Бідність – причини прояву та прогресування

Суть концепції «держава добробуту»

Однією із широко розповсюджених соціальних концепцій ринкової економіки є учення про «державу добробуту». «Держава добробуту» розглядається як один із компонентів «змішаної державно-приватної економіки». На думку англійського професора Р. Тітмуса, «державою добробуту» можна назвати державу, яка визнає за усіма громадянами право отримувати соціальні послуги, які не може надати приватний ринок. До таких соціальних послуг належать освіта, охорона здоров’я і соціальне забезпечення. Він вважає, що для «держави добробуту» характерні «два близьких поняття — соціальних прав і універсалізму». За словами К. Баулдінга «держава добробуту» є така держава, яка служить органом захисту індивіда від життєвих мінливостей та нещасть, а цей захист проявляється у соціальному страхуванні, програмах підтримки доходів, поліцейській охороні і т.ін.».

Позиція П. Самуельсона з даного питання в основному співпадає з позицією Е. Хансена. Він пов’язує поняття «держави добробуту», перш за все, з поняттям «видатки добробуту». За його визначенням, «урядові видатки на добробут» — це такі видатки, «які переносять купівельну силу до нужденного або гідного безвідносно до надання ним зустрічної послуги». С. Стурмі дає більш детальну характеристику: «Держава добробуту є держава, в якій суспільство в цілому визнає колективну відповідальність по відношенню до слабких або менш успішних членів цього суспільства та вживає певних заходів, щоб допомогти їм… У межах держави добробуту соціальні послуги сприяють тому, щоб, по-перше, полегшити стан нужденних через пом’якшуючі дії; по-друге, у зростаючій мірі виявляє причини і добуває «ліки», щоб нужденний, будучи одного разу врятований, був здатний стояти на власних ногах, і, по-третє, запобігати нужді».

Найбільш завершену форму ідеї соціальної підтримки та взаємодопомоги отримали у теорії «соціального ринкового господарства».

Бідність – причини прояву та прогресування

Бідність — це неможливість внаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу. Межа бідності — це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб. Межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. За її допомогою визначаються сім’ї, які відносять до категорії бідних. Рівень бідності — це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності.

Глибина бідності — це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності. Опікуваний державою дохід — це рівень доходу, що до 10 % перевищує межу бідності й обумовлює ймовірність сім’ї потрапити до категорії бідних.

Крайня форма бідності — це бідність по відношенню до стандартів цивілізації, яка асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання). До бідних належать ті верстви населення, хто не з власної волі позбавлений благ, які більша частина населення вважає необхідними, а саме: належного житла; їжі; одягу; ліків для підтримання здоров’я.

Україна належить до країн не лише з високим, а й зростаючим рівнем бідності. Значний спад виробництва за умов економічної кризи, інфляція, зниження продуктивності праці, штучне утримування на виробництві зайвої робочої сили, зростання рівня та тривалості безробіття у поєднанні з монопольним становищем окремих галузей та підприємств неминуче призвели до зниження обсягів валового внутрішнього продукту на душу населення, скорочення частки оплати праці в його структурі, зменшення реальних доходів та реальної заробітної плати, зниження платоспроможного попиту населення і обсягів споживання при одночасному погіршенні його якості та структури.

І хоча бідність з’явилась у країні не сьогодні і є не лише наслідком трансформаційної кризи та прорахунків у проведенні реформ, нині вона перетворилася на один із найважливіших чинників формування соціальної напруженості і соціальної нестабільності в суспільстві, стрімкого зниження народжуваності, зростання обсягів еміграції, включаючи нелегальну, погіршення стану здоров’я та зростання смертності, посилення процесів депопуляції. В Україні формуються передумови так званої хронічної, спадкоємної бідності — діти з бідних сімей приречені на таке саме бідування у дорослому житті; вони не мають можливості належним чином забезпечити необхідне своїм нащадкам, і ті також будуть бідними.

Саме спадкова бідність і сприяє формуванню неконструктивної поведінки, знижує трудову активність, ініціативу та бажання шукати додаткові заробітки, розпочинати самозайнятість або підприємницьку діяльність.

Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підгрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

Поиск по сайту: