Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Утворення Галицько-Волинського князівства



ДЕРЖАВА І ПРАВО ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОГО КНЯЗІВСТВА

Коли Наддніпрянщина під ударами степових орд занепадала і упродовж 2 століть Київська Русь розпалась на 15 окремих земель, зросло значення західних земель, які лежали далі від воєнних дій і боярство яких стало економічно і політично могутнім, - Галичини (назва походить від м.Галич, тепер Івано-Франківської області, що вперше згадується в угорських джерелах 896 р. та в Іпатіївському літописі 1113 р.) і Волині (назва походить від м.Волинь, тепер с.Грудек Замойського воєводства Польщі).

Формування Галицького князівствапочалось у другій половині 11 ст.;цей процес пов`язаний з діяльністю внука Ярослава Мудрого – Ростислава Володимировича засновника галицької династії. Одним з найперших галицьких князів був син Володимира Великого Борис, згодом Всеволод (у Володимирі на Волині);приблизно у 1050-1054 рр. Галичину отримав Ростислав, якого звідти близько 1060 р. витіснили його дядьки, і він помер у 1067 р. у Тьмуторокані (Кубань), а Галичину і Волинь отримав син Ізяслава Ярославича Ярополк. Приблизно у 1085-1087 рр. Всеволод Ярославич (Великий Київський князь у 1078-1093 рр.) відібрав у нього галицько-волинські землі і віддав їх Ростиславичам – 3 синам Ростислава Володимировича: Рюрику - західну частину (Червену Русь – Перемишль), Володару - центральну (Звенигород), Василькові - південну (Теребовлю). По смерті Рюрика у 1094 р. Володар і Василько розділили Червену Русь і вели боротьбу за незалежність удільних князівств Галицької землі від Києва. Любецький з`їзд 1097 р.закріпив за ними їх міста, а Перемишль став столицею Галицької держави. Однак, на підмову волинського князя Давида, за нібито змову Василька з Мономахом про захоплення Київського престолу, Великий Київський князь Святополк Ізяславич (1093-1113) осліпив Василька. У 1099 р. Святополк з уграми рушив війною на Галичину, але Володар і Василько перемогли їх під Перемишлем, і Ростиславичів було визнано спадковими князями Червеної Русі (сучасна Перемишльщина). У 1124 р. обидва брати (спершу Василько) померли. Галицьку землю розділили сини Володимира - Ростислав взяв Перемишль і Володимирко Звенигород, та сини Василька – Юрій взяв Галич і Іван Теребовлю. Близько 1131 р. Ростислав помер, і Володимирко передав його сину Івану Берладнику Звенигород, а сам перебрався у Перемишль. У 1141 р. померли сини Василька, не залишивши нащадків, тож Володимирко прилучив їх землі до Перемишльщини та, прогнавши Івана зі Звенигорода (давши йому кілька міст і сіл), об`єднав Перемишльське і Звенигородське князівства та став єдиним володарем держави (3/4 Галичини) і переніс столицю із Перемишля до Галича (у 1141 р.) і назвав державу Галицьке князівство. Воно простягалось від Сяну і Вислока на заході до Дунаю на південному сході і охоплювало у т.ч. Буковину і майже всю Румунію. У 1144 р. Великий Київський князь Всеволод Ольгович послав у Галичину військо (у т.ч. з поляками і уграми), щоб приєднати її до Києва; Володимирко програв битву під Перемишлем і сплатив йому викуп – 1400 грн. срібла. У 1153 р. Володимирко помер, і у 1153-1187 рр. князював його син Ярослав Осмомисл*, який поширив кордони держави аж до гирла Дунаю, де заснував м.Новий (Малий) Галич (тепер м.Галац у Румунії), перебував у дружніх стосунках з Великим Київським князем, і його князювання стало періодом розквіту Галицького князівства. Князювання його сина від Ольги Володимира ІІ Ярославича (1187-1199) було завершенням династії Ростиславичів, оскільки він не мав синів.

У 1199 р. бояри закликали волинського (спершу новгородського) князя Романа Мстиславича (1199-1205), внука Ізяслава ІІ Мстиславича, який об`єднав Галичину з Волинню і створив Галицько-Волинське князівство

Ярослав був прозваний у народі Осмомислом за високу освіченість та особливу мудрість (нібито володів “осьмома мислями” – вісьмома розумами, думками). Він був одружений з волі свого батька з дочкою Юрія Долгорукого (засновника Московського княжества) Ольгою, та по смерті батька відправив Ольгу з сином Володимиром до Суздаля (удільного князівства її батька) і одружився з дочкою знатного боярина Настасією Чагрівною, яку бояри згодом спалили на вогнищі за звинуваченням у чаклунстві, а їхнього сина Олега прогнали з Галичини.

Волинське князівствозістолицею у Галичі, потім Холмі (тепер м.Холм у Польщі), а з 1272 р. у Львові. Він підкорив Чернігівщину, здійснив переможні походи на Литву, Польщу, Угорщину, половців; здобув Київ, де Великим Київським князем був його тесть Рюрик, і посадив там дворідного брата Ярослава, а потім сина Рюрика Ростислава. У 1205 р. Роман загинув у битві з польським князем Лєшком під Завихостом над Віслою. Знову розпочались міжусобиці, боротьба великої земельної знаті. Вдова Романа, що мала синів 3-річного Данила і 1-річного Василька, намагалась князювати від імені Данила, але інші князі вигнали її із Галича; почались втручання іноземних держав; лише волинські бояри залишались опорою Романовичів. У 1205-1211 рр. князювали внуки Ярослава Осмомисла, сини Ігоря Святославича – Ігоровичі:Володимир у Галичі, Роман у Звенигороді, Святослав у Володимирі-Волинському. У 1211-1212 рр. князював галицький боярин Володислав Кормильчич, який спирався на іноземні сили. У 1214-1219 рр. князював син угорського короля Андрія ІІ, під опіку якого переїхала в Угорщину вдова Романа із синами, Коломан Угорський, одружений з дочкою польського князя Лєшка і посаджений у Галичі та коронований Папою Римським, а Лєшко взяв Перемишльську і Берестейську волості, а Романовичам віддали Володимир. Невдовзі внаслідок сварки Андрія ІІ і Лєшка той закликав новгородського князя Мстислава Удатного, який вигнав угрів і князював у 1219-1228 рр.

У 20-х рр. Данило і Василько князювали у Волині. По смерті Удатного у 1228 р. Данило, що був князем Волині і Холмщини, розпочав боротьбу за Галичину з угорцями, іншими князями і боярами. У 1238 р. він після кількох невдалих спроб оволодів Галичем, у 1239 р. Києвом, а у 1246 р. під Ярославом (тепер на території Польщі) переміг коаліцію поляків, угорців і бояр і остаточно поширив владу на Галичину, об`єднавши її з Волинню. Данило фактично не підкорився владі Золотої Орди;у 1240 р. татари зруйнували Київ, де сидів намісник Данила воєвода Дмитро, рушили на Волинь і Галичину, зруйнували Галич, та у 1243 р. залишили Україну. У 40-і рр. Данило заснував м.Холм, куди переніс столицю з Галича;у 50-і рр. (очевидно, у 1256 р.) заснував Львів на честь сина Лева, який одружився з дочкою угорського короля Бели ІVКонстантою (а син Шварно одружився з дочкою литовського князя Міндовга і став у 1267 р. першим українсько-литовським князем). У 1245 р. Данило з Васильком розгромили останнього претендента на галицький престол – чернігівського князя Ростислава, зятя угорського короля, що спробував за допомогою поляків і угрів захопити Галичину. Тоді Данило взяв собі Галичину, а Василько Волинь, та вони становили єдину державу. У 1250 р. Данило отримав від татар ярлик на княжіння, тобто вимушено визнав себе васалом хана (інакше, за висунутим ханом ультиматумом, він посадив би у князівстві свого ставленика-намісника). У 1253 р. папський посол (Інокентія IV) Опізон у м.Дорогичині коронував Данила.

По смерті Данила у Холмі після Бурундаєвого погрому у 1264 р. залишились:його брат Василько у Волині та спершу також у Галицькій і Перемишльській землях, син Лев спершу у Теребовлянській землі, а згодом у Галичині, син Мстислав спершу у Холмі, а згодом у Теребовлі, син Шварно у Холмі. Лев І князював у 1264-1301 рр.; захопив Закарпаття і Люблінську землю; підтримував дружні відносини з Угорщиною і Чехією. У 1269 р. помер Шварно, у 1270 р. – Василько, і волинським князем став його син Володимир, який помер у 1289 р. бездітним, тож передав свій уділ Теребовлянському князю Мстиславу. Внаслідок того, Галицько-Волинська держава розділилась на дві:одну отримав Лев, а другу Мстислав. Лев переніс столицю до Львова. По смерті Лева князював його син Юрій І Львович (1301-1308), який заволодів усією державою, так як Мстислав помер без спадкоємців, і прийняв титул короля та утворив у 1303 р. окрему Галицько-Волинську митрополію (першим галицьким митрополитом став Ніфонт). Юрій І переніс столицю до Володимира-Волинського; уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським і одружився з його дочкою, уклав союз з німецькими хрестоносцями проти Литви; його князювання було періодом найбільшого розквіту держави.

Останніми галицькими князями з династії Романовичівбули сини Юрія І Андрій і Лев ІІ, які спільно князювали у 1308-1323 рр. Вони уклали мирні угоди з хрестоносцями, Польщею і Литвою. Вони обоє загинули у війні з татарами, не маючи синів, тож галицькі бояри запросили на престол сина польського князя Тройдена і сестри Андрія і Лева ІІ Марії – мазовецького князя Болеслава, вихрещеного у православного Юрія ІІ Тройденовича (1325-1340), він одружився з дочкою литовського князя Гедиміна, а свою дочку видав заміж за сина Гедиміна литовського князя Любарта. Та невдоволені його політикою, бояри отруїли його у Володимирі у 1340 р. і запросили на престол Любарта (1340-1349), вихрещеного у православного Дмитра. Він сидів у Луцьку, а у Львові фактично правив посаджений польським королем Казимиром ІІІ Великим у ході його першого походу на Галичину (з якого він був змушений повернутись у Польщу, де розпочались масові народні заворушення) воєвода Дмитро Детько. Любарт був останнім Галицько-Волинським князем. Побоюючись, що він приєднає Галичину і Волинь до Литви, Казимир Великий у 1349 р. здійснив другий похід на Галичину, здобув Львів і згодом західну частину Волині – Холм і Белз; а литовські феодали оволоділи більшою частиною Волині – Володимиром, Луцьком, Кременцем та ін. Так Галицько-Волинська держава припинила існування.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.