Зимовий цикл календарних хліборобських обрядів

Тема 9. Символіка хліба в українській обрядовості (2 год.)

(Авторський текст)

Перш ніж звернутися конкретно до аналізу поетичного символу хліба в обрядовому фольклорі, слід зауважити, що символічними є вже самі форми хліба, відображені та використовувані в українській обрядовості. Наприклад: колос, сніп, зерно, кутя, житній хліб, різного роду ритуальні хліби. До кожного свята чи обряду випікався хліб певної форми, що мало символічне, часто навіть магічне значення і, як було зазначено раніше, було пов’язане із давньослов’янськими культами, серед яких, напевне, основним був культ небесних світил, що безпосередньо відповідали за вирощення врожаю. Як не дивно, але спочатку перше місце у цій групі відводилося місяцю (цей культ називався люнарним). Вважалось, що саме місяць керує небесними водами, дощами та росами, колообігом води, а відтак – впливає на врожай. Тому, на думку багатьох вчених, його вшановували спеціальними жертовними стравами – пирогами та варениками у вигляді неповного місяця. О.Знойко зазначає, що слово «пиріг» з доіндоєвропейської мови і означає «хліб місяця»[12;60]. Пізніше головна роль у вирощенні майбутнього врожаю перейшла від місяця до сонця (цей культ називався солярним), яке виконувало не менш важливу функцію у сільськогосподарських роботах, даючи тепло і світло. Сонце теж вшановувалося у певні періоди спеціальною жертовною їжею – круглими печеними бабками. Це зараз відображено у великодніх бабках (пасках) та весільному короваї, що буде проаналізовано нижче.

Життя хлібороба-українця в давнину повністю було підпорядковане календарним хліборобським обрядам. На річне коло Сонця накладався річний хліборобський цикл обрядів та мале коло родинної обрядовості, тісно пов’язане з календарними обрядами, утворюючи, отже, потрійне обрядове коло, в якому наскрізним є поетичний символ хліба з усіма своїми похідними та багатою варіативністю. Морально-етичні норми та естетичні уподобання українського народу знайшли свій вияв у хліборобських обрядах і фольклорі, де основним символічним імперативом є хліб. У тій чи іншій формі він фігурує по суті в усьому обрядовому фольклорі, святах, звичаях, означаючи життя й багатство, злагоду, щастя, миролюбність, інші найбільш священні моральні порухи українців.

Спробуємо розглянути варіанти символу хліба та його похідні у вищезгаданому потрійному колі обрядового фольклору, де зберігається культ хліба, заключаючи в собі символіку насамперед космогонічну (і найперше – символ сонця), та є домінуючим символом у річному циклі хліборобських та пов’язаних з ними обрядів.

Зимовий цикл календарних хліборобських обрядів

З самого початку, відколи українці почали вирощувати та випікати хліб, традиційно він мав круглу форму і вже цим самим символізував сонце, яке було одним з найбільш культивованих божеств (Дажбог) у дохристиянський період. Як зазначав Ю.З.Круть у дослідженні «Хліборобська обрядова поезія слов’ян», «сонце вважалося творцем урожаю, першопричиною земних природних явищ. Йому поклонялися, перед його всемогутністю схилялися, до нього звертали свої погляди, виголошували певні обрядові формули»[22;5]. Саме тому, мабуть, і перші хлібні пожертвування були принесені Сонцю. Початок річного кола сонця («народження сонця», «сонцестояння» або «сонцеворот») співпадає з початком хліборобського циклу обрядів, які в похристиянську епоху знайшли свій вияв у святі Різдва Христового і відбилися в обрядовому фольклорі (колядках, щедрівках, віншівках, засівалках, театралізованих дійствах). Вважаємо, що за давньосимволічним значенням обрядового хліба до цієї ж групи свят слід віднести і Андріїв день (13 грудня). Це свято передувало «народженню сонця», а калета (обрядовий корж) є його символічним образом. Саме тому, очевидно, у багатьох місцевостях калета під час театралізованої гри підвішувалася до сволока на червоній стрічці та підтягувалася вгору, будучи недосяжною для учасників дійства. З цього приводу відомий український вчений М.Сумцов зазначає, що «на самый канун Андреева дня «калета» попала, можно думать, съ Рождественского праздника. У литовцевъ тождественный обрядъ бываетъ в праздник Рождества Христова»[38;11]. А в праці К.Сосенка «Історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера» читаємо про те, що надкушена калета – це символ «меншіючого місяця»[35;55]. Обряд калети закінчує річне коло сонця, тому калету з’їдають, що символізує «смерть сонця». Очевидно, калета як обрядовий хліб поєднує в собі солярну та люнарну символіку.

Щодо форм хліба на Різдвяні свята, то вони були дуже різноманітними: житній, пшеничний або збірний сніп (Дідух, Дід, Коляда), кутя, паляниці, книші, пироги.

Дідуха вважають символічним сонячним божеством нового врожаю і місцем перебування у хаті під час свят душ померлих предків (можливо, саме тому – Дід-дух). Тому господар, ставлячи його на покуті, промовляв слова приблизно такого змісту: «Наситив єси, напоїв, нагодував, нагрів нас і нашу худібку, оберіг нашу ниву, – подай це ще краще нового року»[15;23]. Цілком вірогідно можна припустити, що саме з молитвою подібного змісту зверталися давні русичі і до Дажбога-Сонця.

Інші форми хліба також зосереджували в собі мітологічну символіку – були космогонічними символами астральної трійці або сім’ї (сонце, місяць, дрібні зірки або сонце, місяць і дрібен дощик) чи якихось елементів із неї. І найголовнішою функцією, яку виконувала вся ця система хлібів-символів було магічне заклинання на новий врожай. Яскравим свідченням цього є обрядові тексти колядок, щедрівок, заклинань, віншівок, засівалок, театралізованих дійств:

Стоїть же, стоїть нова світлонька,

А в тій світлоньці тисовий столик,

При тім столику три гості сидять,

Три гості сидять, три товариші.

Один товариш – ясне сонечко,

Другий товариш – та місяченько,

Третій товариш – та дрібен дощик…

Сонце же мовить: «Нема над мене.

Як же я зійду в неділю рано,

Огрію ж бо я гори й долини,

Гори й долини, поля й дуброви;

Морози спадуть, а роси стануть».

Місяць же мовить: «Нема над мене.

Як же я зійду разом з зорями,

Урадуються гості в дорозі,

Гості в дорозі, війська в обозі».

Дрібен дощ мовить: «Нема над мене.

Як же я піду три рази мая,

А зрадується жито, пшениця,

Жито-пшениця, всяка пашниця,

Будуть снопоньки, як повозоньки,

Будуть копоньки, яко звіздоньки» [35;264].

У цій колядці чітко виведено образ астральної трійці у вигляді «трьох гостей, трьох товаришів», серед яких найголовніше «ясне сонечко», бог-Сонце, Дажбог, якому поклонялися, заклинаючи майбутній урожай. Всі сили, які відповідають за новий хліб, роззосереджуються в космологічному символі астральної трійці (сонце, місяць, дрібен дощ). Аналогічною за основною семантикою символів є й інша колядка:

Пан господар, уставай з постелі

Уставай з постелі, застеляй столи,

Застеляй столи, клади калачі,

Клади калачі з ярої пшениці:

Що первий гостю – ясен місяцю,

А що другий гостю – ясне сонечко,

А третій гостю – дрібен дощ іде.

Що звір у полі, товар у дворі,

Дарує Господь два лани жита,

Два лани жита, третій пшениці,

Третій пшениці на паляниці,

Четвертий проса – колядка довша,

А п’ятий вівса – колядка уся… [35;265].

Крім названого уже мітологічного символу астральної трійці у цій колядці є й інші символи хліба. Так, колядники звертаються до господаря: «Клади калачі з ярої пшениці». Калач (корочун) – обрядовий хліб з нового врожаю (ярої пшениці) є не лише космологічним символом, він по суті є даром при зустрічі найкращих гостей («ясен місяць», «ясне сонце», «дрібен дощ»), а отже, і благодатної весни, що є запорукою нового врожаю. В даному тексті подибуємо уже й християнський мотив: «Дарує Господь два лани жита, два лани жита, третій пшениці». «Два лани жита» символізують хліб щоденний, а «третій пшениці на паляниці» - хліб святковий. Ідентичну символіку частково спостерігаємо в історичній колядці:

… Та ми ж того турка ізвоюємо,

Та й стрілоньками зреверуємо.

Та насіємо два лани жита,

Два лани жита, третій пшениці.

Накладемо копок – на небі зірок,

Покладемо стоги в чотири роги…[35;268].

Картина доповнюється знову ж таки астральними символами: «накладем копок – на небі зірок, покладемо стоги в чотири роги» (мається на увазі чотири фази місяця).

Щодо символу ярої пшениці, то Ксенофонт Сосенко пояснює його так: «Фраза «яра пшениця» має своє окреме значення, вона є символом збіжжя весняного, зродженого у весну світа, т. є. в його почині»[35;168]. Причому, символ цей присутній у колядках і щедрівках як дохристиянської, так і християнської доби з тією різницею, що в перших хлібні жертви приносять астральним мітологічним божествам, а в других – Богові, церкві:

Будуть снопоньки як дробен дощик,

Будуть копоньки яко звіздоньки,

Будуть стоженьки як місяченьки, -

Будуть молотники – все парубочки.

Що снопочок, то хліба бохоночок,

Що колосочок, то пирожочок,

Що зернятко, то проскурочка[20;35].

У цій колядці бачимо поєднання астральної давньої символіки з християнською. Таке поєднання часто зустрічаємо і в інших обрядових текстах цього періоду. Наприклад, коли господиня несе кутю на покуть, до Дідуха (ще один з елементів жертвоприношення), то промовляє слова приблизно такого змісту: «Прийми, праведне сонце та святі душеньки, свою їжу й питво, щоб і на той рік вам принесли», - як зазначено у вже згаданому виданні С.Килимника [15;26].

У записах колядок і щедрівок В. Гнатюка знаходимо цікаву колядку про знаходження першого збіжжя і рослин (приводить К. Сосенко):

… А в тім гніздочку три голубоньки:

юж ся впустили в глибокоє море,

В глубокоє море на самоє дно.

Винесли нам три пожитоньки:

Перший пожиток – возиме жито,

Возиме жито людям на хлібець;

Другий пожиток – яру пшениченьку,

Яру пшениченьку на проскіроньку,

До служби божой до церковоньки;

Третій пожиток – зелену траву,

Зелену траву для худобоньки[35;232-233].

Як було раніше зазначено, «возиме жито» символізує хліб щоденний, а «яра пшениченька» не просто святковий, а святий, як тіло Ісуса Христа – «на проскіроньку, до служби божой, до церковоньки», означаючи хлібну жертву Богу. В деяких колядках і щедрівках яра пшениця символізує не лише народження нового збіжжя, нового хліба, а є символом вічності людського буття, символом продовження роду:

Косив Стефусьо яру пшеницю,

Бриніла, бриніла коса коло покоса, бриніла (рефрен)

Матінка іде, вобідець несе.

- Ой час, Стефусьо, на вобідець йти.

- Покоса дійду, на вобід піду. –

Покоса дійшов на вобід не йшов.

Косив Стефусьо яру пшеницю,

Батенько іде, вобідець несе.

- Ой час, Стефусьо, на вобідець йти.

- Покоса дійду, на вобідець піду.

Покоса дійшов, на вобід не йшов.

Косив Стефусьо яру пшеницю.

Миленька іде, вобідець несе.

- Ой час, Стефусьо, на вобідець йти.

- Покоса дійду, на вобід піду. –

Покоса дійшов на вобід пішов[14;304].

Аналогічний мотив звучить у такому тексті щедрівки:

Ой дуб на березу низенько схилився,

А син матусеньці у ніжки вклонився:

- Мати ж моя, мати, час мені жениться!

- Ой сину мій, сину, сину, Василино,

Да й пережди, сину, цю осенину.

- Мати ж моя, мати, довго цього ждати:

Насіяв я жита, ні з ким буде жати…[14; 290]

Іноді астральні символи не поєднуються, а повністю підмінюються християнськими у фольклорних текстах:

А суть там в нього (господаря) тисові столи,

А на тих столах лінні обруси,

А на тих обрусах хліби пшеничні,

Хліби пшеничні Богу Величні.

… Запросив він си а три гостоньки:

Їдного гостонька – Господа Бога,

Другого гостонька – святого Петра,

Третього гостонька – святого Павла…[ 14;170]

«Хліби пшеничні Богу величні» - символ хлібної жертви Богу, а космологічні символи сонця, місяця, зорі (дрібного дощика) підмінено трьома християнськими святими: Господь Бог, святий Петро і святий Павло.

Як приклад ідентичної підміни божества-символу на закликання нового врожаю та інших благ можна навести щедрівку-бажання, записану С. Килимником і приведену у праці «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»:

… Щоб у полі – врожайно,

Ой Даждьбоже!

На току буйно в пасіці – рійно,

Ой Даждьбоже!

У дворі збройно, в коморі – повно,

Ой Даждьбоже! І т. д. [15;81].

Після кожної стрічки поширюється рефрен «Ой Даждьбоже!», який по суті є обрядовою формулою для виголошення слави основному богу врожаю. Як зазначає автор, «у цьому рефрені закладена вся магічна сила щедрівки: це заклик-прохання життєдайного Сонця-бога, щоб він здійснив те, про що співається у кожному рядку щедрівки. Пізніше, з приходом християнства, цей рефрен змінився на «Дай Боже!»[15;80].

У деяких колядках і щедрівках оспівується праця біля хліба як праця святешна:

Чи є, чи нема господар дома?

В стодолойці є, житечко віє.

Ходімо ми му заколядуймо,

Чи не дасть він нам по коробочці?

Чи є, чи нема господинейка дома?

В світлоньці є, хлібойко пече.

Ходімо ми їй заколядуймо,

Чи не дасть вона нам по кукілойці?[14; 270]

Це зовсім не означало, що люди працювали у таке свято. Оспівування такої роботи біля хліба символізувало багатство, достаток, побажання цих благ господареві.

В новорічній поезії хліборобського циклу часто зустрічаємо засіб гіперболізації, особливо при зображенні багатства, доброти, порядності господарів, якою б убогою не була їхня оселя. Яскравими прикладами можуть бути тексти новорічних віншувань:

Дай же вам, Боже, у полі роду,

У полі роду, у хаті згоду.

Дай же вам, Боже, широкі ниви,

А на тих нивах рясні ячмена,

В перо пушисті, в зерно зернисті,

В зерно зернисті, в колоси колосисті.

Віншуємо вам щастям, здоров’ям,

Щасливі свята, многії літа! [14;324]

Або:

А за сим словом будьте здорові,

Господиненько з сего домоньку.

Не сама з собов, із господарьом.

Ой дай вам, Боже, у полі врожай,

У полі врожай на пшениченьку,

На рясні снопи, на густі копи.

Би-сте ходили межи копами,

Як ясний місяць межи звіздами.

Як ясна зоря межи зорями,

Так господиня межи копами[14;324].

М. Грушевський про засіб гіперболізації у таких обрядових текстах писав: «Ті описи багатства, життя, краси, мудрості господаря, котрі містять вони, се не прості поетичні прикраси-перебільшення: се магічні закляття на щастя, оперті на вірі в чудодійну здібність слова наводити те, що ним сказали. Коли колядники малюють в таких перебільшених рисах багатство дому, незчисленні урожаї, безконечні стада господаря, вони зовсім не мають заміру описувати дійсність, і так не розуміють того хазяї – се була б не раз занадто гірка іронія! Колядники своїми розкішними образами накликають се багатство, щастя, шану і славу на свого господаря…»[6;136].

Аналогічні символічно-перебільшенні побажання на новий врожай, на багатий хліб подибуємо і в новорічних за сівалках:

Василева мати

Пішла щедрувати,

На новеє літо,

Роди, Боже, жито,

Жито й пшеницю,

Всяку пашницю,

З колосочка – жита мірочка,

А з снопочка –

Жита бочка.

В діжечці схід –

А на столику спір,

А нам винести пиріг[14;329].

У наведеній за сівалці зустрічаємо ще один вид обрядового хліба, що випікається у різдвяні свята. Це пироги. Особливо часто співається про пироги у дитячих жартівливих колядках і щедрівках:

Бігла теличка та з березничка,

Та в дядьків двір.

Я тобі, дядьку, заколядую,

Тільки дай пиріг.

Як не даси пирога,

Візьму вола за рога.

Та поведу на моріг,

Зіб’ю йому правий ріг.

В ріжок буду трубити,

А воликом робити.

Хвостом буду поганяти,

Хліб-сіль заробляти,

Батька й матір годувати[14;332].

Пирогами обдаровували колядників, щедрівників, пригощали гостей. Пироги носили діти «вечеряти» бабі-повитусі та хрещеним батькам. Обряд носіння «вечері» вже належить до родинного кола новорічних обрядів. Пироги також символізували багатство і достаток. Саме тому на Багатий Вечір батько, ховаючись за пирогами та калачами, питав, чи бачать його діти. Коли вони відповідали, що ні, то він казав, що аби й на той рік так не бачили. Але можна простежити і більш давню символіку цієї страви. Як зазначає К. Сосенко, «це символічна страва, злучена з культом місяця й нагадуюча полумісяць, або серп місяця… Пшеничне зерно – золотисте, овальне й розділене на дві півкруглі половинки, це немов злучені в мініатюрі: місяць на склоні повні та місяць-молодик… Так виходило би, що пироги з пшеницею це всесторонній символ місяця: зверхною подобою зерна пшениці, її продуктом – пшеничною мукою та пшеничною начинкою, а в кінці зверхною подобою пирогів. Пироги з маком, це подвійна символіка: бо крім їх символічної подоби є в них і символічний внутрішній зміст пирогів. Мак на святий вечір - це символ сівкости й розродчости, яку так само приписують силі місяця. …Отже, пироги з маком – це подвійний символ – місяця і зорі»[35;135-136]. Із сказаного вище бачимо, що основна обрядова різдвяна страва кутя символізує, окрім багатства і нового врожаю, ще й місяць (варіативність у значенні символу). Чи не тому, коли ворожать на куті у Святий вечір, то підкидають її вгору.

Різдвяні театралізовані народні дійства «Маланки» та «Водіння кози» за основу також мають хліборобські мотиви. Вже сама коза, як відомо, є у нашого народу символом родючості й достатку:

Де коза ногою, там жито копою,

Де коза рогом, там жито – стогом!(Власні записи)

Ці слова, очевидно, збереглися з тих часів, коли в давнину, посіявши зерно, замість боронування заганяли на поле череду кіз, і ті своїми гострими копитцями загортали його на потрібну глибину, не затоптуючи поля. Це одна із причин. Можуть бути й інші припущення. Адже відомо, що козу людина приручила раніше від інших домашніх тварин. Це був один із перших слов’янських тотемів. Роги кози своєю формою нагадують півмісяць, або місяць-молодик, який у слов’ян був чи не найпершим божеством родючості.

Завершується хліборобський цикл зимових календарних свят Масляною. Сам обряд Масляної трактується як відродження сонця, тому великі круглі млинці та вареники (найчастіше з сиром), які готують у ці дні, є космогонічними символами сонця і місяця. На Масляну найбільш поширені родинні гостини, де співали застольних пісень, у яких прославляли хлібосольність господарів, бажали їм доброго врожаю, аби і на той рік мали чим приймати гостей:

Ой, вип’ємо, родино,

Щоб нам добре родило,

І житечко, і овес –

І зібрався рід увесь[5;201].

Жито і овес у цій пісні виступає символом міцності родинної спілки в усяких випробуваннях долі. Аналогічним прикладом може бути поширена майже в усіх регіонах України родинна застольна пісня «Зеленеє жито, зелене…», де ідентичну символіку заключають в собі жито, пшениця, ячмінь, овес.

Масляна закінчувалася обрядом «колодки», яким у своєрідний спосіб гудили молодь та батьків, діти яких досягли віку, але не одружилися в цьому році, що теж символізувало неодмінне продовження роду.

Як бачимо, уся різдвяно-новорічна і взагалі зимова обрядовість надзвичайно багата різноманітними символами хліба, серед яких знаковими є як самі його форми, що найчастіше заключають в собі космогонічну символіку (сонце, місяць, дрібні зірки), так і загалом його сутнісний вияв, що символізує здоров’я, достаток і, зрештою, саме життя. В добрі та лихі часи хліб завжди об’єднував людей, а надто родину.

Поиск по сайту: