В більшості підходів об'єктні відносини розглядають як важливий чинник формування і розвитку особистості або її окремих підструктур (Его, Супер-Его, Самість). На противагу їм американський психіатр Гаррі-Стек Салліван (1892-1949) трактував особистість як гіпотетичну суть, за допомогою якої зручно описувати міжособистісну взаємодію. На його думку, особистість виявляється тільки у ставленні її до інших людей. Замість вивчення раннього досвіду психічних переживань Г.-С. Салліван розглядав стійкі патерни(послідовності, сценарії, форми) міжособистісної взаємодії як основу людського Я, ідентичності і Самості.
2. Міжособистісна взаємодія:
Міжособистісна взаємодія, за Салліваном, ґрунтується на тривозі. Виникнення тривоги він пов'язував з емоційними порушеннями чи проблемами значущої людини (матері), а тривожні переживання, які часто повторюються, сприяють формуванню примітивного (первинного) страху. Пізніше досвід примітивного страху і первинної тривоги відтворюється знову і дає початок шизофренічній симптоматиці.
3.Етапи виникнення Тривоги:
Усі переживання, які може відчувати людина, утворюють простір, крайні точки якого - цілковита ейфорія (стан найбільшого щастя і задоволеності) і нестерпна, жахлива напруга. Незадоволені потреби вона теж відчуває як психічну напругу. Активність немовляти, породжувана потребами, спричиняє напругу у матері, що переживає її як турботу і сприймає як стимул до діяльності, спрямованої на задоволення потреб немовляти.
Першою, базовою, формою інтерперсонального (міжособистісного) переживання є грудне годування.
Поступовий розвиток дитини, її соціалізація, на думку Саллівана, відбуваються під впливом заохочень - так формується персоніфікація Я-хороший, наростання тривоги (Я-поганий) і раптової сильної тривоги (жаху), що персоніфікується у формі Не-Я. Ці три Я-репрезентації утворюють вторинну систему Самості, яку людина переживає як свою особистість і демонструє оточенню. У дитинстві формується безліч форм взаємодії з людьми, серед яких найважливішими є заохочувана (правильна) поведінка, а також необхідність приховувати свої дії і вводити в оману інших. Кожна з них підсилює відповідні персоніфікації, малюк "учиться" супровідних переживань (радість, роздратування, обурення, недоброзичливість, гнів, злість тощо).
Ключове значення для розвитку об'єктних відносин має ювенільна ера. Саме в цей період дитина вступає в систему соціальних взаємин. Ті, хто затримався в ювенільній ері, пізніше не зможуть адаптуватися до життя серед своїх ровесників. У цьому віці присутність інших людей дуже ускладнює навколишній світ дитини, так що вона змушена виробити індивідуально-своєрідну концепцію орієнтації в середовищі. Ступінь адекватності орієнтації в житті відображає те, що називають зрілою особою з хорошим, поганим або індиферентним характером.
Висновки :
Інтерперсональний підхід Г.-С. Саллівана є доброю оевовою для розуміння важких форм порушення стосунків (шизофренія, аутизм). У терапевтичній роботі зручно використовувати його ідеї про різні форми Я, форми психічної і особистісної активності (динамізми)