Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Соціальний захист та гарантії



Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту і соціальних гарантій. Звичайно соціальний захист визначає систему заходів, здійснюваних суспільством у цілому і його ланках по забезпеченню суспільно нормального матеріального і соціального стану громадян. Соціальні гарантії представлені системою зобов’язань суспільства перед своїми членами по певному визначеному рівню задоволення ряду їхніх необхідних потреб.

Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX – початку XX в. і в широкому загальносоціологічному змісті відповідний термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утрати годувальника і т.п.

У наявних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактувань поняття соціального захисту і реальності. Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:

· працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;

· соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.

У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:

· забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень;

· створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;

· створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т.п.;

· забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;

· забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;

· захист громадян від злочинних зазіхань;

· захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;

· створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;

· захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;

· забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;

· створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;

· забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.

 

Соціальні гарантії

Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему. Гарантії повинні:

• регулювати ринок робочої сили через замішання виникаючих суперечок між її попитом і пропозиціями;

• сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства (ніхто не повинен проти своєї волі залишатися без роботи);

• розраховуватися на всі категорії працездатного населення, особливо виділяючи при цьому потребуючих.

Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, що по трудовому потенціалу може бути розділена на наступні групи:

• придатних для роботи в сучасних умовах;

• тих, хто може бути використаний лише після відповідної прфесійної підготовки;

• хто може працювати, лише при створенні відповідних умов праці;

• хто взагалі не може працювати;

• хто не прагне працювати.

Для повної ясності питання про соціальні гарантії приведемо деякі виписки із законодавства.

1. Гарантії в реалізації права на працю.

2. Додаткові гарантії деяким категоріям громадян:.

3. Профспілки активно сприяють зайнятості працездатного населення.

4. Створюються всі необхідні умови і гарантії професійної підготовки і перепідготовки безробітних.

5. Для залучення безробітних до трудової діяльності організовуються суспільні роботи.

6. Роботодавці зобов'язані соціально гарантувати зайнятість населення.

7. В умовах соціально-економічного реформування суспільства держава гарантує матеріальну і соціальну підтримку населення.

8. Закон суворо визначає розмір допомоги безробітним.

9. Закон визначає також умови і терміни виплати допомоги безробітним і т.п.

 

Вивчення даної проблеми дозволяє визначити соціальний захист як систему законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, які забезпечують гідну і соціально визнану якість життя людини. Основними інститутами соціального захисту людини є держава, професійні спілки й інші суспільні об'єднання. У той же час соціальний захист будується на соціальних гарантіях. Ці гарантії зафіксовані законодавством.

ПРОГРАМА

«Реформа медичного обслуговування».

Розмови про необхідність реформування охорони здоров’я України точаться приблизно з 1995 року!

Констатуюча частина не потребує обговорення: статистика знає все, а цифри лише ілюструють основну думку — треба щось робити!

Поставлені цілі й завдання абсолютно правильні і необхідні, але постає запитання: як їх досягти? Чіткої відповіді немає.

А тепер про те, що залишилося поза увагою авторів програми.

1. Жодного слова не сказано про медичну освіту, хоча саме вона є довгостроковою основою успіху охорони здоров’я.

2. Як забезпечити пристойний рівень заробітної платні лікаря та медсестри в державному секторі? При цьому слід щось робити з горезвісною 49 статтею Конституції України про безплатну медицину: або її суворо дотримуватися, на що, знову ж, ніякого бюджету не вистачить, або дати її чітке трактування, тобто чітко пояснити народові, за що платить держава, а де — слід розраховувати на себе.

У програмі, в принципі, передбачено диференціацію заробітної плати медпрацівників залежно від обсягу та якості надаваної медичної допомоги, проте є великі побоювання, що цей потужний мотиваційний інструмент буде зведено нанівець на етапі реалізації з цілком банальної причини — через відсутність коштів у бюджеті.

3. Як джерело фінансування охорони здоров’я зовсім не розглядається добровільне медичне страхування. Обов’язкове медичне страхування пропонується впровадити до 2014 року, на швидкий ефект навряд чи сподіваються навіть найпалкіші прибічники страхової медицини. А віднесення на видатки підприємства витрат на добровільне медичне страхування своїх співробітників зразу ж дає медицині такі довгождані кошти і посилює мотивацію роботодавця страхувати працівників.

4. Ані слова не сказано про приватну медицину. А в принципі, вона важлива з точки зору і працевлаштування медпрацівників, і зменшення навантаження на державну медицину, і навіть як виконавець держзамовлення, що, при сучасних поглядах на розвиток медицини, виглядає як «зазіхання на підвалини».

Постає запитання: що вигідніше державі — будувати лікарні й оснащувати їх обладнанням — чи визначити тверді розцінки для окремих видів медичної допомоги і гарантувати її оплату тому, хто цю допомогу надасть, попередньо інвестувавши у лікарню? Міжнародний досвід такої співпраці — колосальний. Переваги очевидні — приватний інвестор зацікавлений у прозорості бізнесу, високій якості медичної допомоги та певному рівні сервісу.

5. Зовсім не розглядається питання різноманіття форм власності лікувальних установ. Є державна (переважна) — як відзначено у програмі, витратна, негнучка, погано керована. Є невеличка, але у процесі розвитку, приватна — високотехнологічна, сприйнятлива до потреб пацієнтів, проте без страхових механізмів дорога (й тому недоступна) переважній більшості населення.

Але зовсім забули про третю форму власності — недержавну неприбуткову. Спробу створення такої лікарні було зроблено в реалізації проекту «Дитяча лікарня майбутнього». Поки що цей проект не реалізовано, і значною мірою проблема, полягає в невідповідності нашого законодавства початковій ідеї. Завдання таких проектів — акумулювати доброчинні внески для створення лікарні, а потім забезпечити її життєдіяльність за рахунок страхових платежів, доброчинних внесків, прямих платежів. Отриманий прибуток інвестується в розвиток лікарні. За цією схемою функціонує більша частина охорони здоров’я США.

Система охорони здоров’я України дісталася нам у спадок від радянської медицини. Ця, взагалі-то, непогана система без радикальних змін не може залишатися у цілком новому світі. І «косметичний» ремонт проблеми не вирішує, — вади лише покриваються свіжою фарбою, але залишаються.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.