Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Другий період: «чехословацький» (1923–1929 рр.)



 

 

Що нам щастя солодких звичок

У незмінних обіймах дому –

Може завтра вже нас відкличе

Кононада грізного грому.

 

Олена ТЕЛIГА

 

 

Цей період можна ще охарактеризувати як «студентський», «празький», бо саме в Празі Олег здобуває освіту, як студент.

 

Родина Кандиб оселяється ненадовго в чеській столиці, згодом переїжджає в Горні Черношиці (за 50 км. від Праги), пізніше переселяються ще далі – до Ржевниць. «У грудні 1924 року Олег Кандиба з відзнакою складає гімназійну матуру на курсах Українського Громадського Комітету (Прага)»[14]. Так він закінчив свою середню освіту, розпочату ще на Україні. Тепер можна було продовжити навчання й у вищих навчальних закладах.

 

Державність України була втрачена, але не була втрачена віра у кращу долю її. Треба було здобувати освіту, учитися, щоб бути якомога кориснішим у майбутніх змаганнях, коли від людини буде потрібне вміння воювати всім: словом і зброєю, думкою і дією.

 

Ось що пише сам Ольжич про продовження свого навчання:

 

«В зимовому і літньому семестрах 1924/1925 я вступив як надзвичайний слухач на філософічний факультет Карлового університету. Після складання додаткової матури з латини 29.VI.1926 і зарахування надзвичайних студій як правильних, звичайних студій відвідував я як звичайний слухач лекції головно з передісторичної археології та історії мистецтва і був членом семінарів проф. д-рів: Стоцького, Нідерле, Високого, Матейчека і Фоустека. (…) Студії на філософічному факультеті я закінчив в літньому семестрі 1928/29 р.»[15].

 

Дослідники вказують ще на два вузи, де вчився Олег. Леонід Череватенко пише, що одночасно зі вступом у Карловий університет Ольжич «записується на літературно-історичний відділ Українського Педагогічного Iнституту імені М. Драгоманова»[16]. М. Неврлий та О. Баган відзначають, що з 1925 року Олег студіює історію в Українському Вільному Університеті в Празі[17]. Там слухає лекції Вадима Щербаківського (археолога), Дмитра Антоновича (історика мистецтва), Дмитра Дорошенка та Василя Біднова (істориків).

 

Займаючись наукою, молодий дослідник постійно вибирає теми, пов'язані з українською історією, археологією, мистецтвом. Щоб поліпшити важке матеріальне становище родини, Олег розпочинає самостійну археологічну діяльність. «Він провадить археологічні розкопки в Галицькому Поділлі, обробляє наукову інформацію в музеях Львова, Кракова, Праги»[18]. На основі розкопок пише низку наукових праць, за які отримує гроші. А в 1929 році за дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини» філософський факультет Карлового університету присвоєю йому докторський ступінь[19]. Відтепер перед Олегом відкривається можливість блискучої наукової кар'єри, але про це трохи пізніше. Зараз відзначимо лишень таке: «Він (Ольжич.– П. I.) стає співробітником Народного музею в Празі, асистентом в археологічному семінарі Українського вільного університету, співпрацює з музеєм Наукового Товариства імені Шевченка у Львові, що його очолював Я. Пастернак»[20].

 

Будучи студентом, Олег пише так звану «альбомну» поезію: це жартівливі віршики, епіграми, пародії. Вони виникали принагідно. Першим літературним успіхом Олега можна вважати оповідання для дітей «Рудько (життєпис одного півня)», яке вийшло у 1928 році у Празі[21]. Однак після цього письменник більше не захоплюється прозою.

 

Хоча час для українців був невеселий, важкий, час випробовувань і гарту, але молодий Кандиба і тоді прагне повноти життя, хоча й не відзначався особливою фізичною витривалістю (за спогадами Марини Антонович); він вперше закохується (в ту ж Марину Антонович), разом з друзями здійснює подорожі в Карпати, бо любив природу і подорожувати (часто на велосипеді)[22]. Високий юнак був приємний у спілкуванні, хоча іноді різкуватий, як і кожен молодик з характером.

 

Iноді Олега охоплювала якась туга. Ось як він описує її у листі до Г. I. Грачевої: «Я загубив останню волю: не кажу вже про батька. (…) Атмосфера загального отупіння навколо так впливає на мене, що мусиш одурманювати себе або наукою, або 13-годинним сном, і так поволі обертаєшся в справжню тварину»[23]. Звичайно, це не найгірший вихід «одурманювати себе» наукою, але не важко здогадатися, що у юнака відбувався якийсь внутрішній процес. Як активна натура, Ольжич прагнув діяти.

 

Його успіхи в науці, безумовно, не відбулися б без постійного контролю з боку батька. Ось як він наставляє сина у листі за 1926 рік: «Коли ж нарешті, Олег, ти перебореш свою безволість і рабство розума перед найдрібнішим бажанням? Час іде. Тобі вже 19 років, а що ти сам зробив?! Ти і досі живеш жиром тих багатств, що були дані тобі природою. Ти не дбаєш про збагачення. На сірому фоні твого нікчемного оточення і ти – птах! Хоч по суті безкрила курка, бо крила має тільки той, хто має сильну волю: твердо, непохитно, незломно іти вперед до наміченої мети. (…) Подумай і візьми себе в руки. Воля не робиться, а кується людиною. Перестань втішатись тим, що ти вище своїх трьох-чотирьох товаришів…»[24]. I Олег почав «кувати» свою волю. У цьому йому, безумовно, мусили допомагати і провідні тогочасні мислителі та поети, у яких шопенгауерівська воля була одним з виявів націоналістичного світогляду. Їх не зламала поразка українських Визвольних Змагань: вона оголила перед їх зором усе те, що пошкодило українцям утвердити свою державу. I ось саме проти тих трагічних недоліків і були спрямовані праці основних творців 20-х років. Саме вони стали кумирами і вихователями молоді.

 

Це передусім Дмитро Донцов (1883–1973 рр.) – провідний ідеолог українського націоналізму, хоча офіційно таким не вважався і членом ОУН не був. До 30-го року ним написані такі основні праці: «Модерне москвофільство» (1913), «З приводу однієї єреси» (1914), «Iсторія розвитку української державної ідеї» (1917), «Міжнародне положення України і Росія» (1918), «Українська державна думка і Європа» (1919), «Мазепа і мазепинство» (1919), «Підстави нашої політики» (1921), «Патріотизм» (1925), «Націоналізм» (1926), «Політика принципова та опортуністична» (1928), «Що таке інтернаціоналізм?» (1928), «Маса і провід» (1928), «Дурман соціалізму» (1928). Проте аж до 1973 року виходять за кордоном перевидані й нові праці д-ра Донцова. Ми ж назвали лише ті, які напевно читав Олег Ольжич у 20-х роках, які, безумовно, вплинули на формування його світогляду, спонукали до активної дії в ім'я нації.

 

Крім того, вплив на Ольжича мали і поетичні твори його пізнішого друга Євгена Маланюка (1897–1968 рр.). Це один з найпопулярніших поетів молоді у 20–30-х рр., «залізних імператор строф» (за його власною характеристикою), «князь нашої поезії» (У. Самчук). У двадцятих роках вийшли дві його збірки: «Стилет і стилос» (1925) і «Гербарій» (1926). Згодом видає ще ряд поетичних збірок і літературно-критичних праць.

 

Не можна забути про ще одного поета – Юрія Липу (1900–1944 рр.), який, як і Є. Маланюк, безпосередньо, активно брав участь у Визвольних Змаганнях 1917–1920 рр. До 1930-го року вийшли такі його поезії: поема «Князь Полонений» (1922), збірка «Світлість» (1925). Згодом відомий як критичний есеїст та історіософ, політик. Були й інші, ті, що побачили необхідність змінити, вичистити світоглядну основу українського менталітету, скерувати всі потуги українського мислення в національно-захисний бік, поставити на сторожі українців «Слово» Т. Шевченка, слово націоналізму. Це: М. Міхновський, В. Липинський, М. Сціборський, Ю. Вассиян та ін.

 

Замість «провансальства» – соціалізму, марксизму, гуманізму, матеріалізму та ін.– проповідувались ідеї націоналізму: ідеалізм, воля, романтизм, фанатизм тощо. Правда, усі це робили по-різному, особливо.

 

Iдейна переорієнтація майже неможлива у старшому віці. Тому нові ідеї націоналізму сприйняло передусім молоде покоління. Націоналізм став ідеологією молодих. Переважно молодіжною була УВО (Українська Військова Організація) створена командиром корпусу січових стрільців, полковником Євгеном Коновальцем у 1920-му році, та й інші націоналістичні організації: ЛУН (Легія Українських Націоналістів), ГУНМ (Група Української Національної молоді), Союз Української Націоналістичної молоді (СУНМ) та ін. Вони провадять збройну боротьбу та культурно-просвітницьку роботу в Галичині та на еміграції (в основному в Польщі, Чехословаччині).

 

Як бачимо на прикладі 20-х років, розкидані війною українці займаються не тільки влаштуванням свого власного життя, добробуту, а, здобуваючи освіту, вболівають за долю України, беруть участь у підпільному національно-визвольному русі.

 

У лютому 1929 року у Відні постає Організація Українських Націоналістів (ОУН) під проводом Є. Коновальця, яка об'єднала всі здорові національно-свідомі українські сили в один кулак. Національно-визвольна боротьба набуває якісно нового, більш потужного, організованого характеру. В цьому ж 1929 році і Олег стає членом ОУН. В його житті розпочався третій період: період націоналістичний, організаційний.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.