Водопониження грунтових вод

Рис. 2.1. Зниження рівня ґрунтових вод:

а — схема відкритого водопониження; б — схема легкої голкофільтрової установки; 1 — надфільтрова ланка голкофільтра; 2 — фільтрова лан­ка голкофільтра; 3 — з'єднуваль­ний гумовий шланг; 4 — всмоктую­чий колектор; 5 — депресійна крива; 6 — насосний агрегат.

У грунтах з коефіцієнтом фільтрації, більшим за 2м/добу, за­стосовують зниження рівня грунтових вод, яке проводять різними способами, а саме: легкими голкофільтровими установками; водознижувальними свердловинами, обладнаними глибинними насоса­ми; ежекторними голкофільтрами; свердловинами, які скидають воду в нижче розташовані водовбирні шари чи в спеціальні виробки.

Голкофільтрові установки складаються із ряду сталевих труб діаметром 38мм і довжиною до 8,5м, занурених у грунт по пери­метру котловану або вздовж траншеї. Нижній кінець кожної труби має фільтрувальну ланку. На поверхні землі голкофільтри з'єдну­ються з водозбірним колектором, оснащеним насосною установкою (рис. 2.1, б).

За допомогою голкофільтрів, встановлених в один ярус, рівень води можна знизити на глибину 4...5м.

Закріплення грунтів.

При виконанні земляних робіт іноді виникає необхідність вла­штування виїмок з вертикальними стінками. Глибина таких виїмок без укріплення стінок регламентується нормами.

При заглибленні стінки виїмок слід тимчасово укріплювати, щоб не допустити їхнього осідання або обвалювання. Тип укріплення визначається проектом виконання робіт залежно від розмірів виїм­ки, властивостей грунту, наявності грунтових вод тощо.

Укріплення стінок котлова­нів класифікують за здатністю роботи їх як несучих конструк­цій.

Підкісне укріплення (рис.2.2., а ) не має широкого використання внаслідок того, що підкоси заважають виконанню по­дальших робіт. Можливість та доцільність використання тако­го укріплення визначаються умовами виконання робіт.

Анкерне укріплення (рис. 2.2., б ) більш поширене, утримується в проектному положенні за допомогою спеціальних анке­рів, які не заважають перемі­щенням людей та виконанню робіт.

Консольне (шпунтове) укріплення (рис. 2.2., в ) — це шпунтова стінка з металевих або дерев'яних дощок. Цей спосіб укріплення широко застосовують при значному припливі ґрунтових вод.

Укріплення стінок траншей виконують також і за допомогою розпірок (рис. 2.6, г), які сприймають різноманітні горизонтальні навантаження.

Закріплення грунтів застосовують з метою утворення навколо виїмок водонепроникних шарів та підвищення несучої здатності грунтів. Залежно від фізико-механічних властивостей грунтів, їх стану та мети стабілізації застосовують постійні способи закріплення: (силікатизацію, смолизацію, бітумізацію, цементизацію, термічне закріплення) або тимчасові (заморожування).

Постійне закріплення широко застосовують при реконструкції будівель та споруд та реставрації пам'яток архітектури, тимчасову (заморожування), при влаштуванні виїмок у сильно водонасичених грунтах.

При заморожуванні спеціальні пристрої — морозильні колон­ки з сталевих труб — занурюють у грунт навколо майбутньої виїмки. За допомогою насоса в колонках створюють циркуляцію охолоджувальної рідини, яка має температуру мінус 20...45°С. Внаслідок постійного контакту стінок колонок з грунтом навколо виїмки створюється льодова стінка, яка перешкоджає потраплян­ню води у виїмку.

Загалом способи постійного закріплення мають схожу техноло­гію. У грунт забиванням або ж в попередньо пробурені свердлови­ни занурюють інжектори, потім за допомогою різних пристроїв нагнітають залежно від способу закріплення різноманітні розчини. Так, при силікатизації застосовують водні розчини силікату натрію (Nа₂SіО₃) та хлориду кальцію (СаСІ₂), при смолизації— суміші з розведеного розчину карбамідної смоли та розчину соляної кислоти, при бітумізації — гарячі або холодні бітуми та мастики, при цементації — цементні розчини.

Рис. 2.2. Кріплення стінок котлованів та траншей:

а — підкісне; б — анкерне; в — консольне; г — розпірне; 1—щити (або дошки); 2—стійки; З — анкери; 4 — розпірка; 5 — підкоси; 6 — упор.

Термічне закріпленнявикористовують у лесових грунтах. У заздалегідь пробурені свердловини занурюють спеціальні пальники із жаростійких труб, у яких спалюють газоподібне або рідке па­ливо, що підвищує температуру в свердловині до 1000°С. Після термічної обробки зникають просадочні властивості грунту, а міцність зростає.

Поиск по сайту: