Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема: «Філософія Стародавнього Сходу»



 

Мета заняття: порівнюючи і окреслюючи аспекти, за якими розрізняються східний і західний типи культури, переконати, що філософія Стародавнього Сходу демонструє органічну цілісність людини і природи, розробляє оригінальні концепції світобудови.

Ключові поняття: буття, канонічна література, сансара, карма, Брахман, атман, дао, пуруша, пракриті, нірвана, інь, янь.

Знати: особливості та характерні риси західного та східного типів цивілізацій; найперші джерела філософської думки Стародавньої Індії та Китаю; найперші проблеми, які ставила та вирішувала давньосхідна філософська думка.

Вміти: порівнювати провідні ідеї філософських шкіл Стародавнього Сходу; виділяти саме те, що є характерним для східного типу мислення.

Розуміти: умови й особливості зародження і вираження світоглядної проблематики; особливість східного і західного філософствування і їх певну взаємодоповнюваність.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

І. Проблема «Схід – Захід» у сучасній філософії і культурології. Особливості східного і західного типів філософствування:

– ставлення до природи східним і західним типом культури;

– відношення до суспільства і до суспільного прогресу;

– особливості духовного складу людини;

– особливість східного і західного типу філософствування.

ІІ. Філософська думка Стародавньої Індії. Канонічні джерела:

– виявіть особливість культури Стародавньої Індії;

– періодизація Індійської філософії;

– структура Вед; Упанішади – філософська частина Вед. У чому проявилися перші форми філософського мислення;

– проблема буття, пізнання в Упанішадах;

– проблема людини, етичний аспект.

ІІІ. Філософські системи Стародавньої Індії:

– ортодоксальні і неортодоксальні філософські системи;

– загальні засади проблеми буття в індійській філософії;

– проблема буття у системі веданти і міманси. Дайте визначення поняттям «брахман» і «атман»;

– які дві сутності світу визнає система санкх’я;

– атомістичне трактування буття у системі ньяя і вайшешика;

– трактування першооснов буття у системі чарвака-локаята;

– проблема пізнання у філософських системах санкх’я, міманса,

– проблема людини і її етичний аспект;

– проблема людини у системі йога;

– будова людини за системою йога.

– терапевтична функція системи йога.

ІV. Філософські ідеї буддизму і його основні принципи:

– чотири «благородні істини» буддизму – зміст буддизму;

– трактування буття у буддизмі;

– проблема людини, основний моральний принцип;

– основна мета людського існування;

– розкрийте етичний, соціальний зміст ідеї карми;

– проблема пізнання у буддизмі.

V. Філософія Стародавнього Китаю:

– виявіть особливість китайської філософії;

– трактування першооснов світу у Стародавній філософії Китаю;

– чим вона зумовлена проблема людини у конфуціанстві;

– погляди Конфуція на людину;

Із запропонованих цитат (див. розділ «Самостійна робота» завд. №2,3), з’ясуйте:

• що вимагає «шлях золотої середини»;

• основні якості людинолюбства;

• ідеал правителя у конфуціанстві і основні його принципи та шляхи досягнення цього ідеалу;

• що було найважливішою умовою щасливого життя у державі за Конфуцієм?

– дайте визначення поняттю «дао» з онтологічного боку;

– призначення людини згідно даосизму, спосіб життя.

Завдання для самостійного логічного опрацювання:

Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення поняттям: брахман, атман, дхарма, сансара, карма, нірвана, інь, янь, дао, мокша.

 

Завдання 2. З наведеного уривку з’ясуйте, з чого треба починати виховання і за якими критеріями оцінюється людина. Чи можуть ці принципи бути застосовані у сучасному житті.

«Шанобливе ставлення до батьків і повага до старших братів – основа людинолюбства».

Учень: «Я прошу розповісти про правила людинолюбства».

Вчитель: «Поза своєю оселею відносися до людей так, ніби ти приймаєш дорогих гостей. Використовуй народ так, ніби ти виконуєш важливе жертвоприношення. Не роби людям того, чого не бажаєш собі. Тоді в державі і в родині до тебе не будуть відчувати ворожнечі».

Учень запитав про пошану до батьків.

Вчитель відповів: «Сьогодні пошана до батьків становить їх утримання. Але люди утримують також собак і коней. Якщо батьків не шанувати, то чим буде відрізнятися відношення до них відношенням до собак і коней».

Учень: «Кого ми можемо назвати людинолюбивим?».

Вчитель: «Того, хто здатен проявляти п’ять якостей і є людинолюбивим. Що це за якості? Поважність, правдивість, ввічливість, доброта, кмітливість. Якщо людина поважна, її не зневажають. Якщо людина ввічлива, її підтримують, якщо правдива, їй довіряють, якщо кмітлива, вона досягає успіху, якщо людина добра, вона може використати іншого».

Учень: «Що ми можемо назвати обов’язком людини?».

Вчитель: «Батько повинен виказувати свої батьківські почуття, а син – шанування, старший брат – доброту, дружина – слухняність, старші – милосердя, молодші – покірність, правитель – людинолюбство, підлеглі – відданість. Саме ці десять якостей і називають людським обов’язком».

Учень: «Коли ми можемо назвати людину доброю?».

Вчитель: «Добра природа людини проявляється у почуттях. Співчуття – початок людинолюбства, відчуття сорому – початок обов’язку, поступатися – початок правил поведінки, відчуття правди і неправди – початок знань».

 

Завдання 3. З’ясуйте природу принципу «золотої середини» і прокоментуйте.

Вчитель: «Такий принцип як «золота середина» є найвищим принципом. Люди вже давно не володіють ним». …Коли не виявляють задоволення, гніву, смутку, радості – це і називається станом «золотої середини». Коли їх проявляють у належній мірі – це є стан гармонії. Середина є найважливішою основою дій людини. Гармонія – це шлях, яким мають прямувати люди. Коли вдається досягти стану середини і гармонії, у природі встановлюється порядок і все існуюче розквітає.

 

Завдання 4. Прихильником якого державного устрою (демократичного чи монархічного) виступає Конфуцій.

Учень: «Як зробити, щоб народ був шанобливим, старанним, вірним?»

Вчитель: «Якщо бути в спілкуванні з народом суворим, то народ буде поважати тебе. Якщо виявляти синівську повагу до своїх батьків і будете милосердним до народу, то народ буде відданим».

Учень: «Яким чином правитель використовує чиновників, а чиновники служать правителю?»

Вчитель: «Правитель використовує чиновників, дотримуючись ритуалу, а чиновники служать правителеві віддано».

 

Завдання 5. Спробуйте за вченням дао і принципом недіяння охарактеризувати цей стан. Як можна зрозуміти принцип недіяння, чи може цей принцип бути корисним для сучасної людини?

а) «Розумний полководець не буває войовничим. Умілий воїн не буває гнівним. Той, хто вміє перемагати ворога, не нападає. Той, хто вміє правити людьми, не зневажає себе. Це я називаю «де», яке уникає боротьби. Це сила в управлінні людьми».

б) «Вода – найм’якіша і найслабша істота у світі, але в подолання твердого і міцного вона – непереможна. Слабкі перемагають сильних, м’якість долає твердість. Це знають усі, але не всі так чинять».

 

Завдання 6. За схемою-зразком дайте характеристику шкіл і напрямів у філософії: санкх’я, йога, джайнізм, ньяя, вайшешика, даосизм, моїзм, легізм, чань-буддизм.

 

 

№ п/п Назва філософ. шкіл, течій Час заснув. Країна, місто Представники Філософ. проблеми
  Вчення чарвака-локаята Серед. І тис. Стародавня Індія Брихаспаті Онтологічна: в основу кладуть 4 елементи: земля, вода, вогонь, повітря. Пізнання: чуттєве. Проблема людини: радість тілесного існування.

 

ЗАВДАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ І САМОКОНТРОЛЮ:

 

1. В чому принципова відмінність мислення Стародавнього Сходу від західної системи мислення?

2. Чим би Ви пояснили те, що представники давньоіндійської філософії акцентували увагу на окремій особі й не торкались проблем удосконалення соціальної сфери?

3. В чому Ви бачите відмінність між конфуціанством і даосизмом?

4. Що є найважливішою особливістю буддизму?

5. Поясніть сучасне значення ідейних надбань давньосхідної філософії.

6. Чим може зацікавити східна філософія сучасного лікаря?

7. Що означає поняття «карма» і яка її роль у житті людини?

 

Рекомендована література:

 

1. Антология мировой философии: В 4-х т. – М., 1969. – Т. 1. – Ч.1. – 575с.

2. Захара І. Лекції з історії філософії. – Львів, 1997. – С.20-40.

3. Історія філософії: Підручник/Ярошовець В.І., Бичко І.В. – К., 2002. – С.9-52.

4. Петрушенко В.Л. Філософія: Курс лекцій. - Львів, 2001. – С.35-50.

5. Подольська Є.А., Парафійник Н.І. Філософія. -Х.: Основа, 1997. – С.21-46.

6. Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник /За ред. М.А.Скринника, З.Є. Скринник. Львів, 2001. – С.36-52.

7. Причепій Є.М. Філософія: Посібник для студентів. – К., 2001. – С.47-56.

8. Сілаєва Т.О. Курс лекцій. – Тернопіль, 2000. – С.18-25.

9. Філософія. Навчальний посібник/За ред.. Ю.В.Осічнюка. – К., 2003. – С.67-70.

 

Інтернетсайти:

www.philsci.univ.kiev.ua

www.franko.lviv.ua/faculty/pravo/filosofia.html

www.ae-lib.org.ua/_lit_east.htm

st.zu.edu.ua/polit/shd_2.htm

www.grinchuk.lviv.ua/referat/1/155.html

www.evrica.com.ua/filospetry/

www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/dovi.html

www.libonline.ru/index.php?dl=2972

www.zaochka.info/library/file/filosofiya.pdf

www.internetri.net/antiq.phpwww.library.ukma.kiev.ua/e-lib/NZ/NZV20-21_2002_culture/_authors.pdf

 


Методичні поради

 

При обговоренні першого питання слід наголосити, що в історико-філософській науці послуговуються термінами «Східна і західна філософська парадигма». Кожна з цих парадигм обумовлена своєрідним типом культури. З’ясовуючи різницю між цими двома типами культури, зазначте, що найпершим таким аспектом є ставлення до природи. В цьому випадку східна людина злита зі стихією природи. Схід орієнтований не на зміну зовнішніх умов людського існування, а на розвиток природи людини, на її морально-духовне вдосконалення. Захід у своєму розвитку вибрав шлях активного перетворення природи і підкорення її людині, йшов активний розвиток науки і техніки. Другим аспектом стає те, що суспільству східного типу притаманне прагнення не до прогресу, а до збереження своєї культури в традиційному стані. Західна культура висунула ідею історичного прогресу, розвитку суспільства по висхідній. Третім аспектом характеризуються духовно-психологічні риси людини. На Сході мислення інтуїтивне, містичне, а не раціональне, Схід стає охоронцем вічних істин духовності людства. Західній людині притаманні більшою мірою раціонально-логічний тип мислення, схильність до чіткості, послідовності.

Розвиток філософії на Сході і Заході при всій її специфічності має не тільки відмінності, але і загальні закономірності, серед яких виділимо наступне:

- філософська думка і Сходу, і Заходу зароджується в лоні міфології;

- філософія і Сходу, і Заходу зароджується як форма суспільної свідомості;

- філософія і Сходу, і Заходу звернена до загальнолюдських цінностей;

- і східна, і західна філософія замислювалась над колом космічних проблем і особистісного буття людини;

- методологічна спрямованість у розвитку філософії Сходу і Заходу – це пошук істинного знання.

Філософія, будучи специфічним відображенням культури, несе на собі відбиток особливостей певної культурної традиції. Тому, окреслюючи особливість західної філософії, відзначаємо, що західна філософська парадигма орієнтована на ідеал раціонального знання, що зближує її з науковим пізнанням. Ознакою є розробленість понятійного апарату, теорії пізнання, методології. Східна філософія тяжіє до таких форм духовної культури, як релігія, мистецтво, мораль. Філософська система на Сході є релігійно-філософським вченням. Домінуючою є філософія внутрішньої людини.

Характеризуючи філософську думку Стародавньої Індії, слід зауважити, що особливістю культури Стародавньої Індії була її релігійна насиченість.

Розглядаючи наступне питання, окреслимо основні етапи і джерела давньоіндійської філософії. До них слід віднести канонічні джерела, а саме: Веди (знання) – збірник міфологічних текстів, у яких відображається економічне, соціальне, духовне життя. Вкажіть, з яких структурних частин складаються Веди. Зверніть увагу на завершальну частину Вед – Упанішади («сидіти поруч»). Це є філософська частина Вед. Саме тут виявляємо перші форми філософського мислення, яке проявляється у наступному:

- домінуючою є проблема першопричини буття. Такою першоосновою виступає об’єктивна духовна сутність – Брахман (Бог, всюдисущий дух). Суб’єктивним виявленням його в людині є Атман (дихання, душа, сутність).

- розглядається людське життя як нескінченний ланцюг перевтілень (сансара) за законами карми. Проблема пізнання. Цей етап можемо охарактеризувати як Ведичний. Другий етап – епічний (600-200р.до Р.Х.).

У цей час створюється два великих епоси індійської культури «Рамаяна» і «Махабхарата». Приблизно в той же час з’являється шість філософських шкіл – даршан, які визнають священність і богооткровенність Вед: санкх’я, веданта, міманса, йога, ньяя, вайшешика. Одночасно виникають 3 опозиційні системи до Вед: буддизм, джайнізм, чарвака-локаята.

Наступне питання про філософські системи стародавньої Індії слід зазначити, що вони поділяються на:

ортодоксальні (які визнають авторитет Вед ): веданта, міманса, санкх’я, йога, ньяя, вайшешика;

неортодоксальні (знаходяться в опозиції до Вед): буддизм, джайнізм, чарвака-локаята.

Вказуючи на особливості кожної з систем, відзначимо, що система санкх’я є дуалістичною, вона визнає 2 рівноправні першооснови світу: перший початок – пуруша – духовна першооснова світу, вона нерухома, але має свідомість; другий початок – пракріті матеріальна основа, рухома завдяки наявності ГУН. Весь світ з’явився від взаємодії пуруші і пракриті.

Система ньяя і вайшешика є атомістичні. Світ складається з дрібних частин – АНУ, вони є вічними, неподільними, різними за якістю, формою, розміром.

Система чарвака-локаята (заперечення існування Бога) визнає 4 першооснови світу: вогонь, воду, землю , повітря.

Окреслюючи проблему буття, зазначте, що в основі індійської філософської космогонії лежить ідея про вічну пульсацію Космосу, який ототожнюється з диханням Брахми – Бога-творця. Видох (буття), змінюється вдохом (небуття). Космізм індійської онтології підпорядковується закону космічної еволюції і порядку – Ріта. Весь світ і людина має прагнути до досконалості, зокрема, духовної.

Проблема пізнання пов’язана зі специфікою індійської філософії. Найцікавішим є те, що саме тут ще задовго до І.Канта була поставлена значна гносеологічна проблема розрізнення сутності та ілюзорності, істинності і неістинності буття. Перший акт пізнавальної свідомості має полягати у визнанні ірреальності і недійсності цього світу. Чи можливо з допомогою органів відчуттів і невеликого розуму пізнати Абсолюта – Брахму і сутність світу? Індійська філософія і спосіб сприйняття пропонує такий тип пізнання: дослідження того, що відбувається в свідомості людини. Для цього пропонується техніка медитації. Мета – сходження людської душі (Атмана) до Абсолюту – Брахману.

Переживання містичного злиття частини і цілого виступає як перший і головний метод пізнання (шлях джнани), існує ще один метод пізнання Любов (шлях бхакти). Через любовне споглядання творіння Бога–Брахми людина може отримати знання.

Техніка медитації застосовується в основі індивідуальної йоги. Сходження Атмана до Брахмана – це рух психічної енергії, яка у згорнутому сонному стані перебуває в кожній людині. Початок медитації співпадає з пробудженням цієї енергії і проходженням її по семи нервових центрах (чакрах). У стадії досконалення «самадхи» (транс, екстаз) розум людини повністю відхиляється від зовнішнього світу. Саме тут людина усвідомлює свою сутність чистою свідомістю і відчуває радість єднання з Абсолютом. Це стан виходу у надіндивідуальне, безсвідоме.

В індійській філософії теорія пізнання перетікає у психологію.

На відміну від європейського підходу, в Індії існувало уявлення про різні ступені свідомості: «свідомість періоду активності; свідомість сну зі сновидіннями; свідомість сну без сновидінь. Три типи стану свідомості дають нам три образи світу. Якщо для європейського типу єдиною вірною картиною світу є та картина, яку ми сприйняли в активний момент, то в Індії всі три типи є рівними між собою. Більше того, картина світу без сновидінь (сон без сновидінь) є найістиннішою.

В Індії людина розглядається як рівна з тваринами, птахами. Головним поняттям індійської етики є принцип сансари – визнання вічності і незнищеності душі, перевтілення. Саме це породжує екологічний світогляд з вимогою – ненанесення шкоди.

У вирішенні питання: «В чому мета життя» виявляємо розбіжності між західним і східним підходом. Для європейця життя асоціюється з задоволенням, комфортом, а тому смерть – кінець життя сприймається трагічно і негативно. Може, тому в іудаїзмі, християнстві, мусульманстві існує обіцянка про продовження життя після смерті. Зовсім протилежне знаходимо в індійській філософії, зокрема, в індуїзмі. Душа безсмертна, приречена на постійне переродження в різних тілах («коло сансари»). Життя є стражданням. Чому? Тому, що людина не є вільною. Головним є те (згідно закону всесвіту Ріти), що людина повинна жити морально. Захід і Схід по-різному відповідають на запитання: «А навіщо бути добрим і моральним?». Але однаково визнають необхідність бути таким. Система аргументації є різною: на заході людина повинна жити морально в надії на майбутнє життя; в Індії людина повинна жити морально з надією на припинення вічного життя. Людина, яка досягла звільнення – Махатми, або Великі душі сприймають світ не як джерело задоволення, а як ложе для моральної роботи. Тільки здійснюючи добрі справи, формуючи добрі думки, говорячи добрі слова, людина чинить згідно з законом космічної еволюції. І тільки на цьому шляху можливе звільнення (мокша) з кайданів вічного життя. Саме світ є джерелом його самовдосконалення. У цьому і закладено етичні аспекти індійської філософії.

Краще всього цю проблему розглядати на прикладі філософської системи йога. Згідно з цією системою людина складається з:

а) фізичного тіла;

б) тонкого тіла (думки і почуття людини);

в) душі (дживи) – сутності людини.

У зв’язку з цим формується мета людського життя: з’єднання індивідуальної душі людини з світовою душею. Для цього необхідно усвідомити, що сутністю людини є не фізичне і не тонке тіло, а душа (джива). Людина повинна прагнути удосконалити свою душу, жити за законами карми і всім своїм моральним способом життя розірвати коло сансари, зупинити перевтілення і з’єднатися з світовою душею. Шлях досягнення мети людського життя демонструє йога (з’єднання). Техніка йоги базується на двох основних принципах:

а) самообмеженні, аскетизмі;

б) медитації.

Виділяють багато видів йоги: хатха-йога, раджа-йога, карма-йога та ін. Основними шляхами визволення вважають: шлях пізнання (джняна-йога), шлях емоційного єднання з Богом (Бхакті-йога), шлях активної дії (карма-йога).

Система поступового очищення душі і просвітлення розуму (чітта) включає:

1. «Яма» – приборкання, правдивість, утримання і відмова від задоволення.

2. «Ніяма» – етична культура, дотримання моральних установок, очищення себе з середини, аскетизм, шанування Бога. Тіло має бути чистим як ззовні, так і зсередини. Треба очистити себе від злості, помсти. Після досягнення справжньої чистоти тіла (зсередини і ззовні) виникає зневажливе ставлення до нього, людина втрачає бажання турбуватись про нього. Прив’язаність до тілесного є найбільше прокляття людського життя, тому перша ознака того, що людина очистилась, - це небажання розглядати людей як їх тіла.

3. «Осана» – дисципліна тіла, вироблення стійкого, рівноважного положення тіла. Це здатність приймати правильну позу, в якій людина не відчуває власного тіла. Навчившись приймати правильну позу, можна перейти до контролювання своїх рухів прани. Тут ми приступаємо до пранаями, до управління життєвими силами тіла. Хоча «прана» перекладається як «дихання», але це не дихання. Праною називається уся космічна енергія, тому це та енергія, яка є у кожному живому організмі.

Надалі ми готуємось зосередити свій розум.

Органи сприйняття звертаються всередину, не до об’єктів, а до форм чітти (людська свідомість). Так досягається повне підкорення органів. Коли йога заважає органам чуття сприймати форми зовнішніх об’єктів, примушує їх з’єднуватись з розумом як субстратом думки, він повністю підкоряє собі ці органи. Якщо підкорені органи відчуття, то підкореним стає кожний нерв і кожний м’яз. Таким чином йога управляє своїми відчуттями і рухами свого тіла.

Дхарана – зосередження розуму на певному об’єкті всередині нас або поза нами. Встановлення потоку знань про цей об’єкт – це дхьяна. Коли розум зосереджений тільки на сутності, наступає стан самадхи.

Виконання цих засобів веде до таких станів:

- сампраджнята-йога – екстаз споглядання: чітта (розум) входить в об’єкт, споглядає його у всій повноті і ясності;

- асампраджнята-йога – нульовий екстаз, припинення всіх психічних процесів, стан відсутності будь-якого пізнання і мислення в момент злиття з Брахмою.

Обговорюючи четверте питання, слід зазначити, що буддизм зневажливо ставиться до зовнішніх форм релігійного життя, особлива увага зосереджена на проблемі індивідуального буття людини. Сутністю буддизму є «чотири благородні істини». Розкриваючи їх зміст, з’ясуйте мету людського життя за буддизмом.

Буддизм заперечує субстанціональну модель світу і розглядає суще як процес. Все суще складається з психічних і матеріальних елементів (дхарм). Уся навколишня реальність є результатом з’єднання та переплетіння дхарм. Людина і світ – результат з’єднання і переплетіння дхарм.

Проблема людини в буддизмі. Проголошується досягнення нірвани, позбавлення від страждань. Основним моральним принципом є ненанесення шкоди живому. В інтелектуальній сфері увага акцентується на практиці медитації , споглядальних роздумах. Мета медитації: не стільки пізнання світу, скільки перебудова психіки. Нірвана досягається з допомогою буддиської йоги.

При обговоренні п’ятого питання дайте характеристику китайської філософії і зазначте таку її особливість: ця філософія намагається пристосувати людину до світу.

Серед китайської філософії виділяють 2 основні течії, а саме: конфуціанство і даосизм. Спільним для них є – визнання ідеї Дао, що розуміється як Шлях, закон функціонування живого Всесвіту. В свою чергу в цьому всесвіті виділяють Небо (ідеальний образ); 4 великі цінності («жень», «сяо», «лі», «і»); землю (матеріальна основа світу) і 4 матеріальні елементи – дерево, вода, метал, вогонь. Крім того, виділяють ще Піднебесся – світ, в якому живе людина, її соціальну сферу (для китайців - це рідна країна).

Основна мета китайської філософії – осмислити світ і долю людей для того, щоб встановити порядок. Тобто, філософія набуває реставраційного характеру. Основним провідником тут виступає філософ.

Водночас зауважте, що уявлення про напрямок, в якому треба слідувати шляху Дао в даосизмі і конфуціанстві є різний.

В даосизмі запроваджувати Шлях означає йти за двома принципами – природності і недіяння. Запропоновані принципи передбачають: шукати в собі «правду життя», заміну зовнішньої соціальної активності на внутрішню роботу, орієнтуючись на збережений у природі «природний порядок речей».

Для конфуціанства Шлях означає – підпорядковуватися «волі Неба». Тобто, втілювати у кожній людині і суспільстві певні моральні і соціальні норми. Це коли ступінь доброчесності людини визначається ступенем сумлінності виконання нею прав і обов’язків, які накладаються на соціальне положення. А виконання соціальних обов’язків розуміється не як примус, а як свідоме виконання свого морального боргу. Зазначте, що традиційна практика землеробства – суспільно-кріпацький спосіб життя зумовили формування світогляду, спрямованого на збереження історичних традицій.

Культ минулого став невід’ємною рисою китайської національної психології. Для китайського світосприйняття було характерне циклічне розуміння розвитку, спільне для космосу, природи, людини. Досить важливим стає поняття Центру, серединності, існування ідеальної крапки. Центр, середина знаходиться у стані абсолютного спокою. Давні китайці сприймали себе і свою цивілізацію як Середину світу, тому в ній має бути свій центр – Імператор, умовна, ідеальна крапка. Саме звідси йде культивування спокою і недіяння, відсутність уявлення лінійного прогресу.

Наступною рисою китайського світогляду є орієнтація на соціальні питання. Саме в давньому Китаї вперше в історії світової культури були поставлені питання про методи державного правління. Як потрібно управляти народом? Чи на основі ритуальних правил поведінки, чи на основі закону? На засадах доброти чи сили страху? Досягненням китайського мистецтва державного управління стає ідея компромісу або «золотої середини».

Наступною особливістю китайського світогляду є розуміння людини. Його можна назвати антропоцентричним. Але цей антропоцентризм не вкладався у рамки західного антропоцентризму.

Так початок людського життя співпадає з моментом зачаття. Смерть людини – це перетворення його у духа, який потребує турботи, і продовжує жити у світі живих.

Китай не знав дуалізму в розумінні людини. Вона була часткою Всесвіту – мікрокосм, який складався із трьох психофізичних енергій: семя – узин; дихання – ци і духа – шень. Найголовнішим стає серце, а не розум, як рахували прибічники західного типу світогляду. Серце – це духовний центр, моральний закон.

Життя і здоров’я для давніх китайців – абсолютні цінності. Тому бути здоровим, а в перспективі безсмертним тілом, можливо тільки маючи здоровий дух, тобто, бути морально досконалою: «Людина має настроювати всі свої зусилля на служіння державі, вдосконалювання державної системи, починаючи з самої себе». Світогляд Китаю відобразився і на основах давньокитайської медицини. Людина є мікрокосм, яка подібна до макрокосмосу. На людину, так само як і на Землю, впливає Сонце, Місяць, Зорі. Тому лікар повинен враховувати це.

Зауважте, що засновник конфуціанства, а саме Конфуцій, намагається з’ясувати, як краще управляти людьми: з допомогою насилля або на основі доброчесності. За тими принципами, які описує Конфуцій у своїй збірці «Лунь – юй», розуміємо, що він був прибічником «м’ягкого управління» з опорою на мораль і правила поведінки. Конфуцій пропонує «золоте правило», яке звучить так: «Не роби іншим того, чого не бажаєш собі».

Все у суспільстві має підпорядковуватися моральності і доброчиності. В основу взаємовідносин між людьми він кладе принцип людинолюбства. (З цитати, що запропонована у розділі «Самостійна робота», з’ясуйте, з чого треба починати виховання і за якими критеріями оцінюється людинолюбство).

Зверніть увагу на те, що вершиною конфуціанської теорії державного управління стає добротний принцип «шлях золотої середини». (З’ясуйте з цитати, що винесена у розділі «Самостійна робота», в чому зміст цього шляху).

Практично вся етична система Конфуція зосереджувалася на проблемі людини. Закликаючи народ до слухняності, а правителів до добра і доброчинності, Конфуцій сформулював цікаве питання, на яке і намагався дати відповідь. Зміст питання: чи відповідає доброчинність і слухняність природі самої людини?

Конфуцій переконаний у добрій природі людини, її тільки треба розвивати. За Конфуцієм, людині від народження властиві добро, почуття обов’язку, справедливості, виконання норм і форм поведінки. Але це дається їй лише у початковій формі і потребує розвитку. Людина повинна жити за моральним законом і вдосконалюватися з допомогою навчання. За Конфуцієм, здібними до цього є лише шляхетні люди. Пізнання людиною зовнішнього світу («чжі») є не що інше, як засвоєння добродійних чинників, наслідування мудреців. Особливістю вчення Конфуція є те, що етична проблема не відокремлюється від соціальної і державної. Найважливішою умовою щасливого життя у державі Конфуцій вважав дотримання принципу «виправлення імен». «Правитель завжди буде правителем, слуга – слугою, батько – батьком, син – сином». Говорячи сучасною мовою, цей принцип звучить так: кожен повинен займатися тією справою, для якої його призначила суспільна роль.

Що стосується державних правителів, то і до них Конфуцій теж підійшов з вимогами. Основа цих вимог – правитель має прагнути до добра. Конфуцій вводить образ – поняття «благородного чоловіка» (дзюнь-цзи), наділяючи його певними якостями, а саме – обов’язковості, стійкості, гуманності, людинолюбства.

Даосизм. Засновником цього вчення вважають Лао-Цзи, який жив у VI-V ст. до Р. Х. Основні ідеї вчення викладені у книзі «Дао-Децзін». Стрижневим поняттям вчення є «дао». Дао – не підлягає позитивному визначенню. Це шлях, природній закон, безтілесний, безкінечний, вічний, безформенний, несприйнятливий органами відчуттів, початок. Цей початок є основою всіх речей і явищ природи, буття і небуття, всеохоплюючий закон світу. Людина, як і весь світ, є породженням дао. Вона – частина природи і її призначення – йти шляхом «де» (доброчинність). Це означає, що життя повинно здійснюватись у відповідності з природою. Всяке штучне дійство є погибельним для людей. Джерелом зла і всіх бід є те, що люди відступають від накреслених природою законів. Дійсна діяльність людини – це діяльність за принципом дао, основним з яких є «увей» (недіяння). Прямувати шляхом дао – це дотримуватися недіяння, розслабитися і стати природнім, щоб бути в гармонії з незмінним джерелом всього сутнього – дао. Ідеалом людини в даосизмі є незалежна людина, індивідуальність і неповторність якої є найціннішою – «шань-жень».

Таким чином, східна філософія при всій своїй багатогранності гуманістично спрямована, звертається до вічних загальнолюдських проблем і висуває оригінальні способи їх вирішення.





©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.