Взаємозв'язок держави і права

Держава здійснюючи політичну владу в громадянському суспільстві: підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству; забезпечує рівні можливості для всіх людей у всіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості й милосердя; не втручається в особисте життя людини; регулює суспільні відносини в межах чинної конституції, законів та інших джерел права.

Право як юридичне явище і держава як політична організація влади виникли одночасно і тісно взаємозв'язані.

Право залежить від держави, оскільки: виникає як інституйована система джерел, що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право походить від держави; є більш-менш сталим і недоторканим завдяки державі; завдяки державі та її органам впроваджується в життя; його авторитетність і престижність залежать від держави; сутність права відображає соціальну сутність і призначення державної організації.

Але слід мати на увазі, що право має відносну самостійність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права, бо право: обмежує в демократичному суспільстві державну владу; упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форму; дозволяє державним органам відповідні дії; організовує побудову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування; надає державним органам престижності і авторитетності.

№ 93

Право як юридичне явище і держава як політична організація влади виникли одночасно і тісно взаємозв'язані.

Право залежить від держави, оскільки: виникає як інституйована система джерел, що встановлюються чи санкціонуються державними органами і службовими особами, а це означає, що юридичне право походить від держави; є більш-менш сталим і недоторканим завдяки державі; завдяки державі та її органам впроваджується в життя; його авторитетність і престижність залежать від держави; сутність права відображає соціальну сутність і призначення державної організації.

Але слід мати на увазі, що право має відносну самостійність і впливає на державу (її органи), а отже, і держава залежить від права, бо право: обмежує в демократичному суспільстві державну владу; упорядковує державну владу через процесуальну і процедурну форму; дозволяє державним органам відповідні дії; організовує побудову, структуру, вдосконалення й розвиток державних органів, визначає їхнє функціонування; надає державним органам престижності і авторитетності.

№ 95

Суб'єкт права — це носій можливих або реаль­них юридичних прав і обов'язків.

Дієздатність — це закріплена в законодавстві і забезпечувана державою можливість суб'єкта здійснювати свої юридичні права і виконувати обов'язки особистими діями.

№ 94

Об'єктивне юридичне право - система діючих у державі правових норм і принципів.

Принципи права - об'єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєд-нання індивідуальних, групових і громадських інтересів.

Загально-соціальні принципи права: економічні; соціальні; полі-тичні; ідеологічні, морально-духовні та ін.

Спеціально-соціальні (юридичні) принципи права:
Загальні - своєрідна система координат, у рамках якої розвивається національна правова система, і одночасно век-тор, що визначає напрямок розвитку цієї правової сис-теми. Належать до всіх галузей права.

Галузеві - своєрідна система координат, у рамках якої розвивається певна галузь права, і одночасно вектор, що визначає напрямок розвитку цієї галузі.Властиві конкретній галузі права.

Міжгалузеві - своєрідна система координат, у рамках якої розвиваються кілька відповідних галузей права, і одночас-но вектор, що визначає напрямок розвитку цих галузей. Властиві кільком спорідненим галузям права.

№ 96

Правоздатність означає встановлену законом здатність особи чи організації бути носієм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків. Вона виступає в якості первинної умови, загальної підстави для участі у правовідносинах.

У правовій теорії і на практиці розрізняють три основні види правоздатності: загальну, галузеву, спеціальну.

Загальна правоздатність — це здатність будь-якої особи чи організації бути суб'єктом права як такого. Вона визнається державою за особами з моменту їх народження.

Галузева правоздатність означає юридичну здатність особи чи організації бути суб'єктом тієї чи іншої галузі права. У кожній галузі права строки її настання можуть бути неоднаковими.

Спеціальна правоздатність — здатність бути учасником правовідносин, що виникають у зв'язку із зайняттям певних посад (президент, суддя, член парламенту) чи приналежності особи до певної категорії суб'єктів права (робітники ряду транспортних засобів, правоохоронних органів та ін.). Виникнення спеціальної правоздатності завжди потребує виконання особливих умов.

№ 97

Права людини (суб'єкта), забезпечені юридичними нормами, відображають поняттям суб'єктивного юридичного права. А саму систему таких норм відображають поняттям об'єктивного юридичного права.

Юридичне право є суб'єктивним остільки, оскільки воно характеризує певні можливості (свободи), які належать саме суб'єкту, залежать від нього, від його свідомості.

У державно-організованому суспільстві переважну частину своїх основних прав людина не може здійснювати, якщо вона не стане носієм суб'єктивного юридичного права. В цьому й розкривається основне соціальне призначення і основна особистісна цінність такого права. Юридичне право є об'єктивним у тому розумінні, що державні загальнообов'язкові правила поведінки встановлюються та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта, поза нею: вступаючи у суспільне життя, він уже застає «готовими» певні юридичні норми, які виникли до і незалежно від нього, їхнє «життя», їхня доля не залежать від свідомості окремого суб'єкта.

№ 98

Основний соціальний обов'язок людини — це необхідність певної її поведінки, об'єктивно зумовленої конкретно-історичними потребами існування інших людей, націй, народу, його соціальних груп і всього людства.

Юридичний обов'язок особи — це закріплена в юридичних нормах необхідність її певної поведінки, спрямованої на здійснення відповідного соціального обов'язку.

Взаємозв'язок прав і обов'язків, тому що говорити про реальність будь-якого права можна лише за наявності від­повідного йому юридичного обов'язку (приміром, право грома­дянина на судовий захист реалізується через обов'язок судів здій­снювати такий захист).

№ 100

Функції права — це основні напрямки його впливу на людину і суспільство (суспільні відносини).

Функції права розподіляють на загальносоціальні та спеціально-соціальні (регулятивні).

До загальносоціальних функцій належать: гуманістична, організаторська, управлінська, комунікативна, оцінювальна, пізнавальна.

Зазначені функції є загальносоціальними у тому розумінні, що вони здійснюються за допомогою не тільки права, але й соціальними явищами, іншими соціальними нормами, суспільною свідомістю, політикою, громадськими об'єднаннями тощо. Ті ж функції, які здатне виконувати лише саме право, є його спеціально-соціальними функціями. До них належать: закріплююча, стимулююча, обмежувальна, витісню вальна.

№ 101

Соціальна норма - зумовлене об'єктивними закономірностями правила фізичної поведінки, яке має загальний характер, виражає волю певної частини або всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу.

Правова норма - формально обов'язкове правило фізичної поведінки яке миє загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною і примусовою діяльністю.

Ознаки які відрізи норми права від соціальної норм: Правові 1)виникають коли формується д-ва. 2)Встановлюються або санукюнмоіься д-вою. 3)виражають волю домінуючої частини населення. 4)утворюють внутрішню погоджену цілісність, тобто с-му. 5)формулюють правила поведінки у вигляді прав і обов'язків. 6)мають точно визначені межі дії. чинності. 7)3абсзпеч. ще й державним примусом. Соціальні: 1)Існують у будь-якими суспільстві. 2)Встановлюються або санкціонуються іншими суб'єктами сус-ва. 3)Виражають волю різних частин сус-ва. 4)Можут_ь не бути внутрішньо погодженими, не мати властивостей с-ми. 5)Виражені не тільки через права і обов'язки, а через загальні принципи, цілі, гасла. 6)Не завжди мають точно визначені межі дії. 7)3абезпсчугаться тільки звичкою, внутрішнім переконанням.

№ 103

Правова культура — це така властивість особи, яка характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх здійснювати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання — це цілеспрямована діяльність державних органів, громадських об'єднань і трудових колективів, а також інших суб'єктів щодо формування у громадян і службових осіб високої правової культури.

Засоби правового виховання: правове навчання (зокрема, юридичний всеобуч); правова пропаганда; юридична практика державних органів та інших організацій; правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні та охороні юридичних норм; самовиховання.

№ 102

Правосвідомість розглядають як вид (форму) суспільної свідомості, що криє в собі сукупність по-глядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій і компетенцій, а також уявлень і настанов, які характеризу-ють ставлення людини, суспільних груп і суспіль-ства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правова свідомість може поділятися на: буденну; професійну; наукову.

Буденна свідомість - сукупність знань, ідей, теорій, концепцій, почуттів, емоцій та інших ідеоло-гічних і психологічних якостей основної маси громадянського суспільства відносно чинного та бажаного права і правової системи.

Професійна свідомість характеризується як су-купність юридичних професійних правових знань, почуттів, емоцій, оцінок, настанов, мотивів, що характерні для представників відповідної групи та формуються завдяки професійній діяльності й на-вчанню.

Наукова свідомість - сукупність наукових знань, теорій, доктрин, оцінок, емоцій і почуттів юристів-науковців відносно чинної та бажаної пра-вової системи громадянського суспільства.

За ступенем узагальнення правову свідомість можна поділити на: масову; групову; індивідуальну.

Масова свідомість - правосвідомість, що харак-теризує основну масу населення певної країни.

Групова свідомість - характеризує правову ідео-логію та правову психологію, що властиві певній групі населення країни.

Індивідуальна свідомість - сукупність правових знань, емоцій та настанов конкретного суб'єкта від-носно чинного чи бажаного права.

№ 104

Джерела права - це акти компетентних органів держави, які встановлюють і санкціонують норми права, зовнішні форми вираження правотворчої діяльності держави, за допомогою яких воля законодавця стає обов'язковою для виконання.

Основні джерела права: 1) санкціоновані правові звичаї (санкціоноване державою правило поведінки, що набуває загальнообов'язкового значення); 2) релігійно правові норми (релігійні канони та інші релігійні звичаї, яким надається загальнообов'язковий характер); 3)правовий прецедєнт (судове чи адміністративне рішення конкретної справи, що має обов'язкове значення під час розгляду інших наступних аналогічних дій); 4) нормативно правовий акт (офіційний письмовий документ держави, який приймається компетентними державними органами і встановлює, змінює або відміняє норми права); 5) нормативно - правовий договір (спільний документ кількох суб'єктів, який містить норми права, що встановлюються за їхньою взаємною домовленістю, і забезпечується державою); 6) міжнародно - правові акти .

№ 114

Судові гарантії, покликані захищати та поновлювати права і свободи.

Нормативною основою механізму забезпечення конституційного права людини і громадянина на судовий захист є конституційні норми та конкретизуючі норми поточного законодавства, за допомогою яких здійснюється закріплення загальних, формально визначених правил поведінки, які покликані забезпечити єдиний порядок та стабільність регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення права людини на судовий захист шляхом створення, зміни чи відміни правових норм, визначення сфери їх дії та кола учасників. Суть нормативної основи у механізмі забезпечення права людини і громадянина на судовий захист визначається тим, що саме вона дає цьому механізму правове життя, наділяючи його відповідними юридичними формами, як джерело пізнання та орієнтування у правовому полі.

№ 105

Принципи правотворчості — це основоположні ідеї, керівні основи діяльності, пов'язаної з прийняттям, скасуванням або із заміною юридичних норм.

1. Науковість. Змістом даного принципу є забезпечення у процесі підготовки нормативних актів вивчення економічних, політичних та інших факторів розвитку суспільства, його об'єктивних потреб; залучення до розроблення правових актів наукових співробітників, фахівців у відповідній галузі права чи господарства; використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, результатів наукових досліджень, експертних висновків; врахування правил законодавчої техніки.

2. Професіоналізм. Займатися безпосередньо правотворчою діяльністю повинні фахівці, професіонали (у тому числі юристи, управлінці, економісти та інші), що забезпечить високий рівень прийнятих рішень. Врахування даного принципу в правотворчій діяльності означає, з одного боку, діяльність Парламенту як вищого органу законодавчої влади на професійній основі.

3. Законність. Даний принцип визначає процедуру прийняття нормативно-правових актів, їх зміст, набрання чинності і дію. Правові акти мають прийматися у межах компетенції суб'єктів правотворчості, відповідати Конституції та іншим актам вищої юридичної сили; прийматися відповідно до встановленої процедури.

4. Демократизм. Характеризує та передбачає участь громадян, державних і недержавних організацій у процесі правотворчості; ступінь забезпечення демократичного порядку підготовки та прийняття правових актів; врахування суспільної думки й інтересів широких верств населення. Крім того, врахування принципу демократизму в правотворчій діяльності є одним з визначних чинників розвитку процедурних норм та інститутів у суспільстві.

5. Гласність. Означає відкритість, «прозорість» правотворчого процесу для широкої громадськості.

6. Оперативність. Передбачає своєчасність реагування суб'єктів правотворчості на зміни в соціально-економічному та політичному розвитку і видання відповідних нормативно-правових актів.

7. Гуманізм. Передбачає те, що зміст правових актів, що приймаються, має бути спрямовано на захист прав і свобод громадян, задоволення їх інтересів і потреб.

8. Планування. З одного боку, концепція має визначити загальну стратегію розвитку законодавства, а з іншого — містити конкретні заходи : прийняття тих чи інших нормативно-правих актів у логічній та хронологічній послідовності.

№ 106

Правовий тип (сім'я)» — це узагальнююча теоретична модель правового змісту, яка має штучний характер. Вона є результатом наукової класифікації (типології). Тип (сім'я) правових систем відображає загальні та особливі риси конкретних національних правових систем, подібність і відмінність яких визначаються відповідно до позначених критеріїв.

«Тип правової системи» і «сім'я правових систем» уживаються як тотожні поняття. Слово «сім'я» має більш соціальне, ніж юридичне значення. Термін «тип» адекватно відображує юридичний зміст поняття, позначеного терміном «сім'я». Доцільність його введення обумовлена також необхідністю єдиного підходу до типології як держави, так і її правової системи: класифікація держав дається за типами, а не за «сім'ями».

№ 107

Англо-саксонська (судово-прецедентна) система:

- провідною формою юридичного права є судо­вий прецедент;

- функціонування нормативно-правових актів, які завжди входять до складу цієї системи, може коригуватись судовою практикою їх застосування, їх судовим тлумаченням;

- внаслідок цього забезпечується більша гнуч­кість, пристосовуваність юридичних норм, які, що­правда, стають здебільшого казуїстичними, менш визначеними, а в деяких випадках — навіть супе­речливими;

- принципова некодифікованість норм цієї право­вої системи, що ускладнює їх вивчення, реалізацію та застосування (проте ця складність нині додається завдяки використання комп'ютерної техніки).

Всередині цієї системи розрізняють групу ан­глійського права (Англія, Північна Ірландія, Кана­да, Австралія, Нова Зеландія та ще декілька де­сятків країн — членів Британської Співдружності Націй) і право США. Особливість останнього поля­гає, по-перше, у відносно більшій поширеності нор­мативно-правових актів (зокрема, кодексів, яких не знає англійське право,— цивільного, цивільно-про­цесуального, кримінального, кримінально-процесу­ального та ін.); по-друге, в його федеративній струк­турі; і, по-третє, у дещо меншій зв'язаності вищих судових органів навіть власними прецедентами.

Так чи інакше, але нині майже третина насе­лення світу живе у державах, де діє прецедентна правова система.

№ 108

Романо-германська (нормативно-актна) система:

- домінування серед форм (джерел) об'єктивного юридичного права нормативно-правових актів (які значною мірою сформувались на основі рецензії ос­нов стародавнього римського цивільного права);

- підпорядкованість нормативно-правових ак­тів за їх юридичною силою (ієрархічна структура правової системи);

- кодифікованість значної частини норматив­но-правових актів;

- більш-менш чіткий поділ цієї системи на пра­во приватне, що регулює відносини (насамперед майнові та особистісні), рівноправними учасниками яких є люди та їхні об'єднання, різноманітні ор­ганізації (цивільне, сімейне, підприємницьке, тор­гове й деякі інші галузі права); та право публічне, котре регулює відносини, учасником яких є, хоча б з одного боку, орган держави як носій владних по­вноважень (конституційне, адміністративне, фінан­сове, кримінальне та деякі інші галузі права);

- визнання нормативно-правового акта вирі­шальним критерієм для офіційної, тобто держав­ної, оцінки діянь як юридично правових (закон­них) чи юридично неправомірних (незаконних);

- допущення у деяких, щоправда досить рідкіс­них, випадках судового прецедента як форми юри­дичного права.

Всередині цієї правової системи виділяють підсистеми: «романську» (до якої належить зако­нодавство Італії, Франції, Бельгії, Голландії, Іспанії, Португалії, значною мірою України, Росії, Білорусі) та «германську» (законодавство ФРН, Австрії, Швейцарії та ін.).

Певним різновидом зазначеної правової системи вважають також право скандинавських країн, особ­ливістю якого є певна гармонізація та уніфікація нормативно-правових актів, що діють у них, а та­кож помітна роль судово-прецедентної практики.

Правова система, що розглядається, домінує і в ряді країн Латинської Америки (Венесуела, Мек­сика, Аргентина, Бразилія та ін.), хоча й там існує певна специфіка, зумовлена, зокрема, впливом на них Конституції США.

№ 109

Норми права отримують своє зовнішнє вираження через тексти нормативно правових актів, які конструюються з статей, параграфів, пунктів, абзаців.

Основною структурною одиницею нормативно правового акту є стаття. Стаття – це частина нормативно-правового акту, яка представляє собою державно-владне веління і містить одну норму права, декілька норм права чи частину норми права. Стаття є формою окремих норм права, організацією тексту окремих норм права, відповідно, саме перше співвідношення статті і норми, як форми і змісту.

В одній статті може міститись дві чи більше норми розпорядження.

Норми права за ступенню узагальнення конкретних показників можуть бути викладені абстрактним методом, тобто таким методом формулювання, при якому фактичні дані охоплюються родовими признаками.

Казуальний спосіб - це такий спосіб формулювання норм в статтях нормативно правового акту, коли фактичні дані вказуються з-за допомогою індивідуальних признаків.

За прийомами (способами) викладу елементів норми права, вони можуть бути викладені прямим способом - це значить, що законодавець прямо формулює, перечислює всі елементи норм права в даній статті.

Також норми права можуть бути викладені посилальним способом, при якому окремі елементи норми не формулюються в даній статті нормативно-правового акту; в ней робиться посилання до інших норм, де містяться потрібні розпорядження.

№ 110

Юридична техніка — це сукупність способів і прийомів, умінь і навичок формування всіх еле­ментів механізму правового регулювання та ефек­тивного оперування ними у праворегулятивній практиці.

Види юридичної техніки.:

- соціологічно-дослідні (використовуються, наприклад, при з'ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у закони та інші нормативно-правові акти, або ж при визна­ченні доцільності, своєчасності, ефективності пра­вового регулювання);

- мовні (використовуються щодо юридичної термінології, стилю викладу змісту правових актів);

- логічні (використовуються, зокрема, при по­будові юридичних моделей, «конструкцій», при тлумаченні правових норм, при систематизації за­конодавства);

- психологічні (використовуються, наприклад, у правозастосовній діяльності, зокрема, при при­тягненні правопорушників до юридичної відпові­дальності);

- педагогічні (використовуються, для прикла­ду, з метою впливу на правосвідомість суб'єктів при застосуванні і реалізації юридичних норм);

- організаційні (зокрема, щодо забезпечення про­цедурного аспекта праворегулятивної діяльності);

- економічні (наприклад, при визначенні «собі­вартості», витрат на певні праворегулятивні акції, дії);

- технічні (використання сучасних технічних засобів, електронно-обчислювальної техніки в юри­дичній діяльності).

№ 111

Правове регулювання — це здійснюваний дер­жавою за допомогою всіх юридичних засобів влад­ний вплив на суспільні відносини з метою їх упо­рядкування, закріплення, охорони і розвитку.

Крім такого (власне регулятивного) впливу, право чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну і суспільну свідомість (як у про­цесі правового регулювання, так і поза ним). Оби­два ці різновиди впливу права на особу і на суспіль­ство відображаються поняттям дії (функціонування) права.

Якість правового регулювання залежить від того, як законодавчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

Основними формами правового регулювання економіки в Україні є: Конституція та закони України; укази й розпорядження Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

№ 112

Ефективність правового регулювання — це співвідношення реальних результатів здійснення закону з його метою. Якщо таку мету і такі резуль­тати виразити в однотипних показниках, які мо­жуть бути емпірично виявлені, зафіксовані, обра­ховані, то ефективність правового регулювання можна буде визначити в кількісній формі за допо­могою вказаного співвідношення.

Мета правового регулювання (мета закону) — це передбачувані і бажані для правотворчого орга­ну результати здійснення закону.

Загальна ефективність правового регулювання забезпечується:

- ефективністю самого закону;

- ефективністю процедурно-процесуального ме­ханізму застосування закону;

- ефективністю діяльності щодо застосування і реалізації закону.

№ 113

Принцип верховенства права означає, що у правовій державі має панувати закон, а не інтереси осіб, у руках яких у певний момент перебуває влада; функції держави полягають у регулюванні відносин між усіма суб’єктами права на основі закону. Неухильне дотримання принципів верховенства права та верховенства закону покликане забезпечити права і свободи людини у всіх сферах життя, а зі сторони підвладних – повагу до законів та органів влади. За такого розуміння сила держави, на якій вона ґрунтується, законна лише в тому випадку, якщо вона застосовується у строгій відповідності із правом, якщо вона цілковито слугує йому. При цьому закон, зобов’язуючи окремого громадянина до дотримання загальноприйнятих правил поведінки, водночас чітко окреслює межі прерогатив держави стосовно індивідуальної свободи.

Отже, принцип верховенства закону вимагає, щоб діяльність усіх органів державної влади здійснювалась на правовій основі та відповідала умовам легітимності.

Легітимність – це морально-психологічне сприйняття влади громадянами, визнання її права здійснювати управління соціальними процесами, згода, готовність їй підпорядковуватися.

№ 12

Апарат держави (державний апарат)— це си­стема всіх органів держави, які виконують її за­вдання та функції.

Орган держави— це структурно організований колектив державних службовців (або один держав­ний службовець), котрі наділені владними повнова­женнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань і функцій держави.

Види органів держави розрізняються:

1) за місцем у системі державного апарату:

Поиск по сайту: