Україна відстає від країн пострадянського простору з проведення пенсійних реформ і створення адекватної до ринкових умов системи соціального захисту громадян, які втратили працездатність. З початку національної пенсійної реформи в 2004 р. більшість проблем залишаються невирішеними: низький розмір пенсій переважної більшості пенсіонерів і нерівні умови пенсійного забезпечення. Пенсія 55 % пенсіонерів не перевищує 800 грн, а їх частка в загальній сумі видатків на виплату пенсій складає усього 38 %. Високі пенсійні зобов'язання відволікають ресурси економіки від цілей розвитку, ставлять під загрозу виконання державою своїх функцій. В основі згаданих вище проблем є такі ключові причини: пенсійний вік жінок на 5 років нижчий, ніж у чоловіків, що є однією з причин низького розміру їх пенсій, а також суперечить гендерній рівності з трудових і соціальних прав; численні пенсійні пільги за професійною й соціальною ознаками ставлять під сумнів справедливість пенсійної системи й знижують стимули участі у ній; низький рівень залучення населення до пенсійного страхування- внески сплачують тільки ѕ зайнятих або понад половину населення працездатного віку. На 10 платників внесків припадає 9 пенсіонерів. Унаслідок високого рівня тінізації зайнятості й доходів майже третина застрахованих осіб сплачує пенсійні внески із зарплати, що не перевищує мінімальну; недостатня диверсифікованість механізмів пенсійного забезпечення. В Україні повною мірою функціонує лише солідарний рівень пенсійного страхування, тоді як впровадження II рівня (обов'язкової накопичувальної системи) постійно відкладається, розвиток добровільного пенсійного забезпечення обмежується нерозвиненістю фондового ринку, низьким рівнем доходів і недовірою населення до фінансових інститутів.
Мета та завдання
Метою реформи пенсійної системи є посилення соціального захисту осіб, які втратили працездатність, забезпечення гідного рівня їх життя в результаті стійкого розвитку пенсійної системи.
Для цього необхідно вирішити такі завдання: стабілізувати солідарну пенсійну систему; запровадити загальнообов'язкове накопичення поліпшити адміністрування пенсійної системи.
Етапи реформи
I етап (до кінця 2010 р.):запровадження фіксованого розміру пенсійного внеску для суб'єктів підприємницької діяльності, які працюють за спрощеною системой оподаткування; обмеження максимальних пенсій; здійснення організаційно-підготовчої роботи.
II етап (до кінця 2012 р.):створення стимулів для пізнішого виходу на пенсію й збільшення мінімальної тривалості страхового стажу для одержання пенсії за віком; запровадження накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; запровадження обов'язкових корпоративних пенсійних схем для фінансування дострокових і спеціальних пенсій для особливих категорій професій, пов’язаних з ризиком для життя.
III етап (до кінця 2014 р.):диверсифікованість схем приватного пенсійного страхування, його економічне стимулювання, запровадження програм спільного інвестування тощо.
Індикатори успіху:
– коефіцієнт заміщення (співвідношення середніх розмірів пенсій і зарплат) – не
менше 45 %, у т.ч. із солідарної системи – 40 %;
– співвідношення середніх розмірів пенсій жінок і чоловіків – не нижче 75 %;
– ставка відрахувань на пенсійне страхування – не більше 35%;
– співвідношення обсягу пенсійних видатків із ВВП – не більше 12 % до 2014 р.
РЕФОРМА СИСТЕМИ ОСВІТИ
Проблеми
Ситуація у сфері освіти характеризується такими проблемами: невідповідність якості освіти сучасним вимогам. Україна не представлена в жодному з основних міжнародних рейтингів найкращих університетів. Близько 20 % роботодавців указують на невідповідність кваліфікації працівників займаній посаді. Доступ до якісної освіти особам з особливими потребами залишається обмеженим. Надмірна кількість пільг при вступі до ВНЗ обмежує доступ до вищої освіти абітурієнтам з високим рівнем знань; неефективність механізму державного фінансування системи освіти. Незважаючи на збільшення бюджетних видатків на освіту, ефективність використання цих коштів залишається вкрай низькою.. Основні статті видатків бюджету спрямовані не на підвищення якості освіти, а на виплати зарплати й комунальні платежі (понад 70 % усього фінансування). відсутність єдиного освітнього простору. Сьогодні ВНЗ перебувають у підпорядкуванні 27 центральних органів виконавчої влади, що суперечить світовій практиці.
Причинамивказаних вище проблем є: відсутність єдиної системи управління якістю освіти; відсутність державних норм визначення вартості освітніх послуг у ВНЗ і ПТУ; неефективність норм бюджетного фінансування дошкільних, загальноосвітніх і позашкільних закладів; наявність унаслідок несприятливої демографічної ситуації великої кількості малокомплектних шкіл у сільській місцевості; відсутність урахування сучасних потреб роботодавців системою професійно-технічної та вищої освіти; неузгодженість дій державних структур при плануванні потреби у фахівцях.
Мета та завдання
Метою реформи системи освіти є підвищення конкурентоспроможності української освіти, інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір.
Для досягнення цієї мети на період реформи поставлено такі завдання: створити єдиний освітній простір, удосконалити систему управління освітою; підвищити якість освіти; забезпечити доступність до якісної освіти, спадкоємність рівнів освіти (дошкільної, початкової, середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної, освіти протягом життя); підвищити ефективність фінансування освіти.
Етапи реформи
I етап (до кінця 2010 р.):внесення змін до Бюджетного кодексу з метою підвищення фінансової автономності навчальних закладів.
II етап (до кінця 2012 р.):удосконалення законодавчої бази щодо диверсифікованості джерел фінансування освіти, розширення автономії ВНЗ у навчальній, науковій, фінансовогосподарській діяльності.
III етап (до кінця 2014 р.):розроблення методичних засад прогнозування потреби у фахівцях на ринку праці; прийняття порядку формування й розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, робочих кадрів з урахуванням потреб ринку праці й контролю за його виконанням.
Індикатори успіху:забезпечення охоплення дошкільною освітою не менше 75 % дітей дошкольного віку (нині – 57 %); забезпечення охоплення дошкільною освітою 100 % дітей передшкільного віку (нині – 93,5%); забезпечення транспортними послугами 100 % учнів сільської місцевості, які проживають на відстані понад 3 км від школи, за державною програмою «Шкільний автобус» (нині – 67,4 %); збільшення показника кількості студентів денної форми навчання на одного викладача до 18 (нині – близько 13);
– розробка професійних стандартів і модульних програм навчання, на формування компетенцій не менше ніж за 150 професіями (нині – 5 у рамках експерименту); оснащення 100 % загальноосвітніх навчальних закладів сучасними комп'ютерними комплексами (нині 95 % включно із застарілою технікою), підключення їх до мережі інтернет, подолання «цифрової неграмотності» дітей, підлітків, учителів, незалежно від місця проживання; присутність ВНЗ України в основних міжнародних рейтингах найкращих університетів.