Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу



 

Ступенева система освіти в Україні знана з часів середньовічча. На межі 16-17 ст. в Україні було розпочато створення вищих навчальних закладів – Острозький культурно-освітній центр, Львівська та Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія, Академія вищої школи у Турові (1572 р.), Володимиру-Волинському (1577 р.), Слуцьку (1580 р.), Львові (1586 р.) Львівській університет (1661 р.) та ін. Після закінчення навчання студентам надавались наукові ступені бакалавра, ліценціата, магістра та доктора.

На кінець 18 ст. Україна мала розвинену власну багатоступеневу освітню систему. На кінець 18 ст. на переважній більшості етнічних українських земель здійснюється перехід до загальнодержавної системи народної освіти Російської імперії, активна розбудова якоїпротя 19 ст.відчутно позначилось і на розвитку освітньої справи в Україні.

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни визначаються як об'єктивними тенденціями загальносвітового розвитку, так і тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами. Перша стратегічна мета України в розвитку освіти і науки — утвердження в суспільстві розуміння абсолютної пріоритетності цих сфер та фактичне її забезпечення. Друга стратегічна мета полягає в модернізації освітянської діяльності задля того, що готувати людину, здатну до ефективної життєдіяльності в XXI столітті. Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання.
По-перше, треба суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу до набуття інноваційної сутності.

По-друге, треба модернізувати освіту в бік формування самодостатньої особистості з урахуванням її природних здібностей та психологічних особливостей. Третє завдання в модернізації освіти полягає в переведенні матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Сьогоднішня освіта неможлива без сучасних комп'ютерів, електронних підручників, новітніх фізичних, хімічних та біологічних кабінетів. Четверте завдання полягає у здійсненні мовного прориву в освіті, а потім і в українському суспільстві. Цей прорив включає в себе забезпечення знання державної української мови, а також забезпечення вивчення іноземних мов.
Реалізація цих завдань дозволить сформувати якісно нове (інноваційне) освітнє середовище в контексті вимог Болонського процесу.

Основні принципи входження України до цього середовища полягають у наступному. По-перше, підготовка висококваліфікованого фахівця здійснюється як наскрізна, послідовна, цілісна система (учень — студент — фахівець (бакалавр, магістр). По-друге, реалізація стандартів освіти сучасності в їх змістовому й організаційному вираженні здійснюється на таких позиціях: самостійність і творча активність викладачів як базовий принцип; гуманістичність, фахова глибина й досконалість як зміст та інноваційні технології як методи. По-третє, сьогоднішня освіта неможлива без інтеграції освітньої діяльності в європейський і світовий інформаційний простір.

Навчальний процес у сучасному університеті повинен бути спрямованим на реалізацію змісту вищої освіти на підставі державних стандартів і кваліфікаційних вимог до фахівців та з урахуванням інших варіантів, що дають можливість або продовжити освіту в будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати відповідну кваліфікацію за кордоном на основі певного закінченого циклу освіти. Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами, у яких відображено змістово-реалізаційні аспекти освітньо-кваліфікаційних характеристик, визначено нормативний зміст навчання, встановлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності.
Зміст підготовки фахівців полягає в науково обґрунтованій системі дидактично та методично оформленого навчального матеріалу. Він складається з нормативної та вибіркової частин. Загальний обсяг годин аудиторної та самостійної роботи студентів знаходиться, відповідно, у межах 50% від обсягу годин, визначених навчальними планами на вивчення дисциплін. Значний простір у навчальних планах окремих спеціальностей займають спеціалізації. У межах кожної спеціалізації читаються і проводяться відповідні спецкурси та спецсемінари.

Значна увага приділяється організації, проведенню самостійної роботи та контролю за нею. Традиційно використовуються такі форми організації та проведення самостійної роботи студентів: семестрові завдання для самостійної та індивідуальної роботи; консультації, індивідуальні заняття, колоквіуми, графічно-розрахункові та контрольні роботи, позаурочне читання з іноземних мов тощо. У навчальних планах спеціальностей дедалі чіткіше реалізується тенденція до скорочення аудиторних годин та збільшення кількості годин, які відводяться на самостійну роботу студента (50-60% навчального часу).
Творча (евристична), наближена до наукового осмислення та узагальнення робота можлива лише як результат організації самостійного навчання з обов'язковою присутністю в ній ставлення перед собою цілей та їх досягнення за допомогою ефективних технологічних схем самоосвіти. Сьогодні методологією процесу навчання та, відповідно, оцінювання знань студента визначено його переорієнтацію із суто лекційно-інформативної на індивідуальнодифе-ренційовану, особистісноорієнтовану форму.
Сучасний стан інформаційного забезпечення звів суть лекції до консультативно-оглядового означення проблеми та аналізу можливих напрямків її вирішення. Усі світові та пропоновані останнім часом національні стандарти за основу навчання беруть самостійну, творчу роботу того, хто навчається. На цьому принципі базуються й новітні, включно інформаційні, технології навчання. Пошук практичної реалізації такого принципу навчання привів нас до ідеї використання в навчальному процесі індивідуальних навчально-дослідних завдань (ІНДЗ).

Індивідуальне навчально-дослідне завдання є видом позааудиторної самостійної роботи студента навчального, навчально-дослідного чи проектно-конструкторського характеру. Воно використовується в процесі вивчення програмного матеріалу навчального курсу й завершується разом зі складанням підсумкового іспиту чи заліку з даної навчальної дисципліни. ІНДЗ — це завершена теоретична або практична робота в межах навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок, одержаних у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.

Висновки

Оновлена система вищої освіти покликана виховувати громадянина держави Україна, всебічно розвинену особистість, для якої потреби у фундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави. Побудова оновленої системи освіти - повинна стати національною ідеєю, зміст якої полягає у збереженні і примноженні давніх освітніх традицій українців.
Багато десятиліть Україні була відгороджена від решти світу "залізною завісою" і лише в останні роки з'явилася реальна можливість дати порівняльну оцінку вітчизняної та закордонних систем освіти.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.