Дослівний переклад Велесової Книги 8 страница

Дошка 25

Сє бяшєтє ови о Караніу. І сє град мал о брзєх морстієх русштієх. І тамо бя конєзє, яков ісє рчє єланє бієтє, о отрцєтє одо Русє. І тоє оудієяшєть ратє і комонєства, а ідє на нє і вітєжє іє. А єланьстє плакєшєсє о тугу ієх і просяцє іє данє платєтє. І та данє снє оудієаня о овнє хорязє і віно. І то єланстє вієдяє, яко руштє піящутє многа, і оліщє на нє сє врзєтєсє і витєжєтє ієх.

І сє бо грядєть волсєв Ухорєнзє і братє ієо Словєнь, і тоє рєкста руштієм: "Нє тварзєшєтєсє на дарє тоа". І сє руштіє нє слєхоша і сє оупіяє. І отєма днєма єланьштє сєн вргощє на онь і розтрщє ієх. І сє погиньстє тоа зрящє руштіє отєцє до стєпіє. І тамо сє рчє: і сили свієа овлєцєтєсє, і ідьша оспєть на оніє, і поврзєшє іє. Сє Бзі дєрзяшє оніє а руцє іх оукрѣпшє, і тиє одєжєшуть вітєжє. Сє бо прящуть вразіє і тако рєкуть: "Яко овчє рострцєм они і бєдєхомь самє о крає тіє владщє, яко краснє соутє они, і тіє нє дахом."

Сє Трглавє моліхомь, вліцє а малє. І сє бо Трглавє нашє остяжоутє ни, і брзє скочашутє на комонє, вразієм поражєнтє творяй. І то узряшєхомь, яко Бзі овладяшуть о тє, і сє узрєхомь, яко мртвє соутє і оубієни Бзєма. І намо по імє крочєшєтє і відєтє мєртва тєлєси мнозіа, яко вліка Ратє Пєроуніа на нє сє вєргошіа і розтрщє тоу.

І сє Сварозічи ошує тоа тєкошуть, і Дажбо прінєсє побієдоу нашіу во рєнцієх свєієх роду славноу, об оцєх слву дєржащієму і до днєсє на поліє вєнтєжєтє вразє свіє могоущєму. І сє Жаля жалюіє над вразі і Горинє горєншєтьсє о смртє ієх, яко одє рєнцє Бозскє сє вєргоуть. Сє Каринє плачєтьсє о мєртвієх тієх, яко сталісє о тропіє Божєньстє і зємрєшуть. І поля тиа полнєнє соутє мртвє кощє і главє оусєнчєни, і оудє одо тєлєси оурєзієни сє валіашє о травіє. І смрад ідє одє поліє тиа, і врани лєтяшуть до нє, мртвє очєси долбєнтєсє і ястє мужєскіа мяси, многа понєщєни.

Сє рцє Орєу Сваргь нашє: "Яко сємє Істварє, істварю ви од пєрстє моя. І будє рєчєно, іжє стє сини Стварєго, і ставітєсє, яко сини Істварєгви. І будєтіє, яко дієти моя, і Дажьбо будє Оцє вашє. Тому достєтє послухашєтєсє, і тиє вам рєчє, чєсо імяшєтє о тиє дієятє. І, како рєчє, тє і чєто творяшєтє".

І народ влікь а витєжєнтє о сва свєти і потлцєшєтє роді іні, іжє істягноушє сили, ізо камєнє чюди творяє, бєзо комоня повєнзи, і всако дієятє чудніа мімо кудєсніці, іжє всяк бєндєшєтє грядєть, яко кудєснік.

І ругу твьряє, клєнтви дієяшіє на кмєть, і кмєть сє подробє. І тако словєси многя і многя. І о тєієх словєси омамєтє ви і подробєнтє одєрєнє, о златіє мієно. І ото мієно продашєтє ви вразієм, хотяє тако.

І тоє Бозі вамо рєчуть і да Орєовіє завієтє: "Любитє свєта зєлєна і жівотніа. І любитє друзє сва і битє мірніє мєздє роді". І по тєо добіє бистє сєдьмидєсєнтє конєнзє нашіє, яко Мєзіслав, а Боруславь, і Комонєбранєч і Гориславь. І тако ізбрящєні іни о вєчє, і одлоучєні о вєчє, колібва люди нє хотяшєтє ієх. Сє бо тиє конєзє вліцє трудішєсє. І сє Кишєк бя вєлік а моудр, і тоі умрє.

А по нє бяшє іні. Кажєдіє творяє нієщо благіє о руси. Памєнтє нашіє то удржєшєть, якождє імяхомь іє славєтє всак трізєнь трівієдє і потщітєсє о памєнть ієх на сини нашіє. І нікій нє смє на то запомняшєтєсє, яко проклєит бєндє о Бозієх нашієх а чловієцієх. І люди імєно го охібнуть од вієки.

***

Се були вони у Карані¹. І се град малий на берегах морських руських. І там був князь, який оце рече еланів бити, щоб відігнати од Русі. І той удіяв рать і комоньство, і іде на них і вітяже [*перемагає] їх. А еланці плакали о тузі їх і просили їм [русам] данину платити. І та данина з них вдіяна з овець, хорязі [*одягу] і вина. І те елани відали, яко руси пиячуть многа, і тоді на них се вержитися і витяжити їх.

І се гряде волхв Ухорензе і брат його Словень, і ті рекли русам: "Не творіться [*не спокушайтеся] на дар той". І се руси не слухали й упилися. І тими днями елани верглися на них і розтроще їх. І се погинь ту зріючи, руси втекли до степу. І тамо се рече: і сили свої стягнеш, і ідеш вспять на них, і поверзеш їх. Се Боги дерзячи їх і руки їх укріпили, і ті одержують витяж [*перемогу]. Се бо прящуть ворогів і так речуть: "Як овець, розтрощимо їх і будемо самі в краю тому володіти, яко красні суть вони, і ті не дамо".

Се Триглава молимо, великі й малі. І се бо Триглав наш остяжить [*збере]² нас, і борзо скачемо на комонях, ворогам поразку творячи. І то узріємо, яко Боги оволодівають тими, і се узріємо, яко мертві суть й убиті Богами. І нам по них крокувати і видіти мертві тілеси многі, яко велика Рать Перунова на них се верглась і розтроще ту.

І се Сварожичі ошую тих течуть, і Дажбо³ принесе побіду нашу в руках своїх роду славному, об отців славу держащому і до днесь на полі витяжити ворогів своїх могущому. І се Жаля жалює над ворогами, і Горинь горює о смерті їхній, яко од руки Божескої се вергнуті. Се Каринь плачеться о мертвих тих, яко стали на тропу Божеську і замерли. І поля ті повнені суть мертвими кістками і главами усіченими, й уди од тілес урізані се валялися на траві. І сморід іде од полів тих, і ворони летять до них, мертві очі довбати і їсти мужеські м'яси, многі понищені.

Се рече Ору Сварог наш: "Яко я є Іствар [*Творець], створю вас од перст моїх. І буде речено, іже єсть сини Стварега, і ставтесь, яко сини Істварегви. І будете, яко діти мої, і Дажьбо буде Отець ваш. Тому достатньо послухатись, і той вам рече, що маєте про те діяти. І, яко рече, так і то творіть".

І народ великий і звитяжив о всіх світах і потовк роди іні, іже істягнувши сили, ізо каменя чудеса творя, без коня повозки, і всяко діяти чудне мимо кудесниці, іже всяк буде грядити, яко кудесник.

І ругу творили, клятви діючи на кметь⁴, і кметь се підкорили. І тако словеси многі і многі. І від тих словес оманюєте ви і приневолюєте одерень [*рабів], на злато міняючи. І ото наміняне продаєте ви ворогам, хотячи також.

І те Боги вам речуть і дали Орієві завіти: "Любіть світ зелений і животний. І любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!" І по тій добі були сімдесят князів наших, яко Мезислав і Боруслав, Комонебранич і Горислав. І тако ізбрані іни на вічі, й одлучені на вічі, коли б люди не хотіли їх. Се бо ті князі великі трудилися. І се Кишек був великий і мудрий, і той умре.

А по ньому були іні. Кожний творив якесь благо для русів. Пам'ять наша то удержить, якож маємо їх славити всяк тризни тричи і подбати про пам'ять їх на синів наших. І ніхто не сміє на те запам'ятувати, яко проклятий буде Богами нашими і человічеством. І люди імено його охибнуть на віки».

_____

¹ Взятий варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "про покарання".

² Мається на увазі, що руси зберуться під стягами з Триглавом.

³ У Миролюбова в оригіналі (за Лозко) написано "Дежде", а в Яценка "Дажбо".

⁴ Лозко у цьому уривку перекладає "кметь" як народ.

Дошка 26

І сє бяшєть ова часє Осєдєнь, огнщано, і сєіє блг бя. І Бзє іємоу даяцє овні многа і скотіа о паснствє о ступієх. І сє бяшєть овєіє прє трвєх мнгѣієх, і Бозіє даяцє моу сктіу прєплоднєстви і умнозая іє. І таковє ідє прєд очєс странмєж і рєчє моу: "Ізидєшутє сини тва о зємє тиа, до крає чюдня, іжє ієстє о захждєнє Сунє, і та Сунє спіє о одрє златіє".

І сє комннєщ скакашєть до іє і рєчєть Суніє: "Грєндє, Сунє, до Лузи сва синіа, то імашє скочєтє до повозу твоєго і срящєцє од востоцє. І тако рєчєно бя скакашєть сиє до іня крає. І вєчєр скакшєть блізєнь іє – інь комоньщєць – рєчєшєтє, іжє Сунє заідє за Горє сва і возіцє свє златнє онєчєть, і то ворозє хотяшєтє утатєтє. І тіє блізєнцє комонщацє оскачє до інь крає. І тако Зря ідє, а вєндє зги сва, і одієги Дажбовє трясє, і зги тєчяшуть до крає нєбєснє. І сє рєчє.

І тако синє два ідьша до захождєнє Сунє і відяє тамо многа чюди і травє злачнє. І тєкста до Оцє рѣчєшєтє імоу, яко красієн крає тиє. І сє многа плємєни і роді ізрчєша волєтє стєнжєнтє до трпи тиа і грєндєша всіє поа Осєдєню.

І ту рєцє Орєо-оцє о сини сва битє на чєлє о всє роді. І нє хотяшєтє они, і одієлєшєсє на сє і овьє. Сє бо кнєжє іднє вєдє люди сва о полєндє, і Орє вєндє о крає морстє. І ту бя сушня влка і пісяцє многа. І грєндєша до Гори і тамо сєдшєсє на полєвієк. І опрєжє, оутворяшє комоньстви влка, ідяшєтє о зємє цюжє. І тамо воє сташєсє на тропи іє і досільща іє пратєсє, і бя рострщєни. І таковє ідьшіа дальє і видяє зємє тієпли і нє брєгоша ієх, яко многіє цюжє плємєни тамо сідяє. І грєндє даліє – сє бо Бзє вєндєша іє, яко людє сва. І тякоста ова до Гори влкє і тамо сє пєроущє о вразіє ідьша далє. А тє кратє імяхомь сєн спомєноутє на то і тягєнтє за сва.

Якождє і оцє нашіє, очистєсє молбоу о мовіє і митєсє, молби творяцє о чістіє душіє свє і тієлєси, яко Сврг оуставє тиа мовєнєствє і купалєщ о та оуказєшєть. І нє сміємо хомь о то занєчєтє, і сєн миіємо тієлєси, умиємо духє сва о чістє Водіа Живіє і то грєндєхомь трудєтє, сєн о всак дєн молби твряє і сурє піяшєтє, якождє до пріжь яхомь.

І ту пєнтократи опиіємо дєни і хвалєхомь Боги нашіа о радосчє тиє, яко сєн осурє млєко нашіє на пропитє нашіє, і крмь ідє о кравіє до ни. І тіємо жівіємо, і травє злачніє оуварієхомь овє до млєки, і тако яждієхомь кажєдь частє своє, і тєчяхомь.

То рєку тє, синє моє, яко врємєно ні є остращєно ніжє іє вієчнє прєди ни. І тамо зрящєхомь Пращурє своє і Матєрє, іжє ряхоутє до Сварзє і тамо стадє свіа попасутє імоутє, і вієни сва вієноутє і живот імящутє, якождє нашь.

Тамо нієстє ієгунштє, ні єланьштє, ніжіє Правє кнєжітє іма. І та Прав іє істіа, яко Навіє совлєщєніа, ніжє Явє дана, і прєбєндє о вієк вієки о Свєнтувідіу. І сє Зарєбог ідіє крає тіє і рієчєшєть о Пращуріє нашіа, яко жівієхомь о зєміє, і яко страждієхомь, іждє сє ботє ізждє імяхомь зол многіа. І тамо зли ні імяшуть, і травіє зєлєніа стрєщоутє іма і стрєщєшуть шєлєстє свє о воліє Божьстє і щастіє людє тієх.

І тако імяхомь зрятє Стєнпи Раяістіє о Сврзє, яко синя іє. І та синє ідєшєть о Бга Сварогоу. І Влєс ідє правєнтє стадє ієх. І тєчіашуть на злацє і Водє Жівіє, і нікиє іє одєрєнь о крає тоєм, і рабє інє нєістє тамо і жєртьви ініа, якождє хлієби, нє імяє. І сє виногрозє, і мєд, і зрно дає до молєбь тієх.

І таки рієчєхомь славу Бзємь, яковіє соутє Оцє нашє, і ісьмє сини ієх. І достоєхомь бєндєтє о чістотє тієлієснєа. І душіє нашіє, яква ніколє нє уміраієть і нє заоуміраієть за часє смртє тієлєс нашієх.

І падєщєму о поліє прє Пєроуніця дає Водоу Жівоу опитє, і, опишєть ю, ідє до Сврзє на комоніє біліє. І тамо Пєрунько іє встрічієть і вєндє до благє свє чєртозицю. І тамо прєбєндєть о Час Онє і досташєть тієлєсо ново. І тако жівієтє імає о радощєтєсє прісніє і до вієки вієк, про ни молбє творяцє.

***

І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був. І Боги йому давали овнів многа і скотини на пасовищах у степах. І се була вона при травах многих, і Боги давали йому скоту приплоднецтва і умножуя його. І тако іде перед очима странник і рече йому: "Ізійдуть сини твої до землі тієї, до краю чудного, іже єсть на заході Суне, і де Суне спить на одрі золотому."

І се комоннич [*вершник] скаче до нього і рече Суні: "Гряди, Суне, до Лук своїх синіх, то маєш скочити до повозу твого і з'явитися¹ од востоку". І тако речено було, скаче сей до іншого краю. І ввечері скакає близнець² його – інший комоншець – рече, іже Суне зайде за Гори свої і візиць свій золотий залишило, і той вороги хотіли утяти. І ті близнюки комонники поскачуть до іншого краю. І тако Зоря іде, і веде зги свої, й одягом Дажбовим трясе, і зги течуть до краю небесного. І се рече.

І так сини два пішли до заходження Суне і видять там многі чудеса і трави злачні. І течуть до Отця і речуть йому, яко красен край той. І се многі племена і роди ізрекли веління стати до тропи тієї і піти всім по Оседеню.

І тут рече Орео-отець синам своїм бути на чолі всіх родів. І не хотіли вони, і поділились на тих і інших. Се бо князі одні ведуть людей своїх на полудень, і Ор веде до краю морського. І тут була сушня велика і піску многа. І грядуть до Гори і тамо осіли на піввіку. І опередь, утворивши комоньства великі, пішли в землі чужі. І там воїни ставали на тропи їхні і силили прятися, і були розтрощені. І тако ішли далі і виділи землі теплі і не берегли їх, яко многі чужі племена тамо сидять. І грядемо далі – се бо Боги вели їх, яко людей своїх. І текли [*ішли] вони до Гори великої і тамо се перуще на ворогів ішли далі. І те кратно маємо се спом'янути на те і тягнемо за своє.

Якож і отці наші, очистимося мольбою в мовінні і митися, мольби творячи о чисті душі свої і тілеси, яко Сварог уставив ті мовіння і купалища і те вказав. І не сміємо о те занечити [*нехтувати], і миємо тілеса, умиємо дух свій в чистих Водах Живих і грядемо трудитися, се о всяк день мольби творячи і суру п'ючи, якож і пріж [*раніше] робили.

І ту п'ятикратно пиймо денно і хвалімо Богів наших за радощі ті, яко осуриться молоко наше на пропиття наше, і корм іде от корів до нас. І тим живемо, і трави злачні уварюємо ті до молока, і так приймаємо кожен частину свою, і течемо.

То речу те, сину мій, яко времено не є страчено, ніже є вічне перед нами. І там зріємо Пращурів своїх і Матерів, іже порядкують до Сварги і тамо стада свої попасти ймуть, і віни свої вінуть і живот мають, якож наш.

Там немає гунів, ні еланів, ніже Прав княжить має. І та Прав є істинна, яко Нава совлечена [*стягнена], ніже Яв дана, і пребуде віки вічні біля Свентовида. І се Заребог іде краєм тим і речеть Пращурам нашим, яко живемо на землі, і яко страждаємо, іжде се бо завжди маємо зла многая. А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх і зустрічають шелестом своїм з волі Божої і щастя людей тих.

І так маємо зріти Степи Райські о Сварзі, яка синя є, і та синь іде од Бога Сварога. І Велес іде правити стадами їхніми. І течуть на злаки і Води Живі, і ніхто не є одерень у краї тому, і рабів інших немає там, і жертви іншої, якож хліби, немає. І се виноград, і мед, і зерно дають до молеб тих.

І тако речемо славу Богам, яко суть Отці наші, і ми є сини їхні! І достойні бути в чистоті тілесній. І душі наші, які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті тілес наших.

І падшому на полі прі Перуниця дає Воду Живу попити, і, попивши її, іде до Сварги на комоні білому. І тамо Перунько їх встрічає і веде до благої своєї чертозиці. І там пробудуть до Часу Оного [*призначеного] і дістануть тілесо ново. І так жити мають в радощах прісно і до віку віків, про нас мольбу творячи.

_____

¹ Яценко – "дивитися", Лозко – "зустріти", Гнатюки – "сяй".

² Варіант Гнатюків, у Лозко і Яценка – "близько".

Дошка 27

В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся. У виданні "Жар-птици" така примітка (взято з "ТОДРЛ"): "Збірна дощечка № 27 (Готська). Дощечка ця зібрана з уламків та осколків багатьох дощечок, знайдених і підібраних вістовим полковника Ізенбека. Названа вона Готською тому, що в текстах цих уламків та осколків згадуються готи. Тексти". Після тексту дощечки підпис: "А. Кур". (За Яценком)

... ітва ініа до полнощє ... аб... годі жітва ін... Алдорѣхова ніктожє ідяй... к... о...

…о наступицю іє Конєроту... нуча іє Боурѣху... т... є…

... мяхом рѣчєш ... т... х... оляр, якови на годь ідь н… болярє Сєгєня, іжє убів сина Ієрмєнрѣха а отрка Гуларѣха ранів іа... оі...

... Алдорѣху данє діахом од то... а імяхом даяшєт... два сти то...

... час Ієрмєнрєху ідє годь до полунощь а прідє на ни, а поробі... А нє бряшє а отркъва імахом тєнжєтє, то бо злая твъряй, і та Русє падє, а врзє єстваша на ни влацєви, а то трваща сєн ... ѣ ляти а зътрєхом сєн, а отърокваста часє отрчєх. А сєнщє русє вольни а жівєхом так, ібва руси, розпряшє, повєржа годь туі.

... є бо тє огржяху зємє Руськоланє а обощаху н... мнозя а то тєчаша оцє до лѣси у Врозєнцє, а ураз... на годь всєя силой, і рострщєтє ю бяша.

... ва іста бяша за чєс Конорѣху, с кидва ізтчє Алдорѣх а праправ(ну)цє Готорѣх, сє бо ієсь прадо Ієрмєнрѣху, як... п...

... ѣпа ... а ... по тѣ ... адь окарьєща а отб ...

... (т)оі ляти бяші тамо годє Ієрмєнрѣхє а сє злобяши на ни, а ту бяша уборцє вліка, а годє бя потсняна а одтрцна до Донцє а Донє. І Ієрмєнрєх пяй віна любібратрєстє позє воіавєндє наши. А тако сє уборжєщєтіся бя жівут нов ...

... єн часє, колієбва годь ідє на ни, сє Ієрмєнрєх со єгунштє, а тако сє пдоржє она. А смє імяхом два вразі на два конця зємє нашіа. А та Болорєв прєдо труди влкє. Ото ту Матирь-Сва, лєтшя, рєчє мо, яко смєяй паднутє на єгунштіа опєрвє а рострєщітє ю, а сєн повратітєсє на годь. Там бо увржі синє Ієрмєнрєхє а замєртвє оця. А ту Гураік, друг наш, тако пяй кровє а віни, а подлє тая за єдіно лято шєд мкчєм на ни. А то крать Болорєв жєк о іждєнєті годє, а тако удєя одрєчєнє, стоя мяхом чєсва. Та урочєнтє добростєнтє до главє сва, яко хом на ти ста боря до жівят нашєх жєлєзва оцє нашєх, яко коло а комоніа єс та сила нашіа, то бо даяхом ста інєма, яко ста глут ...

***

... житва інша до полуночі... годі житва інша ... Алдоріха ніхто не ішов...

... про наступника їх Конероту¹... внук їх Буріху...

Маємо ректи... про тих боляр, які на годь ідуть... болярин Сегеня, іже убив сина Германаріха і отрока Гуларіха ранив...

... Алдоріху данину давали од... а мали давати двісті то...

... в часи Германаріха іде годь до полуночі і прийде на нас, і підкорили... І не брали і отроків мали тяжити, то бо зло творили, і та Русь паде, і вороги стали на нас власні, і те тривало сто (?) літ і скинули це, і отрочества часи минули. І нині руси вільні і живемо так, бо руси, воспрянувши, повергли годь ту.

Се бо ті огородили землю Руськолань і зібрали (сили) многі, і текли отці до лісів у Врозенця [*Воронзенця], і уразили на годь всея силою, і розтрощили їх були.

... це справді було в часи Коноріха, з якого ізтече [*походить] Алдоріх і праправнук Готоріх, се бо єсть прадідом Германаріху, як...

... ті літа були там годи Германаріха і се злобилися на нас, і тут була убориця [*битва] велика, і годи були потиснені і одторчені до Донця і Дону. І Германаріх пив вино любобратства з воеводами нашими. І тако се владналося було життя нове.

... той час, коли годь іде на нас, се Германаріх з гунами, і тако се піддерже їх. І ми мали двох ворогів на два кінці землі нашої. І там Болорев перед трудами [*битвами] великими. Ото тут Матирь-Сва, летячи, рече йому, яко смій паднути [*напасти] на гунів оперва і розтрощити їх, і се повратитися на годь. Там бо уверже сина Германаріха і замертвив його. А тут Гураїк (Германаріх?), друг наш, тако пив кров і вино, а подлє того за одне літо йшов мокошем² на нас. І то кратно Болорев речив про вигнання годі, і тако удіяв одречене [*сказане], стійку маємо честь. Той урок добростійкий до глави своєї, яко на тому стали боротися до життів наших залізами отців наших, яко коло і комоні єсь то сила наша, то бо діяти стали іншим, яко став голод.

_____

¹ В оригіналі у Яценка і Лозко написано "Конєроту", яке подають як "Конеріха", у Гнатюків в оригіналі – "Конорєху", можливо, виправлено за подальшим зразком.

² Взято варіант Гнатюків "мокошем", як бойовий порядок у вигляді півмісяця. У Лозко – "мстити", Яценко пропустив слово.

Дошка 8(27)

Наступний текст, який подаємо, має у Ю.П. Миролюбова подвійну нумерацію – 8(27). Справді, існує певний зв'язок між: д. 27 і д. 8(27): текст д. 27 обривається словами "іако ста глут…", – а текст д. 8(27) починається зі слів "яко ста глутве а тедо бяхом сірі а нище..."

Яко ста глутвє а тєдо бяхом сірі а нищє. І боть іна жєлѣзва натчуть, а нашє нінтра ізвєргнуть од та сва. Сє бо Аски а Єркє по Нѣпри ходяшєт о людє нашє звєншє до борія. А то, яко борє імє про сєбєнь, тако нє імахом смє ітє до нь. Ото тва да бєндє во учєніє, а разумяхом ста нашє ошибіцє, а імємо іну статє одєрєнь.

Сє бо Аск імяй воя сва, посаднє я на лодѣх а ідє загрєнбєнтє іна, а стє да ідє на грьць, да ніщє іхо гради, а да жєрє бозм в зємє єієх. Натодє нє іста такова, яко Аск нѣстє русіч, нєботво варєнзь, а іма іна мєта – то гмоть руску попіра інама, а злє дєяцє погєнбє імє є. Ні Єркє нѣстє русіц. А тобто ліс ідє хітряшєтє до ступє а біє гостє іна, киє бо тому довєрєнсєща сєн.

На старє погрєбєнщє ходіва смє ста, а тамо помєснлєхом, якво дєншашєть Пращуровє наштє подє травє зєлєна. А тамо вѣдѣхом ста, яква битє а за ощо ітє. І ту сва родці бяшє дѣлєнтєсє, а кому старш пшєнботє, кій бо сєн знєда до Оцє а Праоцє марічєньска, кій одо нь ідє, а кій збєндє простєць. А та вєлкька свра одоляца руси, яквє прєнбяшєтє сєн до ростржєшєні і ростргнѣні.

Тако грьцєво одо сва зємє жєнє я, нєботьва нє імяі силу, счєпнєні до кругу а до кридѣл. Вшяк сва ста поглєнда на соусѣдіцє своє а од сє віри нє іма, яква мєжє вржє до сѣчє. Тако прийдоша воспянтє а почєнша сварєтєсє ста на походь ю: кій ободѣ лѣпѣє, а кій шєчєрн. Одрєвлѣ бола іна рьчє о вітяствѣ, а тєдьо наслѣтє о поході ото Оцє сва.

Тако бо Русколаньє падьма до ніць од годѣ а ієгуншта звѣжства. А тодѣ Кійска Русє творяшєсє а Онтува. А годь сє устрашашєся, ідє ота вон до Свєрєнзє. Як бо вѣхом Свєрєнзє сутє двѣ: єдіна – вєндєста, а друга годя. А ту то годь прібєндє до нь, а годя сєн усіліся щє тамо тва, а вєндєстя ослабішєся сєн такотьє до тьва. Осєбо жємєндє бяша околи тоя а та бя літавоа, і сє назовєшєся ілмо одо ни, іжє рєчєни ілмри.

***

Як став голод¹, і тоді були сірі й нищі. І були інші заліза [*чужа зброя] натечуть, і наше нутро ізвергнуть од того свого. Се бо Аск [*Аскольд] і Ерек по Ніпру ходять по люд наш, зовучи до борні. А то, яко борню² мали про себе [*між собою], тако не мали ми іти до них. Ото те да буде во учення, і розуміли нашу ошибицю, і маємо [в] іншу стати одерень.

Се бо Аск мав воїв своїх, посадив їх на лодії і іде заграбати інших, і ніби да іде на греків, да нище їхні гради, і да жере богам в землі їхній. Нато не істина такова, яко Аск несть русич, а варяг, і мав іншу мету – той гмоть руську попирає іншими, а злі діяння погубили імена їхні. Ні Ерек несть русич. І той бо лис іде хитрувати до степу і б'є гостей іних, які бо тому довіряються.

На старе погребенище ходили ми, і там помислили, яко дихають Пращурове наші під травою зеленою. І там відимо, якими бути і за що іти. І тут наші родці почали були ділитися, і кому старшим пребути, який бо се походить від Отців і Праотців маріченських [*померлих], який од них іде, а який був простець. І та велика свара одоліла русів, яко привела до розладу і розторгнення.

Тако греки од своєї землі гнали їх, оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил. Усякий сам став поглядати на сусідів своїх і од цього віри не мав, яка мужів верже до січі. Тако прийшли воспять і починали сваритися за похід той: який був ліпший, а який гірший. Одревлє були інші річі про витязтво, і тоді наслідуємо о поході од Отців своїх.

Так бо Руськолань падла до ніц од годі і гунського звірства. І тоді Кийська Русь творилася і Онтува [*Антія]. І годь се устрашилася, іде ота вон до Сверензе. Як бо відомо, Сверензе суть дві: одна – венедська, а друга – годі. І тут то годь прибула до неї, і годя се усілася ще там, а венеди ослабилися се так до того. Осібно жмудь була около тієї і та була литовська; і се назвалися ільми од нас, іже речені ільмри.

_____

¹ Варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "голотою".

² У Миролюбова в оригіналі "доре", Яценко переправляє на "боре" – війна. Гнатюки залишають і перекладають як "Дір" – ім'я правителя Київа.

Дошка 28

Сє врганє нашіє отє, і нє можяхомь овратєцє о задє і сє врьгащєть і сє градє нашіє о тяготє свє осєщєсє. І сє рієкощь імо конєнзь Бравєлєнь: "Одєржатєсє о помощчє грд грдвіє і дєржєшєтє воє своє, да сє хранієшуть они силу Русє о ієдінію грзу врзієм, і таквє і сє".

І сєбто жмидіє рієкша намо о годіє, яка імає Дєтєрєха а ідє до полунощє, і тамо у жмидіє овратєсє до полудєніє. І сє ідєть на ромє, і тамо сє пєрящєть лєги і воє іні і бєрє ругу влку одє они.

І сє втрзєшєть до зємє ониа. І сє Дєтєрєх убієнь бяшь Одокрєхімоу. Сє бо годє тая Бзєм протівєніа, і Тоі сєнь ізплєвашуть іє. Сє грдіє нашіє соутє сірє, і старшє родцє нашіє нє ізбряшуть ініа о сєбє, аби тє іхєва правітє. Сє ідяхомь і до нє, і достоіть ієма рієчєшєтє о тиа і потрцєтє на внєзапоу труждоу. І сє труждяшєхомь о тиа і слєзє ліу о та.

Біє кридлєма Матр-Сва-Слва і врєщєть намо о трудьнієм часу сушьни і мору говяд.

І сє вієхомь, якождє рчєна єсє од Праоцє, яко кієлци поможіа іма. І сє бо ідошіа до нє, і тако бишіа ста лієти оупомождєни о тієх, і такождє о илми сєботь ілєроу – ісьмє родіцє. І сє Родь-Розаніць іміє ни до срєдьцє отщє і охраніє ни одє врзє. Сєбьто вргохомь ниніє і сє моліхь Бзє о заступнєнє нашіє, і то бєндєшєть. Тако Ясна бо іє про ни.

І сє вєндєшєть оцє нашіє скърєзь гори і стєнпє мімо годіє. І сє Доноу піяшє – іміяхомь ту рієкоу нашіу, якождє врзєхомь крвє нашіу до зємє. І та іє Руська Зємє і будє Руська. Сє бо русічє, імяхомь по тргу Свржєщєськоу о ни. І сє твріахомь труд нашь о жидьбіє. І сє жмидь рєчєть намо, яко пшєдє о до(по)моціє нашіє і подржє ни протівє (в)рзієм нашієм, корєнстє бо нє імяхь нікиа. То рєчєшєтє на ви і то аз рієх: "Поможашєтє о борбу руськоу соупротвіє врзєм моєм а вашієм. І сє за троудєнь час нашь нє бржієхомь о ни, а ідємо оумаратє за родь нашь".

І сє огьдєн Яма жєрєть оубієнє. І сє враніє ядьшуть очєси ієх, і сє трва растнєть скрєзь щєлєпєнь ю. І то зрятє нє можахомь, яко отратієхомь до гри і зєми і силоу нашіу. І нєбождє бєндієхомь одєрєнь взєнтє до рали іє, якождє комоніє, тєнгнєтє о оріу ієх і жноу ієх вієнєтє, да ядуть хлб нашь, і ядьмо зємє.

І то нє можашєть сєн ієвєтє до мисєль нашіє, і кркщє нашіє нє імяхомь доліті до кмєтє. І сє Бзє нашіє доляшуть врзє нашіє. І сломєтє хрбти ієх, яко дзєрзєть нє імоуть на свзєцє нашіє і влацєтє жєни і дієтє нашіє до трзіщє і тамо лєншєтє єланіє і грцієм за ображє србрніє а златіє.

Сє врзієм рієчєхомь: озмєнджєтє сєн, якождє Тма по Суріє. І сє Паруніє оутщє на ви і розтрцєшєть ви, яко овчи. І крат оти отрємтєшуть, і воіє Сврьги оубояшутьсє. І сєбьто ієсє знамє, якождє у Нієпри проквєнтє лозіцє взіміє. І сє Коупало укажяшєть про ни знамє о вєнтєзє на врзіє, і то імяхомь тварєтє.

Сєбто Марь ідє на нє і Мор. Сє двіє оємщуть сили ієх і омєчуть іє под мєчє нашє. І сє мощ мєчє омєждєть ю. Сє мєжда дієляшєть ни, і мєждіа та ієсє плніа крвє. І то прєнстєнпєтє нє достоітє о ієх, коліждо ни, і такь бє. І сє Боровлєнь рєчє, якождє сьмієхомь ходяшєтє до нє. І то знамє намо рєчєть, якождє вєнтєзєтє імяхомь, яко сьмє вєндє.

І сє вєндє оусієдєшуть на зєміє ідієждє Сунє-Сурь спяшєтє внощє на златієм ложіє імать. І тамо ієх зємє єсє. Сє Сврог оцє рєчєшєть о тиа, і такождє братаріє нашіє соутє о тиє крає. І рієчєхомь о они, якождє прітєчашуть до ни за час зимєнь і подржіуть ни. І сє сила Бозька прєндє до ни, і та ни удєржяшєть до концє. А сє вєндє, і до нь ідяхомь помоцє щє молітє, і нє імієтє, якождє всак люд достоіть сєн хранєтє само.

***

Се вержене¹ наше оте, і не могли овратитися назад і се вергти, і се гради наші у тяготах своїх існували. І се рече їм князь Бравелень: "Надайте поміч град градові і держіть воїв своїх, да се хранять вони силу Русі як єдину грозу ворогам, і таке і ще".

І себто жмудь рекла нам про годів, яка має Детеріха і іде до полуночі, і там у жмудів оворотили до полудня. І се ідуть на ромів, і там се перещать легіони і воїв іних і бере ругу велику од них.

І се вторглися до землі їхньої. І се Детеріх убієний був Одокрехімом². І се годь тая Богам противна, і Ті се ізплювали їх. Се гради наші суть сірі, а старші родці наші не ізбирають іних у себе, аби ті їхнім правили. Се ідемо і до них, і варто їм речити про те і потручати на внєзапну тружду. І се трудимося для тих і сльози ллємо за тими.

Б'є крилами Матир-Сва-Слава і верещить нам о труднім часі сушни і мору говяд.

І се відаємо, якож речено єсь од Праотців, яко кельти помогли їм. І се бо ішли до них, і тако були сто літ упомождені [*мали допомогу] від тих, а також від ілмів, себоть ілерів – ми є родичі. І се Род-Рожаниць має нас до серця отчого і охраняє нас од ворогів. Себто вержемо³ нині і се молимо Богів про заступництво наше, і то буде. Тако Ясна бо є за нас.

І се повела отців наших скрізь гори і степи мимо годі. І се Дону пили – мали ту ріку нашу, якож вергли кров нашу до землі. І та є Руська Земля і буде Руська. Се бо русичі, маємо по торгу [*турботі] Сварженськиму про нас. І се творимо труд наш о житьбі. І се жмудь речить нам, яко прийде о допомозі нашій і піддерже нас против ворогів наших, коритися бо не маємо нікому. То речено на вас, і те я рік: "Поможіть у боротьбі руській супроти ворогів моїх і ваших. І се за трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати за Род наш".

Поиск по сайту: