Велика грецька колонізація. Її причини, основні напрямки і наслідки

Першопочаткова реформа

Фактори що сприяли до появи першопочаткової реформи:

1.Демографічний вибух (зросла військова активність греків, гоплітська реформа – створення фаланги з важкоо зброєнних воїнів, здешевлення амуніції воїнів – врезультаті сновою військової сили стає середній клас). 2 Особливість аристократичної етики (агон – змагання аристократів за владу та в інших змаганнях: спорті, мистецтві). 3. Зближення аристократії з верхівкою демосу (аристократи почали одружуватися з представниками ремісників та багатих торговців здля збагачення, гроші зрівняли аристократів та демос

Реформа зводилась . Положенння реформи:

1.Кодифікація діючого права (запис звичаєвого права). Аристократія втрачає юридичні важелі контролю за суспільством. (писемна фіксація,судочинство перестає бути привілеєм аристократії,можливість критики – удосконалення)

2.Територіальний поділ община ділиться на територіальні округи не за родовим, а за сусідським принципом.

3.Заборона кабального(боргового) рабства.

4.Перерозподіл земельної власності (відновлення контролю общини за землями). Заборона на земельну власність іноземцям в Греції.

5.Відновлення роботи народних зборів, які стають верховним законодавчим органом влади і яким були підпорядковані всі інші владні структури.

6.Греція переорієнтувалася на особливий античний шлях розвитку.

Значення: гарантом свободи стає община,особливий тип держави – поліс,громадянин включається в організацію влади,народні збори – носій найвищої влади.демократизація).

Велика грецька колонізація. Її причини, основні напрямки і наслідки.

Напрямки:На відміну від фінікійської колонізації грецька йшла у 3-х основних напрямках:1. Західному (побережжя і острови Іонійського моря на північний захід від Греції: Італія, Сицилія, Південна Галія та Іспанія).2. Північно-східному (північне узбережжя Егейського моря, Геллеспонт, Пропонтида, Боспор Фракійський, береги Чорного моря — Понта Евксідського).3. Південно-східному і південному (південний берег Малої Азії, Африка).Найінтенсивніше колонізаційний процес — Халкіда та Еретрія. Вони знаходилися на березі протоки, мали поклади міді, досить родючі землі, тобто були найрозвиненішими. Слідом за ними на шлях колонізації стали Коринф, Мегара, острівні держави (Парос, Родос) і малоазіатські міста (Мілет, Фокея).Перш за все елліни вирушили на захід. 774 р до н. е. на невеликому о. Пітекусса (західне узбережжя Центральної Італії) з'являється перша колонія халкідян і еретрійців. Саме ці два міста володіли найбільшою армією і флотом.(Про могутність еретрійців розповідає Страбон).Близько 750 р до н. е. свою першу колонію — м. Куми в Італії заснували халкідяни.724 р до н. е. еретрійці створили м. Капую, пізніше — Неаполь та інші.Досить рано розпочалася колонізація й о. Сицілія. Найважливішим грецьким містом на цьому острові стали Сиракузи, засновані 733 р до н. е. коринфською експедицією на чолі з Архієм. У колонізації Сиракуз брали участь і мегари, які на північ від Сиракуз заснували Мегару Гіблейську, родосці і критяни — Гелу.Наприкінці VІІІ — напочатку VI ст. до н. е. греки проникають у протоку Геллеспонт і далі на північ.поліси Східної Греції (Самос, Хіос, Мілет, Мітілена, Колофон), а також Мегара. Досить швидко береги Геллеспонту, Пропонтиди і БоспоруФракійського покрилися сіткою еллінських колоній, серед яких виділялася мегарська колонія Візантій на березі Боспору, — протоки, яка вела в Чорне море. Майже всі міста Південного, Західного, Північного і Східного Причорномор'я засновуваллися Мілетом. Таким чином протягом двох з половиною століть греки освоїли значну частину узбережжя Середземного мор'я, все Причорномор'я, більшу частину Приазов'я.Причини колонізації: 1)Зацікавленість у встановленні торгових контактів з іншими народами, пошук ринків збуту для продукції грецьких ремісників. Зацікавленість в придбання тих видів сировини, яких не було в самій Греції: залізна руда, деревина (історики з'ясували, що вже в цей період лісу в Греції були в значній мірі вирубані) 2)Аграрна проблема в Греції (лише 20-30% території Греції були придатні для занять сільським господарством). До того ж тільки землевласник мав право бути громадянином поліса. 3)Демографічна проблема - збільшення населення на Балканах. 4)Суспільно-політична боротьба на Балканах між демосом і аристократією. Переможена угруповання часто була змушена була відправитися у вигнання. Наслідки Великої грецької колонізації: 1)Пожвавлення економічних зв'язків між регіонами. Прискорюється перехід від натурального господарства до товарно-грошових відносин. Раніше все необхідне вироблялося в межах поліса. Починається спеціалізація полісів, починають виробляти якийсь один вид товару, орієнтований на експорт. 2)Збільшення кількості рабів у Греції. Раби звичайно були платою за грецькі товари. Це значно прискорює ліквідацію боргового рабства. Згодом кількість рабів збільшується настільки, що їх стають використовувати в основному виробництві (відбувається перехід від патріархального рабства до класичного). 3)До соціальних наслідків можна віднести збереження греками-переселенцями статусу повноправних громадян. Це закріпило за собою поліс як форму держави. 4)Відбувається культурний обмін з народами, на землях яких знаходилися грецькі колонії. В основному, у варварів сприймали методи ведення сільського господарства в місцевих умовах, одяг, пристосовану до місцевого клімату. Варвари сприймали у греків нові методи ведення сільського господарства, писемність і так далі. Еллінізація торкнулася в першу чергу, варварську верхівку. Деякі царі стають жити в грецьких містах, переймають їхні звичаї. Відбувається варварізація еллінів і еллінізація варварів. На 5 ст. пріхоідтся розквіт поліса як вищої форми держави. Цей період отримує назву «класичний». У цей період склалися два типи полісів: аграрні та торгово-ремісничі поліси.

15.Ранньогрецька і пізньогрецька тиранія. Їх відмінності і спільні риси.Велике значення в політичному розвитку Греції в VII-VI ст. до н. е.. відтискування родової знаті від влади в цілому ряді грецьких полісів і зміцненні положення торгово-ремісничої верхівки мала діяльність так званих тиранів. Тиранами називали осіб, як правило, досить знатного походження, які насильно захоплювали владу в тих чи інших полісах, підпорядковували своєму впливу діючі органи управління (зокрема, аристократичний рада старійшин і традиційні магістратури). Раніше всього в другій половині VII ст. до н. е.. тиранія була встановлена в містах Коринфі, Мегарах і Сікіоні. У VI ст. до н. е.. тиранічні режими були встановлені в Мілеті, Афінах, на острові Самос та інших островах Егейського моря, в ряді полісів Південної Італії і Сіцілії. Захопили владу тирани в цілому проводили політику, спрямовану проти панування старої родової аристократії. Вони не тільки усували від влади багато знатні роди, але й конфісковували їх майно і землі, виганяли з поліса, звільняли залежних від них осіб. Тирани підтримували торгово-ремісничі кола і дрібних землеробів, заохочуючи заняття ремеслами і торгівлею, будували торгові кораблі й упорядковували порти, чеканили монети і забезпечували безпеку торгових шляхів. Однак тиранія в Греції була короткочасним явищем. Поки тирани вели боротьбу з пануванням родової знаті, проводили реформи на користь широких кіл населення, сприяли економічному процвітанню полісів, їх режим знаходив прихильників. Але незабаром правління тиранів стало набувати деспотичний характер, породжуючи насильства і зловживання як самих тиранів, так і їх наближених. Населення перестало їх підтримувати, і тирани були вигнані або загинули в боротьбі. До кінця VI ст. до н. е.. тиранія як форма державного правління зжила себе і була знищена майже у всіх грецьких містах. У цілому тиранія зіграла важливу роль у боротьбі з пануванням консервативної родової знаті, вона розчистила дорогу для затвердження полісного ладу, підготувала умови для зміцнення торгово-ремісничих верств і підвищення їх ролі в суспільстві та управлінні. Законодавче закріплення прав пересічних громадян, знищення кабального рабства і пом'якшення боргового права, зміни у військовій справі, що призвели до підвищення значення важкоозброєних воїнів-гоплітів, зміцнення ролі народних зборів як політичного органу приводили до консолідації громадянського колективу поліса, підвищенню ролі середніх прошарків полісного громадянства, має в своєму розпорядженні деяким достатком, що захищає свій поліс у фаланзі гоплітів, що бере участь у народних зборах, де обговорювалися справи рідного поліса. Рання тиранія: Пісістрат (Афіни), Полікрат (Самос), Кіпсел і Періандр в Коринфі. Пізньогрецька тиранія виникла наприкінці V ст. до н. е.. в умовах гострої соціальної боротьби заможної і знатної верхівки поліса й існувала до 2 ст. до н. е.. Здійснювалася ватажками найманих загонів і привела до ліквідації полісних республік (наприклад, Діонісій I Старший, Агафокл та інші в Сіракузах; Лікофрон і Ясон в Фессалії; Маханід і Набіс в Спарті та ін.

16. Античний поліс як основний соціально-економічний, політичний і культурний феномен античної цивілізації.Поліс як суспільна форма найбільш повно відповідав рівню розвитку античного суспільства. Економічною основою полісу була антична двоєдина форма власності: з одного боку, це власність цивільної громади на всю територію і багатства поліса, а з іншого - індивідуальна власність кожного громадянина. В цивільному житті поліса брав участь кожен дорослий громадянин, який має права громадянства і володіє приватним господарством - «Ойкос» (будинком). «Він одночасно виступає і як господар дому, організатор -« ойконом »і як громадянин -« політесу »... Перед лицем закону громадяни поліса виступають повноцінними власниками - ойкономамі ... Хороший господар Ойкос вважався і хорошим громадянином, і навпаки, поганий ойконом не може бути хорошим політесу ». Здатності управляти будинком і брати участь у суспільних справах розглядалися як рівноцінні.В античному демократичному полісі вища влада належала народним зборам всіх громадян з правом видання законів, вибору вищих посадових осіб. До безперечних досягнень античної демократії слід віднести рівність громадян перед законом, право громадянина на забезпечення землею, заборона поневолення власних громадян. Формування античної демократії і так званого громадянського суспільства проходило в гострій політичній боротьбі народу (демосу) з родовою аристократією. У тих містах-державах, де перемогу здобував демос, встановлювалася демократія (влада народу), але навіть там, де аристократії вдавалося відстояти свою владу (як, наприклад, у Спарті), вона існувала у формі аристократичної або олігархічної республіки, але не монархії. Велику роль в утвердженні демократичних цінностей зіграли великі законодавці і реформатори античності. Серед них особливе місце займають імена двох видатних афінських реформаторів - Солона і Клісфен, а також спартанського - Лікурга. Найбільш важливою серед реформ Солона (VI ст. До н.е.) була корінна реформа боргового права, що увійшла в історію під назвою образним струшування тягаря »(сейсахтейя). Солон оголосив всі борги і накопичилися за ними відсотки недійсними і заборонив угоди самозаклада. Сейсахтейя врятувала значну частину грецьких громадян від поневолення і зробила можливим подальший розвиток демократії в Афінах. Однак розквіт античного поліса і торжество античної демократії як ідеального еталона припали на період правління Перикла в Афінах (V ст. До н.е.). Афінські громадяни по праву пишалися своєю приналежністю до самого демократичній державі в Греції. Держава захищало не тільки життя і майно своїх громадян, а й свободу їх особи. Афінянин не можна було укласти до в'язниці без судового рішення, а людина, залучений до суду, якщо не сподівався на виправдання, міг піти з міста до розгляду своєї справи. Разом з тим афінська політична система була демократією для меншості населення. З неї були виключені не тільки раби, які не мали елементарних громадянських прав, а й МЕТЕК (чужоземці). МЕТЕК не мали права володіти майном - землею і будинками, вони працювали за наймом, займалися ремеслом і торгівлею, а жили у найманих приміщеннях.Співвідношення полісного демократичного ідеалу і реальної практики була такою,Щоіснували і розвивалися соціальний антагонізм верхів і низів, підозрілість по відношенню до кожного, хто став вище маси, навіть якщо він виділився своїми подвигами і самовідданим служінням полісу. Так, відомий філософ Сократ, звинувачений в антидемократизм, прийняв отруту; Перикл провів останні роки життя під слідством; найбільший скульптор античної епохи Фідій скінчив своє життя у в'язниці. Римська республіка нерідко ставала ареною жорстоких соціальних конфліктів. Римська республіка була за своєю суттю аристократичною, і тільки нащадки родової знаті (патриції) могли обіймати державні посади (магістратури) і місця в сенаті. Антична дійсність загострювала суперечності в суспільстві, але разом з тим і надавала можливість їх подолання, дозволу на рівні різних мікрообщностей, які формують основи громадянського суспільства. Еволюція античного поліса, соціально-політичних відносин в республіканському і імператорському Римі знаходила своє відображення в релігії, ідеології, соціальної психології, моралі і правових підвалинах античного суспільства.

Поиск по сайту: