Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема: «Релігієзнавство як наука. Філософія релігії. Релігія як духовний феномен людства»



 

Мета заняття: ознайомити студентів з предметом релігієзнавства, виявити зміст, структуру та призначення релігієзнавства. Розкрити причини виникнення релігії, її психологічні та гносеологічні аспекти, структуру та рівні, функції релігії, співвідношення з іншими формами суспільної свідомості.

Ключові поняття: релігієзнавство, релігія, релігійна свідомість, богослов’я, раціоналізм, об’єктивно-ідеалістичний світогляд, трансцендентний.

Знати:що є предметом релігієзнавства, його структуру, відмінність від богослов’я, особливості релігійного світогляду, основні функції релігії.

Вміти: виділяти основні чинники релігії, розрізняти основні теорії походження релігії, класифікувати типи релігії, виділяти у філософських текстах саме те, що є характерним для релігії.

Розуміти: внутрішній зв’язок між людиною і релігією, сутність філософії релігії.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

I. Предмет релігієзнавства і його завдання:

– дати визначення предмету релігієзнавства;

– обгрунтувати основне завдання науки про релігію;

– охарактеризувати основні розділи релігієзнавства, показати їх взаємозв’язок і відмінності;

– дати визначення поняття «богослов’я», провести порівняльну характеристику богослов'я і релігієзнавства, виявити їх спільність і відмінність;

– філософія релігії: сутність та значення.

II. Основні релігієзнавчі концепції та їх загальна характеристика:

– характеристика та аналіз релігієзнавчих концепцій:

– матеріалістична,

– об’єктивно-ідеалістична,

– суб’єктивно-ідеалістична,

– натуралістична,

– соціологічна.

III. Поняття, сутність, походження і визначення релігії:

– проаналізуйте етимологію слова “релігія” і визначіть її суть в контексті академічного і богословського релігієзнавства;

– визначити, з яких двох взаємодоповнюючих частин складається релігія;

– охарактеризувати основні структурні елементи релігії: релігійна свідомість, релігійна психологія, релігійна ідеологія, релігійні культи;

– виявити відмінності між релігійною свідомістю та іншими формами суспільної свідомості;

– визначити функції релігії;

– в чому ви бачите моральний зміст вашої професії. Яким християнським чеснотам вона відповідає.

Посилаючись на першоджерельний матеріал (див. «Самостійна робота», завд. № 1) з’ясуйте:

• в чому ви вбачаєте філософський зміст релігії?

• що становить основний атрибут релігії?

• в чому ви вбачаєте філософський зміст держави?

• в чому філософське розуміння протилежності держави і релігії.

IV. Обгрунтування ідеї Бога, докази його буття:

- онтологічний доказ буття Бога (Ансельм Кентерберійський);

- космологічне доведення буття Бога (Фома Аквінський);

- теологічний доказ буття Бога (Платон);

- моральний доказ Бога (Імануїл Кант);

- ірраціоналістичний доказ буття Бога (Карл Барт).

 

 

Завдання для самостійного логічного опрацювання

Завдання 1. Законспектувати уривки з праці Гегеля "Філософія права" і обгрунтувати відповіді на запитання:

• в чому ви вбачаєте філософський зміст релігії?

• що становить основний атрибут релігії?

• в чому ви вбачаєте філософський зміст держави?

• в чому філософське розуміння протилежності держави і релігії.

 

"Релігія має своїм змістом абсолютну істину і тим самим до царини релігії належать вищі переконання. В якості споглядання, почуття, уявлюваного пізнання, що має своїм предметом Бога як необмежену основу і причину, від якої все залежить, релігія містить у собі вимогу, щоб усе осягалося в такому аспекті і знаходило в ньому своє підтвердження, виправдання, достовірність" [295].

“Однак оскільки релігія, якщо вона істинна, не спрямована негативно і полемічно проти держави, а, навпаки, визнає і стверджує її, вона має для себе свій стан і вираження. Її культ полягає у діях і вченні: для цього у неї є спроба у володіннях і власності, а також у індивідах, які присвячують себе служінню общині. Тим самим між державою і церковною общиною виникає певне відношення. Визначення цього відношення просте. За логікою речей держава виконує свій обов'язок щодо общин, усіма засобами сприяючи їй і надаючи їй захист у здійсненні її релігійної мети” [298].

"Релігія має своїм загальним предметом істинне, але має його як даний зміст, пізнаний у своїх основних визначеннях не за посередництвом мислення і понять; також і відношення індивіду до цього предмету є зобов'язанням, що грунтується на авторитеті, а свідчення власного духу і серця, в чому міститься момент свободи, є віра і почуття” [301-302].

“Саме філософське розуміння пізнає, що держава і церква є протилежними одне одному не за змістом істини і розумності, а за відмінністю форми. Тому якщо церква переходить до навчання (існували і існують церкви, які обмежуються культом; інші, в яких він являє собою головне, а навчання і більш освічена свідомість – лише дещо другорядне) і її навчання розповсюджується на об'єктивні основоположення, на думки про моральне і розумне, то в цьому своєму вияві вона безпосередньо переходить в царину держави. У порівнянні з її вірою і її авторитетом в царині морального права, законів, установ, у порівнянні із її суб'єктивним переконанням держава виступає як знаюча: згідно із її принципом, зміст суттєво не залишається у формі почуття і віри, а належить певній думці” [302].

Суттєвою приналежністю завершеної держави є свідомість мислення, тому держава знає, що вона хоче і знає, як це мислене. Так як знання має своє місце в державі, то наука також має його тут, а не в церкві. Держава є розвиненим духом і висуває свої моменти при світлі свідомості: завдяки тому, що те, що міститься в ідеї, виступає назовні, в предметність, держава являє себе як конечне, як царину світського, між тим, як релігія являє себе як царину безконечного” [305].

“Держава може мати потребу в релігії, у вірі. Але суттєва відмінність держави від релігії зберігається і полягає в тому, що її (держави) вимоги мають правового обов'язку і що душевний стан, за якого ця вимога буде виконаною, державі є байдужою. Сферою релігії, навпаки, є внутрішня налаштованість внутрішнього життя. Наступна відмінність, що пов'язана з попередніми, полягає в тому, що зміст релігії є і залишається таємницею, і його грунтом тим самим є душа, почуття і уявлення. На цьому грунті все має форму суб'єктивності; держава навпаки, здійснює себе і надає своїм визначенням міцного наявного буття” [306-307].

(Гегель. Философия права. – М., 1990. – С. 294-307.)

 

завдання для контролю і самоконтролю

1. Чим зумовлена поява релігієзнавства як науки та навчальної дисципліни?

2. Чому знання про релігію мають непересічне дидактичне, виховне, педагогічне значення?

3. Чому релігія – загальнолюдська цінність?

4. У чому може проявлятися зв'язок між релігією і лікувальною справою?

5. Поясніть, чому релігієзнавство є складовою частиною гуманізації освіти?

 

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К., 2000. – С.122-166, 175-202, 295-324, 479-614.

2. Аляєв Г.Є., Горбань О.В. Лекції з релігієзнавства: Навчальний посібник – К., 1995. – С. 4-10.

3. Гудима А.М. Релігієзнавство: Навчально-методичний посібник – Тернопіль, 2000. – С. 2-37.

4. Історія світової думки: Хрестоматія / Авт. та упор. В.І.Лубський, В.М.Козленко, Т.Г.Горбаченко. – К., 1999. – С.296-300.

5. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 1997. – С. 5-20.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник /Рибачук М.Ф., Кирюшко М.І. – К., 1997. – С. 3-31.

7. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. – К., 2000. – С. 7-40.

8. Релігієзнавство: Підручник / За ред. М.М.Заковича – К., 2000. – С.2-33.

9. Релігієзнавство: Підручник / За ред. О.П.Сидоренка. - К., 2007. - С.15-30.

10. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: Навчальний посібник – Львів, 2000. – С. 7-27.

 

Додаткова література

 

1. Білодід Ю. Релігійність як іманентна властивість людини // Білодід Ю. Духовність: сутність, структура, функції.- Житомир.- С. 141-162.

2. Бродецький О. Релігія у світлі любові до мудрості: міркування про філософію релігії // Людина і світ.- 2004.- №9.- С. 26-31

3. Гегель Г.В.Ф. Философия права. – М., 1990. – С.294-307.

4. Догматичне богослов'я – Львів, 1994.

5. Дулуман Є. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна // Людина і світ – 1992. - № 9 – 10.

6. Кіт В. Мендусь О. Софін О. Взаємозв”язок науки і релігії // Арка.- 2004.- 4 лютого.- С. 4.

7. Лейкмид П. Чи є у віри майбутнє? // Людина і світ.- 2002.-№9.- С.7-11

8. Мітрохін Л. Філософія і релігія // Людина і світ – 1990. - №2.

9. Навік В. Віра і знання // Людина і світ.- 2002.- №4.- С.2-10

10. Релігія в сучасному світі // Релігійна панорама.- 2005.- №1.- С. 30-46.

11. Фіглевський В. Святе Письмо о медицине // Людина і світ.- 2002.- №3.- С. 59-62.

 

Інтернетсайти

http://express.irk.ru/pub/rel/index.htm

alt.religion

alt.religion.all-worlds

alt.religion.apologetics

alt.religion.asatru

alt.religion.computers

soc.religion.eastern

talk.religion.misc

http://www.religioustolerance.org

http://lib.гu/(Бібліотека Максима Мошкова)

http://www.pantheon.org/cgi-bin/

wwwwais/wwwwais.cgi?keywords=

Odin&maxhits= 10&sorttype=score

[Міфологічна енциклопедія (англ.)]


Методичні поради

 

Розглядаючи перше питання, а саме предмет релігієзнавства і його завдання, зазначте, що релігієзнавство – це наука про релігію. Це відносно молода і водночас з найдавніших галузей гуманітарного знання. Молода тому, що його складові почали складатися в систему знання лише в XVIII-XIX століттях, давня, бо окремі знання про релігію виникають вже в стародавніх країнах. Закцентуйте увагу на тому, що існують два підходи до вивчення релігії: теологічний (богословський) і світський (науково-філософський). Так якщо теологічний (богословський) підхід розглядає релігію «зсередини», то світський (науково-філософський) підхід вивчає релігію «ззовні» – як складову частину людської культури. Цей підхід репрезентований світським, академічним релігієзнавством. Релігієзнавство – комплексна сфера людських знань про релігію. Предмет релігієзнавства – шляхи утворення релігії, особливість релігійних уявлень про світ і людину, специфічні риси релігійної етики й моралі.

Основне завдання науки про релігію: намагатися порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів з точки зору його історичного розвитку та сучасного стану.

Релігієзнавство допомагає людині зорієнтуватися у релігійних питаннях, але не може замінити людині власної зустрічі з Богом, власного пізнання віри. Наукове релігієзнавство є комплексом теоретичних та історичних поглядів на релігійну свідомість, на соціальну природу релігії, закономірності її виникнення і розвитку.

Релігієзнавство як наука пройшло за свою історію кілька етапів розвитку. Так, перший період починається з 60-х рр. ХIХ ст. і завершується закінченням Першої світової війни. Характерним для цього періоду було прагнення фахівців розмежуватися з теологією і використовувати суто наукові методи дослідження релігії. Другий період (1918-1939). Його можна назвати періодом посилення теологічного впливу. Третій період розпочався після Другої світової війни. На цьому етапі помітно зріс інтерес до дослідження сучасних форм релігії, а саме нетрадиційних.

Методологічно і теоретично необхідно розрізняти “релігієзнавство” і “релігійні теорії”: “релігієзнавство” – це галузь науки; “релігійні теорії” відносяться до системи богослов’я (теології), яка теоретично обґрунтовує релігійні цінності.

Богослов’я (теологія) – (від грецького theos – Бог, Logos - вчення) – це система релігійно-догматичних доказів обгрунтування надприродних істин, що впливають з необмеженої природи Бога, сукупність вироблених тією чи іншою релігією доказів істинності, визначення особистісного Бога-Творця.

Релігія, як духовна реальність така ж давня, як і сама людина. Вона супроводжувала представників людського роду на всіх етапах їхнього буття, набуваючи різноманітних варіантів і відтінків. Залежно від змісту віровчення, форм обрядності, міри регламентації повсякденного життя віруючих та інших ознак нині у світі нараховується понад 5 тисяч її різновидів. Немає жодного народу (малого чи великого) на планеті, який би не знав релігії. Тому важко віднайти в духовному житті фактор, який би протягом тисячоліть, а найімовірніше, всього етапу людського існування на планеті, відіграв би більшу й вагомішу роль, аніж релігія. Від кам'яного віку й до сучасної космічної ери, зазнаючи дивовижних змін і метаморфоз, живе вона в нерозривному ув'язку з людським духом, його культурою.

Релігія була вирішальним імпульсом у багатьох історичних рухах. Прийняття Азією буддизму, поширення християнства в Європі, експансія ісламу, реформація Західної Церкви – події, що стали відчутними віхами у житті людства значною мірою визначили масштаби, темпи, тенденції світового розвитку.

Нині релігієзнавство – це специфічна галузь комплексу гуманітарних знань, спрямованих на осягнення сутності, закономірностей походження, розвитку й функціонування релігії як складного феномена на різних етапах розвитку культури (суспільства, соціальної групи, особи).

Релігієзнавство, як і будь-яка інша галузь наукового знання, має свій категоріально-понятійний апарат, який забезпечує розкриття його сутності і змісту. Тому загальна характеристика релігієзнавства як навчальної дисципліни передбачає хоча б коротку згадку про систему його понять і категорій, їх можна поділити на:

а) загальнофілософські і соціально-філософські категорії: «буття», «свідомість», «пізнання», «відображення», «істина», «фантазія», «суспільство», «людина», «особа», «світогляд», «культура» тощо;

б) філософські категорії: «буттєві основи релігії», «предмет віри», «теїзм», «деїзм», «пантеїзм», «фідеїзм», «теогонія», «теодицея», «неотомізм», «антропософія», «теософія» тощо.

в) релігієзнавчі поняття й категорії: «релігія», «Бог», «надприродне», «віруючий», «святе», «храм», «релігійна віра», «релігійний ідеал», «молитва», «церква», «секта», «деномінація», «місіонерська діяльність», «політеїзм», «монотеїзм», «фетишизм», «тотемізм», «зороастризм», «іудаїзм», «буддизм», «християнство», «іслам» тощо.

В релігієзнавстві виділяють два основних розділи:

- теоретичний, який вивчає філософські, соціальні і психологічні аспекти релігії;

- історичний, який вивчає історію виникнення й еволюцію релігії.

Історичне і теоретичне релігієзнавство складають цілісну систему наукового дослідження релігії.

Окреслюючи структуру релігієзнавства зазначте, що в ній виокремлюють: філософію релігії, історію релігії, соціологію релігії, психологію релігії, феноменологію релігії, географію релігії. На сучасному етапі з’явилися нові його сфери, зокрема, політологія релігії та етнологія релігії.

Соціологія релігії вивчає:

- релігію, як певну соціальну структуру, складову частину суспільства;

- механізм функціонування і соціальної еволюції релігійних вірувань і вчень;

- аналізує особливості релігійних рис, різних груп віруючих;

- визнає тенденції релігійної ситуації.

Психологія релігії зосереджує увагу:

- на внутрішніх психологічних механізмах діяльності прихильників релігійних культів і вірувань;

- вивчає їхні духовні цінності і орієнтації;

- класифікує і систематизує найпоширеніші типи релігійно-психологічних рис поведінки віруючих.

Особливої уваги заслуговує така дисциплінарна галузь, як філософія релігії. Саме вона є ядром теоретичного релігієзнавства.

Філософія релігії вивчає: сутність й природу релігії, тлумачить основні ідеї та принципи, на яких вона заснована (основна причина існування світу, можливість безсмертя людської душі, співвідношення душі і тіла). Філософію релігії слід відрізняти від релігійної філософії. Останню утворюють система поглядів на світ з точки зору присутності у ній Божественнного Начала, тоді як філософія релігії претендує на виключно раціональне трактування феномена релігії. При цьому зазначте, що поява філософії релігії як спеціальної предметної галузі філософського знання відбувається у ХVII-XVIII ст. завдяки працям філософів Б.Спінози, Д.Юма, П.Гольбаха, І.Канта, Ф.Шеллінга.

Окреслюючи наступне питання, а саме релігієзнавчі концепції, дайте належну характеристику за такою послідовністю:

1. Матеріалістична концепція релігії (Епікур, Л. Фейєрбах, К. Маркс);

2. Об’єктивно-ідеалістична концепція релігії (Августин Блаженний, Фома Аквінський, Тейяр де Шарден);

3. Суб’єктивно-ідеалістична концепція релігії (Ф. Шлейермахер, У. Джеймс,);

4. Натуралістична концепція релігії (З. Фрейд, Е. Фром);

5. Соціологічна концепція релігії (Е. Дюрмгейм).

 

Матеріалістична концепція релігії.

Матеріалісти роблять перші спроби зрозуміти сутність релігії і її причини виникнення. Матеріалісти минулого розглядали релігію як продукт скривленої (фантастичної) свідомості людини, а звідси і увага до питання умов, причин формування релігійної віри.

Представники даної концепції роблять спроби пояснити виникнення релігії з наступних факторів:

1. Взаємодії людини та природи (теорія “страху” у Демокріта, Лукреція, Спінози, Гольбаха), (теорія “свідомої омани” Гоббса). Страх і неосвіченість породжує релігію. З точки зору Спінози джерелами релігії є невпевненість людини у своїх силах;

2. На основі визначення справжніх причин оточуючих явищ (Тейяр де Шарден);

3. Виходячи з деяких загальних психологічних властивостей людини (Фейєрбах).

Матеріалістами робиться спроба пояснити виникнення релігії природними причинами. У лоні матеріалістичної концепції виділяють марксистську концепцію.

Марксистська концепція (К. Маркс, Ф. Енгельс) зведена до таких тверджень:

- релігійні уявлення і вірування приймають різні форми не самі по собі, а під впливом певних соціальних умов і досягненого рівня розвитку суспільства;

- релігія має причини виникнення – корені: а) соціальні; б) гносеологічні; в) психологічні.

Корені релігії – це сукупність факторів, що створюють необхідність і можливість виникнення релігії.

Соціальні корені – це матеріальні, ідеологічні і суспільні відносини, які панують над людьми в їх повсякденному житті, є стихійними, непідконтрольними.

Гносеологічні корені – зв’язки з моментами пізнавальної діяльності, що дають можливість виникнення спотворених уявлень про світ.

Психологічні корені:

а) індивідуально-психологічні – зв’язані з особистим горем, страхом, переживанням самотності;

б) суспільно-психологічні – зв’язані з потребою в спілкуванні, колективними стражданнями, масовими страхами, навіюванням, традиціями, звичаями.

На противагу цій концепції виступає об’єктивно-ідеалістична концепція. Центральною проблемою цієї концепції є обґрунтування надприроднього джерела релігії – Бога – “Абсолюта”. Основний тезис ідеалістичної концепції – існування трансцендентного (тобто, потойбічного), надприродного.

Основна мета: визначення сутності надістотного (Бога) і його вплив на людину.

Сутність релігії виводиться з поняття Бога.

Отже, визнання надприродного джерела існування і сутності релігії зводиться до питання про існування і сутність Бога. Обґрунтування релігії з цих позицій переходить в обґрунтування буття Бога. У цьому контексті охарактеризуємо дві тенденції обгрунтування існування буття Бога.

1) раціоналістична – раціональне обґрунтування вічної сутності Бога як першопричини творення і мети людського буття (Фома Аквінський);

2) ірраціоналістична ( Карл Барт).

Повертаючись до першої тенденції обгрунтування буття Бога, зазначте, що Фома Аквінський використовує причино-наслідковий зв’язок у доведенні існування Бога. Фома Аквінський посилається на вчення Аристотеля, розробив систему п’яти доказів буття Бога з допомогою людського розуму і на основі вивчення природних явищ. Уважно проаналізуйте п’ять доказів.

1. У світі усе рухається, тому повинен існувати “першодвигун”, яким є Бог.

2. Одна природна річ обумовлює іншу; у світі існує загальна причина – обумовленість. Такою “першопричиною” є Бог.

3. Світ також складається з випадкових явищ. Ці явища не можуть існувати самі по собі, вони повинні породжуватися необхідною причиною, тобто Богом.

4. Різні речі містять у собі різні “ступені вдосконаленості”. Про них можна говорити лише у порівнянні з чимось більш досконалим. Такою абсолютною досконалістю є Бог.

5. Розвиток світу підпорядкований якійсь певній меті. Отже, повинен існувати початок, що визначає напрямок розвитку світу до означеної мети. Таким початком є Бог.

Ірраціоналістичне обґрунтування буття Бога представлене протестантською “неортодоксальною” школою. Засновником її виступає Карл Барт. Він доводив, що існування Бога не можна виявити з допомогою розуму і на основі вивчення оточуючого світу.

Карл Барт протиставив раціоналізму сліпу віру. В акті віри народжується пізнання. Віра – це засіб ірраціоналістичного містичного “залучення” до Бога.

Початок суб’єктивної традиції у теології пов’язується з вченням Фрідріха Шлейермахера (німецький протестантський священик, богослов). Центр релігійної проблеми він переніс у сферу окремого індивіда, у галузь його почуттів. Від Шлейермахера іде тенденція розглядати релігію як індивідуально-психологічний феномен, як певний стан людської свідомості.

Найчіткіше і найпослідовніше ця суб’єктивно-ідеалістична лінія проводилась американським філософом- прагматиком У. Джеймсом.

У. Джеймс вивчає технологію віри. На його думку, підсвідоме “Я” є посередником між емпіричною свідомістю і потойбічним світом. Джеймс визнавав практичну цінність індивідуального, релігійного досвіду: людина сама має досвід спілкування з Творцем і сама шукає шляхи спасіння доводить корисність релігії.

Натуралістична концепція релігії (або біологізаторська). Згідно з цією концепцією релігія породжується внутрішніми потребами людського організму.

Тут домінують два вчення:

а) вчення З. Фрейда;

б) вчення Е. Фромма.

З. Фрейд стверджував, що релігія в своїх ранніх формах (тотемізм) виникає внаслідок свідомого подавлення безсвідомих інстинктів (перш за все статевого). Звідси: релігійні уявлення – це ілюзії, що виступають як здійснення давніх, сильних бажань людства. Таємниця їх сили – в силі бажань. “Едіпів комплекс”, за Фрейдом, створював подвійне відношення до батька: як до батька, і як до суперника.

У майбутньому тотем замінив батька, а з часом батька замінив Бог. Таким чином, релігія – це наслідок сублімації нав’язливих бажань.

Згідно концепції Фрейда всі соціальні явища, культура, розглядаються як система забобонів, з допомогою яких суспільство стимулює сексуальні потяги людини (“лібідо”). Завдяки культурним нормам поведінки природжені інстинкти і потяги людини зміщуються, або “сублімуються” у форми соціальної творчості. Сюди Фрейд відносив релігію.

Еріх Фромм дослідив, що потреба людини в релігії пояснюється “екзистенціальним конфліктом” між душею і тілом. Тіло – частка природи, а розум підіймається над природою. Е. Фромм пропагує релігію без Бога, в центрі якої – людина.

Соціологічна концепція релігії (Дюркгейм). Розглядає релігію як соціальний феномен, ототожнюючи релігію з суспільною свідомістю в цілому.

Анімістична теорія. (Тейлор, Спенсер). Богами стають душі померлих. На ранніх ступенях розвитку релігії віра в Бога є відсутня, але існує поклоніння неживим предметам (фетишизм), віра в духів (анімізм). З розпадом первісного ладу, з розвитком племенних об’єднань виникає образ племенного Бога.

З утворенням міст, держав, племенні боги перетворюються в міських богів-покровителів (наприклад, місту Афіни покровительствувала богиня Афіна). Процес об’єднання племен супроводжується перетворенням: Бог-покровитель стає загальнодержавним, або національним, якому надається перевага.

Таким чином, підсумовуючи вище викладенний матеріал наголосіть, що роль релігії у суспільстві є неоднозначною. Саме в ній формувались зразки духовних почуттів, поведінки людей. Релігія виступала і виступає як засіб упорядкування і збереження традицій та звичаїв народу.

Визначаючи методи і принципи релігієзнавства вкажіть, що будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність методів. Релігієзнавство не є тут винятком. Більше того, як складне, синтезуюче утворення, комплексна галузь людського знання воно послуговується цілою низкою різноманітних методів пізнання: загальнонаукових, конкретно-наукових, теоретичних, емпіричних і філософських, виокремлюють діалектичний, феноменологічний й герменевтичний методи.

Засобом організації й спрямування пізнавального процесу у релігієзнавчому пошуку, є система відповідних наукових принципів, найпоширенішими серед яких є принципи об'єктивності, історизму, толерантності.

Оскільки основним предметом вивчення релігієзнавства є релігія, то цілком закономірно постає питання змісту цього поняття. Справа ця дуже складна й неоднозначна, адже існує не лише різне його змістовне наповнення, а й кілька варіантів етимологічного тлумачення латинського слова religio. В їх основі, як відомо, лежать варіанти Ціцерона (106 – 43 до н.е.) і раннього християнського мислителя Лактація (близько 250 – після 325 рр.). Перший виводив згаданий термін від латинського слова relegere, що означало йти назад, повертатися, обдумувати, збирати, споглядати, боятися і характеризувало релігію як богобоязливість, страх і пошанування богів. Лактацій же вважав, що слово religio походить від латинського слова religare, що означає в'язати, зв'язувати, прив'язувати, а стосовно релігії означає зв'язок із Богом, служіння йому і покору через благочестя. Точка зору останнього й закріпилася, принаймні у християнській культурі.

Релігія – феномен духовного життя людства, що виражає віру людини в надприродне Начало. Особливістю релігії є те, що вона виступає як засіб позалогічного освоєння людиною своєї причетності до процесів, що відбуваються у Всесвіті.

Релігія – єдине явище суспільного життя, що стверджує і намагається обґрунтувати існування надприроднього: Бога. Відрізняється від науки специфічним поглядом на світ, природу розглядаючи їх через призму надприроднього. Якщо наука лише вказує на існування Бога, то релігія обгрунтовує і доводить існування Бога.

Поміркуйте, чому виникла релігія? При цьому зверніть увагу, що релігія соціальна за своєю природою. Яким чином це могло позначитися на причинах виникнення релігії.

Намагаючись дати визначення поняттю “релігія” проаналізуйте генезис і еволюційний шлях цього поняття.

Так, наприклад античні автори не знали такого поняття, як “релігія”, і пов’язували це явище зі словом “совість”, “пошана”, “страх” перед Богом. І все ж в часи античності і патристики богословська думка зробила крок уперед до зрозуміння основного в релігії – відношення “Людина-Бог”.

Як загальне значення термін “релігія” з’являється лише в ХVІ ст.. Мартін Лютер вжив його для означення будь-якого феномену спілкування людини з Богом.

Таким чином, релігія – духовний феномен, що виражає віру людини в надприродне Начало – джерело буття всього існуючого. Поняття “релігія” пов’язане з поняттям “Бог”. Сучасне філософсько-наукове трактування щодо феномену “релігія” звучить таким чином: слово “релігія” латинського походження (relegere) і перекладається як благочестя, святиня, культ, співвідноситься з чимось надлюдським, надприродним у житті людини. Цим надприродним і є Бог, який є сенсом будь-якої релігії. Сучасні українські словники (наприклад: Політичний енциклопедичний словник. – К., 1997. – С. 295) латинське слово religio тлумачать як набожність, святиня, предмет культу і тут вони близькі до тлумачення цього слова з російськими виданнями (Краткая философская знциклопедия. – М., 1994. – С. 391). Щоправда, в «Латинсько-російському словнику» О. Петрушенка (М.,. 1994. – С. 546) подається дещо інше значення цього слова: 1) совісність, добросовісність, 2) совісливе ставлення до чого-небудь священного, в тому числі релігійне почуття, благочестя, набожність, богопочитання, культ.

Зазначте, що релігія – явище складне і має соціальний характер, так як виникає в суспільстві і існує разом з ним. Релігія поєднує в собі елементи раціонального (моральні настанови) та ірраціонального (фантастичні образи надприродних істот). Релігія – це одна з форм свідомості, одна з форм відображення світу, але універсального (міфологічного, фантастичного). Це система поглядів на світ, яка передбачає емоційне відношення людини до надприроднього..

Підсумовуючи, зазначимо, що релігія є складним, синтезуючим духовним феноменом, який виражає не лише віру людини в існування надприродного Начала, Бога, що є джерелом буття всього існуючого, а й виступає для неї засобом спілкування з ним і суттєвим чинником її духовного зростання, важливою сферою універсуму культури. Проте, релігія – це не лише віра в реальну присутність в її житті і світі якоїсь вищої Разумної реальності, а й засіб прилучення людини до цього Вищого Начала не з допомогою розуму чи обрядової дії, а шляхом якоїсь містичної інтуїції. Це внутрішне бачення, внутрішній досвід індивіда.

Не менш важливим моментом на сьогоднішній день стає той факт, що потреба у релігії не вичерпується, а навпаки набуває ознак необхідності. Таке сучасне ставлення до релігії можна пояснити наступним:

- необхідністю, потребою людини вийти за межі цього світу, знайти щось краще, знайти спасіння і втіху;

- неспроможністю пояснити прекрасне і високоорганізоване природними законами;

- на підставі релігійного досвіду.

Релігієзнавство здійснює аналіз феномена релігій, апелюючи здебільшого до логіко-теоретичних критеріїв істини, широко спираючись при цьому на філософську теоретичну базу розробило основні теорії походження релігії. Теорії походження релігії акцентують увагу на природних причинах і обставинах цього складного процесу. В їх розробці беруть участь видатні філософи, які поділяють релігійну точку зору на світ, вони містять чимало глибоких міркувань. Їх можна об'єднати загальною назвою — теологічні теорії до складу яких входять: традиціоналістична, теїстична і специфічно-православна – академічні і наукові. Розглянемо їх.

а) традиціоналістична теорія.Ця точка зору на походження релігії полягає в тому, що релігію відкрив першим людям безпосередньо сам Бог. У християнстві ця концепція виглядає як біблійна оповідь про спілкування перших людей, Адама і Єви, в раю з Богом, а також надприродні контакти з Богом Мойсея та інших біблійских персонажів. Цей варіант традиціоналізму відкидає звернення до будь-якої аргументації, тим більше – наукової. Він грунтується лише на беззастережній вірі.

б) теїстична теорія.Теїзм визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище людини і природи, тобто, надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями й існує попереду всього і є джерелом всього, отже, і релігії. Існує ряд варіантів теїстичної концепції, але всі вони єдині в основному — релігія є наслідком божественного одкровення на певному етапі духовного розвитку людства. Цілком зрозуміло, що ця концепція виходить з беззастережного визнання Бога.

Наукові концепції походження релігії

Розвиток науки і культури, поглиблення досліджень в галузі вивчення людини і суспільства дали поштовх розвитку релігієзнавства. Але його не минули політичні пристрасті. Тому релігієзнавчі теорії набувають різного забарвлення: від апологетичного захисту релігії і намагання пристосувати її до науки, до «зверхвойовничого» атеїзму.

До основних наукових теорій належать: аніміністична, психологічна, соціологічна. У сучасному релігієзнавстві виділяють такі теорії походження релігії:

- теорія праатеїзму – пов’язується з первісною безрелігійністю людини і виникнення релігії як викривленої форми свідомості, що відображає безсилля людини перед силами природи.

- теорія прамонотеїзму – її автор католицький монах А. Ланг, стверджує, що людство споконвічно мало уявлення про єдиного Бога Творця, отже, релігія маючи божественне походження існує вічно.

Розкриваючи зміст наступного питання, що стосується структури релігії, зауважте на такому аспекті: релігія є надто складним духовним утворенням, а тому її можна розглядати як і соціально-історичне явище, і як світоглядний чи культурний феномен, і як форму суспільної свідомості тощо. Але це аж ніяк не означає, що ця відносно самостійна сфера духовного життя є чимось на зразок неупорядкованої мішанини елементів. Навпаки, релігія виступає внутрішньо структурним продуктом узагальнюючої діяльності духу й особливим способом тлумачення світу. У процесі свого розвитку вона диференціювалась, у ній відокремлювались чітко означені елементи, налагоджувалися відповідні зв'язки між ними. Нині релігія є чіткою системою зі своєю складною рівновагою і взаємодією частин, власним механізмом функціонування. Це складові, без яких релігії взагалі не існують і які тільки в своїй єдності й цілісності їх утворюють. Вони характерні для всіх релігій і є основними шляхами до Бога. Тож питання структурування релігії має реальне підґрунтя, оскільки, якщо такі складники відсутні, то й відсутній феномен релігії.

Релігієзнавство знає немало спроб структурувати релігію, а тому й побутують різні точки зору й підходи щодо визначення основних елементів релігійного комплексу. Так, одні автори як основні складники релігій відокремлюють релігійну свідомість, діяльність, інститути й організації, інші вважають, що структуру релігій становлять доктрина, міф, естетичні цінності, ритуали й інші форми культової практики; треті, яких більшість, у релігійній структурі виокремлюють релігійну свідомість і релігійні погляди та уявлення, релігійний культ, релігійні організації, їх точку зору ми й поділяємо, вважаючи такий поділ найоптимальнішим. Кожен із визначених основних елементів має й свою структурованість, що зумовлена певними історичними чинниками, є динамічним і поліфункціональним, а тому вимагає ретельнішого розгляду.

Релігійна свідомість— це система (сукупність) релігійних ідей, понять, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій, сенс і значення яких становить здебільшого віра у надприродне. Релігійна свідомість – спосіб відношення віруючого до світу через систему поглядів і почуттів, зміст і значення яких зводиться до віри у надприродне. Релігійна свідомість включає два взаємопов’язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійну психологію та релігійну ідеологію.

Релігійна психологія – це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, звичок, традицій, пов’язаних із певною системою релігійних ідей.

Релігійна ідеологія – це струнка система ідей, розробкою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вона формулює “докази” ідеї Бога, дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття. Джерелом ідеології кожної релігії є “Святе Письмо” (Трипітака – у буддистів, Біблія – у християн, Коран – у мусульман).

Релігійні погляди, уявлення, почуття мають специфічний спосіб буття і формування – культову практику. Культ (від лат. cultus – догляд, поклоніння) як один із основних елементів релігійного комплексу – система дій і засобів впливу на надприродне. Тому релігійний культ називають мовою релігії, де предмети дії, слова мають символічне значення. Культові дії – це конкретні акти релігійної активності віруючих, засобами реалізації якої є релігійні богослужіння, обряди, свята, молитви тощо. Культова діяльність неодмінно потребує й специфічного предметного забезпечення: культової будівлі, культових предметів, наприклад, у християнстві священницького облачення (одягу), хрестів, свічок, ікон, посуду тощо, релігійного мистецтва – архітектури, малярства, скульптури, музики, які в єдності формують специфічну ауру духовного простору.

Носії певного віросповідання формують релігійну спільноту (сукупність релігійних груп), існування й функціонування якої як цілісності забезпечується певною організаційною структурою. Тому до основних елементів релігії належать релігійні організації як об'єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення та культом, системою організаційних принципів, правил і ролей. Інколи релігійні організації визначають як систему різновидів організаційно оформлених релігійних об'єднань, що мають управлінські й виконавчі органи, чітку структуру, цілісність і єдність яких забезпечується змістом релігійної парадигми і культу.

Набір організаційних елементів, їх взаємозв'язки у різних конфесіях різноманітні. Наприклад, у християнстві – найбільшій (за кількістю носіїв) світовій релігії, виокремлюють три типи релігійних організацій: Церкву, секту, деномінацію. Хоча для повнішої характеристики відокремлюють ще й такі їх різновиди, як «релігійне об'єднання», «релігійна асоціація», монастир, духовний навчальний заклад тощо.

Окреслюючи структурну наповненість релігії, неможливо оминути її домінуючий критерій – віру.

У багатьох мовах слово “віра” тлумачиться як кредит, дарунок. Розрізняють довіру, що характеризується психологічним станом заспокоєння, впевненості і власної віри (в людину, в харизматичного лідера).

Релігійна віра – це впевненість в реальному існуванні надприродних істот, особливих якостей у окремих предметів. На практиці – це віра у святих, пророків, вчителів, священнослужителів, у можливість спілкування з духами, істинність догматів і релігійних текстів. У богословському розумінні релігійна віра виступає як вище виявлення людської свідомості, найвища цінність.

Віра – елемент людської свідомості, особливістю якої є бездоказове визначення істинності релігійного вчення, існування надприродних сил. Предметом віри є поняття, теорії, надприродне, яке не підпорядковане законам навколишнього світу.

Віра у надприродне є суттєвою ознакою будь-якої релігії.

Розглянемо, якими особливостями можна охарактеризувати релігійну віру.

1. Передбачає не лише наявність у свідомості уявлень про надприродне, а й віру у реальне існування надприроднього.

2. Релігійна віра обов’язково проявляється у емоційній формі. Віруюча людина завжди емоційно переживає своє ставлення до надприроднього. Віра у надприродне обов’язково викликає релігійні почуття.

3. Віра в надприродне включає переконання в існування двобічних стосунків між людиною і надприродним. Віруюча людина впевнена, що надриродне не просто існує, а що надприродне може вплинути на її життя. З іншого боку віруючий переконаний, що можна «задобрити», вплинути на нього.

4. Людина вірить не в абстрактного «філософського» Бога (Абсолюта, Світового Духа), а у Бога у вигляді Особи.

Способи, рівень, напрямки релігійного впливу на соціум виявляються у функціях релігії.

До основних функцій релігії відносяться: світоглядна, компенсаційно-терапевтична, комунікативна, інтегративна, дезінтергративна, регулятивна.

Світоглядна – забезпечує формування системи поглядів і уявлень, які виражають ставлення віруючої людини до різних предметів і явищ дійсності, її життєву позицію, ціннісні орієнтації.

Компенсаційно-терапевтична функція релігії виражається у компенсації обмеженості, безсилля, залежності людей від об'єктивних умов існування, у загальній ціннісній орієнтації людей, наповнює новим змістом сенс їхнього життя. Основною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого насамперед компенсація усіх вагот його земного буття.

Комунікативнафункція полягає в тому, що релігія сприяє процесу релігійної комунікації – взаємодії, спілкуванню, релігійній соціалізації, передачі, обміну, засвоєнню релігійної інформації, закріпленню духовних зв'язків між віруючими. Релігії притаманна комунікативна функція, яка полягає у підтримуванні зв’язків між віруючими.

Інтегративна функція – збереження і зміцнення існуючої соціальної системи, забезпечення безконфліктного зв’язку, певну злагоду, солідарність, згуртованість релігійної спільноти, певних соціальних груп, суспільства в цілому.

Дезінтегративнафункція релігії полягає у протиставлені, на основі того чи іншого віровчення, культу, організації, одних спільнот іншим спільнотам, які сформувалися на основі іншого віровчення, культу тощо; це протиставлення може бути джерелом конфлікту між християнами і мусульманами, православними і католиками, католиками і протестантами тощо.

Регулятивнафункція релігії виражається через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів, які стають регулятором відносин, поведінки, вчинків, дій віруючих, діяльності релігійних організацій.

Розглядаючи останнє питання, яке пов’язано з обгрунтуванням ідеї Бога і доказів його буття, спробуємо для початку дати найзагальніше визначення Бога.

Бог – це верховна надприродня сутність, яка наділена вищим розумом, абсолютною досконалісттю, всемогутністтю, є творцем світу. Бог – це Абсолют, який стоїть вище будь-яких людських, або природніх сил. Бог є трансцендентним – тобто, потойбічним, таким, що міститься за межами людської свідомості. Він є понадістотним.

Бог – це найдосконаліше єство, найчистіший дух, Творець неба і землі всього Всесвіту, всього видимого і невидимого світу.

Сучасне науково-теїстичне уявлення Бога трактує як вічний океан духовної енергії.

Твердження про Бога як небесного Отця вперше зустрічаємо у Старому Завіті.

Бог є Буття.

Бог є Доброта (ніхто не є добрим, тільки один Бог).

Бог – це любов (Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог в ньому перебуває).

Щодо характеристики Бога вводяться такі ознаки:

- невидимий (“Ніхто і ніколи Бога не бачив”, “Христос є образ невидимого Бога”);

- неприступний (“Єдиний, що безсмертя має, що в світі живе неприступним, якого ніхто з людей не бачив, ані бачити не може”);

- вічний, незмінний (“Він усе сотворив, отже, був перед часом. Він не є обмежений часом. Він всюдисущний”);

- всемогутній (“Бог може все вчинити, бо для нього нема нічого неможливого”).

Обгрунтування ідеї Бога, докази його буття. Серед доказів існування Бога слід виділити:

- онтологічний;

- космологічний;

- телеологічний.

Онтологічний доказ обгрунтовує Ансельм Кентерберійський. За його версією Бог – це “буття в дійсності”. Якщо Бог – це щось досконале і якщо його існування досконалість то, Бог існує.

Космологічний доказ. Згідно цьому доводиться, що Бог має існувати,- тому, що Всесвіт повинен був мати свій початок і зробити це міг тільки Бог. Це судження пов’язане з переконанням: все, що виникло повинно мати якусь причину. Розробкою цього доказу займається Фома Аквінський, розробляючи “5 доказів” існування Бога.

Телеологічний доказ. Ідея про те, що порядок в навколишній природі, Всесвіті є результатом задуму і дії розумного початку.

 


Тема:«Первісні форми релігійних вірувань. Етнонаціональні релігії»

 

Мета заняття: добитися розуміння того, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, які відображають у своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох.

Ключові поняття та категорії: абстрактне мислення; міфологія; політеїзм; монотеїзм; духи; обряд; національне; сансара; карма; дао; брахман.

Знати: особливості східного та західного типів релігійності, особливості та характерні риси пізніх національних релігій;

Вміти: порівнювати провідні ідеї різних регіональних релігій; виділяти у релігійно-філософських текстах саме те, що є характерним для східного чи західного типу мислення.

Розуміти: умови, що призвели до формування релігійно-світоглядної проблематики.

 

ПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:

 

І. Первісні форми релігійних уявлень (племінні культи):

- визначити, до якого суспільного ладу відносимо племінні вірування;

- з’ясувати особливості племінних культів;

- охарактеризувати найдавніші форми релігійних вірувань (анімізм, магія, фетишизм, тотемізм, аніматизм, шаманізм) і виявити їх форми проявів у сучасних релігіях.

ІІ. Ранні і пізні національні релігії:

- дати визначення, які релігії називаються національними;

- виявити основні риси ранніх і пізніх національних релігій.

- охарактеризувати і виявити суть вчення конфуціанства: соціальний ідеал Конфуція; вчення “сяо”, культ форм і ритуалів;

З наведеного уривку першоджерел (див. «Самостійна робота» завд. № 1) з’ясуйте:

• чи було морально-етичне вчення Конфуція кроком на шляху розвитку ідей гуманізму та гуманізації самої людини;

• прокоментуйте настанови Конфуція (див. «Самостійна робота» завд. № 2);

- як позначилась філософія Китаю на медичній практиці лікування;

- розкрити механізм вчення про велике Дао, що є у центрі даосизму, окреслити мету і сенс людського життя;

- обгрунтувати монотеїзм іудаїзму, вказати на особливість цієї релігії;

- з’ясувати структуру і призначення Тори, виявити відмінності Талмуда від Тори.

З наведеного уривку першоджерел (див. «Самостійна робота» завд. № 3) з’ясуйте:

• в якій новій якості постає Господь перед людьми?

• чому Бога почали вшановувати як суто національного, а народ єврейський – як обранця Божого?

• доведить, що заповіді за Мойсеєм є законом для Єврейського народу. Прокоментуйте і обгрунтуйте як Бог ставиться до виконання і нехтування його настанов;

• порівняти заповіді за Мойсеєм і десять християнських заповідей. В чому їх відмінність.(див. «Самостійна робота» завд. № 5)

- з’ясувати, на чому грунтується політеїзм індуїзму, та що означають і як пов’язані поняття “карма”, “сансара”, “атман“ у релігійному вченні даної релігії;

- у чому виявляється діалектичний і містичний характер зороастризму?

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.