Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Взято з фотокопії рукописного тексту Ю.П. Миролюбова (ТОДРЛ. – Т. 43. – С 183). У різних видання уривки подані в різному порядку



... нє почамє... іжє сє спомєнєхом Маху, якє славєнє до кущє давєі і єдєнства зємє удбя.

Сє гонєц прітєч і тий рєчє: "Сє вьржєтє Дунаєві і тамо волохи бити…" І сє рострщєні нинє онє, стягнутє… І сє бо рєчє… нє будєтє тако… сєбо осєбни удятє.

Се бо Бозє імуть… воє жє ідємо іс тєу стєгоу…Сє вълосє воі ідяшутє на ни... можащі ставєтєсє потврду. Волох бо єстє влк і сєго раді ідєм, яко братєск віна піяхом. І сє кръв піяшєтє о свєнзє брасвє до смртє, нєбожь посщєзнутє. Вълосє бо наш... Ісьмє іє... отчв... радєщєсє о тоі... акь бо свєнто... імяхомь ови, жє сє радіуть, а що бо в разуміє ходяшуть да ймуть свє, а поздє ідуть поуть свіє...

І сє ідяшєтє Данає... ромєім жє худо єсє... а Халабуті бя... І сє воі ромєстє сутє жъхоліві, і сє ромєом одєплацєно за зло ієх, одєржєщє слву на полі...

Сє бо нє смієтє назадо глєндєшєтє, точіу о прєд… на спятє нашє нє імяхом въратєтєсє... сє б уздє...

І сє стравє ядьмє о тєх жєн... прід... хоръпі візволящє руси...

І сє фряцє ідуть о прєд... істргнє мєчє свє на вас і...

і тъ пря прбудє до концє дєн нашєх...

Спомінмо щастє Маху, єжє бя єдін, і ми такождє єдіні бяхом. Бзє нашє соутє вятщє Родіщє... нієкій бо соутє одєщє ові... кръвот... утєрє...

 

***

... не почнемо... іже се спом'янемо Маху, як словен до куща дав і єдинство землі удбав...

Се гонець притеч [*прийде] і той рече: "Се вержете Дунаєві і там волохи бити…" І се розтрощені нині вони, стягнуті… І се бо рече… не будете тако… особно удіяти...

Се бо Боги ймуть… вої же ідемо з тим стягом1… Се волоські вої ідуть на нас... можемо стати потверду... Волох бо єсть велик і сего раді ідемо, як браття вино п'ємо. І се кров пили за зв'язки братні до смерті, аби не пощезнути. Волос бо наш... Ми є... раділи з того… як би світло... маємо тих, що се радіють, а що бо в розумі ходять да ймуть своє, а потім ідуть путтю своєю...

І се ідемо [на] Дунай… ромеям же худо єсь... і Халабуті2 був...

І се вої ромейські суть жахливі, і се ромеям одплачено за зло їхнє, одержавши славу на полі...

Се бо не смієте назад глядіти, тільки вперед... на спять нашу не маємо вертатися... се в узді

І се страву їмо о тих жен… приходив… горби визволяли руси…

І се фряги ідуть вперед... історгнуть мечі свої на вас і... та пря пробуде до кінця днів наших...

Згадаймо нині Маху, іже був єдин, і ми також єдині будьмо... Боги наші суть великі Родичі... деякі бо суть одеще (?) тих...

_____

1 У Гнатюків – "істиною стезею".

2 Гнатюки вважають, що мова йде про Хільбудія, воєначальника Римської імперії (див. Словник ВК).

 

 

Дошка 34

 

Сє бо кнєзєвє Киу до умь спадє ходяшєтє на блгарє а ту ратє пождєнє до полунощє, а аждє на Воронєнцє, і дєсь тамо ожєсіа. І тако біа сва воіа полєніа, обращєтє іма, а сє бо глудє ісьва бєрє. А тако Голинє, градь русєк, одбрєша, обєтє сва од онєя зємє. Такосьтє ова крає одєбра і русітцє насѣдє іва.

Лєбєдєнь бо сєдєтє у градє Києва о горєнь, акождє ізразєна умєм а правєтє одє хріана. Сє бь то трзєцє іланьско а орабє правєтє уздрє, яко чінь матєть. І сє Киє одєвєндє плка сва од врзє. І камо блгарє нє прєнєшєсє одь овіє зємє, іматє родєва даяшє. Сє бо слва ходяша уси обѣсва.

А тамо почашє о годє пратєшєсє, і сила людьва а ту ждєнє о прчє. І тако сє зємє нашіа остєзєсє о крає до крає, яко Русколанє обитва. Сє бо даяну Бзєм опрєщєхом одє врзє і тако ту држєшєхом сєбє.

А Голинь-град бяста влік і богатьвєно. І сє бо врзі ідьша на нь а розгожьдє тоіє і стєна ізжєгєшє. І сє імяхом бранєтє тую крєпє нашіу і до Русєнцє одржєшєтє. Сє бо зємє влзєціє а Ра-рьєцє обапола сєнтє. То бя сва она зємє оцє нашє, і ту імяхом за ці лєтє, она сва а убрєжєхомо іва.

Тамо бо прєзємєхом стє, руду крєвь улиємь до нь, яко та будє о нас. А воіводє нашіа о ранє сєроцє. І крєвь ісотєцє на зємє, і то руська крєвь, а зємє, єжє імяшє сєхом тому. А зрєнхом таку поуказіцоу во днє нашіа а імємо грясьтє до стоупіє іє. Сє бо да нє гонзєхом сє зємє нашєа, а бєндєхом по вєци русє.

І стржє намо Пєроунь стрла сва, абихомь силоу іго на взєніє яхомь а врзє одтрцєтє. І бяшь тако вієк цєл о та, сє бо прє нє оустіхаває, а тако боріа імє. Опознаомь сє на она силоу своу. А ідєхомь до Голоунє а до Сурєнцє Зємє, о тає сє моря Дулиєбста. А о лієва – годє, і пріяма о полуднє біяста іланьштє. Сє бо с нієма трзє творяшє, іждєхом сє жівоть нашь.

І опрєцієхом сили сва до коупіа. Сєбьто рциєхом громьціє слвоу Бзєм, і тамо оудяхом сє сурє і пиймо ову о славоу Бжьскоу, і ряхом: дбра єсє. І ту одієліхомь стоупє тую нао родє сва, і обряхомь скуфіу вліку овна і кравіа, якова ста нашіу силоу жітє стрждє травіа. І ту водєтє убрєжієхомь два вієци.

Днєсє імяхомь студніу зімє і нє імяхом сіна а досєнтє ни. Ідяшєтє до полудня на зєлєніцю а на крмє злачнє од єланєм. І тоіє отрщє ни сілоу до зємє студьнія, а бєхом о гєбєли. І нє сміхом лишатєсє о зєлєнцю мімо враждоу єланьстіу, і тиа зєлєніцоу нє бєрущє. І пріямі злє сєнтє, а нє хтяшіє о помощє нашіу.

А то рцієхом омстєтє за тиа діяна а оплатєтє отва іма о час іхєвь. Сє боть Оцє нашія рєшіа овладєйтє зємє тоу і ждєнєтє грєцьколань тоя до моря. І станцю прінєсшє, грудіми протьва іма, і оуразіхомь о прєдь, і діяхом прю вєлку. І грєцьколань мрьна просєає, а кончєтє валіцу нашіу. І тако хом доста зєлєніцю о зімі, а крміхом скотіа сва. І рієчєхом слву Бзєм.

 

***

Се бо князеві Кию до ума спаде ходити на болгар і ту рать пожене до полуночі, і аж до Вороненця, і десь тамо ожилися. І тако були свої вої полонені, обернув собі, і се бо голод їх бере. І тако Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою від їхньої1 землі. Також той край одібрали і русичі насядуть його.

Лебедень бо сидів у граді Києві на горі, акож ізражений умом і править од храма2. Се бо то торжищами еланським і арабським правити уздрів, яко чин має. І се Кий одвів полки свої од ворогів. І поки болгари не принесли од своєї землі, імали родів даяння. Се бо слава ходила усі обістя.

А там почали з год'ю прятися, і сила людська і ту жене опріч. І так се земля наша простяглась од краю до краю, яко Руськолань обжита. Се бо даяння Богам відвойовуємо од ворогів і так ту держали собі.

А Голинь-град був велик і багатий. І се бо вороги ідуть на нас і розгождали [*розорювали] той і стіни ізіжгали. І се мусили боронити тую кріпь нашу і до Русі удержати. Се бо землі волзькі3 і Ра-ріки обаполи суть. То була своя ота земля отців наших, і ту мали за ці літа, вона своя і убережемо її.

Тамо бо приземлилися, руду кров уллємо до неї, яко та буде для нас. І воєводи наші ранять серця. І кров істече на землю, і то руська кров і земля, єже маємо ми там. І зримо таку поуказицю [*знамення] у дні наші і маємо йти до степу її. Се бо да не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.

І стреже нам Перун стрілу свою, аби силу його на везіння мали і ворогів одторчити. І був тако вік цілий по тому, се бо пря не стихала, і тако борню мали. Упізнаємо се на ній силу свою. І ідемо до Голуні і до Суренце Землі, до того моря Дулібського. І зліва – годь, а прямо о полудні були еланці. Се бо з ними торги творили, підтримуючи живот наш.

І об'єднали сили свої докупи. Себто речемо громку славу Богам, і там удіємо се суру і пиймо її во славу Божеську, і рекли: добра єсь. І тут поділили степ той між родами своїми, і обрели отари великі овець і корів, яко стали нашою силою жити серед трав. І ті водили, уберігаючи два віки.

Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить нам. Ідемо до полудня на зеленицю і на корм злачний од еланів. А ті відігнали нас силою до землі студеної, і були при гибелі. І не могли лишатись на зелениці через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали. І прийняли злу суть, і не хотіли допомогти нам.

І то речемо відомстити за ті діяння й оплатити тим їм у час їхній. Се були Отці наші рішили оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря. І станицю перенісши, грудьми проти них, і уразимо передніх, і діємо прю велику. І грецьколань миру просила, і кінчили валицю нашу. Отак дістали зеленицю на зиму, і кормили скотину свою. І речемо славу Богам.

_____

1 Гнатюки літеру в оригіналі "д" приставляють до слова "о Донєя" – "на Донській".

2 Варіант Гнатюків; у Яценка: "бідний, бо вражений у розумі і правити не міг"; у Лозко: "вражати умів і правити охороною".

3 Варіант Гнатюків. У Лозко – "увійшли", у Яценко – "в лузі".

 

 

Дошка 35а

 

Сє оубособьство нашіє прєчіноу бя, яковє сва імяхом словєси обліцєна дѣяє. А і тамо рьцѣхом воістіну блгая о рдєм нашєм. Да нє лждєхом о ти, а істову рцѣхом о ніа. О првє банє нашє повяждєхомо а кнєзі ізьбріа о іє. Імєннатєн бо Кіська тоє. І отєі вєндє родіцє о ступієх со скотіа сва до полудєнє, і тамо, ідєжє Сурє сящєшєтє, прєби.

І пришєдь о нє оцо Єрєй і то до нє рчє: "Обасви імяхом дєцки, і мєжє, і жєна, а старчє, імяхом борънітє од вразєм. І такво рєчєхом, іжь плємєно іє, і дахомь овна сва а скотіа до нь і будяхомь плємєно ієдіно. Сє Бозє натщуть намь, і зряхомь добля дондєжь – вієци о вієцих." Околіщє яхуть, поча бо тєі рєчашєтє: "Хибо ієдінє такожь є", і іно рєчєть.

І то оц Орєй одвєждє стіади сва і люди од онє а вєндє овиа подалєжь, і рчє тамо: "Уздобієхом градь". І тоє Голинє бєндєшєть, яква іє гола ступа і лієси. І Кисько ідє прочє, і сє боть вєндє людь сва до ініа, да нє смєшаєтє со людьва оц Орєа. Сє тєі ієсь старщчє, і тако сотъвряшь о зємє тиє градіє і осєліа.

І тако Киська одєшєдь со людь а утворяй зємє іноу, і тамо сѣдєшється. І такво од цєліє одомзєсєшєть отє обавє, і тако ряхомь бєндєшє ціужє онь ініу. Вшє тє житьва і сили імяє, нєпрцє онь друзєа. І бяшь Кисько тєі слвєнь, і людьва Орє-оцє слвна, якождє слва прєтєчє іхьва, а полє знашє іхьва, яко стрієлє а мєчє знаієть.

 

***

Се убособство наше причиною було, якове своїми маємо словесами облічено діяти [*викривати]. І там речемо воістину благе о роді нашім. Да не лжемо о тих, а істину речемо про них. Про першого бана1 [*пана] нашого повідаємо і князя ізбраного від них. Іменований бо Киська той. І той веде родичів по степах зі скотом своїм до полудня, і там, де Суре сяє, пребували.

І прийшов до них отець Єрей і таке до них рече: "Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих, маємо боронити од ворогів. І так речемо, іжь племено є, і дамо вівці свої і скотину до нього і будемо племено єдино. Се Боги посприяють нам, і зримо доблесті донині – віки у віках". Коли ж об'єднались, почали бо ті ректи: "Хиба єдина також є", і іно речуть.

І то отець Ор одведе стада свої і людей од них і веде їх подалі, і рече там: "Уздобимо град". І то Голинь буде, яка є голий степ і ліси. І Кисько іде проч; і се бо веде люд свій до іна, да не змішати з людьми отця Ора. Се той єсь старший, і так сотворив у землі тій гради і оселля.

І так Кисько одійшов з людьми і утворив землю іншу, і там осів. І так од цілого одійшли ті окремо, і так рішили бути чужими одне іному. Всі ті житву і сили мали, не перечили один другому. І був Кисько той славен, і люди Ора-отця славні, якож слава претече їхня, і поле знає їх, яко стріли і мечі знає.

_____

1 Гнатюки вважають, що мова йде про розділення родів: банитися – сваритися.

 

 

Дошка 35б

 

Сє бь тє прєідє ізвє до края ієго і поча скотіа обєрєшєтє. І сє Кисько налієзє на нє, опрвє ождєнє, і одва бяшь ождєнєнь само. І людьва бяшєть гряхомь покрьмє статє, і ядьша мнозіа очєси, а людьвє поврзєтє од мєчє.

І сє глаголящь Орє-оцє, яко мртвє учєрнієна гряхома, і тиіє погряхоуть радощєма свєма і ядь пдєрзєй. Сєбьто омрзєшєсє сєрьцє Орєово, а рієчє родіцєма: "Подєржєтє Киська і людь ієу". І та комоніа сєдьлашєтє взясє, врзєшє на ієзє, і бяша по нєі, якожь растрщєні соутє.

І то мяхомь вієдєтє: до ісьва імяхомь силоу докоупіа, нє інь нє можашєтє одєрзєтє ни. Ти бо ти стєнпє нєодєвзяшєхомь об ова, якождє руштє соутє, а сєбє слву імяхомо ізрчєноу од врзє, яковє гърляшоуть до ни а, відяйє жідьбо нашьє, іскусєтє іміуть до братєнь нашієх о србрє намєчєни і одь гоньчарсті горьшкє, уєдано про сини овієни. Жидьбо нашіє о ступієх єсє до концє нашіє а ніуждьєни до свє. І тамь нє імяшуть намо рєчєшєтє о інь жівоть. Сє бо словієси нашіа істьвє соутє, і іхова лєждєна. Сє бо лузь рєчашуть і нєіа імуть.

 

***

А се прийшли ізви до краю його і почали скотину забирати. І се Кисько наліз на них, спершу оджене, а потім був одігнаний сам. І люди були гракам покормом стати, і виїдали многі очі, і люди повержені од мечів.

І се глаголить Ор-отець, яко мертві вчорнені граками, і ті каркають радощами своїми і їжу одержують. Себто омерзилося серце Орієве, і рече родичам: "Піддержіть Киська і люд його". І ті комоней сідлати взялися, вержуться на язів, і були по них, якож розтрощені суть.

І те маємо відати: доки маємо сили докупи, ніхто не зможе одержати нас. Ті бо степи невідібрані від нас, якож руські суть, і собі славу маємо, ізречену від ворогів, які горлячуть [*воркують, від горлиця] до нас і, видячи житво наше, іскусити ймуть до братань наших сріблом наміченим і од гончарства горшками, уїданими синами їхніми [*об'їдками]. Житво наше в степах єсь до кінця нашим і нуждені до свого. І там не мають нам ректи про інший живот. Се бо словеси наші істинні суть, а їхні ложні. Се бо лож речуть і її мають.

Дошка 36а

 

Прєдрєчєно єсь од старь часє, якождє імяхомь со сполєтє со ініа творяшє дєржєвь вєлкоу, одродєтє імяхомь Рускєнь нашіу о Голуніє а трі сєнтє градіє і сєліа. Огніц дубнєх димь єсь тамо, і Пєроунь іє нашь, і зєміє.

Сє бо Птиця Матр-Сва спієвашєть о днє тиє і ждєхомь она на часє сиє, яковє врщатєсє імать Коли Свражьє до ни, і часє тиє за свє ідошуть до ни. Рчєхомь Матр-Свє, якождє бєндєхомь брантєтє зємь нашіу лєпіє вєнди, яквє ідьша до западь Сурє і тамо прєдє врзє зємє раяшуть і хибєніу віру імуть, одєржєтєсє на ніє.

Боровинь бо рєчє, яко єсь силєнь, а людь та віру імяшєть о словєси тиа. І нєсьми глупє, нє ізумлєні, а вієрєтє нє імохмь, дотє узрєтє, єщиє вєндє врєнтєтєсє до зємь нашієх о ступи дрєвліє, а глєндєтє єщьє пощарє іні, яко вє днє уходу одо Пєнтирієчєцє і Сємєрієчє, кільбова одє Сунь отщєцєна од ни.

І та Сьвє-Птиця рєчєшєть, яко Огєнь-Смарь понєстшє до ни і Гьлоу поручєшєть, да тоіє горєнь бєньє, а Бозє коупалітє, а Даждє даждітє.

Сє бо тє зємє бєдьє розврзєни і комоні поглцєна, яко ізвяшуть синовє тиє комонє протщє Бозєм. І то Бозі о ступє овє, і да Суніє даяшуть о сєньдбє ієх. Сє імяхомь соущєтє, а нє за час антєвь. І ти антиріє одєрєзєщь мєчєм многа, лєжєдь погєбєщь домь твєі, якождь домовє в цуждіє нє строяшуть іні.

Сє бо Орє-отєць ідє прєнд ни, а Кіє вєндє за Рущь, і Щєко вєндє плєми свє, а Хорєвь хорви свєа. І Зємьбог радєнць на тоа, яквє сєми внучатіє Бгвє.

 

***

Предречено єсь од старих часів, якож маємо в спілці з іними творити державу велику, одродити маємо Рускень нашу в Голуні і трьома стами городів і сіл. Огнищ дубових дим єсь там, і Перун є наш, і земля.

Се бо Птиця Матир-Сва співає про дні ті і ждемо їх на часи ці, коли вращатися ймуть Кола Сварожі до нас, і часи ті за Сва1 ідуть до нас. Речемо Матир-Сві, якож будемо боронити землю нашу ліпше венедів, які пішли до западу Суре і там перед ворогами землю раять і хибну віру імуть, одержимі на неї.

Боровинь бо рече, яко єсь сильний, і люд той віру має до словес тих. А ми не глупі, не ізумлені [*безумці], і вірити не маємо, доки узріємо, що венеди вернуться до земель наших в степи древні. І глядіти ще пощурів [*родичів?] інших, які у дні уходу од П'ятиріччя і Семиріччя, коли було од Сунь2 отщецене [*відвернуто] од нас.

І та Сва-Птиця речить, яко Огень-Смарь понесла до нас і Гелу3 поручила, да тоє горіння було, і Богам купалити, і Даждю даждіти.

Се бо ті землі були розверзені і комоні поглинені, яко присвятили синове тих комоней в жертву Богам. І то Боги в степу нашому, і да Суні2 дають о судьбі4 їхній. Се маємо жалкувати, і не за час антів. І ті антирі одержали мечем многих, але ж погубили дім твій, якож домове ніхто в чужині не строять іних.

Се бо Ор-отець іде перед нами, і Кий веде за Русь, і Щеко веде племена свої, а Хорев хорви свої. І Земебог радіє на те, які ми внуки Божі.

_____

1 Гнатюки визначили частку "свє" як "(Матир) Сва".

2 В обох варіантах Гнатюки (Лозко тільки у другому) ставлять "дасуни" – вороже плем'я (див. ще д.4г – "дасуво", д.13 – "асуне").

3 На цій дошці Семаргл пишеться окремо. При такому роз’єднанні напрошується висновок: Се Мари Голова. Тобто Мати-Птиця, як вечірня Зоря, має від Богів принести Головню. В церковному календарі є свято Усікновення Глави Івана Предтечі в кінці літа, коли Сонце втрачає можливість запліднення. Ця усікнена Голова, за христосівською вірою, закопується в землю, тобто Мару, або відправляється в хату (аналог могили) до Комина (свято 1 вересня), де це вогнище горить наче в утробі Матері. Є два церковних свята знаходження Голови 24 лютого (1-е і 2-е) і 25 травня (3-е), що припадають на календарні сонячні дні. Цікавим може бути і Гел, який нагадує грецього Бога Сонця Геліуса. Посланцем Сонця Гела може бути ангел (др.-грец. ἄγγελος, ангелос – "вістник, посланець"). Окрім тотожної до імені "голови" маємо слово "голос", "глас", що також пов'язується з сонячним Богом, як і слово "орати" – кричати, де язик як полум'я Сонця.

4 У Яценка і Лозко – "сівбі", у Гнатюків – "заслугам".

 

 

Дошка 36б

 

Одєідє Хорєвь і Щєх од инє а сєхомь до Карпаньстє горіа, і тамо бяхомь іні градє творяє а міну імяхомь со плємєни ініа, і богєнствє імяхомь вєлко. Сє бо врзі налєзєшє на ни, і то тєчахомь до Кієграду а до Голунє, і тахомь осєлєшєтєсє, огнє свєа палющє до Сврзє, а жьртви твряцє, благодарчєтє Бзємь, і таковє о ни.

І сє Киє умєрє за трідєсєнтє ляти владишєтє ни. І по сємє бяшь син Лєбєдянь, іжь сє рєчє Славєрє, і тоіє жівє двадєнсєтє ляти. А по тє бясть Вєрєн зь Влікоградіє – такожьдє двадєнсєтє. І томоу Сєрєжєнь – дєсєнтє і остєлє. Одєржяху онє вітєнзєстви о врзєх.

І тьми ліхи нієстша осинь. І сє грєндєшєть на нє інами, і то годє прієдьша до ступєн нашієх, зли твряй. І сє доблє дєнбу імать праоцє нашіа прятісє о жідьбоу. Сє бо сєхомь слвєнє, якождє слвіхомь Бозє, і сє ми – о Бзєх внучє і Сьвра нашіє, а Дажбо. І такожіє трпієхомь о злєа поєдждіє, силу імяхомь влку о тє, і браньєхомьсє вліцє одє натєнчєнє годіє бързіє о дьєсєнсєть лятє.

І ту ілмрі ни подржашіуть, і таквє імяхомь вєнтєзства о врзє. Сє бо тиє дєсєнтє рєхи імаі, і тиє вліціє бєньдє, прящєтліє і воє хорбєрє. Осє на нє налієзєтє по час і хріа творяє. І нємо іє бранє ініу, якождє мєчє хряждєньстє, омєнієни од овні і овчє. І та о Твастєру утвріє во Сврзіє само.

 

***

Одійшли Хорев і Щех од інших і сіли до Карпенських гір, і там були інші гради творили і обмін мали з племенами іншими, і багатства мали великі. Се бо вороги налізли на нас, і тому течемо до Києграда і до Голуні, і там оселилися, вогні свої палячи до Сварги, і жертви творячи, благодарили Богам, і такі за нас.

І се Кий умре за третім десятком літ владичництва нами. І по сьому був син Лебедян, іже се речився Славер, і той живе двадцять літ. А по тому був Верен з Великограддя – також двадцять. І по тому Сережень – десять і остальні. Одержали вони витяженства над ворогами.

І тьму [*багато] лиха несла осінь. І се грянуть на нас інші, і то годь прийшла до степів наших, зло творячи. І се доблесну добу мали праотці наші прятися за житьбу. Се бо ми слов'яни, якож славимо Богів, і се ми – Богів внуки і Сварога нашого, і Дажбога. І також терпимо від злих наїздів, силу маючи велику на те, і боремося сильно од набігів годі борзої о десяти літ.

І тут ілмри нас піддержали, і так маємо витяжества над ворогами. Се бо тії десять князів1 мали, і ті великі були, бойові і воїни хоробрі. Оце на нас налізли по часі і зло(?) творили. І не маємо зброї іншої, якож мечі фрязькі, обміняні од овнів та овець. А ті Твастеру утворює во Сварзі само.

_____

1 Яценко і Гнатюки перекладають "рєхи" як "князі" (можливо, від лат. rego, «правити»), у Лозко – "роки". Обидва варіанти вписуються в контекст.

 

 

Дошка 37а

 

Сє бієть кридлєма Матр-Сва Птиця, якождє врмановіє ідяшуть на нє. І тє розє до чєль даяшуть і, таквє тєцоутшє, налієзоуть на нє. А сє тєчє туга влка о краіє нашіє, яко димовє ступніє повждєняхутєсє до Сврзє, такождє Жалє плачєтьсє о ни. І клічєть Матр-Сва до Вшнієго, яквьє даял єсє єіє Огєнь до огніци нашіє. І тєі прєбєндєть о помощє. І сє моцє вржєшєть на врзіє.

І сє Гєматьрєх уступісє а годє сєн усієдєшє на Каліцю Малоу і тєчє до брєзі мршті, і такьвє зємє одєржашать до Донє. І по тоу Дону-рієціє ієсє Калка Вліка, іє кромь мєзждє ни і прєнчая плєми. І тамо годє сє біє чєтвари сєнт ляти о свє врзєх.

І тому яхомь сє ми зємє нашіу і раяхомь клоуднє зємє і єланштєма трзєхомь о мєни скутє, скєрі і туцє о србрєни і златвєни коли, і пітво і ядє вє скєра. І жіводьба нашіа бєндєтє о тє поріє клудна і мірніа. І сє годє налієзє на ни єщєжьє, і бястє пря дєсєнтє лієти, і сє удржієхомь зємє нашіє. Такожьдє імяхомь брантєсє од врзєх, якь ідяшуть о трє концє святи, окудє святи ідоуть до ни. І тоі свято: пєрвєно – Колядь, і друзє – Ярь, і Красніа Гурє, і Овсієна Вліка і Мала. Ідяшуть тіє святи, якожьдє мужь ідяшєть о градоу до сєли огнєщєньсті. І кієм зємє мірє грєндєть од ни до ініа і од ініа до ни.

 

***

Се б'є крилами Матир-Сва Птиця, якож верманове1 йдуть на нас. І ті роги на чоло натягають і, так текучи, налізли на нас. А се тече туга велика в краю нашім, яко димами степи наповнялися до Сварги, також Жаля плачеться за нас. І кличеть Матир-Сва до Вишнього, який дав оце їй Огень до огниці нашої. І Той прибув з поміччю. І се міць вержить на ворогів.

І се Гематьріх (Германаріх?) уступив, і годь усілася на Калицю Малу і тече до берегів морських, і так землі одержали до Дону. І по тому Дону-ріці єсь Калка Велика, є кромь між нами і прочими племенами. І там годь билася чотири сотні літ зі своїми ворогами.

І тому зайняли се ми землю нашу і раємо спокійно землю і [з] еланами торгували для обміну скотини, шкіри і туку на срібні і золоті коли [*монети]2, і питво, і їжу в шкурах3. І животьба наша була о тій порі спокійна і мирне. І се годь налізе на нас ще, і була пря десять літ, і се удержали землю нашу. Також маємо боронитись од ворогів, які йдуть із трьох кінців світу, окуда свята ідуть до нас. І ті свята: первено – Колядь, і друге – Яр, і Красна Гора, і Овсена Велика і Мала. Ідуть ті свята, якож муж іде із града до села огнищанського. І тими землями мир гряде од нас до інших і од інших до нас.

_____

1 Яценко переклав "браманове", Лозко – залишає як є, бо слово неясне: вірмени чи германці, надаючи перевагу останнім, бо далі йдеться про германського правителя, у Гнатюків – "германці". "Верман" – досить поширене прізвище серед людей германського походження.

2 Пояснення Гнатюків, у інших – "кільця".

3 Гнатюки перекладають "вє скєра" як "всяку", Яценко і Лозко – "Була шкіра…". Можливо, що мається на увазі перевезення монет, питва і їжі в шкурах, як більш легкої тари, аніж глеки.

 

 

Дошка 37б

 

Тєцєтє, братіє нашіє, плємєно о плємєно, роді о роді і биієтєсє о сєбіє на зєміє нашіє, яква налєждє ни і ніколіждє інамо. Сє бо сьмє, русічє, славєцє Бзє нашіа спієви нашіє і плєнси, і іграща, а позоріштіа о славоу ієх.

Сє бо сєхомь на зєміє і яхомь прстє до ранє своа а тлцєм до ньє, абихомь по смртє сємь стах прєди Мар-Моріа і рієкла бях: "Нє імамь вєнєтє тоєгу, яко ієсє плнієн зєміє, і нє могощу ієго одієлєтє одє ніє". І Бзє бящі тамо да рієчуть о тє: "Си єсє русішть а прєбоудєші тоємь, яко ял єсє зєміє до ранє сва і нєсєшєшє ю до Навіа".

О тє часє, по Киа, кнієзє ізбрящутшє многіа вутцє. І кнєзіа осєбіє і всьякиє, яковє тиє по кнєзждєніє у Вєчє рєчєні прості мужі. І тако стаяшє зємє раяшутє. І сєбьто кнєзіє бєндєтє орчєни дбатє людьє, а хлябі одржєтє і ядь, і всєнку пожітє одо людє сва. Днєсє імяхомь ініа: і кнєзіє полюдє бряшуть, і о сині владьбу дяшуть – од оцє до синє а ажьдє до правнуча.

 

***

Течіть, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на Землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим. Се бо ми, русичі, славимо Богів наших співами нашими, і плясами, й ігрищами, і позорищами на славу їм.

Се бо сядьмо на землю і візьмемо перстами до рани своєї, і товчем до неї, аби по смерті своїй станемо перед Мар-Морією, і рекла б: "Не маю винити того, яко єсь повнений землею, і не можу його одділити од неї". І Боги сущі там да речуть про те: "Се єсь русич і пребудеш тим, яко взяв єсь землю до рани своєї і несеш її до Нави".

В ті часи, по Кию, князями ізбирали многих отців. І князі осібні і всякі, які ті по князюванні на Вічі речені простими мужами. І так ставали землю раяти. І себто князі бо оречені [*наставлені] дбати людей, і хляби одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх. Днесь маємо інше: і князі полюддя беруть, і синам владу дають – од отця до сина і аж до правнука.

 

 

Дошка 38а

 

(Пісано сє рукоу)

І пакі бѣ вьліко студовєніє. Родічі бо сє праша о владіщі, а мнозі рѣкша: "Нє йдємо до Роду, іяко нѣсть оуспокоєнія огніщаномъ, а будємє лѣпшє самі в лѣсі нєбо жє горѣхъ търловаті". Сє тиімі словєси родічі бѣша одътърчєна а вєліцѣ сєрдітіся а лютоваті воліша.

Сє Бгъ Сваръгь, наказующі, вєліко смятѣніє горѣмъ удба. А і словєнстіі вноцѣ пробоудіща вєліцѣм громом а зємлє дръжаніємь. А сє слишіті: комоніє горѣ вопіяшєті, страсѣмъ обуятіся, а слєкпшєшєса а ідоша вон сєліє, а овни нєхаша. А воутріє відєша домові розтърчєна: єдєнъ горѣ, ін жє долу, а ін во дірѣ вьликой зємьской. Ані слѣду нєхаті іно нє бисть.

Биша тиі славіщі вєліцѣ скудний, а жівоти кърміті ніцѣм нє імоша. І рѣкша Ірѣй-отці: "Вєді ни вонъ". І рєклъ Ірѣй: "Сє аз єсмь на ви со сині моя". Рєкоша єму тая: "Подлєгнємє". А ідоша со Кій, Щєкъ і Хоравъ, трі сині Ірѣова, іну зємь глядаті. А с тиіго поча род славѣнь аж до днєсь.

Якожє відѣті нє да Бгъдаждь будоущіая смртним. Такъ да възхвалімо прємоудростє Ю а старая взпомнимо, а та о вѣми рєчємо. Прєдѣ бя родъ слвєнъ у горіѣхъ вєліцѣ висоцѣхъ. Тамо зємлє раті а дба овна і овча хранті, поасіті въ трєвіѣхъ. Єдінѣ ста, іжє людіє пробудітіся, а комоніє под облаци страху вопіяшєті. Слиша, а тиі страхомъ объятліі, убрєжєтіся, бояшєті, нє можаху ся. Бя по сія мор а глд вєлік.

А ізшєд ізъ края іньска прєд очі, ідуща камо зрящєті. Шєдша мімо зємє Фарсійсті а ідша далєцѣ, яко нєдбана овцѣмъ зємє ѣ тая. Ідша горѣма і відѣша к(а)мєніє, а тия просъ нє сѣятє – такожє мімо ідша. А зряті ступі квѣтна а злєная. Тамо сташа лѣта два, а по німъ мімо ідша понѣякъ жє хісніци поокаша.

Мімо ідѣ Каялѣ, ідє ду Нѣпрѣ, яко тий вскѣй прѣ гранічіті іма, а ворозі злия прєткновѣніє бя. На тий Нѣпрѣ іматі іма усѣдітіся родъ слвєнъ. А тий бя огніщані, якожє іма кійждий діроу зємну а огніщє.

Сварогу слвіті а Дажьбгу, кій жє суть во Сврзѣ прчстѣй, Пєруну а Стрібгу, яковий громи а бліски пвєлѣваяй. І Стрібгь вѣтріє яріті на зємь ся імє. І тиімь Ладобгъ, іжє праві лади родовстіі а благсті всячєстіі, і Купалбг, яковий до Митніщі правіті імѣ а всячєская омовєнія, а Яръбгь, іжє праві яри квѣтна а Русалій, Водніщі, а Лѣсіщі, а Домовіщі. А Сварог тиімі праві.

Всякъ ръдъ іма Щури а Пращури, яковій суть прєд вѣци умрєті яша. Тиімъ Бгъмъ почітанія ймєтє даті а одъ ні радощі міємє. І поставі пєрвѣє родъ слвєнъ млбіщє во грду інді Кііву, єжє рєчєнь єсть Кіів. А в колѣ єму сѣліті імє ся. А в лѣсѣх дубъвихъ Лѣсіщі во вѣтвієхъ колісатіся зачаша, а брадіє хмєлємь утчна, і власи въ травієхъ – тиі суть лісти зєлєна а мокошани, якожє въ подѣхъ спий, того до бради затичєна.

Імай дѣліаті, да нє рєчє, якожє нє можай, а пущє да нє рєчє, яко нє імѣ вѣру. Со тщанієм потщімся на довлѣі учаіа, іакова рѣчємо сіцє а сіцє, абихомѣ сьми нє забивалі, а тако діялі, а тоє діліаніє єжєдєнно єсь, а тє сьми болярі, якожє іні прості огніщані сьми.

 

***

(Писано се рукою).

І знову було велике студовіння. Родичі бо се воювали за волості, і многі рекли: "Не йдемо до Роду, яко нема успокоєння огнищанам, і будемо ліпше самі в лісі або ж [в] горах тирлувати". Се тими словами родичі були відторчені і вельми сердитися і лютувати воліли.

Се Бог Сварог, наказуючи, велике сум'яття горам удбав. А слов'яни вночі пробудилися великим громом і землі дрижанням. І се слихали: комоні угорі вопили, страхом обуялися, і зібрались і пішли вон [з] села, і овець лишили. А воутріє виділи дома розтирчені: одна вгорі, інша же долу, а інші в дірі великій земній. Ані сліду ніякого іншого не було.

Стали ті слов'яни вельми скудними, і животи кормити нічим не імали. І рекли Ірію-отцю: "Веди нас вон". І рек Ірій: "Се я є на вас із синами своїми". І рекли йому ті: "Подлегнемо". І йшли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими, іншу землю глядати. І з того почався рід слов'ян аж до днесь.

Якож видіти не дав Богдаждь будучину смертним. Так да возхвалимо премудрість Його і старе вспомнимо, і те що відаємо речемо. Пред був рід слов'ян у горах вельми високих. Тамо землю орали і дбали овнів і овці хранили, пасли в травах. Один раз, іже люди пробудилися, а комоні під облаки [од] страху воплять. Слиша, і ті страхом обійняті, уберегтися, боячись, не могли ся. Був по цьому мор і голод великий.

І ізійшли із краю Інського1 перед очі, ідучи куди зріли. Ішли мимо землі Фарсійської1 і пішли далі, яко недбана овцям земля є тая. Пішли горами і виділи каміння, і ті проса не сіяли – також мимо пройшли. І зримо степи квітучі і зелені. Там стояли літа два, а по нім мимо пішли, поніяк же хижаки показалися.

Мимо ідя Каяли, прийшли до Ніпрі [*Дніпра], яко той всякій прі граничити має, а ворогам злим предкновінням бути. На тому Ніпрі мав усидітися рід слов'ян. А ті були огнищанами, якож мав кожний діру земну [*землянку] й огнище.

Сварогу славити і Дажьбогу, які же суть у Сварзі пречистій, Перуну і Стрибогу, які громами і блисками повелівають. А Стрибог вітри ярити на землю ся іме. І тим Ладобог, іже править лади родинні і благості всякі, і Купалбог, який до Митниці2 правити має і всячеське омовіння, і Ярбогу, іже править ярим квітінням і Русаліями, Водничами, і Лісичами, і Домовичами. А Сварог тими править.

Всяк рід мав Щурів і Пращурів, якові суть пред віками умерти мали. Тим Богам почитання маємо дати і од них радощі маємо. І поставив перше рід слов'ян молебище во граді інде Києву3, єже речен єсть Київ. І в колі його селитися мали ся. А в лісах дубових Лісичі во вітвях колисатися зачали, а бороди хмелем утчені, і власи в травах – тії суть листи зелені і мокошани4, якож в подах сплять5, того до бради затичена.

Маємо6 діяти, да не ректи, якож не можемо, а пуще да не рече, яко не маємо віру. Із старанням потрудимося на доблесну учту, яко речемо тут і так, аби ми не забували, і так діяли, і то діяння єжеденно єсь, і те єсь [для] боляр, якож і для простих огнищан єсьм.

_____

1 Деякі перекладачі пояснюють, що мова йде про вихід з Індії через Персію (див. Яценко), насправді – про "інший" край (пор. на д.20: "од iньскє отрєщєтє" – "від інших відривали"). Про Фарсійську землю див. словник ВК.

2 В оригіналі "Митніщі". Напевне, це свято осіннього рівнодення, коли починає правити наступний прояв Сонця. Див. словник ВК – Митниці.

3 За Лозко: "десь в граді Києві". Напевне, мова йде про якийсь об'єкт пов'язаний з назвою "кий", наприклад: переправи чи пристані (Кий-перевізник); огорожа з київ; місця, де знаходиться символ влади – кий, тобто стольний град; навіть той же хрест-щогла, якщо розглядати трьох братів засновників Києва, то Хорив – корма човна, Щек – ніс, а Кий – щогла. А від цього об'єкту-кия град отримав назву Київ.

4 Гнатюки перекладають, як "водорість", Лозко – "Мокоша їм", Яценко "мокошан" вважає різновидом лісовиків.

5 У Лозко – "зісподу".

6 Лозко: текст цього вірша виявлено і вперше перекладено (за публікацією М. Скрипника, т.5, с.32).

 

 

Дошка 38б

 

Даждьбогъ на струзѣ своємъ бяшєть въ Сварзѣ прємоудрѣй, якова єстє синя. А струг отий сіяшєть а срящєто, яко злато Огнєбогом роспалєн єсть. Того доуханіє – жівоть єстє вскія тварє а прібьжіщіє.

Вск муж благо Тьгъ відѣтє можашє то, аніжє зъло. Кій Богомо нє доба, тоі і прєбудє, яко слѣпо, да нє імєшє съ Нимі частє, яко жє всяко до злиі ідучо, со Они до кънцє прєбудєть.

 

***

Даждьбог на струзі1 своєму був у Сварзі премудрій, яка єсть синя. А струг той сяє і виглядає, яко злато, Огнебогом розпалене єсть.2 Того дихання – живот єсть всякій тварі і прибіжище.

Всяк муж благо Того відати може то, аніж зло. Який Богом не сподоблений, той і пребуде, яко сліпий, да не матиме з Ним частки, яко же всяк, до злого ідучи, з Ним до кінця пребуде.

_____

1 Струг – плоскодонне вітрильно-гребне судно 11-12 ст. За розмірами проміжне між човном і лодією. Вміщувало до 10-12 людей.

2 Лозко пояснювала, що струг-човен – це, можливо, погребальна кощуна, оскільки покійного спалювали, уклавши на човен. Тобто виходить, що не сам Дажбог (покійний замінює його) сяє, а його струг. З човном, як правило, ототожнюється Місяць-Хорс. У ВК складно визначити дії Хорса. Тому може виникати плутанина між функціями Дажбога і Хорса. За індуською аналогією, Крішна виступає візничим в Арджуни, тобто Місяць (човен або повозка та його керманич) перевозить Дажбога-Сонце.

 

 

Дошка 38б (уривки)

 

... нашє Працє шєдшє до зємє суховастє, набдє вящєнь і тако сємєхом інда а нє імяшєм крає того на зємѣ нашє. І крєщєна Русє єсь тако днє...

… ящіхом іста ієгун... жєнцє... … Єіжяхом об она ...

… рьєм бо нєубва рцала тсва трєпєтє обо вєнци чуж...

… яко бяхом ста ос... мяхом а дєк а... …єхом пря... …одь...

… Нєпря бо плємєни соутє руштє...

... а костобъцє русколанє тъвряй…

... тако бл...

… бяхом ста осє а битє хр...

... ямо а ніко... ьв...

… Мор-Мари нєсми частє іматє, да бящємо отщєпєні од роду нашєго, а будє го гнусєтє всім борусом...

 

***

... наші Праотці пішли до землі сухої, надибали вящень і так посіяли інде і не маємо краю того на землі нашій. І крещена Русь єсь тако дня...

… візьмемо істину гунів (не читається)

... (Біля) Непря [*Дніпра] племена суть руські...

… і костобці руськолань творили...

… тако (не читається)

… Мор-Мари не сміємо частки мати, да будемо одщеплені од роду нашого, і буде те гнусити всім борусам...

 


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.