Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Що таке справедливість?

Саме на це запитання намагається відповісти Джон Ролз, професор філософії Гарвардського університету, у своїй праці «Теорія справедливості» (1971 p.), яка помітно сприяла розвитку політологічних досліджень.

У Сполучених Штатах політична філософія не відрізняється від філософії моралі, вона є її складовою частиною; саме ця безперервність між етикою й політикою насамперед впадає в око, коли читаєш наукові твори Ролза, який ставить запитання: чи слід змішувати справедливе й корисне? Це давня проблема, на яку утилітаризм, устами своїх представників Бентама (1748 — 1832 рр;) і Джона Стюарта Міла (1806 — 1873 pp.) дає ствердну відповідь. У цих доктринах корисне стає самим принципом оцінки і сутністю справедливості. Хоч і не слід карикатуризувати моральний утилітаризм, хоч інтерес і може перетворитися на альтруїзм (Міл), одначе принцип корисності, не будучи фундаментально «цинічним», стає критерієм справедливості.

Ролз показує, що ані справедливість не можна змішувати з корисністю, ані рівність — із суспільним добробутом. Кількість задоволених бажань не може правити за норму і відкриває дорогу певній розбещеності або відхиленням від норми. Справді, з погляду утилітариста, важить не якість утіх, а досягнення загального добробуту, що може супроводжуватися усуненням свободи, оскільки слід брати до уваги тільки користь. Указуючи на двозначність утилітаризму, Ролз віддає перевагу кантіанському натхненню, яке моделює і наповнює змістом його теорію справедливості, що спрямована на суб’єкта, мислимого як автономний і раціональний, як спроможний самостійно визначати закон, якому він підкориться. Отже, саме ідея автономності лежить у основі справедливості: визначення людини як раціональної істоти. Справедливість, що аж ніяк не зводиться до корисності й не ототожнюється з утіхами, /570/ які приносить ця остання, означає те, що обирають вільні, раціональні, автономні особи, підкоряючись своєму власному законові.

В цій етичній перспективі Джон Ролз удається до художньої вигадки і повертається до гіпотези, такої близької теоретикам XVIII сторіччя, про контракт між особами, змушеними обирати правила майбутньої спілки: він уявляє собі гіпотетичну ситуацію, де кожен обирає те, що має універсальну цінність (ця ідея універсальності — кантіанська). Виходячи з яких принципів ці діяльні особи, ще не маючи уявлення про свої окремі інтереси, приречені приймати рішення під «покривом незнання», не уявляючи собі своє майбутнє місце в суспільстві, знайдуть порозуміння? Не забуваймо, що вищеназвані принципи мають правити за фундаментальні норми побудови підвалин суспільства. «1) Кожна особа має рівне право на найоб’ємнішу сукупність фундаментальних свобод; ці свободи однакові для всіх [...] 2) Соціальні та економічні нерівності повинні задовольняти дві умови: вони мають а) давати найбільшу можливу вигоду індивідам, які перебувають у найнесприятливішому становищі, й б) асоціюватися з функціями та позиціями, відкритими для всіх за умов однакового доступу» 1.

 

1 RAWLS J. «Une conception kantienne de l’égalité», in «La pensée américaine contemporaine», RUF, p. 315.

 

Якщо перший принцип вимагає рівності в наданні прав, то другий вимагає, щоб соціально-економічні нерівності були справедливими за певних умов. Отже, другий принцип дозволяє Ролзові уникати пасток еґалітаризму. Що ж таке справедливість? Досліджуючи це питання, Ролз спрямовує свою головну увагу не на абсолютну рівність, а на рівновагу та розподіл вигод і ресурсів, рівновагу, яка утримується завдяки забезпеченню особливих обставин з метою ґарантувати кожному максимум свобод і вільний доступ до стану активного громадянина. Саме такий гнучкий розподіл суспільних обов’язків та ролей, організований на користь тих, хто перебував в найменш вигідному становищі, і визначає справедливість.

Чому «Теорія справедливості» має таку славу і справила такий великий вплив на розвиток політичної теорії? Бо вона кладе початок важливому принципові, згідно з яким економічні вигоди мають розподілятися в такий спосіб, щоб люди, поставлені в найменш сприятливі умови, могли здобути собі більше економічних /571/ ресурсів, аніж за будь-якої іншої системи. Ідея Ролза спричинилася до багатьох дискусій, як про те пише Чарлз Лармор, професор Колумбійського університету в Нью-Йорку: «Одні вважають, що ця система надміру сувора до тих, хто має досить клепки в голові, аби нагромадити великі багатства. Інші думають, що цей принцип не досить еґалітарний» 1.

 

1 LARMORE С. in «Le Monde», 28-02-1992.

 

Хоч би як воно там було, але аналіз Ролза заслуговує високої оцінки бодай за те, що в ньому зроблено очевидний наголос на доцільності дебатів і дискусій. Згода між партнерами (в гіпотетичній контрактній ситуації) — ось що перебуває біля джерел принципів справедливості (не плутаймо цю згоду з універсальною комунікацією та раціонально вмотивованою згодою, тобто з поняттями, які пропонує Ю. Габермас).

Подаємо текст Ролза, де цей мислитель аналізує два принципи, що їх суб’єкти виділяють у гіпотетичній ситуації, намагаючись запровадити норми, які годилися б для функціонування суспільства. Пригадаймо, що Ролз формулює новий «суспільний контракт» (вільні й раціонально мислячі особи обирають правила майбутньої спілки). Він уявляє асамблею вільних людей, які зібралися, щоб визначити принципи, які керуватимуть структуруванням суспільства і насамперед розподілом істотних вигод (свобод, прав тощо). Партнери приймають рішення під «покривом незнання», тобто не уявляючи собі своєї майбутньої ситуації. Це кантіанські особи, залучені до діяльності у сфері моралі, які мають зробити фундаментальний вибір «суспільного договору», що організує громаду. Читач зможе порівняти теми, які опрацьовував Габермас, із темами Ролза.

 

СУСПІЛЬНИЙ ДОГОВІР

«Моя мета в тому, щоб запропонувати концепцію справедливості, яка узагальнює і доводить до найвищого рівня абстракції добре відому теорію суспільного договору, яку, серед багатьох інших, зокрема розробляли Лок, Русо і Кант. Щодо цього останнього, то ми не повинні думати, що початковий договір укладається з метою організувати якесь особливе суспільство або запровадити специфічну форму врядування. /572/ Нами радше керує та ідея, що принципи справедливості, дійсні для базової структури суспільства, є об’єктом початкової згоди. Це принципи, які можуть бути прийняті вільними й раціонально мислячими особами, що хочуть сприяти своїм власним інтересам і перебувають у початковому становищі рівності, і які, на думку цих осіб, мають визначити фундаментальні правила існування їхньої спілки. Ці принципи повинні лягти в основу всіх внутрішніх угод; вони визначають форми соціального співробітництва, які можуть виникати, і форми управління, що можуть бути запроваджені. Саме такий спосіб підходу до принципів справедливості я називаю теорією природної справедливості.

Отже, ми повинні уявити собі, що люди, які втягуються в процес соціального співробітництва, обирають разом, одним колективним актом, ті принципи, що мають зафіксувати їхні основні права та обов’язки і визначити правила розподілу соціальних вигод. Люди мають наперед вирішувати, згідно з якими правилами збираються вони залагоджувати свої взаємні претензії і якою має бути основоположна хартія суспільства. Як ото кожна особа повинна вирішувати, вдаючись до раціональних роздумів, що для неї добре, а що погано, тобто шукати для себе систему раціональної поведінки, так і група людей має вирішувати, раз і назавжди, що саме, в межах їхньої спільноти, слід вважати справедливим, а що — несправедливим. Вибір, зроблений розумними істотами в цій гіпотетичній ситуації однакової свободи, визначить принципи справедливості — за того очевидного й необхідного припущення, що проблема, поставлена вибором, має своє розв’язання. [...]

Я припускаю, що особи, які ухвалюють рішення в цій початковій ситуації, можуть обрати два дуже різні принципи. Перший вимагає рівності в наданні основних прав та в розподілі обов’язків. Другий ставить за умову, що соціально-економічні нерівності, наприклад, нерівності щодо багатства та влади, визнаються справедливими лише в тому випадку, якщо натомість вони дають кожному певні вигоди, а передусім людям, які перебувають у найменш сприятливому становищі. Ці принципи виключають визнання справедливими інститутів за допомогою аргументу, згідно з яким злигодні певних людей урівноважуються зростанням загального сукупного добра. В деяких випадках може бути доцільним, щоб одні люди бідували для того, аби процвітали інші, але таке становище не є справедливим. І навпаки, немає несправедливості в ситуації, коли менше число людей одержує вигоди більші за середні за умови, що це водночас поліпшує становище найменш забезпечених. Інтуїтивна ідея тут така: оскільки добробут кожного залежить від системи співробітництва, без якої ніхто не зможе задовільно існувати, розподілення /573/ вигод має здійснюватися так, щоб заохочувати кожного учасника до добровільної співпраці, включаючи й найменш забезпечених Два згадані мною вище принципи, як здається, становлять справедливу основу, на якій ті, кому випав ліпший жереб чи кому більше поталанило на терені соціального успіху — а це, як ми вже мали нагоду переконатися, не залежить від їхніх природних переваг, — можуть сподіватися на добровільну співпрацю інших учасників; ідеться про ту ситуацію, коли добробут усіх залежить від успішного застосування системи співробітництва. Саме до цих принципів ми прийшли, коли стали шукати концепцію справедливості, яка усувала б можливість використання випадковостей, пов’язаних із природними або соціальними перевагами, як козирів у одержанні політичних та суспільних вигод. Ці принципи виражають те, до чого ми приходимо, коли нехтуємо аспекти соціального життя, які, з погляду моралі, слід визнати довільними».

Джон РОЛЗ. «Теорія справедливості». (John RAWLS. «Théorie de la justice», Le Seuil, 1971 — 1987, pp. 37 — 38, 41).

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.