Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Преса Українських Січових Стрільців



Преса Легіону Українських Січових Стрільців – це перший взірець суто військової української преси ХХ століття.

...У статті “Військова преса УСС”, надрукованій на початку 60-их років у “Вістях комбатанта”, Б.Коринт писав: “У першій світовій війні появилася вояцька преса в коші УСС самочинно і так сказати б інтуїційно. Не було тоді ще інституцій пропаганди при штабах, ні видань більших військових з’єднань, ні воєнних звітодавців. Усусуси створили свою пресу самі, відчуваючи потребу друкованого слова для вояків, а з тим дали початок оригінальному жанрові вояцької літератури. Слід зауважити, що творці періодичних військових видань УСС є не тільки ініціяторами української військової преси, але вони були першими в історії 20-го століття, які таку ідею мали і перевели її в життя” [1]. Тут варто уточнити лише один момент. Справді, Легіон УСС – унікальне явище в історії європейських армій, стрілецька преса – особливо дорога нам сторінка української преси, але її виникнення – це закономірний результат української історії, це органічна риса українського характеру, це вияв нашої волі до незалежності.

2 серпня 1914 року у Львові було створено Головну Українську Раду, яку очолив К.Левицький. На її першому засіданні ухвалили організувати корпус українських добровольців під назвою “Українські Січові Стрільці”, а для цього була створено Українську бойову управу, яка повинна була зайнятися організаційними питаннями. І 6 серпня Головна Українська Рада і Українська бойова управа закликали українців зголошуватися добровольцями до Українських Січових Стрільців (щоправда, добровольці були вже й перед цим закликом). У відозві говорилося: “Настав слушний час, день нашого воскресення. В сей час український нарід кличе синів своїх до бою за волю України. В сей час нема для нас жертви, яка була б завелика... Тому взиваємо весь український нарід дати Українській Боєвій Управі силу, яка потрібна, щоб викувати будучність України. Взиваємо всіх, хто тільки здатний, молодих і старших, інтелігенцію, селян, міщан і робітників, – наскільки вони не обняті мобілізаційним наказом армії, – ставати однодумно в лави Українських Січових Стрільців під прикази Української Боєвої Управи» [2].

Спочатку добровольці збиралися у Львові. Їх були тисячі, іноді не вистачало їжі, одягу, але ідея, бойовий дух, бажання боротися за свободу. Згодом добровольці переїхали до Стрия, де їх зібралося понад десять тисяч, але влада вирішила обмежити кількість легіону двома тисячами. Після прийняття присяги Легіон УСС виїхав на Закарпаття. 10 вересня 1915 року австрійське командування визначило бойове завдання для українських добровольців – охороняти карпатські перевали. Так починався славний бойовий шлях Українських Січових Стрільців.

Преса Легіону УСС – це прояв генія української молоді в стрілецьких одностроях. Є різні думки з приводу початків стрілецької преси. Але А.Баб’юк має рацію, вважаючи, що «Новініяда», журнал, видавцем, редактором і єдиним автором якого був Р.Купчинський, – це перше стрілецьке видання [3].

Народилася “Новініяда” у Замковій Паланці у 1915 р. Головний герой її – стрілець, шляхтич Новіна. Прототипом героя був стрілець Лесь Новіна-Розлуцький, який, до речі, також брав участь у стрілецьких виданнях. Зміст “Новініяди” – віршована гумористична розповідь про любовні пригоди Новіни і Маргітки, гарної і лагідної української панночки з угорської України, родичі якої, хоч і змадяризовані, але радо вітали у себе українських стрільців. Усі постаті, зображені у поемі, правдиві і реальні. Герої “Новініяди” так сподобалися читачам, що вони самі почали доповнювати “Новініяду”. Звичайно, “Новініяду” лише умовно можна назвати періодичним виданням.

Уже справжнім періодичним виданням був журнал “Самохотник” – “гумористично-сатиричний часопис ”Українських Січових Стрільців”, виходить, коли сам хоче”. Перше число надруковане 21 липня 1915 р. у Кам’янці (біля м. Сколе в Карпатах), де стояв тоді Кіш УСС. Редактором “Самохотника” був А.Баб’юк.

У ч.1 “Самохотника” у редакційній статті журнал розповідає читачам про себе. Писав “Самохотник” про стрілецькі будні і про мирне життя. Були на його сторінках різноманітні новини, жарти, анекдоти. “Самохотник” відображав стрілецьке життя жартівливо, вдавався й до сатири, критикував те, що отруювало стрілецьку думку. “Самохотник” перестав виходити у лютому 1917 р.

Наступне видання – “Бомба”, сатирично-гумористичний журнал, який виходив неперіодично. Видавала його “Артистична Горстка”. Появилося видання 21 січня 1916 року в окопах над Стрипою. “Бомба” мала великий журнальний формат, 52 сторінки. Тут були малюнки І. Іванця, Л. Лепкого, О. Куриласа, Л. Новіни-Розлуцького. Зміст – розповіді про стрілецький побут, інколи політичні проблеми.

15 травня 1916 р. вийшло перше число “Самопала”, що “стріляє сам без нічиєї принуди усяку нечисть, гниль, безхарактерність та подібне хрунівство. Готов до стрілу все, коли тільки треба. Видає: Хвабрика запорозьких самопалів. Редактують: Це нікому не цікаве”. Виходив “Самопал” у Свистільниках (Рогатинський повіт), де тоді стояв Кіш УСС. Журнал розпочинався віршем про завдання “Самопалу”. Вийшло два числа журналу, тому важко говорити щось про нього конкретно.

У травні 1916 р. теж у Коші УСС появився “Вістник Пресової Кватири УСС”. Це місячник великого журнального формату і обсягом 16 сторінок. Редагували його А. Лотоцький і М. Угрин-Безгрішний. Мету “Пресової Кватири” визначено так: ”Члени мають представити образ УСС підчас європейської війни, яка зачалася в році 1914, а заразом представити образ терпінь українського населення в тій війні, щоб поширити світогляд будучого українського покоління і піднести в нім українську народну свідомість і честь, а також, щоби предложити докази чинної участи українського народу в війні перед судом історії. “Пресова Кватира” виконує в запаснім курені сю роботу, що Артистична Горстка в полі і оба тоті товариства доповняються в роботі” [4].

“Пресова Кватира” складалася з відділів: письменників-дописувачів, співаків, музик, різьбярів, малярів, наукового, видавничого і економічного. Як бачимо, структура досить розгалужена. Видавнича діяльність була напрямом культурної роботи “Пресової Кватири”. Творчі музи українських стрільців не замовкли, коли стріляли гармати, тому січове стрілецтво перетворилося в живу легенду нашої новітньої історії. Щоб перемагати, армія повинна мати високий морально-бойовий дух, цим і відзначалося українське стрілецтво.

Наступне видання – “У.С.С.” – “сатиричний орган неінтелігентних інтелігентів”. Виходить коли треба. Видає: Юрко Каламарь”. Видавався “У.С.С.” у Коші УСС у 1916 р. В історію преси журнал увійшов під назвою “Усусу”. Так стрільці вимовляли абревіатуру УСС, а себе жартівливо називали “усусусами”. “Усусу” мав 12 сторінок і формат менший, ніж у “Самопала” чи “Вістника”. А “неінтелігентні інтелігенти” тому, що багато хто із стрільців пішов у Легіон і не встиг скласти матуру. Мета журналу – безкомпромісна критика і сатира. Редакція про це пише у віршованій програмі “Зараз за фронтом сьогодня” (ч. 1–2).

Серед стрілецьких видань була і “Тифусна одноднівка”, “пам’яткова збірка кварантинників”. Ч.1. В Коші У.С.С. зредактував Юрко Каламарь. 1917р. Сторін 33”. Вийшло видання форматом “вісімки”. Зміст журналу, що вийшов в одному примірнику, написаному чорнилом, від руки, (як і всі стрілецькі видання) – творчість тих стрільців, яких розмістили в карантині, побоюючись поширення тифу. Вміщено тут листування і “Гимн кварантинників”, а також “Наш альбом” – розділ, де вміщено поезії усіх “кварантинників”.

“Червона Калина” – “поважний та гумористично-сатиричний ілюстрований січовий орган”. Видавав його гурток УСС, а відповідальним редактором був М.Угрин-Безгрішний. Перше число появилося у травні 1917 р. Формат видання – журнальний. Загалом публіцистика “Червоної Калини” дотепна. Автори порушували політичні питання, кілька статей вийшло про українську мову. Рубрики “Книжки, надіслані до редакції”, “Дрібні жарти” були своєрідним листуванням з читачами. На сторінках “Червоної Калини” відтворено цілу галерею стрілецьких типів, є карикатури на політичні проблеми – наприклад, події в Києві після лютневої революції 1917 р.

Дослідники преси закінчують перелік стрілецьких видань “Червоною Калиною”. Хоча виходив ще журнал “Шляхи” на гроші, зібрані стрільцями. Власне, це мав на увазі Д. Вітовський, коли писав про пресовий фонд. “Шляхи” виходили від 1913 р., появилося 13 чисел. Видавцем був Український стрілецький союз у Львові. Біля керма журналу почергово стояли Р. Заклинський, М. Струтинський, О. Назарук, В. Пилип’юк, Ю.Охримович. У першому числі видання говорилося, що це журнал для української молоді, бо саме вона повинна стати тією силою, що відродить суспільство і націю, вноситиме нові думки в скарбницю національного духу і вершити нові справи на користь суспільно-політичного і культурного розвитку. Це був студентський орган.

Відновився журнал у 1915 р. за фінансової допомоги стрільців. Редактором став Ф. Федорців. Це було вже інше видання. Ф. Федорців писав у зверненні “Від видавництва”, що, видаючи “Шляхи”, колектив має на меті хоч би частково заповнити ту прогалину, яка утворилася, бо через війну не виходять такі видання як “Літературно-Науковий Вістник”, “Українська хата”, “Дзвін”, “Український студент”, “Ілюстрована Україна”, “Світло” та інші. Певною мірою це вдалося зробити. Більш розгалуженою і різноманітною стала структура журналу. Там були відділи поезії, прози, публіцистики, літературної критики, мистецтва, науки, бібліографії. Коли ми говоримо про “Шляхи” як про стрілецьке видання, то не лише тому, що стрільці його фінансували, а й тому, що це був ідеологічний орган стрілецького руху, речник стрілецької ідеї. У журналі була рубрика, присвячена воєнним будням. Тут друкувалися відомі публіцисти (Д.Донцов написав до журналу низку відомих статей – “Перед новою проблемою”, “Шевченко і наша генерація”, “Катова вечеря”, “Чи кінець комедії”), стрільці – Р.Купчинський, О. Назарук, А. Баб’юк, М. Голубець. Друкував журнал і пісні стрілецького композитора М. Гайворонського. Серед тих, хто ілюстрував видання, були І. Іванець, Л. Гец, чия творчість була пов’язана із стрілецьким життям.

Політичний контекст формування державницької ідеології стрілецтва і української політичної думки загалом, як уже говорилося, не був сприятливим. На початку листопада 1916р. Австро-Угорщина і Німеччина проголосили створення самостійного польського королівства. Крім цього, австрійський цісар доручив урядові підготувати законопроект про автономію Галичини без поділу її на польську і українську частини. Це був черговий акт нехтування історичними правами українців, оскільки вони потрапляли під владу свого традиційного ворога – Польщі. Зрештою, стрілецький загал ніколи не був австрофільським. Лояльністю до Австрії, австрофільством, відзначався скорше політичний провід, але на знак протесту і президія Загальної Української Ради склала свої мандати. Запротестували і стрільці. Постало навіть питання про доцільність збройної боротьби на боці Австро-Угорщини. Лише вчасна реакція Бойової управи врятувала ситуацію. У своєму зверненні до Українських Січових Стрільців Бойова управа писала, що навіть з найбільших розчарувань, при найбільших перешкодах, під найважчими ударами “...не можемо дати собі витрунути з рук зброї, якою боремося за нашу національну справу, не можемо допустити до того, щоб незалежні від нас обставини зіпхнули нас без опору з нашої сторони, зі сцени боротьби народів за свою будуччину” [5].

Та ніщо не могло спинити галицьких українців від братання з наддніпрянськими українцями. Коли вони почули про лютневу революцію в Росії, боротьба на боці Австро-Угорщини для них втрачала сенс: царат упав, у Києві вибрано Центральну Раду. Усе це, як і проголошення І Універсалу, мало величезний вплив на ідейно-політичну еволюцію стрілецтва. Цей період закінчився 1 листопада 1918 р.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.