Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Культура проведення суперечки. (ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

УКРАЇНСЬКА МОВА

(ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ)

 

 

Практична робота № __

Форми проведення дискусії.

Культура мовлення під час дискусії

 

Викладач: Дьомінова Н.В.

 

Тема:

Форми проведення дискусії.

Культура мовлення під час дискусії

Мета:

  • ознайомитися з основними формами проведення дискусії та прийомами активізації уваги слухачів;
  • розвивати навички культурного спілкування мовця і слухача;
  • виховувати культуру усного спілкування.

Література:

1. Зубков М. Сучасна ділова українська мова. - Х.: Торсінг, 2002. - С.311 - 313.

2. Глуховцева К.Д. та ін. Ділова українська мова: Матеріали до вивчення курсу. - Луганськ, 2002. - С. 83 - 89.

3. Коваленко С. М. Сучасна риторика: Навчально-практичний посібник. - Тернопіль: Мандрівець, 2007. - С.97 - 102.

4. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. - С. 225-232.

Епіграф: Люди пізнаються в спорі та в дорозі.

Д. Герберт

ХІД РОБОТИ

І . Ознайомтеся з теоретичним матеріалом.

Для довідок:

Диспут – публічний спір на наукову чи публіцистичну тему.

Дискусія– широке обговорення якогось спірного питання для з’ясування різних поглядів.

Дебати– обмін думками на сцені. Перший публічний виступ у будь-якій галузі.

Евристика – спір, розрахований на перемогу будь-якою ціною.

Полеміка– спір з метою захистити, обстояти свою думку, спростувати думку опонента.

Спір– найшляхетніших вид полеміки. Він ведеться для з’ясування й зіставлення поглядів, пошук істини.

1. Прочитайте. Головне законспектуйте

Ділова дискусія

Ділова дискусіяце обмін думками стосовно якогось питання з дотриманням більш-менш визначених правил, процедур і за участю всіх або окремих її учасників. Майже кожне підприємство або фірма обговорюють ділові питан­ня на засіданнях груп або комісій. Чимало ділових зборів і нарад також проводяться у формі дискусій. Під час масо­вої дискусії всі учасники, за винятком голови, знаходять­ся в рівному положенні. Спеціально доповідачі не призна­чаються, а всі присутні виступають не тільки у ролі слуха­чів. Спеціальне питання обговорюється у визначеному по­рядку, як правило, у відповідності із суворим регламентом і під головуванням посадової особи.

Групова дискусіяхарактеризується тим, що спеціально підготована група обговорює питання — дискутує перед аудиторією. Метою такої дискусії є презентація можливих розв'язань проблеми, обговорень протилежних точок зору щодо спірних питань, поширення нової інформації. Як правило, дискусії такого роду не схиляють аудиторію тільки до визначених дій і не вирішують суперечки. У груповій дискусії можуть брати участь від трьох до десяти опонентів за винятком голови. Основний комунікативний засіб — ді­алог, який одночасно ведуть тільки двоє учасників. Число учасників групової дискусії може збільшуватися або змен­шуватися у залежності від запасу часу, складності й акту­альності проблеми, наявності компетентних фахівців, які братимуть участь в обговоренні.

Запрошені для дискусії фахівці сидять півколом, об­личчям до аудиторії, а голова — у центрі. Така організація просторового середовища дозволяє кожному учасникові групової дискусії якнайкраще бачити і чути інших. . Дуже важливо, щоб учасники дискусії добре підготу­валися, мали при собі статистичні дані, необхідні мате­ріали. Велике значення має також їхня манера мовлен­ня, культура спілкування, а також стиль її демонстра­ції: невимушено, жваво, з точним формулюванням пи­тання і лаконічною відповіддю або коротким зауважен­ням. Доцільно, щоб учасники називали один одного по імені і по батькові. Аудиторія, яка спостерігає за диску­сією, повинна бути постійно в центрі уваги її учасни­ків, з нею необхідно підтримувати не тільки невербальний, але й вербальний контакт. Голова дискусії регулює її хід, усі процедури, оголошує тему і доповідачів, сте­жить за регламентом, керує обміном думок, говорить заключне слово.

Ділова суперечкаяк вид комунікації широко застосо­вується під час обговорення розбіжностей у ситуації, коли немає єдиної думки щодо обговорюваного питан­ня. У літературі з комунікації немає єдиного розуміння терміна суперечка, однак більшість фахівців кваліфіку­ють її як процедуру, у якій один доводить, що якась думка правильна, а інший — що вона помилкова. Іноді наголошується, що особливістю суперечки є не доказ істинності власної тези, а словесне змагання, при яко­му кожний відстоює свій погляд щодо певного спірно­го питання. На практиці суперечки проводяться в неупорядкованих, неорганізованих формах, а також без дотримання загальноприйнятих правил і принципів. Су­перечці як різновиду ділової комунікації властиві такі характеристики:

1) суперечка припускає наявність принаймні двох су­б'єктів, одного з яких варто називати пропонентом, а ін­шого — опонентом;

2) учасники суперечки мають однакові права в процесі обміну думками;

3) предметом суперечки є положення, щодо якого кож­на зі сторін має власну думку, що називається позицією або тезою;

4) розходження позицій сторін робить суперечку обго­воренням на рівні явища, а не на рівні сутності. Тому будь-яка суперечка — вельми поверхневе обговорення спірного положення;

5) позиції сторін суперечать одна одній і найчастіше мають відкрито заперечувальний характер;

6) процедура обміну думками відповідно до взаємовиключних характеристик тез виражається в боротьбі ду­мок;

7) боротьба думок у суперечці нерідко досягає найви­щої форми — конфлікту, або боротьби думок, коли кож­на зі сторін наполягає на істинності своєї тези і хибності тези опонента. Кожен доказ в аргументації такого типу становить собою заперечення доказу опонента. Характер обговорення набуває вигляду спростування, відхилення, заперечення, неприйняття, усунення;

8) предметне поле обговорення спірного питання, як правило, не буває чітко визначеним. Його розмитість та­кож обумовлена тим, що мова в суперечці йде не про сутності, а про поверхові характеристики предмета;

9) суперечка як вид ділової комунікації не регламен­тована ані в процедурному, ані в просторовому, ані в ча­совому відношеннях.

Культура проведення суперечки

Досягти своєї мети — вироблення певного спільного погляду на актуальну проблему і вибір ефективних шляхів її розв'язання — учасники ділової суперечки можуть тіль­ки у тому випадку, якщо дотримуватимуться загальнообо­в'язкових правил і норм її проведення. Основними вимога­ми до культури ведення суперечки є:

· повага до опонента;

· витримка;

· вмотивована аргументація;

· об'єктивна оцінка.

Повага до опонента. Учасникам дискусії необхідно чітко усвідомлювати, що кожен з них має незаперечне право на власну думку, судження про певний предмет чи явище, може по-своєму оцінювати його і публічно відстоювати свої переконання. Звичайна людська неприязнь, яка ви­никає між тими, хто дотримується протилежних погля­дів, тільки перешкоджає досягненню кінцевої мети супе­речки, відсуваючи ділові об'єктивні цінності на другий план, підмінюючи їх непотрібними, навіть шкідливими емоціями. Якщо починають грати помітну роль особисті симпатії або антипатії, то суперечка стає безплідною.

Витримка. Психологами було встановлено, що у випад­ку спроби нав'язати опонентові різко відмінну від його влас­них переконань думку вона за контрастом видасться тому зовсім неприйнятною. Через це не рекомендується супере­чити з ним буквально у всьому. Тактично виправданим буде спочатку погодитися з доказами опонента, замість ні ска­завши так, що свідчитиме про неупередженість і прагнен­ня до об'єктивності. Проте, визнавши певні докази правди­вими і логічними, необхідно вміти продемонструвати або довести, що насправді вони не стосуються предмету обго­ворення і не можуть бути свідченням того, що опонент має рацію. Не сприяє досягненню бажаного результату гарячкуватість і поспішність у судженнях та доказах. Як доводять спостереження, що з двох учасників суперечки відстояти власну думку до кінця вдається тому з них, хто має більше витримки і є більш урівноваженим, хоча в усьому іншому вони рівні. Холоднокровна людина має незаперечну пере­вагу тому, що мислить спокійно і послідовно, тоді як збу­джена витрачає забагато енергії на емоції і не встигає вча­сно дібрати вагомі докази, знайти слабкі місця позиції опо­нента і при цьому не порушити логічної послідовності ви­кладу власної позиції.

Вмотивована аргументація. Не варто починати або при­єднуватися до ділової суперечки тому, хто не є достатньою мірою компетентним у питаннях і проблемах, винесених на розгляд. Якщо думка чи позиція мають форму звичайного особистого враження і формулюються фразами типу мені здається, то вважати такий погляд серйозним, важливим і вартим уваги не можна. Поширеною помилкою або свідо­мим прийомом є відхід від безпосереднього предмету обго­ворення і підміна тези, тобто замість дискусії щодо основ­них складових частин проблеми мова починає йти про не­значні, дріб'язкові аспекти, розгляд яких не сприяє пов­ному розв'язанню проблеми в цілому. Необхідним для усіх учасників суперечки є однозначне розуміння термінів і спеціальних понять, які використовуються у полеміці. На користь своєї позиції слід наводити такі аргументи, які, по-перше, ґрунтуються на відомих фактах, по-друге, побу­довані з дотриманням законів загальної логіки, по-третє, безпосередньо стосуються обговорюваної проблеми. Пра­вильність позиції пропонента стає більш наочною, якщо він може послатися на досвід, наприклад, відомих компа­ній або приклади з ділового життя інших людей, а головне, якщо аргументатор чітко формулює висновки, які слід зро­бити, якщо пристати до його думки, і відповідні конкретні пропозиції вирішення проблеми.

Розрізняють три основні види аргументів: /. Факти. Факти — річ уперта. Але слід мати на увазі, що не завжди оратор має у своєму розпорядженні весь можливий обсяг даних. Найчастіше в його розпорядженні є тільки окремі факти, вони можуть бути і типовими, і окремим, але на їхній основі робиться загальний висно­вок. Тому до такого аргументна треба ставитися критично, аналітично. Це ж стосується і статистичних даних резуль­татів соціологічних опитувань, бо погрішності методики збирання цих даних можуть призвести до перекручування фактів.

2. Постання на авторитетних дослідників або знавців — вельми розповсюджений вид аргументів. Учасник дискусії повинен бути твердо переконаним, що його опонент і слухачі визнають авторитетність людини, на яку він поси­лається, і поважають її думку.

3. Закони, теорії, аксіоми, традиційно прийняті у певній сфері бізнесу.

Іноді учасники ділової суперечки або дискусії вдають­ся до некоректних прийомів аргументації. Це можуть бути:

· аргументи до особи — прийом, коли опонент нама­гається створити несерйозний, жартівливий образ су­перника, покликаючись на його реальні або вигадані недоліки, заперечуючи не власне його аргументи, а саме право і спробу їх наводити. У такий спосіб під­ривається довіра до суперника і його доказів.

· аргумент до неуцтва — використання у вигляді аргу­ментів таких маловідомих фактів і тверджень, досто­вірність яких ніхто з опонентів не може перевірити. Додатково робиться наголос на некомпетентність су­перника.

· аргумент до публіки — спроба використати думку , (нехай навіть хибну), настрої і вподобання аудито­рії як доказ на користь власної позиції. Вдало зігра­ти на почуттях слухачів і таким чином натиснути на опонента більшістю — сумнівне мистецтво, до якого вдаються у разі відсутності справді неспростовних доказів.

· аргумент до авторитету — посилання на погляди відомих авторитетів у цій справі, визнаних спеціалістів. Хоча їх думка у кожному конкретному випадку може бути помилковою, розрахунок робиться на те, що опонент не наважиться спростовувати погляди людей, наділених авторитетністю в очах публіки.

· аргумент до почуття жалю — намагання викликати в опонента співчуття до себе і змусити його через це погодитися з наведеною аргументацією або у чомусь поступитися.

· аргумент до сили — пряма погроза фізичною розпра­вою, звільненням з посади, іншими неприємними на­слідками в особистому і діловому житті. Подібні некоректні способи ведення дискусії повинні суворо обмежуватися і каратися усіма учасниками диску­сії чи суперечки, зацікавленими у продуктивності її ре­зультатів.

Об'єктивна оцінка. У процесі суперечки і слухачі, й учас­ники оцінюють ту чи іншу пропозицію, думку, зауважен­ня. Важливо, щоб ця оцінка була об'єктивною, тобто за­снованою на реальних фактах, доведених положеннях і не містила емоційного забарвлення. Об'єктивність оцінки часто порушується.

Нехай хтось N стверджує: «Оскільки мали місце обста­вини А, В, С, то ми можемо дійти висновку, що трапився факт Р». Ця аргументація може бути оцінена таким чином:

1. «N має рацію. Обставини А, В, С дійсно мали місце,
звідси ми просто зобов'язані дійти висновку, що трапився Р».

2. «N має рацію, бо я бачив на власні очі В».

3. «N обманює, бо С не мало місця».

4. «N не має рації, бо для настання Р недостатньо А, В,
С, необхідним є також D, а його, як відомо, не було».

5. «N жартує, і не варто всерйоз сприймати його аргументацію».

6. «Не вірте N,він говорить, що трапився Р, бо свідомо хоче ввести нас в оману, адже він представник іншого напрямку (політичного, світоглядного, релігійного)».

7. «N говорить, що мало місце А, бо він хоче мене скривдити».

8. «N говорить, що трапився Р. Він справжній негідник! Треба позбавити його можливості говорити такі речі».

9. «Я не розумію, як можна сумніватися в правоті такої шанованої людини, як N. Зрозуміло, що трапився Р, якщо N так говорить» тощо.

Під час проведення дискусії важливо:

- формулювати свої думки однозначними й точними словами;

- терміни та абстрактні слова, важливі для дискусії, слід витлумачити;

- точно визначити головну проблему і навколо неї зосередити увагу;

- бути лаконічним, уникати довгих преамбул, подробиць;

- не принижувати і не ображати свого опонента;

- поступіться опонентові всім, чим можна поступитися;

- ніколи не давайте опонентові зрозуміти, що ви маєте намір переконати його і впевнити, що цього досягнете;

- не стверджуйте того, чого не можете довести;

- навчіться слухати критику, умійте програвати з гідністю;

- і виграючи, і програючи, уникайте частого вживання займенника “я”.

Головуючий повинен стежити за тим, щоб

- усі аспекти проблеми не були пропущені, а послідовно обговорені;

- усі важливі докази, пропозиції, знахідки були зафіксовані, не загубилися;

- усі учасники обговорення мали можливість виступити;

- зупиняти (тактовно) промовців, які відхиляються від сутності справи;

- у підсумковому слові обов'язково зазначити, у чому учасники дійшли згоди, а в чому - ні;

- вести протокол дискусії.

Цікава інформація!

В історії риторики дискусію знаменитих фізиків Бора та Ейнштейна вважають зразковою. Ця незвичайна дискусія тривала декілька десятків років. Вона мала і драматичний, і гумористичний характер. Полемізували фізики і на відстані, і при зустрічі один з одним; їх суперечки були як усні, так і письмові.

Основним чинником, який викликав спір, було відкриття квантової механіки і пов’язані з ним зміни в поглядах людей на довкілля. Ця дискусія була неймовірно цікавою для наукового світу. Відомі дослідники, однодумці Бора і Ейнштейна, уважно стежили за нею, брали в ній участь.

У цій суперечці не було переможців, бо ніхто нікого і ні в чому не переконав. Кожен залишився на своїх позиціях. Бор, який пережив свого опонента на 7 років, подумки продовжував полеміку з Ейнштейном.

Однак ця дискусія була досить специфічною. У ній не лише фіксувалися різні точки зору. Фізики із світовим ім’ям збагачували знання один одного, уточнювали свої позиції. Дискусія визначила шляхи розвитку фізики на багато років. Запорукою успіху дискусії, її впливу на процеси наукових відкриттів, безумовно, була велика взаємна повага вчених. У одному з листів Ейнштейн так писав: «Шановний мій, Боре!» У приватній розмові в Москві Бор говорив: «Ейнштейн був не тільки вчений. Він був прекрасною, доброю людиною. Його посмішка опромінює мене».

Виконайте завдання

Завдання № 1. Прочитайте текст. Визначте його основну думку. Користуючись матеріалом тексту, скажіть, яких вимог слід додержуватися під час дискусії. Запишіть їх у формі пам'ятки. З'ясуйте за тлумачним словником значення слова опонент.

Уміння переконувати

Під час дискусії необхідно швидко визначити головні проблеми й зосередити зусилля на їх розв'язанні.

Досвід показує, що в дискусії слід керуватися правилом: “Поступись опонентові усім, чим можна поступитися, і не стверджуй нічого такого, що не можеш довести”.

Якщо ви хочете переконати слухачів у правильності того, що говорите, то не досить буде сказати “це так і ось так”. Не думайте, що люди повірять вам лише тому, що ви їм про це говорите. Щоб їх переконати, треба неодмінно викласти докази у фактів або свідчень.

Одним із видів доказу є посилання на авторитет. Адже більшість знань нам опосередковано передали люди, які були або є фахівцями у тій чи іншій галузі.

Щоб доказ був переконливим, необхідно назвати ім'я та прізвище авторитетної людини, на яку посилаєтеся. Замало сказати: “Багато визначних учених вважають, що…”

Щоб вплинути на аудиторію, промовець повинен бути впевнений у своїх силах, уміти завойовувати повагу слухачів своїм виступом. Його мова має свідчити про те, що він досконало знає предмет і добре підготувався до виступу. Початок виступу має вирішальне значення для створення у слухачів приємного враження. Жести і міміка повинні бути невимушеними, а темп мовлення ні монотонним, ні надто швидким.

Запальна дискусія закінчилася. Ваші аргументи перемогли, більшість учасників дискусії з вами погодилися. Аргументи іншої сторони були відкинуті. Поставте себе на місце опонента. Подбайте про те, щоб ваш супротивник після дискусії не залишився самотнім, щоб він не відчував озлобленості й гіркоти поразки.

Запам'ятайте, що там, де один тріумфує, у другого виникає неприємне відчуття програної справи. Натомість там, де ніхто не поводиться як переможець, ніхто не відчуває себе переможеним (За І. Томаном).

Завдання № 2. Прокоментуйте метод «зворотного нападу» (прийом «бумеранга»), описаний в оповіданні.

 

Засідання суду. Звинувачувальну промову проголошує прокурор. Він говорить три години. Провина доведена.

Порівняно з прокурором захисник Пассовер говорив стисло, чітко, лаконічно. Всього 5-6 хвилин. Він переконливо сказав. Що Вальяно має бути виправданим, оскільки ввозив вантажі на турецьких фелюгах, а в пояснювальній записці судового департаменту сенату серед перелічених видів морської контрабанди (човни, баркаси тощо) турецькі фелюги не згадуються.

Прокурор зблід і дрижачи голосом вигукнув:

- Валяно – контрабандист! Якби він ним не був, він би не зміг своєму оборонцю відшкодувати за захист мільйон карбованців.

У залі збентеження. Мільйон карбованців? Нечувана сума.

Репліка прокурора повертається проти нього.

- Так, я отримав мільйон, - спокійно відповів адвокат. – Виходить, так дорого коштує моє слово! А зараз порахуємо. Скільки ж коштує слово прокурора!

- За рік прокурор отримує три тисячі шістдесят карбованців, - вирахував адвокат, - щомісячно – триста; відповідно за добу – 10 карбованців. Говорив прокурор три години, за свої десять карбованців промовив сорок п’ять тисяч слів. Скільки ж коштує слово прокурора?

Процес виграно.

С. Званцев «Справа Валяно»

 

 

Завдання № 3.Оберіть головуючого, головних опонентів і змоделюйте дискусію на тему: «Чужих дітей не буває».

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.