Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Вістник Союза визволення України» як військове видання



 

Світова війна ще більше активізувала українське суспільство і його політичну думку. Найбільш далекоглядні діячі (це більшою мірою стосується Галичини) розуміли, яку небезпеку для українського національного життя принесе перемога Росії в цій війні. Щоправда, в підросійській Росії і так почалися репресії проти українського руху. Досить несподівано С.Петлюра виступив із досить вірнопідданою статею «Війна і українці» на сторінках журналу «Украинская жизнь». Що мав на увазі С.Петлюра, сказати важко. Він, радше, видавав бажане за дійсне, а російська влада не звернула увагу ні на несміливу (і вірнопіддану, як уже було сказано) заяву С.Петлюри, ні на лояльну передову статтю у київській газеті «Рада» – було заборонено вихід і «Ради», і «Літературно-наукового вісника», і «Українську хату», і «Село», багатьох українських діячів заарештували і вислали, зокрема і М.Грушевського. Міністр закордонних справ Росіх С.Сазонов, виступаючи в Думі, звинуватив український політичний рух у Росії в тому, що він існує на німецькі гроші. Проти цього звинувачення не виступили ні «ліві», ні «праві».

У таких умовах ті наддніпрянські українці, які перебували у Львові, а саме Д.Донцов, Д.Дорошенко, А.Жук, М.Залізняк, М.Меленевський, О.Скоропис-Йолтуховський заснувала «Союз визволення України». Новостворена організація відразу розгорнула широку видавничу діяльність – видавала книги, брошури, тижневик «Вістник Союзу визволення України», газету «Ukrainische Nachrich» (Відень), місячник «La Revue Ukrainienne» (Швейцарія). Чільне місце, звичайно, посідав «Вістник СВУ». На нашу думку, є кілька аргументів для того, щоб обґрунтувати приналежність «Вістника СВУ» до військової преси: 1) видання мало державницьку позицію: тема державності була найважливішою на його сторінках; 2) це видання виникло у зв’язку з війною і вміщувало публікації, що репрезентували українську військово-політичну думку (можна сказати, що журнал був органом військово-політичної думки), зрештою, воно було розраховане на тих, хто бореться за українську державність, 4) видання розповсюджували серед українців-полонених російської армії, оскільки СВУ провадив там пропагандистську роботу на користь української справи.

У першому числі «Вістника СВУ» було опубліковано три документи, які дають уявлення про програму СВУ. (Зауважимо, що ці документи визначала і зміст «Вістника СВУ»). Найважливіший із цих документів – «Наша платформа», своєрідний маніфест. Основні тези «Нашої платформи такі: 1) українські землі з обох боків кордону – це одна із причин війни; 2) об’єктивна історична необхідність полягає у тому, щоб між Західною Європою і Московщиною виникла самостійна Українська держава; 3) платформа СВУ – це самостійність України; 4) якщо хоча б частина земель підросійської України буде прилучена до Австрії, то СВУ буде домагатися автономії для українських земель в Австрії; 5) економічний постулат СВУ – проведення земельної реформи.

«Союз визволення України» підготував і відозву “До українського народу в Росії”, у якій всю вину за розв’язання війни поклав на Росію: “Коли тисячі наших людей ляжуть трупом – знайте, що се є вина Росії! Коли голод і холера завитають до нас – се є також вина Росії! Відозва закликала не боятися австрійського війська і боротися з Росією:

Виступив «Союз визволення України» і з відозвою “До громадської думки Європи!” Автори відозви викрили агресивну політику Росії, знаряддям якої є “панславізм”. Вони переконували громадськість Європи в тому, що навіть найбільший розгром для Росії не такий страшний, як утворення незалежної України. У зв’язку із цим у відозві вказано на ту історичну роль, яку могла б виконати Україна: “Лише свобідна Україна, зв’язана з тридержавним союзом, могла би через свою далеку територію від Карпат аж до Дону і Чорного моря створити забороло для Європи проти Росії, яке раз на все зробило б нешкідливою експансію царизму та увільнило б славянський світ від згубного впливу панмосковітизму”. Ця думка також має сучасний зміст і є актуальною у сучасній міжнародній ситуації. У відозві відверто говорилося про те, що Україна завжди була ворогом Росії і шукала допомоги Заходу. Це традиція української політичної думки.

Щодо ідеї державності, то СВУ заявив про самостійність як мету українського визвольного руху, але допускав і автономію частини українських земель, маючи на увазі Галичину в складі Австро-Угорщини. Як згодом засвідчила історія, ні в Австро-Угорщини, ні в Німеччини не було розуміння цієї глибини української проблеми та її значення для Європи, не було наміру піти назустріч прагненням найбільшого слов’янського народу на цьому континенті. Проте позиція СВУ щодо ідеї державності було непослідовною: звертаючись до Центральної Ради лідери СВУ заявляли, що стоять на грунті повної державної самостійності, а в ухвалі «До Тимчасового Правительства Росії» (пленарне засідання президії СВУ 2 травня 1977 року), вони висловлювали сподівання, що Тимчасовий уряд у ставленні «до національних змагань України прийме основи переяславського договору з тим, що про внутрішній лад України в її національних межах і про її відносини до сусідніх народів рішать Українські Установчі збори в Києві» [11]. У вирішальний історичний момент лідери СВУ (Д.Донцов вийшов із СВУ ще на початку 1915 року), як і лідери Національної Ради в Києві демонстрували нерішучість, м’якість, політичну делікатність.

Багато писав «Вістник СВУ» про Українських січових стрільців, про їх бої та побут. Серед найбільш відомих авторів – А.Баб’юк, В.Бобинський, М.Гаврилко, Т.Мелень, Л.Луців, О.Назарук, М.Осока, Р.Купчинський, Ю.Шкрумеляк (усі воювали в Легіоні УСС), В.Старосольський, П.Карманський, М.Ганкевич.

На сторінках «Вістник СВУ» у багатьох публікаціях відображено ту величезну роботу, яку СВУ провадив серед українців-полонених. СВУ домігся, щоб українців-полонених зосередили у чотирьох таборах: у Фрайштадті (Австрія), Зальцведелі Вецля та Ракшаті (Німеччина). Через ці табори пройшло 200 тисяч полонених, багато хто із них потрапив до табору малоросом, а вийшов свідомим українцем, бо СВУ заснував заснував у таборах народні університети, школи, бібліотеки, гуртки і товариства, хори, театри і оркестри, допоміг організувати видання таборових журналів.

Здобутком СВУ було створення із числа українців-полонених двох дивізій – Сірої і Синьої. «Вістник СВУ» висвітлював події на фронтах світової війни (рубрики «Огляд воєнних подій»). Регулярною була поява рубрики «Політичний огляд». Багато писав журнал про життя в Росії. Одна із найважливіших тем політичного контенту «Вістника» – з’ясування різноманітних аспектів (особливо міжнародного) української справи. СВУ та його друкований орган доводили до відома міжнародної громадськості, переконували її, що Україна – це поневолений народ, який лише втратив свою державність, але який повинен її відновити.

Після лютневої революції 1917 року «Вістник СВУ» зосередив увагу на висвітленні подій в Україні. З 1918 року він почав виходити під назвою «Вістник політики, літератури й життя», оскільки Україна з оголошенням IV універсалу стала незалежною. 1 липня 1918 року на підставі ухвали членів СВУ «Вістник СВУ» перестав виходити. Подальшої надії показали, що це рішення було помилковим.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.