Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Загальні положення про процесуальну діяльність



Процесуальна діяльність пов'язується з функціями й повноваженнями судових та адміністративних органів держави і місцевого самоврядування, а також деяких громадських формувань. Конституція України проголошує один із важливих принципів організації державної влади, її поділ на законодавчу, виконавчу і судову, що є атрибутом правової держави. Такий поділ викликаний потребами чітко окреслити компетенцію, що представляє сукупність прав та обов'язків відповідних гілок влади та їх органів, зумовлених функціональним призначенням.

Метою і завданням процесуальної діяльності органів Української держави є застосування правових норм, сформульованих у законах та інших нормативно-правових актах, до конкретних життєвих ситуацій для охорони державного і суспільного ладу, захисту людини, її життя і здоров'я, майнових, трудових, житлових, земельних, інших прав та інтересів. Честь і гідність, права і свободи людини та їх гарантії, відповідно до ст. З Основного Закону, визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Розкриття змісту різних аспектів суб'єктів процесуальної діяльності передбачає потребу з'ясувати поняття "матеріальне право" й "процесуальне право". В юридичній науці під матеріальним правом розуміють правові норми, які закріплюють право власності громадян, держави, територіальних громад, кооперативів, господарських товариств, тобто приватну, державну, комунальну і колективну форми права власності, юридичний режим об'єктів права власності, правовий статус громадян і юридичних осіб (підприємств, організацій), порядок створення і структуру державних органів, підстави і межі відповідальності за правопорушення. Таким чином, об'єктами матеріального права є майнові, господарські, адміністративні, трудові, земельні, сімейні та інші відносини. Норми матеріального права визначають права й обов'язки учасників таких відносин. З їх допомогою держава способом правового регулювання здійснює вплив на ці та інші суспільні відносини.

Ефективність правового регулювання досягається в діалектичній єдності двох сторін правового регулювання: 1) безпосередній регламентації суспільних відносин; 2) процесуальних форм судового й адміністративного захистів цих відносин.

Процесуальне право є системою правових норм, які регулюють суспільні відносини з приводу розгляду і вирішення цивільних і господарських спорів, розслідування і розгляду кримінальних справ та провадження справ про адміністративні правопорушення і розгляду справ адміністративної юрисдикції. Процесуальне право, образно кажучи, є формою життя законів, засобом втілення їх приписів у практичному житті внаслідок діяльності судових, адміністративних та інших правових органів.

Найбільша частина норм процесуального права припадає на судову владу, яка здійснюється винятково створеними для неї державними органами — судами. Саме на суди (винятково на них) держава покладає функцію здійснення правосуддя, яке відбувається у формах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Судочинство — це процесуальний порядок розгляду і вирішення, перш за все, цивільних, адміністративних і кримінальних справ. Основними його засадами є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону; презумпція невинності та забезпечення звинуваченому права на захист; змагальність сторін і необмеженість права в наданні ними суду доказів у відповідних справах; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду; обов'язковість до виконання судових рішень на всій території України. Названі принципи судочинства стосуються всіх його видів — конституційного, цивільного, господарського, адміністративного та кримінального.

Судочинство як вид процесуальної діяльності здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справ відповідно до законодавства України на основі кодифікованих актів (Цивільного, Господарського, Кримінального процесуальних кодексів та Кодексу адміністративного судочинства України), якими регламентується процесуальна форма розгляду й порядок прийняття відповідно рішення, ухвали, постанови, вироку.

У судовому процесі сторони (у цивільному, наприклад, позивач і відповідач) на підставі норм процесуального права змагаються між собою, доводять суду ґрунтовність заснованих на праві вимог, надають докази, заперечення, аргументи і контраргументи. З метою забезпечення законності та обґрунтованості судових рішень, недопущення помилок, здійснення контролю процесуальними законами передбачено право сторін на апеляційне і касаційне оскарження судових рішень і ухвал. Таке право є процесуальною гарантією захисту законних інтересів сторін та інших осіб, які брали участь у розглянутій справі.

Це право закріплено Конституцією України, Законом "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. Право на апеляційне оскарження реалізується в Україні вперше. Воно є виявом судово-правової реформи, що відбувається в рамках державно-правової реформи.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.