Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ 14. ВІДЕОМАТЕРІАЛИ



До 18:30 за нью-йоркським часом графіку вже підібрано, відеокасету з матеріалами зі всього світу змонтовано. Виконавчий продюсер, який працює з Деном Разером та іншими працівниками колективу, підготував 22-хвилинну чи іншу програму новин. Також Разер відредагував текст, який підготували журналісти.

Сидячи за тим же столом, за яким він працював над сценарієм, Разер одягає свій жакет і розвертається обличчям до камери. Гример припудрює його ніс, щоки і лоб, щоб не блищали. Після сигналу режисера Разер каже: «Добрий вечір. В ефірі вечірні новини CBS, з вами у студії Ден Разер».

Далі йде перша підбірка (частина програми буде перероблена для наступного випуску о 19:00 і складатиметься частково із записаної версії, а частково із живої) випуску, який є кульмінацією робочого дня команди людей, порівняно з якою команда будь-якої радіостанції виглядає непомірно малою. Включаючи технічний персонал і репортерів CBS по всьому світу, у виробництві цього інформаційного випуску беруть участь більше ніж 90 чоловік.

Навіть менші новинні структури наймають для виготовлення телевізійних новин набагато більше людей, ніж для виробництва радіоновин. Наприклад, KATV в Арканзасі має у штаті новин 70 чоловік. Складні телевізійні новини вимагають більшої кількості спеціалізованих фахівців.

У фокусі попередніх розділів була радіожурналістика, але фактично всі ці обговорення також стосуються роботи телевізійних журналістів. Телевізійні журналісти також пишуть тексти, які потім читаються вголос диктором і сприймаються аудиторією на слух. Всі основні правила написання текстів на телебаченні такі самі, як і на радіо. Телевізійники також значною мірою покладаються на інформаційні агентства. Висвітлюючи якусь подію, вони дотримуються тих же правил. Для написання інтерв’ю у них такі ж підходи, вони також мусять писати репортажі з місця подій і підводки до матеріалів, які вони звідти привозять.

Утім, телевізійні новини підлягають іншому розкладу, що відрізняється від розкладу радіоновин. Замість коротких щогодинних інформаційних випусків більшість телеканалів мають короткі випуски новин у ранковий час (у час сніданку) і, можливо, опівдні, потім великі годинні чи півгодинні випуски ввечері (у час вечері) і знову о 22:00 чи 23:00. Втім, телевізійні новини — це ті самі радіоновини з однією істотною відмінністю — із зображенням. Технології, описані у попередніх розділах, залишаються дієвими, але робота із зображенням потребує додаткових репортерських, творчих і продюсерських навичок. Цей розділ і три наступні присвячені типам зображення. У них пояснюється, як новини говорять крізь зображення так само, як через звук. Ці розділи детальніше розглядають образи, що можуть заповнювати екран під час телевізійного випуску новин.

БАЛАКУЧІ ГОЛОВИ

Після сигналу помічника режисера Ден Разер дивиться у камеру і починає говорити. Ми бачимо його голову, його плечі і, можливо, частину светра, який він часто носить під піджаком. Щойно формальний початок пройдено — можливо, кадр з ведучими, що сідають за свій стіл і гортають папірці, чи просто коротко представляються, як це зробив Ден Разер, — на екрані більшості телевізорів з’являється верхня частина тіла ведучого. Голова цієї людини, яка домінує на картинці, розмовляє і читає початок сюжету. Цей кадр, головний у телевізійних новинах, називають балакучою головою.

Термін «балакуча голова» має у телевізійній журналістиці негативне забарвлення, оскільки кадри із балакучими головами небажані для медіа. (Вислів «балакуча голова» також використовують для передачі схожих і позбавлених уяви кадрів із головами людей, у яких беруть інтерв’ю під час репортажів). Сюжет, який читає ведучий, міг би бути написаний для радіо. Єдина відмінність між балакучою головою на телебаченні і диктором новин на радіо — це можливість побачити обличчя телевізійного диктора. Втім, ці кадри мають своє місце. Часто ніяке зображення дістати не можна, особливо до заміських сюжетів, тож вибору немає. Крім того, деякі комплексні історії можуть бути зрозумілішими тоді, якщо уяву не відволікатиме саме зображення. Споглядання обличчя Дена Разера може полегшити сприйняття того, про що він говорить.

ГРАФІКА

Наступним візуальним кроком від балакучої голови є поєднання балакучої голови із графікою. Ведуча новин KHWB-TV Шері Вільямс говорить про конструкцію дороги, а збоку біля її голови — малюнок із зображенням швидкісної автостради. Ця картинка не дає глядачам особливо багато інформації, але вона допомагає зосередитися на сюжеті. Також цей прийом використовують для того, щоб зробити кадр цікавішим. Графіка у телевізійних новинах використовується дедалі частіше.

Графіка, чи картинка, може бути фотокарткою. Деякі станції досі знаходять чи роблять кольорові слайди, а деякі використовують фото, надіслані інформаційними агенціями, якщо більше нічим перекрити історію. Але більшість станцій перетворюють на графіку стоп-кадри з відеоматеріалів. Багато станцій наймають художника, який ілюструє сюжети. Графікою може бути малюнок чи креслення, складна схема, діаграма чи план.

Крім того, графічні зображення також можуть містити слова, наприклад, слово ВИКРАДЕННЯ під зображенням викраденого автомобіля — у такому випадку слово виконуватиме таку ж роль, як заголовок у газеті. Або ж слова можуть бути довгою ключовою цитатою — можливо, вислів, який голова міськради використав для заперечення свого стосунку до того підозрілого плану підкупу. Більшість станцій виводять слова на екран у вигляді графічного зображення.

Існують чотири способи, за допомогою яких у новинах можна використати графіку:

Титри

Більшість складної інформації, яка передається у телевізійних новинах, як і на радіо, розрахована на те, що її сприйматимуть на слух, оскільки для людей природніше і зручніше слухати, як хтось щось пояснює, ніж читати це пояснення на екрані. Але багато глядачів здатні водночас читати слова на екрані. Телевізійні журналісти усвідомили, наскільки важливими можуть бути кілька написаних слів, що доповнюють сказане.

Наприклад, на радіо, де доступним є лише звук, щоразу, коли програється синхрон певної важливої особи, потрібно вказувати її ім’я і посаду (див.: Розділ 10. Написання текстів до аудіоматеріалів). Це забирає цінний час. На телебаченні ж, де доступним є не лише звук, а й зображення, є альтернатива. Ім’я і посаду героя можна вивести на екран у вигляді тексту під його зображенням, не називаючи його у тексті сюжету. Журналіст все одно може вказати його ім’я у тексті, якщо захоче, але це не обов’язково. Це дуже раціонально. Це — титри.

Титри, які роблять за допомогою комп’ютера, постійно використовують у телевізійних новинах. На багатьох телеканалах ім’я автора кожного синхрону з’являється на екрані протягом кількох секунд — цього часу достатньо для того, щоб глядачі могли його прочитати. Так само титруються кореспонденти і ведучі новин. Не завадить ідентифікувати людей, навіть якщо вони — зірки.

Раніше титри накладалися на зображення — часто їх називають нижньою третиною відповідно до місця, яке вони займають на екрані. Але титри не обмежуються ідентифікацією людей, що з’являються на екрані. Телеканали використовують такий вид графічних зображень для позначення місця, де відбувається подія, адреси і навіть часу, а також для того, щоб позначити відео з архіву чи прямий ефір, або ж послатися на джерело, з якого його взято. Деякі новинні телеканали нині використовують ці зображення в кутку екрана, щоб виділити чи визначити те, що знімала камера.

Титри — найпростіша форма графічного зображення — демонструють головне, що зображення може додати до телевізійних новин. Слід зазначити, що правила використання титрів можуть бути комплексними. CBS випустила буклет із 15 сторінок із порадами щодо того, наприклад, які обличчя варто обирати для кадру, як слід писати імена, в якій частині екрана розташовувати різні види титрів і коли потрібно використовував плашку CBS.

Проекція

Часто графічне зображення з’являється слідом за ведучим. Сьогодні існує, може, ще кілька станцій, які досі використовують задню проекцію, коли зображення проектується на екран, розташований за диктором. Деякі станції ставлять за диктором телевізійний монітор для виведення зображення або для того, щоб показувати репортера, що виходить на прямий зв’язок зі студією. Але більшість телеканалів досягає цього ефекту за допомогою комп’ютера, виводячи на екран за ведучим зображення, якого може навіть не бути в студії.

Один із таких методів називається кольоровою проекцією. Камера налаштовується на виведення на екран зображення у певній кольоровій гамі — зазвичай у синюватій чи зеленуватій. Стіна за диктором синя, тож вона щезає тоді, коли на ній з’являється зображення. У такий спосіб на стіну за диктором можна вивести зображення машини і напис «ВИКРАДЕННЯ». Але якщо диктор одягне синю краватку такого ж відтінку, вона також зникне, тож треба це враховувати.

Використовуючи проекцію, на стіну позаду диктора можна вивести будь-яке зображення — карту погоди, відеозапис, картинку прямого включення. Проекція дає можливість Теду Коппелу з ABC вести в ефірі розмову з тим, хто сидить не у його студії, а на відстані кількох тисяч миль. Деякі телеканали навіть використовують проекцію як декорацію, наприклад, для зображення нічного міста або ж неба, ніби студія розташована на даху хмарочоса.

Рамки

Наступний крок у технічному вдосконаленні — це рамки, у яких розташовують графічні зображення. Ефект той же, що й від проекції, але чіткіший і немає ризику того, що ведучий ворухнеться і закриє своїм плечем кілька літер у тексті.

Деякі новинні формати вимагають, щоб ці рамки із зображенням з’являлися на екрані щоразу, коли камера показує диктора у студії. Тож оскільки йдеться про представлення кожної історії зсередини студії, то й графічне зображення повинна мати кожна історія.

Підбір слів і/або картинок, які з’являтимуться у рамці, є важливим журналістським рішенням. Якщо сюжет розповідає про власника автомобіля, який вважає, що його автомобіль викрали, ВИКРАДЕННЯ не відтвориш у графіці; в даному випадку краще спрацює ВИКРАДЕННЯ? Якщо підозра у вбивстві ще не доведена, зображення із текстом СУД НАД ВБИВЦЕЮ є неприйнятним. Слова у зображенні несуть таку ж відповідальність у передачі значення сюжету, що й підводка до нього. На один телеканал якось подали позов до суду за те, що він проілюстрував сюжет про опитування, проведене однією організацією, зображенням чоловіка, дуже схожого на Лі Харві Освальда, звинуваченого у вбивстві президента Джона Кеннеді. Картинки, що з’являються у цих рамках, зазвичай є просто «нарізкою» кадрів, взятих із відеозапису сюжету. До цих зображень можна додати слова, які легко зберігаються у комп’ютері для вечірнього випуску чи майбутніх потреб.

Комп’ютерна графіка

Біл Джонсон на вашингтонському каналі WRC-TV обіймає посаду арт-директора. Це надзвичайно важлива посада у телевізійній журналістиці. Репортер, що робить сюжет про надходження наркотиків до Сполучених Штатів, наприклад, може піти до Джонсона не лише за рамкою для декорації підводки до своєї історії, а за графікою, за відповідним комп’ютерним оформленням, яке може взяти на себе тягар розкриття цієї комплексної теми. «Ми можемо зробити карту зі шляхами пересування, щоб показати потік наркотиків із півдня на північ?»

Джонсон звертається до своєї електронної палітри — дорогої комп’ютерної графічної системи, розробленої Quantel. У системі зібраний весь набір карт. Йому треба просто вибрати ту, що відповідає потрібній території. Потім, використовуючи електронну ручку чи перо, він малює кілька стрілок, що позначають шлях перевезення наркотиків містами Сполучених Штатів. «Картинку можна зробити анімаційною, — пояснює Джонсон, — ви можете зробити так, що стрілочки рухатимуться вгору по карті». Слова — назви міст і країн — також можна додати. Тепер електронну повноекранну графіку можна поєднати з відеоматеріалом сюжету.

Раніше телеканали використовували комп’ютерну графіку лише тоді, коли не мали відеоматеріалу для перекривання якогось сюжету, або ж коли потрібно було показати якусь фотокартку чи слайд. Це траплялося рідко. На щастя, комп’ютери зробили такий новий вид телевізійного мистецтва можливим.

Електронні палітри найчастіше використовують у новинах для прогнозів погоди — роблячи всі ці усміхнені сонечка і сердиті хмари, що пропливають зліва направо погодною картою (див.: Розділ 17. Телевізійні новини). Але вони займають все більше і більше місця у новинах. KCRA-TV у Сакраменто, Каліфорнія, наприклад, використали таку комп’ютерну систему для виготовлення серії образів, що ілюстрували, як літак ледь не впав поблизу Сан-Франциско.

Діаграми, карти, схеми і графіки — донедавна майже ексклюзивні пріоритети журналістів друкованих ЗМІ — не лише увійшли у світ електронних ЗМІ, а й навіть ожили. З анімаційною комп’ютерною графікою телевізійні новини тепер насправді отримали доступ до картинок, що за своєю здатністю передавати інформацію можуть позмагатися із тисячею слів.

Рухомий рядок

Рядок тексту, що постійно біжить внизу екрану в деяких інформаційних програмах, вперше з’явився на кабельних новинних телеканалах під час висвітлення терористичного нападу 11 вересня. (До цього місцеві канали використовували підписи тільки у надзвичайних ситуаціях — в екстрених оголошеннях про погоду чи закриття шкіл.) Незабаром після цього рухомі рядки почали регулярно з’являтися у новинах про війну в Іраку. Оскільки завдяки таким рядкам на екрані водночас може вміститися щонайменше дві історії, це доводить деяких глядачів — передусім тих, хто менше пристосований до одночасного виконування двох дій — до божевілля. Втім, більшість все ж таки вдячна за можливість отримати додаткову інформацію.

На Fox News Channel, одному з піонерів, новини для рухомого рядка відбираються з різних джерел, у тому числі з інформаційних розсилок і сюжетів власних репортерів. Зазвичай рухомі рядки пишуться великими літерами у теперішньому чи минулому часі, як і більшість звичайних новин:

У В’ЄТНАМІ ПТАШИНИЙ ГРИП ЗАБРАВ ЖИТТЯ ТРЬОХ ЛЮДЕЙ.

MSNBC

Однак, на відміну від інших телевізійних новин, рухомий рядок пишеться для того, щоб бути прочитаним. Оскільки він повинен бути коротким, у ньому допускається використання скорочень і абревіатур (зазвичай без крапки) — МНС, ВНЗ, БЮТ, МЗС:

У РОБЕСОНІ ВАНТАЖІВКА ВРІЗАЛАСЯ У ШКІЛЬНИЙ АВТОБУС, ОДНА 5-РІЧНА ДІВЧИНКА ЗАГИНУЛА, 12 ШКОЛЯРІВ ПОРАНЕНО.

CNN

Можна навіть опускати деякі дієслова:

У ВАШИНГТОНІ НАПАД НА СЕКРЕТАРЯ МУНІЦИПАЛІТЕТУ.

CNN

Більшість новин у рухомому рядку складаються з одного чи двох коротких речень:

БІЛЬШЕ $4 МІЛЬЯРДІВ ДОХОДУ ВІД ВИДОБУТКУ НАФТИ ПРОПАЛИ В АНГОЛІ.

MSNBC

Проте в деяких випадках кілька таких коротких речень можна об’єднати у більшу історію:

NASA ОТРИМАЛА НОВИЙ КОЛЬОРОВИЙ ЗНІМОК ПОВЕРХНІ МАРСА.

ФОТО Є НАЙЧІТКІШИМ З УСІХ, ЗРОБЛЕНИХ РАНІШЕ. ЗНІМОК ДАЄ ДОСЛІДНИКАМ ПІДКАЗКУ ПРО НЕВІДОМІ ДОСІ ОСОБЛИВОСТІ ЧЕРВОНОЇ

ПЛАНЕТИ.

FOX

Рухомий рядок — як заголовок, що відкриває інформаційний випуск — призначений для підбірки останніх новин. Вони не мусять бути повноцінними сюжетами самі по собі. Часто вони навіть не відповідають на основні запитання: як? коли? чому? Втім, вони не повинні бути банальним «дражнінням»:

Неправильно

НОВЕ ВАЖЛИВЕ РІШЕННЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ США.

Правильно

ВЕРХОВНИЙ СУД США ПОСТАНОВИВ, ЩО ПОЛІЦЕЙСЬКІ МАТИМУТЬ ПРАВО ОТРИМУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ ПРО ВСІ НЕРОЗКРИТІ ЗЛОЧИНИ.

MSNBC

ВІДЕОЗЙОМКА

Невеликий історичний урок: зі своїх перших днів, коли телевізійні новини хотіли показати подію, що відбувалася за межами студії, вони використовували фільм. Ранні телевізійні фільми були безпосередніми нащадками кінохроніки. Фактично, коли почалося виробництво телевізійних новин, кожна телерадіокомпанія підписувала угоди з компаніями, що займалися виробництвом хронікальних фільмів. Незабаром телеканали почали випускати власні 16 міліметрові фільми для ілюстрації своїх історій. Оператори зазвичай ішли з репортерами на місце події, знімали кілька кадрів та інтерв’ю, а потім приносили фільм у відділ новин на монтаж. Його проектували за допомогою телекінопередавача безпосередньо у телевізійну камеру, звідки він потрапляв у випуск новин.

У кіносюжетах зображальний потенціал медіа використовувався якнайповніше. Ні радіо, ні газети не могли конкурувати, наприклад, із кадрами людей, що тікають від снайпера, або поліцейських, що його вистежують. Зараз телеканали забули про фільми. Вони досі мають виїздних операторів, але ті більше не знімають на кіноплівку.

Відеозйомка, яка сьогодні є звичною частиною більшості наших домашніх розважальних центрів, є двоюрідною сестрою аудіозапису, який тривалий час використовувався у радіоновинах. Так само, як і аудіозапис, відео записується за допомогою електронних закодованих сигналів, які одразу можна відтворювати вперед чи назад. Відмінність полягає в тому, що, крім звуку, відеозйомка дає змогу також записувати рухливі картинки.

Відеозйомка має суттєві переваги порівняно з кінозйомкою: якість зображення (попри всі протести любителів кіно) була вищою — воно виглядало більш «живим». Його не треба дороблювати і можна відтворювати одразу після запису; а також відеоплівку можна використовувати повторно — просто перемотати на початок і знімати знову.

Та, незважаючи на це, дві серйозні технічні проблеми затримали прийняття відеозйомки репортажів у телевізійних новинах. По-перше, перші відеокамери і записувальні пристрої були надто громіздкими, щоб використовувати їх на місцях подій. По-друге, відеоматеріал складно було переглядати. Ви можете переглядати кіноплівку, просто вибирати потрібні вам уривки, розрізати плівку і склеювати її у потрібних місцях. Але на відеокасеті зображення кодується у невидимі електронні сигнали. Тому було складно знаходити потрібні кадри. Крім того, касети були надто великими і дорогими, щоб так легко різати плівку. Для монтажу потрібно було мати два точно закомутованих програвача, які прокручували і передавали матеріал з одного на інший.

Обидві ці проблеми були вирішені з появою нових електронних та комп’ютерних технологій. Компактні, легкі відеокамери і записувальні пристрої, які почали випускатися, перевершили своєю портативністю кінокамери.

Тоді всі телеканали почали використовувати для студійних і репортажних зйомок лише відеокамери. Використання відеокамер не позначилося на підборі кадрів чи інтерв’ю; воно просто зробило ці процеси легшими і надало їм кращого вигляду на екрані.

Відтоді, як зображення почали записувати на відеокамеру в електронному вигляді, такий репортаж часто почали називати відеожурналістикою, або ВЖ. Наступним кроком за електронним став, звісно, цифровий. Більшість телеканалів сьогодні знімають матеріали півдюймовою касетною відеокамерою Beta SP або ж цифровою MiniDV, або ж йдуть на зйомку «без касети» і передають відеосигнал безпосередньо на жорсткий диск комп’ютера — сервер каналу.

Є й інша альтернатива: зняті відеокамерою сюжети також можуть бути передані у відділ новин у режимі «наживо». Оскільки вони знімаються маленькими телевізійними камерами, сигнал з камери може просто передаватися назад, зазвичай за допомогою мікрохвильової передачі (іноді через супутник), і виходити безпосередньо в ефір. Здатність транслювати прямий ефір є ще однією величезною перевагою відеозйомки над кінозйомкою.

Такою є користь цього швидкого, гнучкого і портативного пристрою, який разом із комп’ютерною графікою оживив телевізійні новини протягом останніх десятиліть. Із вдосконаленням технології відеозйомки новини стали візуально більш хвилюючими, а візуальні можливості телевізійних репортерів розширилися.

«Відеозйомка і живі можливості цих камер покращили здатність телебачення переносити глядачів туди, де відбуваються події, — каже режисер новин KWCH-TV із Канзасу Стів Рамсі. — Газети розкажуть людям про ці новини завтра, радіо дасть їм почути, як це відбувається. А телебачення вже тепер може перенести людей у самий епіцентр новин».




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.