Міжнародні норми і основні законодавчі акти в галузі охорони праці.
Система управління охороною праці.
Сутність соціального партнерства
Основна мета створення соціально-трудового партнерства полягає у формуванні зв'язків, відносин між суб'єктами економічної діяльності — найманими працівниками і роботодавцями, які б розв'язували виробничі та соціальні завдання на основі прямих домовленостей, рівноправності, довіри і прозорості при прийнятті та реалізації рішень. Надійність таких зв'язків забезпечується законодавчою діяльністю держави, яка встановлює принципи, норми і форми такої співпраці сторін.
Правовою основою соціального партнерства в Україні є національні законодавчі, нормативні акти:
закони України "Про зайнятість населення",
"Про колективні договори і угоди",
"Про оплату праці",
"Про охорону праці" та ін.,
− укази Президента України "Про Національну раду соціального партнерства",
−"Про Національну службу посередництва і примирення" та ін.
Вказані законодавчі акти розробляються на основі ратифікованих Україною Конвенцій і Рекомендацій Міжнародної організації праці. Слід зазначити, що у МОП і в західних країнах для соціального партнерства, використовуються терміни "соціальний діалог", "дво- або тристоронні консультації" суб'єктів трудових відносин. Поряд із цими термінами у західних публікаціях на тему соціально-трудових відносин також зустрічається термін "механізм соціального партнерства". Схематично система соціально-трудового партнерства показана на рис. 5.1.
Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях:
§ міжнародному (мегаекономічному),
§ національному (макроекономічному),
§ галузевому і регіональному (мезоекономічному),
§ виробничому (мікроекономічному).
Суб'єктами соціально-трудового партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є
§ наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки, з одного боку,
§ роботодавці та їх об'єднання — з другого,
§ і держава та органи місцевого самоврядування, їх представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин — з третього.
Соціальне партнерство реалізується через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах або в їхніх підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також систему вирішення трудових спорів.
Державна політика України в галузі охорони праці спрямована на створення безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.Вона базується на ряді принципів, основними з яких є пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення безпечних та належних умов праці, підвищення рівня промислової безпеки, комплексне розв’язання завдань з охорони праці, соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Одним з резервів підвищення ефективності виробництва є вдосконалення методів забезпечення безпеки праці, тому що травматизм визначає істотну частину непродуктивних втрат робочого часу, а боротьба з травматизмом, крім гуманістичного спрямування, має чітко виражений економічний аспект.
Міжнародний досвід засвідчує, що організація праці, яка ігнорує вимоги гігієни і безпеки праці, підриває економічну ефективність підприємств і не може бути основою для сталої стратегії їх розвитку. В концепції ООН про «сталий людський розвиток» безпека праці розглядається як одна із основних (базових) потреб людини.
Достойна праця – це, в першу чергу, безпечна праця. Однак щорічно в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків виробничого характеру та 160 млн. професійних захворювань. При цьому близько 2,0 млн чоловіків і жінок гинуть, а економічні збитки досягають 4% від світового валового внутрішнього продукту (ВВП), який, до речі, в 2001 році дорівнював 1,251 трильйона доларів США.