Процесуальні права та обов’язки неповнолітніх. Їх правовий захист

Участь у цивільному процесі неповнолітніх набуває дедалі більшої актуальності тому, що вони є носіями певних цивільних прав та обов’язків, необхідність у захисті, визнанні чи оспорюванні яких породжує цивільні процесуальні правовідносини.

У преамбулі Конвенції про права дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, зазначається, що «дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи й належний правовий захист» [1]. Принцип 8 Декларації прав дитини проголошує: «Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу».

Зі змісту норм Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року можна дійти висновку, що діти не належать до об'єктів права, вони виступають його повноправними суб'єктами. На підтвердження цього положення українське законодавство, а саме Сімейний кодекс України, розглядає дитину як самостійного учасника правовідносин.

Передумови участі неповнолітніх і малолітніх у цивільному процесі закладено ст. 129 Конституції України, де вказано, що основними принципами судочинства є рівність усіх учасників перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів та в доведенні перед судом їх переконливості тощо. Очевидно, що Конституція в цій частині не зазначає обмежень щодо неповнолітніх.

Цивільна процесуальна право- та дієздатність неповнолітніх визначена Цивільним процесуальним кодексом. Однак після аналізу змісту відповідних норм стає зрозуміло, що вони мають відсильний характер, тобто визначають, що обсяг цивільної процесуальної дієздатності залежить від цивільної дієздатності. У цивільному законодавстві є такі її види: часткова, неповна та повна. Так, згідно з ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) особа вважається малолітньою та такою, що має часткову цивільну дієздатність фізичної особи, до досягнення нею 14 років. А відповідно до ч. 1 ст. 32 ЦК України неповнолітньою та такою, що має неповну цивільну дієздатність, визнається особа у віці від 14 до 18 років.

Повну цивільну дієздатність мають особи, які досягли 18 років – повноліття (ч. 1 ст. 34 ЦК України).

Однією з особливостей забезпечення прав та законних інтересів неповнолітніх і малолітніх у цивільному процесі є законодавче закріплення права суду не приймати відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст.174 ЦПК України). Такий підхід застосовує законодавець і в разі укладення мирової угоди (ч. 6 ст. 175 ЦПК України).

Неповнолітній у відносинах, у яких він особисто бере участь, є повноправним учасником цивільного процесу й використовує всі свої процесуальні права, що визначені законодавством.

Неповнолітня особа може виступати не тільки позивачем, а й іншим учасником цивільного процесу – відповідачем, третьою особою. У такому разі вона братиме участь у цивільному процесі не за власною ініціативою. Так, згідно зі ст. 1179 Цивільного кодексу України неповнолітня особа відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності в неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, вона відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їхньої вини.

Виходячи з наведеного, неповнолітня особа, що є стороною у цивільній справі, може мати як повну, так і неповну цивільну процесуальну дієздатність.

Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають із відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом (ч. 2. ст. 29 ЦПКУ). Але суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи. Разом із тим у сімейних правовідносинах можуть бути випадки, коли спір виникає між неповнолітнім і його законним представником, батьками, усиновлювачами, опікунами.

Малолітні особи згідно з чинним законодавством не мають цивільної процесуальної дієздатності, тому їхні права в суді захищають виключно законні представники. Проте це не позбавляє малолітніх цивільної процесуальної правоздатності, чим зумовлений обсяг прав, передбачений ст. 27 і 27-1 ЦПК України.

Отже, малолітні та неповнолітні є специфічними суб'єктами цивільних процесуальних відносин, бо, з одного боку, до них застосовують положення цивільного процесуального законодавства, як до осіб, котрі беруть участь у справі, або як до інших учасників судового процесу (коли вони виступають свідками), а з другого – суд повинен враховувати пріоритетність інтересів цих категорій, на підставі чого приймати рішення щодо необхідності залучення законного представника або його заміни.

Поиск по сайту: