Вплив кочових народів на процес формування укр. культури

В І тис. до н.е. на території України з'являються перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили, зокрема, пращури слов'ян - місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі приходять кочовики. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовних груп населення. Саме вони першими опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна діяльність кіммерійців пов'язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об'єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем. Наприкінці VII ст. до н.е. кіммерійців витиснули іраномовні племена скіфів, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою. Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря і у степовому Криму, кочовики - у степах Наддніпрянщини, землероби - у лісостеповій зоні, орачі - між Дніпром і Дністром.Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор'ї. В кінці VI в. до н.е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. Після цього до середини ІІІ століття н.е. у Північному Причорномор'ї панували сармати. Це були спілки декількох племен - язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували. Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу.

10.Внесок античних міст-держав Північного Причорномор’я у розвиток укр.. кул.
Грецькі міста й селища виникли в Причорномор'ї під час Великої грецької колонізації у VIII—VI ст. до н. е. Причини виникнення колоній полягали в перенаселенні Греції, нестачі земель, придатних для хліборобства, пошуках джерел сировини (металу, лісу, солі) та ринків збуту, військовій агресії лідійців та персів, у внутрішній соціально-політичній боротьбі. Першими грецькими поселеннями на півдні України стали засновані в VII ст. до н. е. місто Борисфен та місто Ольвія. Грецька колонія складалася із центру — поліса та сільськогосподарських округів (хори), розташованих навколо міста селищ, хуторів, окремих садиб. Уцентрі міста знаходилася головна площа — агора. За формою правління міста-держави були республіками. Держави вели жваву торгівлю у двох напрямках — з Грецією і з північними сусідами (скіфами та сарматами). Важливе місце в господарському житті міст-держав посідали ремесла. Високий рівень розвитку набули металеве, керамічне, ювелірне виробництво, ткацтво. Займалися також землеробством: вирощували пшеницю, ячмінь, просо, виноград, яблука, груші та інше. Розвивалося стаціонарне та відгінне тваринництво (переважало розведення дрібної рогатої худоби). Головними промислами виступали рибальський, мисливський і солевидобувний.

11.Матеріальна культура давніх слов’ян. Побут, поселення, прикладне мистецтво.

Основним заняттям слов'ян було землеробство. Людина в ті часи ототожнював життя з ріллею і хлібом, звідси і назва зернових культур "жито", що збереглося до наших днів. Південні землі слов'ян обганяли у своєму розвитку північні. Це пояснювалося і більше родючими ґрунтами на півдні, і стародавніми землеробськими традиціями, що йшли ще від скіфської пори, давніми зв'язками з рабовласницькими державами Північного Причорномор'я.
З природно-кліматичними умовами тісно пов'язані основні системи землеробства східних слов'ян. На півночі, в районі тайгових лісів (залишком яких є Біловезька пуща), панівною системою землеробства була підсічно-вогнева.
Основними знаряддями праці були сокира, мотика, соха, борона-суковатка і заступ, якими скородили грунт. Серпами збирали врожай. Молотили ціпами. Розмелювали зерно кам'яними зернотерками і ручними жорнами,
У південних районах провідною системою землеробства був "переліг". Там родючих земель було багато, і ділянки землі засівали протягом двох-трьох і більше років. З виснаженням грунту переходили на нові ділянки. В якості основних знарядь праці тут використовували соху, рало, дерев'яний плуг із залізним лемешем, тобто знаряддя, пристосовані для горизонтальної оранки.
З землеробським заняттям було тісно пов'язане скотарство. Слов'яни розводили свиней, корів, дрібна рогата худоба. В якості робочої худоби використовували на півдні волів, в лісовій смузі - коней. З інших занять слов'ян слід назвати рибальство, полювання, бортництво, що мали велику питому вагу в північних регіонах. Вирощувалися і технічні культури (льон, коноплі).
Давні слов’яни жили з осілого скотарства. З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, овець, свиней, коней. Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, слов’яни не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом. З-поміж ремесел особливого розвитку досягли ливарна справа й ковальство. З-поміж ковалів давні слов’яни особливо шанували майстрів-ювелірів. Своєрідним у слов’ян було виробництво глиняного посуду. Тривалий час, навіть після того, як від інших народів було запозичене гончарний круг, кераміка, особливо та, що застосовувалася для приготування їжі, лишалася ліпною. Розквіт гончарного виробництва припав на наших землях на 3–4 ст. – на часи черняхівської культури. Розвиток торгівлі засвідчують численні знахідки монет різних народів. Слов’яни залюбки торгували з населенням Придунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом – із мешканцями римських і візантійських провінцій та античних міст Північного Причорномор’я. У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вина, олія. Натомість вивозилися хутро, мед, віск, шкури, зерно.
В основі релігійних уявлень давніх слов'ян, органічно пов'язаних із землеробством і навколишньою природою, було уявлення про боротьбу двох начал — світлого і темного, доброзичливого і ворожого людині, благотворного і злого; в природі постійно тривали змагання родючості з неплідністю, літа із зимою, світла з темрявою. Слов'янський народний календар і народні звичаї дають для цього багатий матеріал. Увесь круговорот сучасних слов'янських свят є відголоссям і пережитком старих язичницьких уявлень, пов'язаних з чергуванням творчих сил природи.
Язичництво заохочувало людину до спілкування у сфері сакрального. Богів при цьому наділяли нездоланною силою, безмежною владою, неперевершеними можливостями й розглядали як найвищу сакральну цінність. Від їхнього ставлення залежав добробут людини, яка у відповідних ситуаціях мала звертатися до богів по допомогу. Відомості про поганських богів досить суперечливі і малоймовірні: здебільшого це певні середньовічні тексти, усна народна творчість (казки, пісні, прислів'я) та археологічні знахідки.
Давні слов'яни також ушановували як божества сонце, місяць, зірки, вогонь, воду, гори, дерева. Особливе ставлення склалося в давніх слов'ян до істот, які населяли ліси, річки, багна, домівки. В існування лісовиків, водяних, польовиків, русалок, мавок, домовиків вони щиро вірили, й усіляко намагалися їх задобрити.
Язичницький культ давніх слов'ян був певним чином регламентований, про що свідчать археологічні розкопки культових святилищ і храмів, а також зображення власне небожителів. Релігійні ритуали передбачали існування організації священнослужителів, або жерців, якоюсь мірою спеціалізовано і досить розгалуженої. Прийняття християнства для більшості слов'ян сприяло зміцненню власної державності й означало прилучення до візантійсько-православної або латинської (католицької) конфесіонально-культурних традицій. Для інших, насамперед полабсько-балтійських племен, християнізація обернулася
катастрофою — вони були підкорені місіонерами, піддані асиміляції й згодом узагалі зникли з історичної арени.

12.Духовна культура давніх слов’ян.

Документи підтверджують, що у світовідчутті та світорозумінні праслов'ян усі явища природи (неживі предмети, представники рослинного і тваринного світу, природні явища) "жили" таким самим життям, як і людина. Вони уявляли їх здатними відчувати, наділяли властивостями боротися за своє існування подібно людині. Наприклад, у "Слові о полку Ігоревім" вся природа з розумінням ставиться до нещастя братів-князів: квіти прив'яли, дерева похилились до землі, ворони не каркали, гави замовкли, сороки не скрекотіли, дятли показували Ігореві шлях до річки; з вітром, Сонцем, Дніпром і Донцем Ярославна й Ігор розмовляють як з живими істотами, звертаються до них із проханнями і наріканнями. Для світогляду праукраїнців не було суттєвих відмінностей між людиною та іншими представниками живої природи.Наші пращури поклонялися й лісу, бо там, на їх думку, живе лісовик; воді, оскільки в ній живе водяник; полю, тому що в ньому хазяйнує польовик. Вони поклонялися також дереву, дотик до якого вважався цілющим, приносили йому в жертву хліб, сіль, яйця, прикрашали як живу істоту стрічками, нитками тощо. Поклонялись і померлим. Праукраїнці, як і інші стародавні народи, вважали померлих живими, але наділяли їх властивостями, що робили їх небезпечними.На їхню думку, мерців можна побачити, їх можна зустріти на горі, якщо там ховали померлих; утопленики продовжують жити під водою і не проти того, щоб затягнути на дно людей, які купаються. У християнській землеробській релігії слов'ян не було міфічних Деметри, Діоніса, Осіріса, Адоніса та інших богів землеробського циклу. Земля залишалася матір'ю-годувальницею, силою, яку варто поважати і якій слід поклонятися. Із землею можна було розмовляти, чекати від неї відповіді щодо майбутнього врожаю.Ідол вважався не просто зображенням божества, але також його вмістилищем. Ідоли — це вже не звичайні фетиші, що їх періодично виробляють і викидають, а постійні та вимогливі боги. Культ міських богів зумовив не тільки спорудження їхніх зображень (ідолів), а й будівництво цілих споруд — святинь. їх створювали під відкритим небом, оточували частоколом, у центрі ставили високий стовп з людським обличчям головного бога, а навколо — стовпи з його "дружинами" і "дочками".

З позицій наукового релігієзнавства, історія релігії є послідовним і спадкоємним еволюційним процесом, що пройшов шлях від політеїзму до монотеїзму, від ранніх вірувань, через родоплемінні культи, міфологію і національні релігії, до світових релігій.

13.Матеріальна і духовна культура східних слов’ян до прийняття християнства.

На межі 3 і 2 тис. до н.е. з індоєвропейської спільноти виокремлюється германо – балто – слов’янська група, що дає підстави стверджувати про початок праслов’янської історії. Впродовж тривалого часу на укр. землях формувалася прас лов. Культура, і в цьому процесі значну роль відігравали, з одного боку традиції автохтонного етносу, з іншого – культурні зв’язки з сусідніми народами. Фактор формування етнокультурної і політичної карти слов’янських народів на територій Центральної та Сх. Європи пов'язаний з їхнім великим розселенням. Найяскравіше творчий геній давніх слов’ян на території України виявився в зарубинецькій (2ст до н е – 2 ст н.е.) та черняхівській(2-5 ст. н.е.) культурах. Слов’яни традиційно розвивали землеробство – провідну галузь господарства протягом тривалого часу. Прогрес у землеробстві супроводжувався вдосконаленням знарядь праці. Широке використання плуга із залізним лемешем підвищувало продуктивність праці, якість обробітку землі та сприяло освоєнню цілини. Складовою землеробства було тваринництво і птахівництво. Одним із найдавніших занять було бортництво – збирання меду диких бджіл.

Це визначало прогрес інших ремесел: металургія, ковальство, гончарство, оброблення дерева, шкіри, каменю, прядіння, ткацтво, виноробство, борошномельне вир-во. У 8-9 ст. з’являються спеціальні поселення металургів. Значних успіхів досягло гончарство. Кераміку зарубинецької культури виробляли вручну із чорної глини, а черняхівської – з сірої глини за допомогою гончарського круга. Черняхівська кераміка відзначалася високим рівнем, їй притаманна висока художня якість в оформленні. У середині 1го тис. н.е. розквіту набула ювелірна справа. Поряд із штампованими ювелірними виробами масового вжитку виготовлялися високохудожні речі з золота та срібла та срібла, виконаного за складними технологіями. Животворним джерелом духовної культури слов’ян була усна народна творчість. У поетичних творах – історичних і обрядових піснях( весільних, поховальних) у казках, заклинаннях, приказках, билинах – народ оспівував свою працю, любов до рідної землі, непримиренність до несправедливості. Особлива сторінка духовної культури слов’ян - міфологія. Вони обожнювали природу і наділяли її людськими властивостями. У дохристиянську пору для слов’ян було характерним об’єднання доброго і злого начал в образі одного бога. Н-д: Велес був водночас покровителем скотарства й демоном, який приносить смерть. Людину з міфологічного середовища виділяла наявність душі. У східних слов’ян язичників не було храмів. Дерев’яні зображення богів стояли просто неба. У складних умовах слов’янські народи створили самобутню культуру, що стала основою їх консолідації, виникнення державності, збереження і примноження духовних традицій. На її основі виникла культура Київської Русі.

14.Запровадження християнства у Київській Русі та його вплив на розвиток культури.

Культура Київської держави – яскраве та багатогранне явище, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов’янських предків та від світової цивілізації.Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурнізв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих.Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань, стародавніх слов'ян лежав страх перед стихійними силами при­роди, ворожими і пануючими, то християнство плекало надію па порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.У процесі поширенню та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосовувалися до особливостей дав­ньоруського етносу. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженнямлітературною мовою на Русі стала, церковнослов'янська мова, створена приблизно за сто років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії.

15.Політична і правова культура княжої доби. «Руська правда» як пам’ятка давньоруського права.

У IX-X ст. на Русі, існувала система норм усного звичаєвого права. Частина цих норм, на жаль, не зафіксована у збірниках права і літописах, які були складені ще у XI-XII ст., і тому не дійшла до нас.

Деякі норми звичаєвого права збереглися у так званій Правді Ярослава – давній частині Короткої редакції Руської Правди. Окремі норми цієї пам’ятки використовувалися ще у VIII-IX ст. Проте соціальне призначення Правди Ярослава, складеної після повстання у Новгороді 1015 р., завадило включення до неї більшості норм усного звичаєвого права, що існували на той час. Про них лише згадується в деяких літературних пам’ятках і договорах Русі з Візантією X ст.. Текст Руської Правди знаходимо в літописах, а також в пізніших юридичних збірниках. До нас дійшло понад 100 їх списків, які мають відповідну класифікацію і назву.

Усі списки Руської Правди залежно від їх змісту діляться на три редакції: Коротка Правда, Поширена Правда і Скорочена Правда. Ці редакції створювалися у різні часи, і тому відбивають соціально-економічні та політичні відносини ранньофеодальної держави у динаміці. У копіях списки Руської Правди не поділені на пронумеровані статті (лише деякі з них мають назви охоронних частин документа); пізніше у науковій і навчальній літературі такий поділ був здійснений.

Давньою редакцією Руської Правди є її Коротка редакція, яка відображає соціально-економічні відносини, державну організацію і руське право періоду становлення феодального ладу. Її текстологічнмй аналіз дозволяє відновити фрагменти давньоруського права. Коротка правда поділяється на кілька частин: Правду Ярослава (статті 1-18), Правду Ярославовичів (статті 19-41)Покон вірний (ст.42) Урок мостників (ст.43). Часом появи Правди Ярослава вважають 10-30 ті. рр. XI ст.

Створення Поширеної редакції Правди пов’язується з князюванням Володимира Мономаха або його сина Мстислава.Руська Правда – найважливіша пам’ятка феодального права. Її норми закріпляли привілейоване становище феодалів та їхнього оточення, посилено захищали життя пануючого класу. Підтвердження цьому – статті про відповідальність за убивство, нанесення образи, про право на спадщину та ін.

16.Писемність та освіта в середньовічній Русі. Визначні пам’ятки писемності.

Археологічні джерела дають підстави відносити час опанування неупорядкованим письмом до 9 ст. Одним з найвагоміших доказів до кириличного письма вважають відкриття в Софіївському соборі Києва давньої азбуки, що складалась з 27 літер, з них 23 з грецького алфавіту, решта спеціальні букви для передачі слов’янських звуків. Ця азбука була перехідним варіантом грецького алфавіту до Кирилиці. Після запровадження християнства утверджується кирилична система письма. Нею написані всі відомі твори, починаючи з 11ст. Остромирове Євангіліє, Слово про закон і благодать, Повість минулих літ і т.п. Про поширення писемності серед різних прошарків населення свідчать написи на виробах ремісників – корчаг, цеглинах, хрестах, іконах. Понад 300 написів було відкрито в Софії Київській і серед них один з найбільш ранніх – запис про смерть Ярослава Мудрого 1054р. Поширення писемності стало важливою умовою розвитку школи та освіти. Освіта на Русі була зосереджена переважно в монастирях. Поглибленню освіти сприяли бібліотеки при монастирях і церквах. Постійно піклувалися про освіту князі, багато з них були високоосвіченими. Навчання письму велось не лише в Києві при десятинній церкві, а й в Чернігові, Володимирові, Полоцьку. У 1037 р. у Софіївському соборі було відкрито школу нового типу, у якій навчали не лише грамоті, а й вивчали Греку і Латину, студіювали філософські твори, онови медицини. Син Ярослава Святослав наповнив книгами кліті своїх палат, князь Микола Святоша витратив на книги всю свою казну й подарував їх Печерському монастирю. Навчання грамоті починалося з вивчення азбуки. Учні писали на покритій воском дощечці за допомогою металевих стрижнів. Великі тексти писали на березовій корі. У давньоруських школах було виховано чимало видатних літописців, літераторів, богословів. Це літописці Нікон Великий, Нестор , Іларіон…

17.Літописання та література в середньовічній Русі.

Високого рівня в Русі-Україні досягло літописання. Літописи, які створювалися, як правило, у монастирях, були першими писемними історичними творами. Поїш базувалися на різних джерелах: оповіданнях, народних переказах, житіях святих, іноземних хроніках. Перший відомий нині літопис, датований 1039 p., написанні! за часів Ярослава. Історичні записи вели чернець Печорського монастиря Никон Великий (6л. 1069-1073), ігумен Видубецького монастиря Сильвестер, волинський княжий літописець Василь. Монах-літописець Нестор близько 1112 р. упорядкував «Повість временних літ», де йшлося «звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Видатними пам'ятками того часу є «Київський літопис» та «Галицько-Волинський літопис», церковні твори митрополита Іларіона, «Житіє Феодосія Печорського», «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», «Ходіння» Данила Паломника в Єрусалим, «Києво-Печерський патерик» та ін.
Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література, що містила багато античних афоризмівта анекдотів, частина яких увійшла до українського фольклору. Так, переклад збірника цитат з християнської та античної літератури під назвою «Пчола» з'явився в Україні на межі XII —XIII ст. До збірника «Золота цеп» увійшли відомі твори проповідників, зокрема писання Кирила Туровського і Серапіона.
З оригінальних літературних творів слід відзначити «Моління Данила Заточника», збірник політичних життєвих порад та афоризмів, написаний у XII — XIII ст. Раніше «Моління» вважалося проханням боярина Данила Заточника, покараного засланням, але згодом було доведено, що це літературна форма названого твору.
Суспільне життя Русі-України другої пол. XII ст. знайшло відображення в літературних творах того часу. їх автори з великим болем розповідали про князівські чвари і ворожі напади, про горе, якого країна зазнавала від ворогів, засуджували князівські міжусобиці, змальовували картини героїчної боротьби з іноземними загарбниками. У багатьох творах звучить заклик до об'єднання.
Наприклад, «Слово о князях» (1175) — пам'ятка літератури Чернігово-Сіверської землі — закликало князів припинити ворожнечу і не приводити половців на землю Руську.
Най видатнішим твором поетичної творчості другої пол. XII ст. є «Слово о полку Ігоревім». Невідомий автор з надзвичайною художньою силою описав трагічне становище Русі в епоху феодальної роздробленості. Сюжетом цього твору стала історія походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича разом з братом Всеволодом, сином Володимиром, племінником Святославом Ольговичем проти половців у 1185 р. Сіверські князі зазнали поразки в кривавій битві і разом із багатьма воїнами були захоплені в полон. Роз'єднаність, неузгодженість у діях окремих руських князів послабила силу руських полків і стала причиною поразки Ігоревої дружини. Уся поема пройнята закликом до об'єднання Русі проти зовнішніх ворогів.
«Слово о полку Ігоревім» є чудовою пам'яткою української і світової середньовічної літератури. Поема перекладена багатьма сучасними мовами світу. За ухвалою ЮНЕСКО у 1985 р. відбулися святкування вісімсотріччя «Слова...» На жаль, внаслідок феодальних міжусобиць, нападів половців і монголо-татарської навали велика кількість літературних пам'яток загинула. До нас дійшло дуже мало творів XII-XIII і початку XIV ст.
Широкого поширення в Русі-Україні набула усна народна творчість — казки, пісні, билини, легенди, в яких народ відобразив найважливіші історичні події та явища, прославляв захисників Вітчизни від іноземних нападників. Значною мірою завдяки усній народній творчості образи минулого дійшли до наших днів.

18.Архітектура та містобудування в Київській Русі та Галицько-Волинському князівстві.

Житло було двох типів: напівземлянки та наземні зрубні будівлі з складених дерев’яних колод прикрашених різьбленнями. У будинках жили представники заможних і середніх верств населення, у напівземлянках тулилась біднота. Бояри зводили собі пишні хороми з дерева, а князі будували розкішні палаци, здебільшого з каменю та цегли. Найдавніший такий палац відомий під назвою «палай княгині Ольги» згаданий у літописі від 945р. відкрито археологами на Старокиївській горі. Головною окрасою міст і сіл були церкви. Більшість з них будувались з дерева, храми великих міст були кам’яними Перший оздоблений мозаїкою і фресками храм Богородиці збудував у Києві Володимир Святославович у 989-996. Крім Софіївського собору, збудованого Ярославом в Києві храми зводилися і в інших містах. Деякі з них ( Успенський собор в Чернігові й Володимирі Великому, церква Пантелеймона в Галичі й Кирилівська в Києві та ін..)збереглися і до нашого часу Наймонументальнішими спорудами були укріплення міст. Навіть порівняно невеликі міста являли невеликі фортеці з могутніми земляними валами, на яких стояли дубові стіни із численними баштами. Окрасою монументальних кам’яних церков був живопис. Найкраще зберігся він у Київському Софійському Соборі . Мозаїчні картини створювалися лише в найбільших храмах Києва – Софії, Успенському, Печерському й Михайлівському Золотоверхому монастирях.

Поиск по сайту: