Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ФОРМУВАННЯ МОЛДАВСЬКОГО НАПРЯМКУ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА



Лінія зовнішнього кордону українських земель у складі Великого кн. Литовського і Польщі проходила вздовж московських, кримських, турецьких і молдавських володінь. І з усіма цими сусідами Литва і Польща перебували у стані довготривалих відкритих чи прихованих збройних конфліктів, що відповідним чином впливало на українське суспільство і молоде козацтво. Зрозуміло, що стосунки з навколишніми державами не зводилися до самих лише конфліктів. Але для військової корпорації, якою зростало козацтво, саме різні форми воєнного протистояння були визначальним живильним середовищем розвитку. Згодом козацтво розпочинає власну активну діяльність на кожному з цих напрямків. І лише при поверховому підході може видаватися, що, наприклад, зовнішня політика Богдана Хмельницького формувалася на порожньому місці. Насправді вона мала глибоке історичне коріння. Яскравим прикладом причинної обумовленості козацької політики є молдавські справи козацтва. І мова йде не тільки про часи від Дмитра Вишневецького до Хмельниччини. Вона сягає значно раніших часів і пов'язана з усією історією Молдавії, молдавсько-українських, молдавсько-польських і молдавсько-турецьких стосунків. Представлена частина роботи є спробою поглянути на формування молдавського напрямку політики козацтва у всій складності історичних реалій.
Молдавська держава виникла в середині ХІV ст. в басейнах річок Прут і Дністер, які перед тим належали Галицько-Волинському князівству. Заселення цієї території волохами і утворення Молдавської держави заповнили певний демографічний і політичний вакуум, який існував тут після зникнення Галицько-Волинського князівства. Однак зв'язки молдавських, прикарпатських і подільських земель залишалися традиційно сильними і проявлялись у найрізноманітніших формах. У політичній сфері між двома спадкоєм-цями земель колишнього Галицько-Волинського князівства - Молдавією і Польщею - відразу виникла проблема територіального розмежування. Молдавія претендувала на частину Прикарпаття, а Польща - на всю територію Молдавії. Розв'язання цієї суперечки затягнулося на кілька сторіч і стало основою безкінечних міждержавних і прикордонних конфліктів.
Майже з початку свого існування молода Молдавська держава була змушена розв'язувати ще одну, вкрай гостру проблему - турецьку. Вже у 1420 році турки зробили невдалу спробу взяти Білгород, який був стратегічно важливим пунктом в гирлі Дністра. Цей похід сполошив і сусіднє Велике князівство Литовське, південно-західний кордон якого за Вітовта проходив вздовж лівого берега Дністра до Чорного моря. Схід-ніше Білгорода розміщувався порт Хаджибей, який належав Великому кн. Литовському. Тому Литва надала допомогу Молдавії у зміцненні Білгородської фортеці. Туди було направлено дванадцять тисяч робітників і чотири тисячі возів з будівельними матеріалами. Безумовно, що більшість цих робітників походила з українських земель, тобто це був перший випадок участі українського населення в молдавських справах. У 1454 році османський флот знову напав на білгородську фортецю, але теж безрезультатно. Тоді за участю татар турки скористалися своєю улюбленою тактикою безперервних нападів для послаблення противника. У 1456 році Молдавія вперше погоджується на сплату Туреччині данини. Водночас молдавський господар Петро Аарон визнав себе васалом польського короля1. Тобто, цим було закладено своєрідний за формою принцип подвійного підпорядкування краю, який подекуди зустрічався в період середньовіччя. І це тільки підсилило прагнення польських політиків до втручання в справи Молдавії.
Із 1457 року розпочинається правління господаря Стефана Великого, найпомітнішої політичної фігури в історії Молдавії. Протягом всього довгого правління Стефан був змушений вести складну і суперечливу зовнішню політику. В боротьбі проти турків він шукав підтримки у Польщі і Угорщини. Водночас Стефан категорично відкидав претензії останніх на молдавські землі і навіть опирався на турків під час конфліктів з колишніми союзниками. Молдавія стала типовою прифронтовою країною, головна особливість якої полягала в тому, що ціною надзвичайних зусиль Стефану вдавалося зберігати її відносну незалежність. У 1473 році, коли турки втягнулися в довгу війну в Азії, господар відмовився платити данину, що було рівнозначно оголошенню війни. У 1474 році, маючи вдвічі менші сили, він зміг розбити стотисячне військо Сулейман-паші. Ця перемога прославила Молдавію на всю Європу. Однак реальної допомоги від християнських володарів Стефан не отримав2. Влітку 1476 року в Молдавію вирушив особисто султан Магомед ІІ з стоп'ятдесятитисячним військом. У битві Стефан зазнав поразки, турки окуповали Молдавію, однак столиці Сучави і фортець Хотина і Нямеці взяти не змогли. Коли ж турки стали відходити, Стефан кинувся навздогін і громив окремі загони аж до переправ через Дунай3. Отже, і в цій війні Молдавія фактично перемогла, але це була піррова перемога. Матеріальні та людські резерви маленької держави були сильно підірвані, і Стефан погодився на виплату туркам данини, тепер уже в розмірі п'яти тисяч золотих.
Але Османи на цьому не заспокоїлись. У 1484 році султан Баязид ІІ, зібравши великий флот та сухопутне військо, захоплює стратегічно важливі міста-фортеці Килію та Білгород і землі між ними. Султан справедливо вважав ці фортеці воротами в Молдавію, Угорщину, Польщу і Русь4. Територію між Дністром і Прутом понад Чорним морем було приєднано до Сілістрійського санджаку, тобто вона безпосередньо увійшла до складу Османської імперії. Турки відразу приступили до впорядкування цих земель на свій лад. У міста були призначені коменданти (диздари), судді (кадії), поставлені гарнізони яничарів. Згодом у степу під захистом білгородської фортеці поселилися татари, які дістали назву білгородської орди - невеликої, але дуже агресивної в діях5. Втрата Причорномор'я різко ускладнило становище Молдавії. На півдні вона була відрізана від Чорного моря і стала беззахисною перед турками. Водночас, разом з визнанням Кримом залеж-ності від султана, це змінило геополітичну обстановку в усьому Північному Причорномор'ї. Однак Стефан намагався продовжувати боротьбу і в цих складних умовах. У 1485 році він відмовився платити данину тур-кам, визнав себе васалом польського короля і за допомогою трьох тисяч польських (очевидно, що і руських) рицарів розбиває турецького пашу. У наступному році Стефан одержав ще одну перемогу над турками, але потім знову відновив сплату данини.
Оскільки Польща виношувала плани інкорпорації Молдавії, то в 1489 році Стефан різко змінює зовніш-ньополітичну орієнтацію, визнає себе васалом угорського короля і пореходить на бік антиягеллонської коаліції. Брати Ягеллончики були правителями Польщі (Ян Ольбрахт), Чехії (Володислав) і Великого князівства Литовського (Олександр). На той час династія Ягеллонів була однією з найпотужніших у Європі. Однак проти неї об'єдналися дуже сильні противники - Габсбурги, Угорщина, Крим, Московія і тепер Мол-давія6. У 1490-1491 роках молдавські загони нападають на Покуття, яке було найбільш спірною з порубіжних територій. Центральною особою у цих подіях був Муха (згодом нібито він же - Андрій Боруля). Радянська історіографія видавала його за керівника селянського повстання7. Але в контексті міжнародної ситуації Муха виступає швидше як людина Стефана.
У 1497 році Ян Ольбрахт вирішив відкрито завоювати Молдавію для польської корони. Вісімдесятити-сячне коронне військо ввійшло до Молдавії і обложило Сучаву. Та Стефану за допомогою турків і татар вдалося вигнати поляків, а наприкінці завдати їм великих втрат. Не залишилась осторонь цих подій і Моск-ва. Коли великий литовський князь Олександр повів військо на допомогу брату, то через категоричний протест Москви, він був змушений повертатися від Брацлава назад8. У 1498 році вже турки двічі пустошили прикарпатську Русь. Перший раз вони дійшли до Перемишля, але другий, вже зимовий похід закінчився для них катастрофою. По дорозі назад на переправі через Дністер вони були розбиті молдаванами. Стефан черговий раз виступив проти турків. Це на короткий час примирило Молдавію і Польщу, але у 1502 році Стефан знову зайняв спірне Покуття9.
Правління Стефана Великого склало цілу епоху в історії Молдавії, але водночас вкрай заплутало вузол політичних суперечок навколо неї. У 1504 році новим господарем став Богдан Орбул (Сліпий). За його правління продовжувалися періодичні взаємні напади один на одного з молдавського і польського боків. У 1509 році господар здійснив рейд Прикарпаттям аж до Львова, у відповідь на що поляки спалили Хотин і обложили Сучаву10. Укладений згодом мир не міг бути довготривалим. Смак до молдавських авантюр у повній мірі відчули подільські магнати і шляхта. Ще у 1490 році Федір Бучацький допомагав одному з претендентів на молдавський трон Іншого претендента підтримав потужний магнатський рід Халецьких. Подільська шляхта переманювала до себе молдавських селян і була готова до нових авантюр, хоча вони далеко не завжди закінчувалися вдало. Так, у 1506 році в Молдавії загинули відомі брати Струсі11.
У 1527 році господарем стає побічний син Стефана Великого Петро Рареш (Петрило), який довгий час проживав в Польщі і спочатку вважався її ставлеником на молдавському столі12. Та звичні інтереси зробили свою справу. У грудні 1530 року Петро Рареш несподіваним нападом зайняв Покуття і розклав свої залоги у Коломиї, Снятині, Тисмениці та інших місцевостях.Він запросив на допомогу татар, які дійшли до Брацлавщини, але були розбиті там знаменитим Остафієм Дашковичем та Іллєю Острозьким. Розпочалась серія прикордонних конфліктів, які продовжувалися до 1538 року. За ці роки Рареш кілька разів разом з турками і татарами нападав на на Покуття і Поділля. У відповідь поляки (як державне військо, так і загони шляхти) ходили на Молдавію. Найвідомішими серед цих подій були битва під Обертином у 1531 році, коли Ян Тарновський отримав блискучу перемогу і похід поляків на Хотин у 1538 році, після якого Рареш був змушений просити миру і зректися претензій на Покуття13.
Та справжня біда знову насувалася на Молдавію з іншого боку. Того ж 1538 року султан Сулейман із двохсоттисячним військом окуповує Молдавію. Рареш втік до Трансільванії, а його місце зайняв родич Сулеймана (по дружині) Стефан Лакуста. Та зміною господаря справа не обмежилась. Турки відірвали від Молдавії ще частину території на півдні - з центром у Тягині на Дністрі. Її було включено безпосередньо до складу імперії Османів. Тягин було перейменовано на Бендери і у ньому збудовано потужну фортецю. Місто стало не тільки центром турецького санджаку, але і головною опорою турецького панування у Північному Причорномор'ї. Турецькі володіння впритул наблизилися до українських земель. Молдавські господарі потрапили у жорстку залежність від Туреччини. Основною формою експлуатації країни вважалася сплата щорічної данини - харачу, розмір якої постійно зростав. Якщо в 1540-х роках вона становила дванадцять тисяч золотих, то в 1560-х роках - уже тридцять тисяч. Крім цього господар мав давати і нерегу-лярні, але не менш обтяжливі хабарі (бакшиш) і подарунки (пекшеш) чиновникам Порти, поставляти до Туреччини продукти харчування і утримувати турецькі війська на власній території.
Однак найбільшим злом для Молдавії стала ситуація, яка склалася навколо господарського престолу. Він стає предметом торгу між турецькою владою і численними претендентами на місце господаря. Якщо спочатку така практика носила спорадичний характер, то згодом перетворилась в цілком осмислену політику. За отримання престолу претендент мав сплатити разову суму в розмірі від двохсот тисяч у середині ХVІ ст. до одного мільйона золотих наприкінці сторіччя14. Тому султанський двір був прямо зацікавлений у частій зміні господарів. Це накладалося на об'єктивну боротьбу різних претендентів за молдавський трон. А зміна господарів з кожним разом збільшувала "фонд" претендентів, оскільки до їхнього числа потрапляли не тільки екс-господарі (якщо вони залишалися живими), а і їхні родичі. До цієї справи активно залучались і сусідні країни. Претенденти і екс-господарі знаходили там притулок і шукали допомоги, причому не тільки при дворах правителів, але й серед різних угруповань феодальної знаті. Це у свою чергу давало зручний привід для втручання у внутрішні справи Молдавії. Боротьба за молдавський престол перетворилась у перманентне заняття не тільки для місцевої верхівки, але й усіх сусідів Молдавії. Вона стала одним з головних дестабілізуючих факторів міжнародної політики у Південно-Східній Європі.
У 1541 році на молдавський трон повертається Петро Рареш (Лакусту було отруєно). Він вів себе як прямий ставленик султана. До певної міри польсько-молдавські стосунки перетворилися на стосунки польсько-турецькі. Турецька загроза ставала для Польщі, яка дотримувалась політики замирення з турками будь-якою ціною, все реальнішою. Сулейман зайняв більшу частину Угорщини, і фактично турецький кордон тепер проходив по Дністру і Карпатах. Поляки звинувачували Рареша, що він хоче захопити для сул-тана Кам'янець, але не все було так просто. Таємно Рареш намагався сприяти християнським державам. Він давав шпигунську інформацію і навіть нібито був готовий при нагоді захопити султана в полон. Рареш збудував фортецю Сороки на Дністрі, з одного боку, проти Польщі, але з іншого - на противагу турецькій фортеці Бендерам15.
При дітях Рареша, які правили як турецькі маріонетки16, частина молдавських бояр стала шукати під-тримки в Польщі і обговорювала плани переходу під владу польського короля. З іншого боку, такі плани мали широку популярність і в Польщі. У 1551 році поляки неофіційно підтримали виступ претендента Івоні, надавши йому кілька хоругов кінноти. Але після невдачі Івоня зі своїми прихильниками, серед яких був ще одни претендент, Петро-Олександр, і логофет Могила (батько майбутніх господарів Могил) залишилися на польській прикордонній службі в "обороні поточній".
У вересні 1552 року внаслідок змови бояр господаря було вбито. З Поділля до Молдавії рушило три тисячі добровольців, у тому числі Івоня, Бернат Претвич, Станіслав Замойський, за спиною яких стояв гетьман Микола Синявський. Вони посадили на молдавський престол Петра-Олександра Лопушняну. Івоня, який доводився йому племінником, нібито добровільно поступився дядьку престолом. Олександр приніс присягу підданства королю Сигізмунду. Але водночас він підкреслено поводив себе як лояльний підданий султана, допомагаючи туркам у війні проти Габсбургів в Угорщині. Сулейман був змушений змиритися з таким становищем Молдавії, оскільки одночасно вів війни на Балканах, в Середземному морі і на сході проти Персії. Між Польщею і Туреччиною було укладено угоду, яка закріплювала подвійне підпорядкування Молдавії. На довгий час вона стала основою польсько-турецьких відносин, однак ні тоді ні згодом не забезпечила дійсного миру. З боку Дністра Польщу тепер непокоїли турецькі беї і білгородські та-тари, які, незважаючи на формальні заборони султана, разом з кримськими татарами нападали на українські землі17.
Ситуація, яка склалася навколо Молдавії, задовольняла Туреччину і офіційну Польщу, але зовсім не подобалася Габсбургам, а також сильній антитурецькій опозиції в самій Польщі. Значна частина польського суспільства (у тому числі українського) була пройнята ідеями священної війни проти турків. Цієї позиції до-тримувалися такі впливові особи як гетьмани Ян Тарновський і Микола Синявський, знаменитий публіцист Станіслав Оріховський, українські князі та багато ін. Польські гетьмани та прикордонні урядники (українські князі і польські магнати) завжди були готові неофіційно підтримати і прикрити будь-які дії, спрямовані проти турків і татар. Але коли службові особи все ж були зв'язані своїм офіційним статусом, то окремі магнати дозволяли собі і відвертіші дії.
Найвідомішими представниками останньої групи в середині ХVІ ст. були князь Дмитро Вишневецький і Ольбрахт Ласький. Якщо постать Дмитра Вишневецького є предметом іншої розмови, то Ольбрахт Ласький заслуговує на окрему згадку. Він уособлював собою тип авантюриста міжнародного масштабу. Ольбрахт був сином серадзького воєводи і належав до знаменитого роду, який дав Польщі канцлера, католицького примаса, відомого релігійного реформатора, не рахуючи дрібніших осіб. Лаські завжди дотримувалися відверто антитурецької позиції. Замолоду Ольбрахт Ласький довго перебував при дворі австрійського імператора. У 1560-1570-х роках він брав участь у найбільших міжнародних і внутріполітичних інтригах Польщі, сварився і мирився зі своїми королями, підтримував стосунки з іноземними володарями - від англійської королеви до московського царя, укладав заради грошей фіктивні шлюби та ін.18. Перебуваючи при австрійському дворі молодий і амбіційний Ласький загорівся ідеєю здобуття Молдавії. Він знайшов кошти для набору війська і разом з іншим авантюристом - Іоаном Якубом Гераклідом, здійснив вдалу виправу до Молдавії. Гераклід зайняв престол, частково винагородив Ласького, але потім вигнав його з Молдавії19.
Ласький повернувся до Польщі і знайшов спільну мову з новим претендентом на молдавський стіл - князем Дмитром Вишневецьким. Сімейна традиція Вишневецьких свідчила, що вони ніби мали родинні зв'язки з господарем Стефаном Великим. Цього для Вишневецького було досить, щоб вважати свої права на молдавський стіл не менш обгрунтованими, ніж права інших претендентів. Влітку 1563 року проти Геракліда розпочалося повстання молдавських бояр на чолі з гетьманом Стефаном Томшею. Одночасно до Молдавії увійшли Вишневецький і, з боку Хотина, Ласький. Томша розправився з Гераклідом, а потім запросив Вишневецького на молдавський трон. Не чекаючи підступу, князь рушив углиб Молдавії, але був розбитий, схоплений і виданий туркам. Так Томша позбавився небезпечного конкурента і сам став господарем20. Як і вся діяльність Вишневецького, його похід в Молдавію мав для козацтва символічне значення. Трагічна загибель князя показала всю небезпечність втягування козацтва у заплутані справи, пов'язані з молдавським престолом.
Однак Томша не зміг домовитися з турками і утримався на престолі всього півроку. Турки повернули на господарство Олександра Лопушняну. Томша втік до Польщі, а там був страчений у помсту за смерть Дмитра Вишневецького. Щоб не загострювати стосунки з турками, король умовив Ласького повернути Молдавії Хотин, який той захопив ще під час походу Вишневецького. За це Ласький дістав уряд серадзького воєводи, тобто став польським сенатором21. Та головні інтереси Ласького і далі залишалися на півдні.
У 1568 році господарем став Богдан Лопушняну, який мав тісні зв'язки з польськими магнатами - Криштофом Зборовським, Яном Тарлом, Юрієм Язловецьким і, звичайно, з Лаським. Господар навіть збирався пов'язати себе з польськими магнатами родинними стосунками. Турки остерігалися, що він перекинеться на бік Польщі22. На початку 1571 року султан скаржився королю на підозріле скупчення ("купами і полками") на кордоні з Молдавією. І знову тут згадувалася особа Ласького23. На початку 1572 року через боярський заколот Богдан був змушений втекти до Польщі. Король дозволив надати йому допомогу для повернення на трон. На чолі допоміжного війська чисельністю до двох тисяч чоловік став подільський воєвода Микола Мелецький. А серед учасників походу були такі відомі ротмістри як Станіслав Лянцкоронський, Микола Гербурт, Микола Язловецький, Ян Йордан, Темрюк Шимкович, Мартин Чурило, Мацей Осовський. Та ця кампанія закінчилася поразкою магнатського війська від молдавсько-турецьких сил. Турки посадили на молдавський престол Івоню, який незабаром виступив проти них і закликав на допомогу українських козаків.
Отже, політична історія Молдавії кінця ХV - середини ХVІ ст. була надзвичайно динамічною, сповне-ною безкінечних інтриг і кривавих сцен. Щоб завершити огляд ситуації навколо неї, слід також поглянути на соціально-економічні корені проблеми. Незважаючи на турецькі спустошення Молдавія була багатою країною, основу економіки якої було тваринництво. Торгівля худобою з країнами Західної Європи приноси-ла великі прибутки і видатки претендентів на придбання престолу швидко окупались. Однак з середини ХVІ ст. ситуація стала швидко змінюватись. Молдавія стала "житницею Стамбула", одним з головних постачальників продовольства (биків, овець і ячменю) до столиці Османської імперії. Константинополь налічував тоді п'ятсот тисяч жителів і був найбільшим містом Європи. Щоб прогодувати його жителів султа-ни вживали спеціальні заходи. Щоб прогодувати його жителів турецький уряд вживав спеціальні заходи. У 1568 році султан заборонив Молдавії експорт продовольства і зобов'язав продавати його в Константинополь за заниженими цінами. Це привело до збідніння і розорення молдавських купців і землевласників, а також потягнуло за собою різке збільшення експлуатації селян. Розпочався швидкий занепад економіки Молдавії. В цих умовах розвинулася контрабандна торгівля в Польщу, особливо кіньми, і це, безумовно, наклало відбиток на загальну ситуацію на молдавсько-польському кордоні24. Цілком можна припустити, що частина "пустошень" молдавського прикордоння була інсценізована перед турками козаками за прямої участі молдаван. Згадані обставини вели до відтоку з Молдавії представників всіх категорій населення. Тому не ви-падково на українських землях опиняється значна кількість людей, які були готові втрутитися в молдавські справи. Частина з них потрапила і на Запорожжя, чим стимулювала інтерес козацтва до молдавських справ.
Весь цей комплекс політичних, економічних і соціальних факторів привів до того, що Молдавія була найнеспокійнішим регіоном з тих, з якими межували українські землі. Турецька загроза, давні польсько-молдавські суперечки, авантюри польських і українських магнатів та ін. - все це сприяло втягуванню в молдавські справи молодого українського козацтва. І коли у 1570-х роках козацтво проклало власний шлях до Молдавії, то воно діяло у вже наперед визначених часом і обставинами координатах та правилах гри.

 

На зміст

Частина третя

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.