Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Два способи пізнання дійсності та їх особливості



Пiзнання – це процес цiлеспрямованого активного вiдображення об’єктивного свiту в свiдомостi людей, зумовлений суспiльно-iсторичною практикою людства.

За вiдношенням до ступеня пiзнання, образи подiляються на чуттєвi i рацiональнi. В пiзнаннi також iснують рiзнi рiвнi: мислення, емпiричне i теоретичне пiзнання. Разом з ними видiляють такi типи пiзнання: фiлософське, художнє i наукове, а в серединi наукиприродньо-наукове i суспiльно-наукове пiзнання. Знання це результат процеса пвзнання дiйсностi. Знання, по аналогiї з типами пiзнання можуть виступати в рiзнх формах: фiлософськiй, художнiй i науковiй.

Фiлософське знання в якостi основи всiх iншихформ знання нi в якому разi не повинне зменьшуватись по своiй значимостi. Воно базується на здоровому глуздi i є важливою основою повсякденноi поведiнки людей, їх взаємовiдношень мiж собою та природою. Ця форма знань розвивається i збагачується в процесi прогреса наукового та художнього пiзнання. Науковi знання характеризуються осмисленням фактiв в системi понять тоє чи iншої науки. Являючись узагальненням достовiрних факторiв, вони за випадковим знаходять необхiдне i закономiрне. На їх основi здiйснюється наукове прогнозування.

Художнє пiзнання, маючи певну специфiку, грає величезну роль в загальному процесi пiзнавальної дiяльностi, тому що даючи дослiдне вiдображення свiту людини i людини в свiтi, воно сприяє здатностi творчої уяви, фантазiї, формуючи естетичну сторону любої людської дiялностi i пiзнання. Відображення існуючої реальності через знаки, символи, художні образи.

Наукове пізнання, на відміну від інших різноманітних форм пізнання, - це процес отримання об'єктивного, правдивого знання, спрямованого на відображення закономірностей дійсності. Наукове пізнання має троякую завдання і пов'язано з описом, поясненням і прогнозом процесів і явищ дійсності.

Виділяють два рівні пізнання: емпіричний ( досвідчений, чуттєвий) і теоретичний (раціональний). Емпіричний рівень пізнання виражений у спостереженні та експерименті, тоді як теоретичний - в узагальненні результатів емпіричного рівня в гіпотезах, законах і теоріях.

 

37.Погляди на естетичне виховання прогресивних мислителів минулого: діячів освіти, теоретиків мистецтва, психологів і педагогів.Так, М.І. Новіков у 1784 р. в статтях "Про естетичне виховання" і "Продовження про естетичний засіб навчання" вперше у Росії дав визначення естетики, яке супроводжується роздумами про завдання і засоби естетичного виховання [36, 237].Естетичні і художні погляди — невід’ємний компонент "осердеченої" моральної філософії різноманітної культурно-просвітницької діяльності Г.С.Сковороди [36, 317]. К.Д. Ушинський відводив заслужене місце у своїй педагогічній теорії і практиці естетичному вихованню і спілкуванню з природою. С.Русова вважала, що екскурсії на природу і природознавство мають найкращий моральний, і естетичний вплив на виховання дітей.А.С. Макаренко виступав проти естетичного нігілізму у школі, вважав естетичне виховання обов'язковою первісною формою морального виховання. Один із перших дослідників педагогічного досвіду А.С.Макаренка І.Ф.Козлов писав, що А.С.Макаренко добре розумів, високо цінував, своєчасно підмічав вищу людську красу і стверджував її в дитячому колективі, не протиставляючи внутрішній красі зовнішнє її вираження. Навпаки, цей видатний педагог бачив їх тільки в єдності як дві сторони однієї сутності, які доповнюють одна одну і роблять естетичне задоволення максимально повним і цінним .В.О. Сухомлинський розробив і в числі інших проблем виховання сформулював різнобічні рекомендації відносно здійснення естетичної діяльності у школі. У радянські часи розробкою питань змісту естетичного виховання займались І.Л. Любинський, В.В. Невєров, В.К.Скатерщиков та інші. І.Ф. Смоляниновим були досліджені проблеми, пов'язані з вивченням природи в аспекті естетичного виховання особистості. Слід також відмітити Л.С. Виготського, який дав психологічну характеристику естетичного виховання дитини, ідеї якого мали великий вплив на естетику і мистецтвознавство. Б.Т. Лихачов науково обгрунтував теорію естетичного виховання школярів, а саме сутність, завдання, принципи, систему роботи школи в даному напрямку. Прихід у педагогіку відомих діячів культури Д.Б Кабалевського і Б.М.Неменського збагатив теорію і практику естетичного виховання у середній школі. У 70-ті роки були створені експериментальні учбові програми з музики і образотворчого мистецтва. Покладені в основу музичної освіти “три кити” (пісня, танець та марш) у Д.Б. Кабалевського і три форми художньої діяльності: побудова, зображення, прикрашання в основу художньої освіти у Б.М.Нєменського при тематичній побудові програм, були покликані орієнтувати особистість на залучання до духовних цінностей, на сприйняття всієї специфіки мистецтва, його зв’язку з життям людини.

Підвищення вимог до освіти на сучасному етапі приводить до перегляду змісту естетичного виховання і освіти, організації естетичної діяльності школярів, пошуку шляхів їх оновлення. Естетична освіта починає грати все більшу роль в процесі переходу від педагогіки знань, умінь і навичок до педагогіки розвитку. Серед моделей побудови учбового процесу виділяється: викладання мистецтва з окремих дисциплін, які відображають основні види і інтегрування (поліхудожнє) викладання мистецтва.В Україні була створена і узгоджена комісією з дисциплін художньо-естетичного циклу науково-методичної ради Міністерства освіти України, нова програма “Художня культура", яка розгалужується на "художню культуру України" 8-9 класи і художню культуру світу" 10 - 11 класи. Програма включає в себе огляд образотворчого мистецтва, музичної культури і кіномистецтва світу і України.У напрямку дослідження проблем оновлення системи естетичного виховання і навчання працюють С.Замашна., С.Коновець, М.Опанащук, Н.Миропольська та ін. Однією з найважливіших форм естетичного виховання є мистецтво. Будучи джерелом естетичної насолоди, воно виступає для підлітка засобом пізнання і оцінки оточуючої дійсності і самого себе. В.С.Кузін пише, що найважливіше місце в житі людини займає потреба в естетичній насолоді. Завдяки цій потребі людина прагне зробити своє життя красивішим — свій побут, відпочинок, свої взаємовідносини з іншими людьми, всі свої вчинки людина визначає з позиції прекрасного, з позиції моральних принципів. Сприйняття естетичних цінностей в дійсності і в мистецтві облагороджує особистість, підносить її, розкриває красу оточуючого світу. Але в умовах переходу до сучасного 12-річного навчання в українській школі, зміст і викладання основних мистецтвознавчих предметів потребує подальшого удосконалення. Так, наприклад, образотворче мистецтво і музика в умовах години на тиждень і їх відсутність в старших класах не можуть, на наш погляд, в повній мірі сприяти прагненню підлітка до творчості, до проявлення уже закладених у нього естетичних задатків. Більш того, в умовах авторитарної, словесної педагогіки, коли діти ще часто позбавлені уміння ясно відчувати себе і оточуючий світ, свободи самовираження, розкриття власної індивідуальності, практично неможливо навчати їх вносити художньо-творчу основу в повсякденне життя.Справедливо зазначає О.Онищенко, що підліток 90-х більш інформаційно насичений суб'єкт, який існує зовсім у іншому вимірі. Він уже пережив відеореволюцію, знає про існування комп'ютерної графіки, Про феномен "Віртуальної реальності". Технологічна орієнтація породжує небезпеку духовно-естетичного вакууму. Ось чому вважається необхідним звернутися до використання елементів поліцентричного методу: першої педагогічної технології цілісного розвитку особистості, розробленої Б.М.Наумовим, у формуванні естетичної діяльності учнів. Б.М. Наумов пише про те, що виникла настійна необхідність змінити структуру внутрішнього життя школи, так обладнати навчально-виховний процес, щоб він сприяв цілісному розвитку особистості. Цілісний, тобто взаємозв'язаний розвиток серця, розуму, тіла підростаючої людини для повнокровного трудового і суспільного життя в нашій країні — мета цього підходу. Використання таких елементів поліцентричного методу, як навчання (пізнавальна діяльність), ігрова діяльність і особисто естетична діяльність з урахуванням історичного огляду образотворчих мистецтв у формуванні естетичної діяльності старшокласників, могло б сприяти її ефективності.Ми повністю згодні з В.С.Кузіним, якій вважає, що споглядання естетичних цінностей часто викликає потребу в художній творчості, у цьому випадку людина не тільки оволодіває естетичними якостями, але і виробляє їх за законами мистецтва. Естетичні потреби визначають розвиток естетичних смаків, ідеалів, прагнення жити і трудитися за законами краси .Стикаючись зі світом пластичних мистецтв, підліток придбає емоційний досвід, який сприяє формуванню його естетичної діяльності, потреби в ній. Ось чому вважається доцільним використовувати елементи поліцентричного методу в формуванні естетичної діяльності учнів з урахуванням огляду образотворчих мистецтв.

 

Педагогіка мистецтв.

Педагогіка мистецтва – це наука щодо визначення об’єктивних, стійких і сутнісних зв'язків художнього виховання й розвитку особистості, навчання її мистецтву як феномену відображення дійсності в художніх образах. Об'єктом педагогіки мистецтва виступає дослідження змісту, структурних компонентів, педагогічних закономірностей художнього навчання, виховання й розвитку учнів, а предметом – визначення методів дослідницького пошуку, а також теоретичне обґрунтування методологічних засад, принципів, педагогічних умов і методів художнього навчання, виховання й розвитку учнів.

Теоретико-методичні віднайдення в галузі викладання мистецьких дисциплін як цілісного процесу переживають у наш час новий, особливий етап свого становлення й розвитку, що відрізняється від попереднього низкою особливостей: вчені-методисти змушені користуватись абстракціями дедалі вищих рівнів. Отже, серед методів дослідження педагогіки мистецтва особливе місце посідають такі, як абстрагування, теоретичне узагальнення, визначення принципово спільного, що притаманне вузькофаховим, предметним методикам. До структурних компонентів педагогіки мистецтва відносимо методологічні її засади, принципи, зміст, педагогічні умови і методи.

Методологічні засади в системі мистецької освіти – це найузагальненіші концептуальні положення, дія яких пощирюється на все поле педагогічної діяльності в галузі художнього виховання й навчання учнів. Методологічні засади мистецької педагогіки передбачають визначення провідних ідей, напрямів, знань щодо базових основ художнього навчання, виховання й розвитку учнів, з’ясування провідних позицій, навколо яких зосереджуються інші структурні компоненти теорії. Методологічні орієнтири, які так чи так упливають на вибір узагальнених педагогічних стратегій у галузі мистецької педагогіки, включають, насамперед, орієнтацію мистецької освіти на гуманістичні підходи. Це передбачає дотримання цілої низки орієнтирів, до яких слід віднести такі, як зсув пріоритетів з матеріальних цінностей до духовних, з однобічного спрямування на масові підходи – на увагу до кожної особистості, до внутрішнього світу окремої людини. Саме мистецька освіта покликана відтворити цілісність буття людини, протистояти руйнівному впливові технократичного мислення, вузькому підходу до усвідомлення сенсу людського життя з позицій бездушного практицизму й утилітаризму. Притягальна гуманістична сила мистецької освіти полягає в тому, що вона опікується “виробництвом” власне людини, формуванням шляхетної, одухотвореної особистості.

Серед методологічних засад мистецької педагогіки особливого звучання набуває також така, як національна основа мистецької освіти. Національна культура – основне джерело становлення митця. Прагнення охопити напрямки всесвітньої мистецької цивілізації без міцної опори на національну художню основу містить у собі небезпеку поверховості в сприйманні і творенні художніх образів, мозаїчності, відсутності широти погляду на життя, збідненості засобів художньої виразності. З історії розвитку мистецтва відомо, що, хоч би яких художніх методів чи стильових напрямів дотримувався митець, сила його таланту, глибина художнього пізнання світу прямо і безпосередньо залежать від національного коріння художнього дару й творчих здібностей. Мовлене стосується художньої спадщини не лише композиторів, художників, поетів (таких, як, наприклад, Е.Гріг, Б.Лятошинський, М.Сар'ян, Чингіз Айтматов тощо), де національна основа творчості відчувається явно й беззаперечно. У мистецькому доробку, здавалося б абстрагованих від національної конкретики митців – композитора В.Сильвестрова, письменника А.Куркова чи художника Ю.Прокоф’єва, – саме національно-мистецька основа визначає успіх і мистецькі досягнення їх творчості.

Розбудова мистецького навчання на національній основі означає систематичне збагачення навчального процесу з мистецьких дисциплін творами національної художньої культури; послідовне стимулювання учнів до усвідомлення національної основи художніх творів і емпатійно-емоційного ставлення до національної сутності художніх образів; проведення в процесі навчання художніх паралелей між творами в різних видах мистецтва за національно-стильовими ознаками; залучення учнів до усвідомленого відтворення національних ознак мистецтва у власній творчій діяльності.

Методологічне обґрунтування мистецького навчання включає також системність поєднання способів освоєння мистецтва, виявом якої слід вважати єдність раціональних і емоційних, свідомих і підсвідомих, об'єктивних і суб'єктивних способів освоєння мистецтва.

 

 

Художнє мислення

Художнє мислення — поширена серед літературознавців назва синтезованого психічного процесу митця, результатом якого є мистецькі твори, що мають естетичну вартість. Психологи, характеризуючи мислення індивіда як процес пізнавальної діяльності, який узагальнює дійсність і відбувається у формах понять, суджень, умовиводів, визначають разом з тим такі його різновиди: інтуїтивне, наочно-діяльне, наочно-образне, практичне, словесно-логічне, творче, теоретичне. Психічний процес, який приводить до створення оригінального літературно-художнього твору, є наочно-образним, пройнятим понятійними та інтуїтивними елементами, здійснюється на основі і у формі мовних засобів. Домінують у ньому уявлення і образи уяви, почуття, які через багатство асоціацій (часом дуже віддалених і незвичних) творять чуттєво-конкретний (ізоморфний), але інтенціональний (не обов'язково відображений) художній світ, невіддільний від мовленнєво-мовної оболонки. Образне бачення письменника зближується з понятійним мисленням тим, що воно також зіставляє, відрізняє, диференціює, групує образи відповідно до певних ідеалів, концепцій письменника. Письменник "бачене", "відчуте", "пережите" може втілити, передати читачам тільки у слові. Його мовний матеріал — зактивізовані кимось (персонажем, оповідачем і т.д.) слова, фрази. Він їх чує промовленими або промисленими. Тому вони завжди знаходяться у певних діалогічних відношеннях, наснажені чиїмось суб'єктивним світом, несуть у собі "своє" і "чуже" значення. Цим відрізняється Х.м. письменника (воно образно-словесне) від Х.м. маляра (тут домінує наочно-образний елемент, обтяжений барвою, об'ємом без обов'язкового виходу у мовні засоби). Мислення науковця (теоретичне) також відбувається на базі мовних засобів, у ньому домінує логічно-понятійний компонент. Письменник як людина з властивим їй типом нервової системи не може замкнутися тільки у сфері образного бачення чи понятійного мислення: він свої інтуїтивні осяяння так чи інакше осмислює, а логічні роздуми — осердечнює почуттями залежно від того, який жанр обрав для свого висловлювання. Та в кожному разі художньо-образне мислення письменника реалізується у слові. Моделлю цього процесу може бути вірш Б.-І.Антонича "До моєї пісні":

 

 

Художнє сприйняття.

Поняття "естетичне сприйняття" *, стосовно до функціонального,соціально-психологічного аспекту мистецтва стало загальноприйнятим. Однакіноді воно викликає заперечення як не зовсім адекватне для характеристикискладного, багатоскладний процесу естетичного пізнання, естетичногоспілкування. Деякі автори пропонують радикальні заходи: відмовитися від цьогопоняття на користь "естетичного споглядання" або "естетичного пізнання"

При всій увазі до естетичного споглядання і співпереживання, якінеобхідні сучасній теорії, навряд чи можна ними обійтися. За "сприйняттям"стоїть міцна традиція, що бере свій початок ще в XVIII столітті, у періодрозквіту психологічних концепцій мистецтва епохи Просвітництва. Вонасходить до Дюбо, Берк, Хоум і багатьом іншим іменам сенсуалістскойестетики смаку. Традиція використання терміна "сприйняття", відтиснутихнімецької класичної філософської естетикою, який культивує такі поняття,як "естетичне пізнання" і "споглядання", знову знайшла свою силу востаннє сторіччя, коли сформувався другий історичний етаппсихологічної естетики, заснованої на експерименті, спостереженні та данихпсихології (психологія творчості і психологія сприйняття) .*

Сприйняття є, як відомо, певна ступінь чуттєвогопізнавального

процесу - відображення людиною і тваринами предметів при їхбезпосередній дії на органи чуття, у вигляді цілісних чуттєвихобразів ".* У понятті сприйняття фіксується безпосередній вплив наоргани чуття, формування цілісних образів, їх міцна чуттєваоснова і протікання процесу в теперішньому часі, якому передуєфаза минулого і за яким слідує фаза майбутнього.

Естетичне сприйняття не може не включати розуміння і оцінку,осмислення і навик реакції смаку, механізм, в якому в знятому виглядіпредставлені загальнокультурні і особистісні норми соціально-естетичногохарактеру. Індивідуальне естетичне сприйняття визначається насампередпредметом відображення, сукупністю його властивостей.

Але процес відображення не мертвий, не дзеркальний акт пасивноговідтворення об'єкта, а результат активної духовної діяльностісуб'єкта, цілеспрямованої встановлення його свідомості, він опосередкованодетермінований соціально-історичною ситуацією, ціннісними орієнтаціямиданого суспільного колективу, глибоко особистісними установками, смакамиі перевагами сприймає, що сформувалися раніше. Якщо спілкуванняз предметом мистецтва розділити на прийняті в нашій естетичній науці трифрази - предкоммунікатівную, комунікативну та Посткомунікативний, - тосприйняття слід розглядати як основну пізнавально-психологічний

освіта власне комунікативної фази, коли художнєтвір стає предметом безпосереднього впливу на глядачаі його сприйняття. Тим часом в літературі з естетики зазначалосянеодноразово, що термін "сприйняття" використовується в її понятійної системіу двох значеннях-широкому і вузькому, також як і поняття естетичного смаку.

Розрізняють сприйняття у вузькому значенні-акти сприйняття тих об'єктів,які дані нашим почуттям, і в широкому - відносно тривалий процес,що включає акти мислення, тлумачення властивостей предмета, знаходження системрізних зв'язків і співвідношень в сприйманої об'єкті.

На думку деяких учених, сприйняття у вузькому розумінні як процес,за допомогою якого люди організовують і переробляють інформацію сенсорногопоходження, використовується в психології. У широкому розумінні слова, колимається на увазі не тільки рівень сенсорного сприйняття, але погляди нажиття, світогляд, інтерпретація подій тощо, вживається цепоняття антропологією широкою публікою. Одним словом, є підставитермін "художнє сприйняття" використовувати як у вузькому, так і вширокому значенні цього слова.

Процес естетичного сприйняття має своє минуле і майбутнє, щоособливо помітно при сприйнятті тимчасових мистецтв, предмет яких владноведе за собою що сприймає, відкладаючи в пам'яті сприйняті образи іпрогнозуючи сприйняття в майбутньому, яке в більшості випадків здійснюєтьсяв цьому місці, у відносно безперервний відрізок часу (кінофільми,концерти, театральне, циркове, естрадне подання), але можерозтягнутися на невизначений строк, при тому відносно тривалий (романдля читання на самоті, телесеріал, цикл читання великої форми на радіо). Однакі в цьому випадку естетичне сприйняття має якусь тимчасовуобмеженість, рамкову маркування початку і кінця протікання цьогопроцесу, обрамлена більш-менш тривалими фазами його "предстоянія"і його "звершення".

Сприйняття твору мистецтва може бути як первинним, так ібагаторазовим. Первинне сприйняття буває підготовленим (знайомство зкритикою, з відгуками осіб, яким ми довіряємо) або не підготовленим, тоє розпочатим ніби з нуля знання про твір мистецтва. Воно має впереважній більшості випадків навмисний характер (йдемо в концерт, втеатр, на виставку, в кіно), але може бути і ненавмисним (випадкововзята до рук книга, побачена по телебаченню передача, яка зупинила нашеувагу звучання музичного твору по радіо, вигляд архітектурногоспоруди, раптово виник перед нами). Найчастіше сприйняття --специфічна "комбінація" навмисності і ненавмисно:маючи намір відвідати виставку, ми не знали, що на ній зупинить момент сприйняття.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.