Тема. Вступ. Медсестринський процес в дерматології
Лекція №1
I. Дерматовенерологія – це наука, яка вивчає хвороби шкіри та захворювання, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), а також можливі зміни на шкірі при захворюваннях внутрішніх органів.
Мета та завдання дерматовенерології – вивчення причин, симптоматики, методів діагностики, лікування та профілактики хвороб шкіри і ІПСШ.
II. Анатомія та фізіологія шкіри та її придатків.
Будова шкіри.
Шкіра (лат. – cutis, грец .- derma) – зовнішній покрив тіла людини, що відмежовує його внутрішні органи від зовнішнього середовища.
Площа шкіри 1,5-2 м .
Товщина шкіри (без підшкірно-жирової клітковини) коливається в межах 0,5-4 мм, в залежності від локалізації, віку, статі.
Шкіра складається з трьох шарів: епідерміс, дерми, підшкірної жирової клітковини.
Епідерміс– зовнішній епітеліальний шар, що складається з 5-ти шарів: базального (зародкового), остеподібного, зернистого, блискучого, рогового. Епідерміс постійно оновлюється і змінюється впродовж 60 днів: нові клітини, які утворюються в найглибшому базальному шарі повільно переміщуються до поверхні шкіри, з якої непомітно для ока злущуються.
В базальному шарі є меланоцити, які виробляють коричневий пігмент меланін.
Дерма (власне шкіра) – сполучна тканина, розташовується під епідермісом. Межею між епідермісом і дермою є базальна мембрана. Дерма складається з колагенових, еластичних і ретикулярних волокон. Проміжки між волокнами заповнені гомогенною гелеподібною речовиною і клітинними елементами (фіброцити, фібробласти, гістіоцити та ін..).
Дерма складається з 2-х шарів: верхній – сосочковий, нижній – сітчастий.
В сосочковому шарі пучки колагенових і еластичних волокон розташовуються перпендикулярно до поверхні шкіри.
В сітчастому шарі вони переплітаються в різних напрямах між собою, утворюючи щільну сітку, забезпечуючи пружність, щільність, еластичність і міцність шкіри.
Підшкірна жирова клітковина (гіподерма) складається із сполучнотканинних волокон, скупчення жирових клітин, кровоносних судин, нервових стовбурів та волокон, цибулин волосся і клубочків потових залоз.
Додатки шкіри: потові та сальні залози, волосся, нігті.
Потові залози – це прості трубчасті залози, які складаються з тіла у вигляді клубочка і вивідної протоки.
Сальні залози знаходяться на всіх ділянках тіла, крім долонь та підошов. Вивідні протоки сальних залоз відкриваються у волосяні фолікули. Сальні залози мають часточкову будову, їх клітини наповнюються крапельками жиру, руйнуються і виділяються на поверхню шкіри у вигляді шкірного сала, що змащує шкіру, запобігаючи її сухості.
Волосся є кількох видів: довге (на голові, бороді, у пахвових ямках), щетинисте (брови, повіки, у носі та вухах), пушкове на всій іншій поверхні. Волосся складається із стрижня, що виступає над поверхнею шкіри, і кореня, що знаходиться в шкірі і закінчується потовщенням – волосяною цибулиною, з якої відбувається ріст волосся. Корінь знаходиться у волосяному мішечку – фолікулі.
Нігті – це рогові утворення, що складаються з тіла, кореня, вільного і 2-х бічних країв. Нігтьова пластинка розташовується на нігтьовому ложі, яке з боків і у основи обмежене шкірними складками – нігтьовими валиками.
Фізіологія(функції) шкіри:
1. Захисна.
2. Пігментоутворююча.
3. Видільна (секреторна) зумовлена наявністю в шкірі потових і сальних залоз.
4. Обмінна функція зумовлена участю шкіри у водному, мінеральному, вуглеводному, жировому обміні.
5. Терморегуляторна полягає у підтриманні сталої температури тіла завдяки процесам тепловипромінювання, теплопровідності, випаровування води з поверхні шкіри.
6. Резорбтивна (всмоктувальна): через шкіру можуть всмоктуватись різні хімічні речовини та ліки.
7. Імунологічна функція зумовлена участю шкіри в імунологічних реакціях.
8. Чутлива: забезпечується наявністю в шкірі нервових рецепторів, які зумовлюють три види чутливості (тактильну, температурну, больову).
III. Методи діагностики в дерматології.
1. Суб’єктивні – з’ясування скарг хворого.
Скарги дерматологічних хворих:
· Наявність висипу на шкірі;
· Суб’єктивні відчуття (свербіж, печіння, біль, стягнутість шкіри тощо).
2. Об’єктивні:
a) Огляд шкіри, при якому з’ясовують розповсюдженість елементів висипу, їх величину, форму, краї тощо;
b) Пальпація, яка дозволяє з’ясувати еластичність, вологість шкіри, стан підшкірно-жирової клітковини та периферичних лімфовузлів.
3. Інструментальні:
· Діаскопія (надавлювання на уражену ділянку предметним склом або діаскопом (прозора пластикова пластинка);
· Зскрібання елементів висипу (визначення ділянок лущення);
· Проведення шкірних алергологічних тестів;
· Визначення ізоморфної реакції (феномена Кебнера);
· Визначення характеру дермографізму;
· Йодна проба;
· Люмінесценція.
4. Лабораторні:
· Бактеріоскопічні;
· Бактеріологічні;
· Цитогістологічні (біопсія);
· Імунологічні;
· Серологічні.
IV. Морфологічні елементи шкірного висипу.
Поділяються на первинні та вторинні.
Первинні діляться на порожнисті (містять порожнину) і безпорожнисті.
До порожнистих елементів відносяться: міхурець, міхур, гноячок.
До безпорожнистих – пляма, вузлик, горбик, вузол, пухир.
Міхурець( везикула) – порожнистий елемент, що підвищується над шкірою Ø 1-5 мм, містить серозну прозору рідину, формується в епідермісі при герпесі, екземі, дерматитах. Міхурці можуть вскриватись з утворенням ерозій або підсихають з формуванням кірочки; зникають безслідно.
Міхур( була) – порожнистий елемент, що підвищується над шкірою, аналогічний міхурцю, але значно більших розмірів (Ø 5см і більше). Міхур є типовим елементом висипу при бульозних дерматозах (міхурчатка, герпетиформний дерматит Дюринга).
Гноячок( пустула) – порожнистий жовто-зеленого кольору елемент висипу з гнійним вмістом Ø від 1 до 10 мм, виникає в результаті гнійної інфекції.
Пляма– зміна кольору шкіри на обмеженій ділянці. Плями є запальні (бліднуть при діаскопії) і незапальні (не змінюють кольору при діаскопії), пігментні (гіпопігментовані, гіперпігментовані та депігментовані) та судинні, що утворюються в результаті розширення судин або порушення цілості судинної стінки.
Вузлик( папула) – безпорожнистий щільний елемент, що підвищується над шкірою, від 2-3 мм до 2-3 см в діаметрі. Крупні вузлики називаються бляшками. Вузлики бувають епідермальними, дермальними, епідермально-дермальними, в залежності від глибини залягання: плоскі, гострокінцеві, кулясті, напівкулясті. Зникають безслідно. Є елементом висипу при псоріазі, бородавках, контагіозному молюску, гострокінцевих кондиломах.
Горбик– безпорожнистий елемент, що підвищується над шкірою, щільний або тістуватої консистенції буровато-червоного або синюшного кольору Ø від 1 до 10 мм. Горбик являється результатом хронічного специфічного запального процесу в дермі (сифіліс, туберкульоз шкіри). Горбики звиразковуються з утворенням рубця або розсмоктуються сухим шляхом з утворенням рубцевої атрофії.
Вузол – безпорожнистий щільний елемент круглої або овоїдної форми, Ø 3-5 см. Вузли виникають глибоко в підшкірно-жировій клітковині як і горбики при сифілісі та туберкульозі шкіри. Вузли підвищуються над шкірою або можуть прощупуватись в її глибині. Звиразковуються, залишаючи після себе рубець.
Пухир(уртикарний елемент) – щільний безпорожнистий елемент, що підвищується над поверхнею шкіри, круглої або овальної форми, рожевого або червоного кольору, супроводжується свербіжем, виникає в результаті гострого набряку сосочкового шару дерми при алергічних реакціях організму (кропив’янка). Швидко виникає, швидко і безслідно зникає.
Вторинні морфологічні елементи виникають після первинних.