Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту і соціальних гарантій. Звичайно соціальний захист визначає систему заходів, здійснюваних суспільством у цілому і його ланках по забезпеченню суспільно нормального матеріального і соціального стану громадян. Соціальні гарантії представлені системою зобов’язань суспільства перед своїми членами по певному визначеному рівню задоволення ряду їхніх необхідних потреб.
Концепція соціального захисту виникла наприкінці XIX – початку XX в. і в широкому загальносоціологічному змісті відповідний термін уперше з'явився в США в 30-х роках і поступово поширився в західній соціології для позначення системи мір, що захищають будь-якого громадянина від економічного і соціального ущемлення внаслідок безробіття, втрати або різкого скорочення прибутку через хворобу, народження дитини, виробничої травми або профзахворювання, інвалідності, старості, утрати годувальника і т.п.
У наявних вітчизняних публікаціях зустрічається безліч трактувань поняття соціального захисту і реальності. Сама система соціального захисту в широкому змісті – це система правових, соціально-економічних і політичних гарантій, що представляють умови для забезпечення засобів існування:
· працездатним громадянам – за рахунок трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва;
· соціально уразливим прошаркам – за рахунок держави, але не нижче встановленого законом прожиткового мінімуму.
У повному своєму прояві соціальний захист повинен охоплювати наступні напрямки:
· забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму і надання матеріальної допомоги тим, кому в силу об'єктивних причин вона необхідна, захист від чинників, що знижують життєвий рівень;
· створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами;
· створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в об'ємі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі і т.п.;
· забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва;
· забезпечення екологічної безпеки членів суспільства;
· захист громадян від злочинних зазіхань;
· захист цивільних і політичних прав і свобод, що відповідають принципам правової; демократичної держави;
· створення умов, що виключають збройні соціальні і міжнаціональні конфлікти;
· захист від політичного переслідування й адміністративного свавілля;
· забезпечення вільного духовного життя, захист від ідеологічного тиску;
· створення сприятливого психологічного клімату в суспільстві в цілому, в окремих осередках і структурних утвореннях, захист від психологічного пресингу;
· забезпечення максимально можливої стабільності громадського життя.
Соціальні гарантії
Будь-який соціальний захист будується на соціальних гарантіях, що також являють собою визначену систему. Гарантії повинні:
• регулювати ринок робочої сили через замішання виникаючих суперечок між її попитом і пропозиціями;
• сприяти повній зайнятості всіх працездатних членів суспільства (ніхто не повинен проти своєї волі залишатися без роботи);
• розраховуватися на всі категорії працездатного населення, особливо виділяючи при цьому потребуючих.
Система гарантій повинна враховувати структуру населення конкретного регіону, що по трудовому потенціалу може бути розділена на наступні групи:
• придатних для роботи в сучасних умовах;
• тих, хто може бути використаний лише після відповідної прфесійної підготовки;
• хто може працювати, лише при створенні відповідних умов праці;
• хто взагалі не може працювати;
• хто не прагне працювати.
Для повної ясності питання про соціальні гарантії приведемо деякі виписки із законодавства.
1. Гарантії в реалізації права на працю.
2. Додаткові гарантії деяким категоріям громадян:.
3. Профспілки активно сприяють зайнятості працездатного населення.
4. Створюються всі необхідні умови і гарантії професійної підготовки і перепідготовки безробітних.
5. Для залучення безробітних до трудової діяльності організовуються суспільні роботи.
6. Роботодавці зобов'язані соціально гарантувати зайнятість населення.
7. В умовах соціально-економічного реформування суспільства держава гарантує матеріальну і соціальну підтримку населення.
8. Закон суворо визначає розмір допомоги безробітним.
9. Закон визначає також умови і терміни виплати допомоги безробітним і т.п.
Вивчення даної проблеми дозволяє визначити соціальний захист як систему законодавчих, соціально-економічних і морально-психологічних гарантій, які забезпечують гідну і соціально визнану якість життя людини. Основними інститутами соціального захисту людини є держава, професійні спілки й інші суспільні об'єднання. У той же час соціальний захист будується на соціальних гарантіях. Ці гарантії зафіксовані законодавством.
ПРОГРАМА
«Реформа медичного обслуговування».
Розмови про необхідність реформування охорони здоров’я України точаться приблизно з 1995 року!
Констатуюча частина не потребує обговорення: статистика знає все, а цифри лише ілюструють основну думку — треба щось робити!
Поставлені цілі й завдання абсолютно правильні і необхідні, але постає запитання: як їх досягти? Чіткої відповіді немає.
А тепер про те, що залишилося поза увагою авторів програми.
1. Жодного слова не сказано про медичну освіту, хоча саме вона є довгостроковою основою успіху охорони здоров’я.
2. Як забезпечити пристойний рівень заробітної платні лікаря та медсестри в державному секторі? При цьому слід щось робити з горезвісною 49 статтею Конституції України про безплатну медицину: або її суворо дотримуватися, на що, знову ж, ніякого бюджету не вистачить, або дати її чітке трактування, тобто чітко пояснити народові, за що платить держава, а де — слід розраховувати на себе.
У програмі, в принципі, передбачено диференціацію заробітної плати медпрацівників залежно від обсягу та якості надаваної медичної допомоги, проте є великі побоювання, що цей потужний мотиваційний інструмент буде зведено нанівець на етапі реалізації з цілком банальної причини — через відсутність коштів у бюджеті.
3. Як джерело фінансування охорони здоров’я зовсім не розглядається добровільне медичне страхування. Обов’язкове медичне страхування пропонується впровадити до 2014 року, на швидкий ефект навряд чи сподіваються навіть найпалкіші прибічники страхової медицини. А віднесення на видатки підприємства витрат на добровільне медичне страхування своїх співробітників зразу ж дає медицині такі довгождані кошти і посилює мотивацію роботодавця страхувати працівників.
4. Ані слова не сказано про приватну медицину. А в принципі, вона важлива з точки зору і працевлаштування медпрацівників, і зменшення навантаження на державну медицину, і навіть як виконавець держзамовлення, що, при сучасних поглядах на розвиток медицини, виглядає як «зазіхання на підвалини».
Постає запитання: що вигідніше державі — будувати лікарні й оснащувати їх обладнанням — чи визначити тверді розцінки для окремих видів медичної допомоги і гарантувати її оплату тому, хто цю допомогу надасть, попередньо інвестувавши у лікарню? Міжнародний досвід такої співпраці — колосальний. Переваги очевидні — приватний інвестор зацікавлений у прозорості бізнесу, високій якості медичної допомоги та певному рівні сервісу.
5. Зовсім не розглядається питання різноманіття форм власності лікувальних установ. Є державна (переважна) — як відзначено у програмі, витратна, негнучка, погано керована. Є невеличка, але у процесі розвитку, приватна — високотехнологічна, сприйнятлива до потреб пацієнтів, проте без страхових механізмів дорога (й тому недоступна) переважній більшості населення.
Але зовсім забули про третю форму власності — недержавну неприбуткову. Спробу створення такої лікарні було зроблено в реалізації проекту «Дитяча лікарня майбутнього». Поки що цей проект не реалізовано, і значною мірою проблема, полягає в невідповідності нашого законодавства початковій ідеї. Завдання таких проектів — акумулювати доброчинні внески для створення лікарні, а потім забезпечити її життєдіяльність за рахунок страхових платежів, доброчинних внесків, прямих платежів. Отриманий прибуток інвестується в розвиток лікарні. За цією схемою функціонує більша частина охорони здоров’я США.
Система охорони здоров’я України дісталася нам у спадок від радянської медицини. Ця, взагалі-то, непогана система без радикальних змін не може залишатися у цілком новому світі. І «косметичний» ремонт проблеми не вирішує, — вади лише покриваються свіжою фарбою, але залишаються.