і супутні природні ресурси - рибу, горіхи, плоди, ягоди, гриби і т. п.

Головний напрям діяльності виробничих господарств і комплекс використовуваних ними ресурсів визначають відповідно до природних і економічних умов району.

Спортивна форма мисливського господарства задовольняє спортивні і культурно-естетичні потреби людей в процесі їх спілкування з природою при здобичі диких тварин. Існують такі господарства на принципі самоокуповування, а частіше на дотаціях, що отримуються за рахунок засобів самих мисливців, організованих в суспільства. Спортивні господарства створюються навколо великих населених пунктів з достатньою кількістю мисливців.

Відповідно до форм господарства мисливців підрозділяють на промисловиків, для яких здобич звірів і птахів є основним заняттям, тимчасових мисливців (відхідників), які беруть участь в заготівлі мисливської продукції сезонно, і мисливців-спортсменів, для яких полювання має в основному спортивно-естетичне і оздоровче значення. Вони використовують на полюванні тільки дні відпочинку.

Мисливці-промисловики відрізняються від мисливців-спортсменів по об'єктах полювання і способах добування тварин. Для перших основними об'єктами являються найбільш цінні види хутрових звірів і високопродуктивні м'ясні звіри (у меншій мірі - птахи). Хутрових звірів мисливці-промисловики добувають в основному самоловами, а мисливці-спортсмени використовують рушниці.

В умовах гострого недоліку мисливців-промисловиків зростає роль мисливців-спортсменів в планових заготівлях хутровини і мясодичной продукції. Останнім часом мисливці-спортсмени стають основними заготівниками м'яса копитних. Мисливське господарство у своєму розвитку відстає від розвитку інших галузей народного господарства країни. Тому розміри заготівель мисливської продукції визначаються не наявністю мисливської фауни, а можливостями освоєння угідь. Багато цінних соболиних угідь (до 30%) залишаються зовсім не освоєними. Слабо опромышляются запаси білки, горностая, колонка і інших хутрових звірів, копитних і птахів.

Розвиток мисливського господарства в країні повинен йти в наступних напрямах:

дослідження можливостей для експлуатації ще не освоєних угідь;

координації діяльності з сільським і лісовим господарством;

створення нових мисливських господарств різного типу.

Домінуючою формою повинні стати лісомисливські господарства виробничого і спортивного напряму. При створенні господарств будь-якого типу досягається передусім ліквідація обезлички в користуванні угіддями. Це сприяє проведенню заходів по збереженню і раціональному використанню запасів мисливської фауни.

Положення і основні правила полювання

У розробці цих правил під керівництвом місцевої мисливської інспекції бере участь широка громадськість - представники мисливських суспільств і товариств охорони природи, сільського і лісового господарства, наукових установ, а також окремі фахівці - мисливцезнавці і зоологи. Такі питання, як встановлення термінів полювання, видові заборони і обмеження в способах полювання, норми відстрілу і план відстрілу цінних звірів переглядаються щорічно за участю відповідних наукових установ і широкої громадськості.

Керівництво мисливським господарством здійснюється республіканськими управліннями - Державною мисливською інспекцією (ДМІ). Управління мисливським господарством покладене на Головне управління мисливського господарства і заповідників і його місцеві органи.

Головне управління:

керує роботою державних мисливських інспекцій при радах міністрів автономних республік, крайових і обласних виконкомах; контролює діяльність державних, кооперативних і громадських організацій в частині ведення мисливського господарства; розробляє і затверджує заходи по розвитку мисливського господарства і вживає заходи по забезпеченню виконання цих заходів;

проводить роботу по обліку і відтворенню мисливської фауни, обстеженню і пристрою мисливських угідь; перевіряє правильність закріплення їх за державними, кооперативними і громадськими організаціями; здійснює і інші заходи, спрямовані на збереження, збільшення чисельності і поліпшення видового складу мисливської фауни;

за узгодженням з радами міністрів, крайвиконкомами і облвиконкомами встановлює заборона на здобич окремих видів звірів і птахів в цілях охорони рідкісних і цінних видів тварин або в цілях збільшення їх чисельності до щільності, при якій їх експлуатація може бути рентабельною;

визначає розмір здобичі по головних видах промислових звірів і птахів; розглядає проекти планів заготівель мисливською, а також пропозиції по здобичі ліцензійних видів хутрових і копитних звірів, вивчає економіку і техніку мисливського господарства, вживає заходи до розвитку мисливського господарства, надає технічну допомогу колгоспам мисливських районів з питань ведення мисливського господарства, здійснює контроль за організацією і веденням мисливського господарства;

встановлює порядок пристрою мисливських угідь, затверджує загальні правила і терміни полювання; через державних і громадських охотинспекторов, лісову охорону, міліцію і сільські Ради депутатів трудящих здійснює охорону державного мисливського фонду; забезпечує контроль за дотриманням правил і термінів полювання, правил заготівель продукції мисливського господарства, за реєстрацією мисливців, збором державного мита і видачею дозволів на право полювання;

здійснює вилов, заготівлю і збут диких тварин з метою їх розселення, видає дозвіл на відстріл і вилов звірів і птахів для наукових, культурних і господарських цілей, крайових і обласних суспільств мисливців; організовує проведення заходів по винищуванню хижаків, що завдають шкоди сільському мисливському господарству; керує роботою по розвитку мисливського собаківництва;

дає ув'язнення по проектах стандартів і технічних умов на мисливську зброю, боєприпаси і предмети мисливського спорядження, а також затверджує в установленому порядку зразки і технічні умови на нестандартизовані предмети мисливського і риболовецького спорядження, що виготовляються виробничими підприємствами, крайових і обласних суспільств мисливців; здійснює контроль за випуском мисливського і риболовецького спорядження.

Важливою ділянкою роботи головного управління є керівництво діяльністю державних заповідників. Через їх мережу організовується науково-дослідна робота, що має практичне значення в розвитку лісового, сільського і мисливського господарства, рибної промисловості і інших галузей; здійснюється зв'язок ДМІ з міністерствами, відомствами і науково-дослідними установами з питань наукової і культурно-освітньої діяльності заповідників, охорони і захисту лісів, по проведенню необхідних лісовпорядних і протипожежних заходів в закріплених за заповідниками лісах.

В цілях широкого поширення передового досвіду головне управління проводить збори активу, на яких заслуховують і обговорюються доповіді передовиків, даються керівні вказівки управління. Тут же обговорюються питання діяльності управління, підвідомчих мисливських інспекцій і заповідників.

Державна мисливська інспекція керує мисливським господарством на території автономної республіки, краї, області і здійснює контроль за правильним веденням цього господарства; проводить облік державного мисливського фонду і вносить в головне управління пропозиції по планах здобичі промислових звірів, птахів і організації мисливського господарства на території автономної республіки, краю і області; проводить роботу по обстеженню і пристрою мисливських угідь і вносить пропозиції про закріплення мисливських угідь, надає допомогу колгоспам мисливських районів в організації мисливського господарства, проводить розселення корисних звірів і птахів відповідно до затверджених планів.

На підставі загальних правил і термінів полювання, що встановлюються головним управлінням, ДМІ уявляє на твердження місцеві правила про терміни і способи полювання на території республіки, краю або області; здійснює нагляд безпосередньо і через відповідні організації за виконанням правил і дотриманням термінів полювання, організовуючи з цією метою громадські мисливські інспекції; накладає в установленому порядку штрафи на заготівельні організації за скупку і зберігання продукції незаконного полювання; направляє в слідчі органи матеріали на порушників правил і термінів полювання для притягнення їх до карної відповідальності; пред'являє до порушників правил і термінів полювання цивільні позови за заподіяний збиток державному мисливському фонду; справи про браконьєрство направляє в адміністративні комісії при виконкомах райрад і міських Рад для залучення винних до штрафу або іншої адміністративної відповідальності.

ДМІ здійснює керівництво і контроль за діяльністю республіканських, крайових, обласних суспільств мисливців; нагляд за дотриманням правил реєстрації мисливців і обліком мисливської зброї, видачею мисливських квитків і збором державного мита, за видачею дозволів на право полювання; організовує проведення на території автономної республіки, краї, області заходів по винищуванню тварин, що завдають шкоди сільському мисливському або рибному господарству; представляє заявки на засоби, необхідні для проведення згаданих заходів і на виплату винагород мисливцям за винищування вовків. Одночасно ДМІ контролює правильність витрачання вказаних засобів, керує роботою по розвитку мисливського собаківництва; здійснює керівництво виводками, польовими випробуваннями, змаганнями і виставками мисливських собак.

Дозволи (ліцензії) на здобич звірів і птахів на місцях ДМІ видає на підставі ліміту, що встановлюється головним управлінням, а також видає дозвіл на наукове полювання науковцям і фахівцям місцевих установ і організацій.

Державну мисливську інспекцію очолює головний державний мисливський інспектор, що призначається Радою Міністрів, крайвиконкомом, облвиконкомом за узгодженням з начальником головного управління.

Правила полювання є законом для кожного мисливця.

Вони складаються для різних кліматичних поясів з урахуванням різноманітності природних умов, специфіки народного господарства, а також біологічних особливостей звірів і птахів: розмноженням, линькой, сезонними пересуваннями і ін.

Правилами передбачається збереження і раціональне використання диких тварин, незалежно від того, кому належать угіддя, на яких вони мешкають. У Правилах вказуються терміни полювання, дозволені і заборонені способи добування, перераховуються тварини, відстріл яких заборонений протягом круглого року, а також інші відомості, пов'язані з виробництвом полювання.

Правом полювання в нашій країні із застосуванням вогнепальної зброї користуються усі громадяни, що досягли 18-річного віку, випробування, що здали, по мисливському мінімуму і що сплатили державне мито.

Добування усіх диких звірів і птахів для наукових, культурних і господарських цілей в заборонений для полювання час або в заборонених місцях виробляється по дозволах, що видаються державними мисливськими інспекціями, регулюючими полювання в цій республіці.

Усю здобуту хутровину мисливець зобов'язаний здавати державним заготівельним організаціям. Приватним особам забороняється вироблення, обробка і скупка всякого роду хутровини і шкіри диких тварин, а також торгівля цією продукцією і м'ясом на ринках.

З метою охорони мисливських угідь від пожеж Правилами полювання заборонено застосовувати пижі з паперу, вати, клоччя і інших легкозаймистих матеріалів, пускати палы, залишати незагашеними вогнища.

Правила включають ряд положень, що передбачають безпеку ведення полювання як для самого мисливця, так і для оточення. Забороняється стрільба і ходіння із зарядженою рушницею в населених пунктах, риття ловецьких ям, насторожування рушниць і самострелов, установка стискань, схватов і без помітних для людини розпізнавальних знаків ведмежих і інших великих капканів. Заборонена стрільба по невидимій меті, на шум і шерех, стрільба нижче рівня зростання людини по злітаючому птахові в заростях і очеретах, стрільба в темряві і в тумані по неясно видимій меті. Пристрілка мисливської зброї повинна вироблятися в організованому порядку в спеціально відведених місцях з природним обгороджуванням (яри, рови і ін.), що виключають нещасні випадки.

Повсюдно заборонені загальнонебезпечні, винищувальні і такі, що залишають підранків способи добування звірів і птахів : застосування на полюванні (окрім винищування вовків) автомашин, аеросаней і літаків, стрільба водоплавного птаха з катерів і моторних човнів; охота вночі з-під фар і з вогнем, а також котлом; добування капканами або заганивание копитних по насту, глибокому снігу і здобич тварин, що знаходяться в тяжкому і безпорадному положенні, - що рятуються від бурі, снігопаду, нестатку кормів в ожеледицю, перепливають водні простори, линяючих птахів і т. д.

Забороняється стрільба дробом і картеччю по великих копитних, вживання на полюванні малокаліберних рушниць (окрім промислових районів).

В цілях охорони мисливської фауни і підтримки умов для розмноження тварин Правилами полювання заборонено застосовувати отрутохімікати (за винятком випадків боротьби з вовками, ховрахами і хом'яками по спеціальних дозволах), ушкоджувати і знищувати природні і штучні гніздів'я, розоряти гнізда корисних птахів, збирати яйця, викопувати і викурювати звірів з нір і розоряти лігва; крім того, заборонено залишати насторожені капкани і інші знаряддя лову після закінчення сезону полювання, відловлювати і містити в неволі без відповідного дозволу мисливських звірів і птахів, ушкоджувати солопцы, викладену підгодівлю і різні захисні споруди.

Заборонені полювання з собакою весною, знаходження з нею в мисливських угіддях в закритий для полювання час, якщо ці угіддя не є спеціально відведеними для наганяння, натаски або мисливських випробувань.

Не допускається полювання, псування привад, поява з собаками в місцях, де оголошено і підготовлено спеціальне полювання - облава на лося, кабана, ведмедя або шкідливих хижаків.

Мисливець в мисливських угіддях зобов'язаний мати при собі мисливський квиток і пред'являти його на першу вимогу уповноважених осіб і членів мисливських суспільств.

На мисливця покладається обов'язок боротися з браконьєрством, винищувати шкідливих хижаків, а також охороняти корисних тварин і сприяти їх розмноженню.

Для успішної боротьби з шкідливими хижаками мисливець повинен уміти відрізняти їх від корисних, знати їх звички і характерні житла. Відстріл шкідливих тварин в закритий для полювання час можна вести тільки по іменних дозволах, що видаються органами Управління мисливського господарства.

Поиск по сайту: