Структура правової норми

Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в її поділі на складові елементи та у певних зв'язках між цими елемантами.

Елементами правової норми є диспозиція, гіпотеза та санкція. Диспозиція — це частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це — центральна, основна частина правової норми, яка, власне, вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (необхідну) або заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта.

¨ Можна виділити такі види диспозиції:

а) визначена диспозиція — це така диспозиція, яка закріплює однозначне правило поведінки, тобто учасники певних відносин можуть діяти тільки так, як вказано у нормі права, і їм не надається можливостей для вибору іншої поведінки;

б) частково визначена диспозиція — вказує лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права і обов'язки самостійно;

в) відносно визначена диспозиція — вказує на права і обов'язки суб'єктів, але надає можливості для їхнього уточнення, залежно від конкретних обставин.

Гіпотеза — це частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна або необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини охоплюються поняттям юридичні факти. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Гіпотеза відповідає на питання: коли? де? в якому випадку? за якої умови?

¨ Види гіпотез:

а) визначена гіпотеза вичерпно визначає ті умови, за наявності яких вступає в дію правило поведінки, що міститься у диспозиції правової норми;

б) частково визначена гіпотеза містить формулювання у загальній формі типу “у необхідному випадку”, а наявність або відсутність цієї необхідності визначається відповідними суб'єктами;

в) відносно визначена гіпотеза обмежує умови застосування норми певним колом формальних вимог.

Гіпотези також поділяють на абстрактні та казуальні. Абстрактна гіпотеза — це гіпотеза, в якій умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, без глибокої деталізації, що надає можливість охопити та урегулювати значну кількість однорідних випадків. А оскільки родові ознаки, що містить у собі абстрактна гіпотеза, явища досить стійкі, то і норми, що мають таку гіпотезу, характеризуються високою стабільністю.

Казуальна гіпотеза визначає умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки. Тому вона розповсюджує дію на істотно вужче коло випадків, а сама норма має меншу стабільність, ніж за наявності абстрактної гіпотези.

Санкція — це частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Завдання санкції — забезпечувати здійсненість диспозиції правової норми.

Визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника.

Відносно визначена санкція вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи.

Види правових норм.

В будь-якій правовій системі існує значна кількість правових норм, які покликані регулювати різні суспільні відносини. Ввесь масив існуючих правових норм можна поділити на різні види за різними критеріями поділу.

¨ За функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

– регулятивні (правоустановчі), що встановлюють права і обов'язки суб'єктів;

– правоохоронні, що регламентують засоби юридичної відповідальності за порушення прав і невиконання обов'язків, що встановлені регулятивними нормами.

¨ За предметом правового регулювання — аналогічно до поділу на галузі права: конституційні, цивільні, кримінальні та ін. У свою чергу, галузеві норми поділяються на:

– матеріальні — тобто такі, що встановлюють бажане правило поведінки, права та обов'язки суб'єктів;

– процесуальні — ті, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлених у нормах права.

¨ За функціональним призначенням норми права поділяються на:

1. Відправні, що мають найбільш загальний характер, достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером, змістом і цільовим призначенням, і, у свою чергу, поділяються на:

– норми-начала, які містять положення, що закріплюють основи суспільного та державного устрою;

– норми-принципи — закріплюють вихідні принципи права;

– визначально-установчі норми — містять положення, що визначають цілі, завдання окремих галузей права, правових інститутів, предмет, форми і засоби правового регулювання;

– норми-дефініції — містять повні або неповні визначення певних правових категорій та понять.

2. Норми-правила поведінки. На відміну від відправних, це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

¨ За характером диспозиції норми права поділяються на:

– зобов'язуючі — вказують на необхідну, з точки зору держави, поведінку;

– забороняючі — вказують на неприпустиму, недозволену, з точки зору держави, поведінку;

– уповноважуючі (дозволяючі) — вказують на можливу поведінку суб'єкта.

¨ За характером регламентації бажаної поведінки суб'єктів:

– категоричні (імперативні) — приписують чітко визначені дії, однозначно закріплюють вичерпний перелік прав і обов'язків суб'єктів і не попускають жодних відхилень від них;

– диспозитивні — встановлюють певні права і обов'язки суб'єктів, але допускають вибір поведінки суб'єктів правовідношення;

– рекомендаційні — встановлюють варіанти бажаної, але необов'язкової поведінки;

– заохочувальні — встановлюють засоби заохочення за здійснення бажаних або корисних для держави і суспільства діянь.

4. Спосіб викладення правових норм
у правових актах.

Форми викладу правових норм у статтях нормативно-правових актів бувають наступні:

¨ За повнотою викладу:

– пряма — в одній статті вміщено всі обов'язкові елементи певної норми;

– відсилкова — в одній статті вміщено не всі обов'язкові елементи норми або не всі фрагменти їхнього тексту, але подається відсилка до тих конкретних статтей даного або іншого нормативного акту, в яких знаходиться відсутня тут частина норми;

– бланкетна — відсутня якась частина правової норми у статті нормативно-правового акту, проте відсилка робиться щодо конкретного нормативного акту, а не окремих статтей.

¨ За рівнем узагальнення:

– казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, ознак тощо;

– абстрактна — зміст норми розкривається загальними поняттями.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

1. Поняття джерела (форми) права та його види.

2. Правовий звичай.

3. Нормативно-правовий договір як джерело права.

4. Інші джерела права (правовий прецедент, релігійно-канонічні тексти та міжнародно-правові акти).

Поиск по сайту: