Дослівний переклад Велесової Книги 6 страница

Се перва Права одречена [*заповідана] Отцям нашим Праотцями, держала вона у прі великій і сили давала отрощити ворогів. Опісля пішли з боями тими до Гори Карпенської і там рішили [утворити] на чолі п'яти князів і городи, і села огнищанські, і торги великі. І потіснені були…

_____

¹ У Яценка – "в Дуба мірку хліба", У Лозко – "кришили хліб". Можливо, мова йде про прохання до Рожаниць (дружин Сварога) для роду кринь (криниця, скриня – ознака жіночого лона) їхню препросили, аби вона відкрилася. А дуб в корінь (входження в лоно) дає хліб – плід.

² Мається на увазі ворожіння на білого коня. Я. Головацький повідомляє: "Крім дорогоцінних скарбів, при тому храмі знаходився білий кінь, що належав божеству; тільки жрець міг його годувати і сідати на нього. Слов'яни думали, що на цьому коні їздить сам Святовит і б'ється зі своїми ворогами. Кінь той слугував для пророцтв перед початком якої-небудь справи". [Головацький, 19]. Слово "жереб" має два означення: умовний знак і кінь (жеребець). Інші перекладачі пояснюють речення, як принесення коня в жертву.

³ Як правило, ототожнюють цю подію з географічним пересуванням. На нашу думку, аналогічно до інших дощечок, мова йде про мітологічні події, що пов’язані з рухом Сонця. Семиріччя – це потойбічний світ (7 родників – енергетичні точки, які в календарній системі дорівнюють 7 тижням від смерті до перевтілення на горі. Див. також у Словнику ВК – Семиріччя). Гора(и) Іру – східні гори (дехто ототожнює їх з Уралом), із яких виходить Сонце (аналогічно у вавилонян на краю світу є гори-близнята, гори Машу з брамою, крізь яку проходить Сонце). Дворіччя – земне життя, яке обмежується двома ріками на сході і на заході. Земля Сіршті – може бути землею заходу, де сіріє, сідає (стає) Сонце. Інші перекладачі вважають, що то Земля Сирійська, але на д.6в вона названа "Осурє", "Сурє?". Сніг і лід в горах високих, може символізувати смерть і перехід у потойбічний світ.

Дошка 15б

(закінчення дошки 15а) … о годіє, киа сє бущіє до зходжіна Суніє. І отудє ідь до Суніє, до Нієпра-ріка, і ясьмо тамо.

Киє оутврждє нь грд, якє обитєвацє слвнє рді інє. І тамо сєн осєлєщєсє і огніщє твряє Дубу і Снъпоу, якєвь єсє Сврг – Пращоурь нашє. І сє крать налієзє на нє врг новь, осзєсчє, іжь крвє слвнєх піяйщь. І сє ратє сва устрмі Киє на нє. І зряіщі вє Сврзє воє тиа, Пєруньштє воє, іждє сє вєрьгоша на нє і потрщіає силу ієє, і до ньгє рстрщє. Покажєтє задє оньа.

І сє плємєно онєзьва налієзє іно на нє. І сієчіа бя влка, о пхіждєно бя до послієдь. І нашіє ратє, зряйє то, рієкста: "І Бзє нашіє ждєноуть врзє нашіє".

Сє бь тє Вишєнь грядєть на облцієх до ни і рчєть: "Дітє, гріадєтєсє градь вашь і крієпієстє іє, абіє бєндітє отцієни овієсна іньа врзє, і борба вашє бєндіє зура і кріпка. І то Сварг мєнє посшлєть до ви, сє ботьє іматіє сили нєбєсніа ошуіє і одієсни вашіа, – і такождє рцієх, – о ви нє бржєшєтє о Бзієх і такьво єстє самє прєд врзєма".

***

(закінчення дошки 15а) …годами, які се були до зходження Суні. І звідти ідуть до Суні, до Ніпра-ріки, і є ми там.

Кий утвердив наш град, який обітували [*обжили] славні роди інші. І там оселилися і огнище творили Дубу і Снопу, який єсь Сварог – Пращур наш. І се крать [*ще раз] наліз на нас ворог новий, жорстокий, іже кров славних пив. І се раті свої устримив Кий на них. І зріли во Сварзі воїв тих, Перунових воїв, іже вергли на них і потрощили силу їх, і до ноги розтрощили. Показали зади вони.

І се племено онезьва налізло інше на нас. І січа була велика, і знищено було до посліднього. І наші раті, зріючи то, рекли: "І Боги наші женуть ворогів наших".

Се бо Вишень гряде на облаках до нас і рече: "Діти, городіть град ваш і кріпіть його, або будете оточені повесні іними ворогами, і боротьба ваша буде сурова і кріпка. І то Сварог мене послав до вас, се будете мати сили небесні ошую [*зліва] й одесную [*справа] вас, – і також рік, – що ви не бережетеся про Богів, і так єсть самі перед ворогами".

Дошка 16а

Влєс-кнігу сіу птчємо Бгу ншєму, у кіє бо єстє прібєзіца сіла. В они врмѣни бя мєнж, яки бя блг а дблѣ, іжє рчєн бящ уцт в Рсі. А то імц жєну і два дщєрє. Імаста она скті: а кравє і многа овни с она, і бя ти во стоупѣх. А онігд нє імш мєнж про дщр сва. Так моля Бзі, аби рд згосєнє сє прсѣщє. А Джбо услиша млбоу ту а по млбє даяш му ізмлєно, яко бя ожєчани тая. Сє бо грєндє мєзє ни а імємо вржєтєсє – сє бо Ясна тчє му. Ту Бг Влєс отрчє нєся сєму. Грєдєхум сєн а імѣмо до Бзє наша, і тому рчємо хвлу: Бондє благслвєн вожди, нинѣ а прснє о вєки а до вєки. Рчєно єсє о кудѣсници, а тє пршєндшє нзоврцєтсє.

***

Влес-Книгу цю потчемо [*присвятимо] Богу нашому, в якій бо єсть прибіжиця сила. В ті времена був муж, який був благ і доблесний, іже речен був отцем¹ в Русі. І той мав жону і дві дочки. Мали вони скотину: і корови, і многа овни з ними, і були ті в степах. І ніде не мали мужів для дочок своїх. Так молив Богів, аби роду згасання се присікли. І Дажбог услихав мольбу ту і по мольбі дав йому ізмолене, як було оречено теє. Се бо гряде межи них і маємо вергтися [*народжувати] – се бо Ясна тче² йому. Тут Бог Велес отрочат несе сему. Грядемо се і ймемо до Бога нашого, і тому речемо хвалу: Буде благословен завжди, нині і прісно, від віку й до віку. Речено се о кудесниках, і те прошедше не зворотиться.

_____

¹ Варіант Лозко, у Яценка – "у пошані, учестений".

² У Яценка – "йде".

Дошка 16б¹

За чєтрє вцє до Суронжєц хозяри пояша бо ти рді нашє. Одзбряшя нєсбо ни – со кнєзє одєрєнє бряти. Яко сє отрощіхом імо, а смє стхом хзрястє…

***

За чотири віки до Суронжеця хозари взяли бо ті роди наші. Одібрати несбуло нам – з князями одерень брати. Яко се отрощимо їм, і ми стали хозарськими…

_____

¹ Уривок взятий з публікації Лозко з поясненням: Текст, який взято з видання М. Скрипника (т. 5, с. 6), вірогідно, був надісланий Куру і позначений його власними печатками. Літери й пояснення зроблені рукою і друкарською машинкою Ю. Миролюбова. У лівому верхньому кутку є зображення бика. Номер дошки 16-б написаний рукою М. Скрипника.

Дошка 16 (реверс)¹

Рчє тму Хросу слву, ащє коє о мод у… Тєа од онє жє, яко смє жівєхом… Рчєно оцєма бящ… Врємєни давніая… Рчєно бя о вєлцєх трудєх… До гоур Карпаньскє… Од почтємо до Оріє… Цє стасєщі, кодо нємєнтє стоя сємо… Тако да мліхом Сурєжа… Чєсть і сілу до нєсє вржєщєтє одє іранєр… Бяхом тако з рсма отчаху он ста цє… вѣдє.

***

Речемо тому Хорсу славу, аще який мед у (усуряє)…Той од оне же, яко ми живемо… Речено отцями було… Времена давні… Речено було о великих труднощах… До гір Карпанських… Од почтемо до Орія… Це сталося, коли неминувати стати цьому… Так да молимо Сурежа… Честь і силу до нас вергли од іронців… Були так з русами потекли вони… вести.

_____

¹ Ці уривки взяті з видання Гнатюків.

Дошка 17а

І сє бяшєтє кньзєвє Славну со братарє му Сківьу. А сє прє вєстє вьлкікє на въстєнцє. І сєі ти рєчєтє: "Ідємо до зємє Ільємєрстє а Дунає". І тако ієщєтє, і Бъстарє, сна свє, оставє острацє. І іломєрє осє тєцє на полуносчє і тамо свє гьрд Славєнь утвржє. А сє брат єго Скфє у моржє бяшєтє. І сє Бъстарє імє сна свє Вєндє. І по нє сітцє бяша внучєц Кісєк, кі жє владєц бяш ступє полудєнє і крвє многа і тамо ієси.

І отва бяшє прє вьлка за сє тє і зурєтє на обаполє одє Данаю до горє Русіщє і до Хорпє Карпєнстє. І тамо ряшєтє. Сє бо утврє колє і бєндєшєтє опрєц за нє. І такождє врзєм упорє твряє, о сє уразє онє і одстрщє од сє.

І сє родєм о томо рєчєтє і вєчє созвє єдіно, творяшєтє зємє нашіу. А тако стоятє зємє тєіє пєнтє сти лєтє. І сє засє утворє мєждє русічє усобіцє, і върждєшєтє сєн овє, і силоу стратєтє, імящєтє овє о соубоє і бєзълаждєнє свє. І такождє прідєтє врзє на Оцє нашіє о полудєнє і сє стрчєтє Сківскє зємє о побрєжє моржєнстє і ступи.

І сє тєчіяху овє на полуноцє. І срящєтє с фряцє о тождє, і даяху помощє на врзє. І сє Скуфіа Оцє натєчєсє і сразсєтє со вързє о силоу, і потлцє они. І сє ови бяшє ієгуни, попрвє до Русє ступіцє і тиє кратє одєстрщєнє бяшє. То іміяхомь за знацє, якождє іміяхомь і нині творітє.

***

І се були князі Славен із братом його Сківом. І се прі вели великі на востенці [*сході]. І се ті рекли: "Йдемо до землі Ільмерської і Дунаю". І так зробили, і Бастара, сина свого, оставив сторожити. І іломери [*ільмерці] оце течуть на полуніч і там свій град Славень утвердили. І се брат його Скіф у моря був. І се Бастар мав сина свого Венда. А по них цей був внучок Кісек, який же володарем був степу полуденного і корів многих і там єси.

І тоді була пря велика за се те¹ і сурова на обополе од Данаю до Гори Руської і до Хорпів² Карпенських. І там рядили. Се бо утворили коло і були захищені за ним. І також ворогам опір творили, щоб уразити їх і відкинути од себе.

І се родам про те рекли і віче созивали єдине, творячи землю нашу. І так стояла земля тая п'ятсот літ. І се знову утворилася між русичами усобиця, і ворогували вони, і силу стратили, маючи там сутички і безладдя своє. І також прийшли вороги на Отців наших від полудня і се втратили Сківську землю на побережжі морському і степи.

І се текли ті на полуніч. І зустрілися з фрягами там, і дали поміч на ворогів. І се Скуфія Отців повернулись і сразилася з ворожою силою, і потовкла її. А се ті були гуни, вперше до Русі ступили і ті кратно відбиті були. То маємо за знак, якож маємо і нині творити.

_____

¹ "за сє тє": Яценко, Лозко – "за посіви", Гнатюки – "за степи".

² Гнатюки "хорпи" перекладають як "пасовища", Яценко, Лозко – "схили".

Дошка 17б

І сє бя іматє отєврцє, сєбто стоупни хорпє хранєтє іміяхомь, яко Оцє нашіє а Праоцє, іжє кърпяшєтє імашє о свє стоупє, і сє травє свє, і квєтєнь хранєтє умієща, якождє крьв совє ліяху о сєбо.

Колунє нашіу оставє врзієм. І та Голунє, колєм бяшє ота, вързієм тіжцчє о прстє ста. І сє грдє нашіє клоум ставєтє імяхомь, якождє Оцє нашіє, яковє острцє пряшєсє о Зємє на всєко кроки і до поудє спаднєшє, і лібатє ю, і тамо зємржєтє іміяє, і наспотє нє ідєшє воєждє.

Камо грєндєтє сєн ти дєнє, ідєжє нє імахомь онєкдє утулоу? І сє рцєхомь о то, яко Оцє нашіє, і сє борєхомь. І колібва порждєнє біяхомь. Сє Пєроунєц прідє до ни і тоіє повєндє ни: "І сє коліко іє праху на зємє, і такождє іє ото воє Сварзєнцє. Они помождєнє бєндєшєтє". Ратє ідяшєтє од облаки до зємє. І сє дідє нашє Дажбо о чєлє іхьва. І коліждє тоіє нє оборяшєтє сіць? Іми нє осомє, а то доцєлє нє можашєтє битє. І сє рцєхомь молитбу о Бзєм нашієм, аби ови намо поспєшєтє до помождєнє і датє вітєждєнє на врзє могощє.

І що сьмє о тєм, якождє Зємє нашіа утлчєна іє спатнієма ноги враждєнствє. І тяко зрчєхомь на тоя бєндєшєхомь, коі околи свє? І нє тєцчєхомь на они, і нтєцємо акиноу до дрєстє ієх, і нє вѣртєхомь іє о ранієх враждєнстєх, і нє оубієхомь онє, ієждє на ни налєзшє? О то рцєхомь: "На ви!".

***

І се б мали повернути, себто степові хорпи¹ хранити маємо, яко Отців наших і Праотців, іже кріпити мали свої степи, і се трави свої і квіти хранити уміли, яко ж і кров свою лили за себе.

Колуне нашу оставили ворогам. І та Голуне, колом будучи, ворогам тяжко до перстів стала [*в руки далася]. І се гради наші колом ставити маємо, якож Отці наші, які хоробро прялися за Землю на всякому кроці і до поду падали, і цілували² її, і там вмерти мали, і наспять не йшли ніколи.

Куди грядуть се ті дні, коли не мали ніде притулитися? І се речемо про те, яко і Отці наші, і се борімося. І колиб пораждені [*вражені] були, се Перунець прийде до нас і той повіда нам: "І се стільки є праху на землі, і також є ото воїв Сварожих. Они у поміч будуть". Раті йдуть од облаків до землі. І се дід наш Дажбо на чолі їх. І колиж тих не побороти так? Ми не самі, і то зовсім не може бути. І се речемо молитву Богам нашим, аби вони нам поспішили на допомогу і дати витяжство на ворогів могли.

І ще ж про те, якоже Земля наша утовчена є спітнілими ногами ворожими. І тако зріти на тих будемо, які навколо нас? І не течемо на них, і не натичемо акини до дристи їх³, і не вертимо їм у ранах ворожих, і не вб’ємо їх, якщо на нас налізли? Про те речемо: "На ви!"

_____

¹ Під хорпами (див. і попередню дошку), певно. розуміються горби або могили (пор. гроби).

² Варіант Гнатюків, у Яценка і Лозко – "любили". Тут мається на увазі, що мертві воїни падають на землю і якби її цілують.

³ У Гнатюків – "не наточимо акінаки для животів їхніх" ("акінаки" в розумінні "мечі"), в інших – "не йдемо, а кинули до пащі їхньої". Можливо, тут вбачаємо відомий вульгарний вислів, аналогічно ворогів, щоб принизити, садовили на палю; акінаки на скіфських статуях тотожні фалічним символам.

Дошка 17в

Якождє тако рієх оно Кісєк на людє свє за часє напднєстє на овіє. І тоіє омързєшєсє о вразєх і токьщє на они, і потлцчє іє. Сє іміяхомь знак тоієі мощьєностє і нє мъгощєхом до Явє датє ови, сєбто би слабостщє. І сє імяхомь силоу, і сьмє мнозіє, і вразє нє соутє толки мнозіє, яко сьмє. І сьмє – русіцє, і вразіє нє соутє они.

А камо іє врждєна крєвь нашіє, тамо іє зємє нашіє. І сє вразіє вѣдіяшутє, і сє они сєн старашутєсє, і сє старощє іє марна. Будєтє, якождє овє біяшя о старє часє Оцієх нашієх. Рєчєхомь ієщє слови тиє назпамєнтє, абихомь нє ієдіни одо тіє словє нє оутратєтє і рцєхомь братрєм нашієм отакождє: "Сє сила Божстіє бєндєшєтє на ви, і ту овінтєзєтє врзє вашіє до концє. Іжє хчєшєтє Зємє вашіє, такождє врзєтє моу до оустє пълніє. А тє полока ону до дрстє свє а нє рчє, простіє, ніжє слъви свє. Будєтє синє свє Бгоувє, і сіла іхьва пєрєбєндєшєтє на ви до концє."

Нє іміяхомь анє чєрєвє нашіє наситєтє хлієбєм, сєбто пождєн на огнь вражєскь. І кравіє, нашіє скутє, трпяшєтє тугу такождє, і сє якождє ми. І сє акинє нашє харалужнє одрждєхомь одє полоудєнє борзіє, а бєдієхомь силни віщє врзє нашіє.

***

Якож так речив колись Кісек на люди свої за часів нападу на них. І ті омерзили на ворогів і текли на них, і потовкли їх. Се маємо знак тої мощності і не можемо до Яви¹ дати його, себто бо слабість. І се маємо силу, і ми є множеством, і вороги не суть такими многими, як ми. І ми – русичі, і вороги не суть ними.

І де є вержена [*пролита] кров наша, там є земля наша. І се вороги видять, і се вони стараються, і се старання їх марне. Будете, якож ті були у старі часи Отців наших. Речемо ще слова ті напам'ять, аби не єдиного од тих слів не утратити і речемо братам нашим отаке: "Се сила Божа буде на вас, і тут звитяжете ворогів ваших до кінця. Іже хотітимуть Землі вашої, також вержіть йому до уст повно. І те полока [*поковтає] ону до дристи своєї і не рече, просто, жодного слова свого. Будете синами своїх Богів, і Сила їхня пребуде на вас до кінця."

Не можемо ані черева наші наситити хлібом, себто пожений [*спалений] на огні ворожим. І корови, наші скотини, терплять тугу також, і се якож ми. І се акини² наші харалужні одержимо од полудня борзо, і будемо сильніші ворогів наших.

_____

¹ Гнатюки виправляють на "Яму" – Бог смерті.

² Взятий варіант Гнатюків в розумінні "мечі", у інших слово пишеться в оригіналі окремо – "ако інє".

Дошка 18а

Сєбто зряшєтє обєсва, да імєтє Птицю тую на чєлє вашєм. А та вєндє ви до витєжєнстє надо врзє. Сє бо ях іни Сва а тамождє сєн одєржєшєт. І ту красоущєсє прєд ни а влєцє свієтамє до сєнє.

І таква бяшєтє во інь часо, яко руштє ідяшє со вєндєма. І тиє хотяє унєстє Бозє сви до морє і тамо угнієздєсєша. І сє граді а пмоля, і бястщє тамождє многа зодъша, яко соутє боганстє. І та пмоля украсєни соутє злтєм і србрєм, і многая осє дрвєні Бзє, почтяшє, удѣщєтє ускусі. І та осє вієдома іним, і такождє тиа зрячєшє, а задєша на тоа, і пєрєщєшіа ови. І тамождє нє імящі родіцє нашіє покоєтєсє. Орабі ходящєшє до тє а трзящєшє на трзєщах о богъстви та. І тамождє оусєдшє отрцє, одєрєнє дашєісє.

І та зємє повієда єсчє мрзъстє прє і злиа оужівє. Сєбто ми одєндєша о горєх Карпєньстєх до Киа і тамо бяхом такождє вряждєнє о злєх язєцєх. Сє бо пояхом, яко сьми русє, о славнєх днєх сєх. А іміємо спєви тиа од Оцє нашіє о краснієм жітбє во ступіах а о славіє Оцєв.

Сє бо вієводо Бобрієцє, вєдштєі русє до Голинє, по смртє обрятщь чін Пєроунь. І хріябрє гордінствє то нє запоминьмо овєждє. А якождє єсьмє сині Оцєв нашєх, да іміємо любвє до памятє ієх а рцєхом о нє, якождє бяшє они силоу нашєу. А сила та ідє до ни од ієх жніу: лє вѣніємо, а лє вієну тягнєхом.

***

Себто зріть навколо, да маєте Птицю тую на чолі вашому. А та веде вас до витяженства над ворогами. Се бо брала іних Сва¹ і там се одержувала [*перемагала]. І тут красується перед нами і влече [*манить] світами [*кольорами] до синяви.

І так було во іні часи, яко руси йшли з венедами. І ті хотіли унести Богів своїх до моря і там угніздилися. І се [побудували] гради і помоля [*храми], і було там многа зодчих, яко суть багаті. І ті помоля украшені суть золотом і сріблом, і многая оці древні Боги, почитаючи, удіюють іскусно [*майстерно]. І то оце відомо іним, і також ті зріли, і заздрили на то, і періщили нас. І тамож не мали родичі наші покоїтися. Ораби ходили до тих і торгували на торжищах задля богатства того. І тамож усілися отроки, одерень даючися.

І та земля повідає ще мерзості прі і злі уживи [*вчинки]. Себто ми одійшли від гір Карпенських до Кия² і там була також ворожість від злих язиків [*народів]³. Се бо поємо, яко ми є руси, про славні дні ці. І маємо співи ті од Отців наших про красну житьбу во степах і про славу Отців.

Се бо воєвода Бобрець, ведучи русів до Голині, по смерті обрів чин Перунь. І хороброго гординства того не запоминьмо [*не забудемо] ніколи. А якож ми сини Отців наших, да маємо любов до пам'яті їхньої і речемо про них, якожде були вони силою нашою. А сила та іде до нас од їхніх жнив: чи вініємо, а чи віно тягнемо.

_____

¹ Варіант Гнатюків, де під "Сва" розуміється Матир Сва (Птиця), у інших – "свої".

² Тут йдеться про град Кия.

³ Гнатюки дають варіант "язигами" – назва народу.

Дошка 18б

Рцієхом єсьмє о тієх, якові гобзяхуть о ни. І сє нє імяхом молбітцє і ряхом отва опрє студніє а родніці, ідєжє Вода Жівя тєцє, і тамо волба іє, і влці хіцнє нє ходяшєть о тєа.

Сє Олдорєху часє воспоміньємо, і тиє сє зва жрвєць, яква нє імє радєхом, обзтєпєн єсь, а словєсо нє држєшєть, і красєнє нашіа бєрє нагло а хітща я. І та овєздєва мєждє ни распрє: о бітісє за годіу? І то пжєжіхом а бистє по годі.

А тиа вєцє правіхомьсє од роди і кнєзє. І сє княз Борьвлєнь, якови ждє оборє єланє у брєнги морсті. О прє ідьмо на зажєнть тоу і тамо ріяхом скотіа, і скуфє дієяхом – попасєтє скотіа во стєнпєх, сєбто будє о ни. І таква грєцьколнє сєднєшіа поновіє і грєндіша грди і злобясє на ни. О тєм часіє ідяхом прочє до полночіє а тамо бихом двасти лєнта. І тамо сьмє ієсє соутє од час тєієх до ниньа.

І днєсє іміахом іна кніазє Борьвлєня, правнуцє о дяди свєо. І тоє рєчє: "Ідяшєтє до полоуднє на грєцьланє". Грєць бо мєждоу єланєоу плємє сєбєтно а трзє іміяі о ни в стнпієх о скоть нашоу а хочя бєратє она задарє. І то імяхом она стрщєтє оновіє до морія а гонієтє до сва краіє, якождє Руська зємє ієсє, і руська крєв о та зємє сєн ліящєшєтє до подє і та піяшє крєвь нашіу. На ни надєжєтє іма бєнтє, і ту браніхомь о всіа днє, якову трмємхом.

***

Речемо ми про тих, які бережуть нас. І се не маємо мольбищ і молимося про тих опре студні і родників, де ж Вода Жива тече, і там вольба є, і вовки хижі не ходять біля тих.

Се Ольдоріха часи воспоміньмо, і той се звався жервець¹, якому не мали радіти, обстепен [*не степенний] єсь, і слова не держав, і красунь наших брав нагло і хитрощами їх. І те спричинило між нами распрі: чи битися за годів? І те пережили і були по годі.

А ті віки правили од роду і князя. І се князь Боревлень, який же поборов еланів у берегів морських. По прі ідемо ми на заженть² ту і там розводили скотину і скотарі діяли – попасли скотину во степах, себто буде для нас. І так грецьколани сіли понову і заснували гради і злобилися на нас. О тім часі пішли проч на полноч і там були двісті літ. І там ми єсь суть од часів тих до нинішніх.

І днесь маємо іншого князя Боревленя, правнука по діду своєму. І той рече: "Ідімо до полудня на грецьлань". Греки бо міжду еланами плем'я осібно і торги мали з нами в степах скотом нашим та хочуть брати його задарма. І тому маємо їх відкинути знову до моря і гнати до їхнього краю, якож [це] Руська земля єсь, і руська кров на ту землю лилася до поду, і та пила кров нашу. На нас надія мала бути, і ту боронили у всі дні, відколи тримаємо.

_____

¹ Лозко пояснює як "жрець", або "зажерливий". У Гнатюків – "лжец" (брехун).

² У Яценка і Лозко – "пасовища", у Гнатюків – "туди жити".

Дошка 19

Сє бо відѣх сєн в Наві. І ту огнєви облацє, ізидєть од онє Зміє чюдєнь і отоцє зємє. І тєчяшєть крв із нє, і той лізя ю. І сє придєть Моуж силєн і розтрщє Зміє на дви – і ста два. І розтрщєть єщє – і ста чтвъри. І сє Муж вопішєтє Бозієм о допомщє. І тиє ідяшуть на комонієх од Сварзє і тоіє Зміє оубють. Сє бо тє сила нѣсть людьва, нєбощє чрніа єсь, і сє бо Зміє соутє въръзі ідущі од полудєнє, сєбто Боспъру.

Зби ти, яква дядє нашіє ратієма одтрщашє. І сє хотяшуть грцє оточєтє зємє нашіу. І ту нє дахомь, якождє соутє нашіє а нє опоустєм істварє та – Зміє єсь погибєлє на ни. Імяхомь сєн пратє і жівоти полождєтє за зємє нашіу. І та тєгнє бо од ни до полянє і дрєговіцє, а русє стяжуть до морє і горє, до ступє полєднє, і сє русє соутє. І од Роусє токмо імяхомь допомощє, якожє Дажби внуцє соутє.

Моліхомь Патарє Дяіє, яко тоі ізвєдє огнь, іждєть Матирь-Сва Слава прінєсєть на кридлієх свє Праоцєм нашієм. І ту пієснєма поємь одлє къстрбиціє вєчєрнє, ієжди повієхомь старє слови Слвє нашєа о свєнтє Сєдьміцє рієки нашіє, іждєхомь гради оцє нашє імах біяшє. І тоу зємє опоустішія, до зємє інє ідьшя, ідєжє смє хомь о часи ти дєржєвє. І за дрєвлєсть імяхом Кълоунє нашіє, і гради, і сєли, і огніцє о зєміє оутворяшєтє. Сєбто оумиємо тєлєси і душіє наши, да імяхомь частє русє Кълунє, єждє сильна бяшєшєть і на врзє страху ізумєтє навєдє.

Сє убо од Кисєнь овни ходяє тамождє. І та зємє єсь о дєнь тоіє хиждєна од ни... Они жє творящуть іна, абистє ни од старєдавнєстє ни одсрящєтє. І то зрім і рєнку дєржашє на ви, абистє вієдєлі, яко зурєнь дєнь ідє і крвє хочєть. І ту пролієхомь на зєміє свє русу. Сє Руса-грда камєніє вопіщуть на ни. І сє хомь імами грєнстє і срятє до смртє. Потчє, синє мє, а оумрє за нє...

***

Се бо видів сон в Наві. І тут огневі облаце, ізійде од них Змій чудень і оточив землю. І тече кров з неї, і той лизав її. І се прийшов Муж силен і розтрощив Змія надвоє – і стало два. І розтрощив ще – і стало чотири. І се Муж вопить до Богів про допомогу. І ті ідуть на комонях од Сварги і того Змія уб'ють. Се бо та сила не єсть людська, небось чорна єсь, і се бо Змій суть вороги ідущі од полудня, себто Боспору.

Забули¹ ті, як діди наші ратями одтрощили [*відкинули]. І се хочуть греки оточити землю нашу. І ту не дамо, якож суть наша, і не пустимо істварь ту – Змій єсь погибель на нас. Маємо се прати і животи положити за землю нашу. А та тягнеться бо од нас до полян і дреговичів, а руси стяжуть до моря і до гір, до степу полуденного, і се руси суть. І од Русі тільки маємо допомогу, якож Дажби внуки суть.

Молимо Патар Дяіє, яко той ізведе огінь, який Матирь-Сва-Слава принесла на крилах своїх Праотцям нашим. І тут піснями поємо одля кострибищ вечірніх, де повідаємо старі слова Слави нашої про святу Седмицю рік наших, де гради отці наші мали були. І ту землю упустили, до землі іншої одійшли, де ми в часи ті державу [мали]. І за древність мали Колунь нашу, і гради, і села, і огниці на землі утворювали. Себто умиємо тілеса і душі наші, да маємо частину русів Колунь², яка сильна була і на ворогів страх ізуміла наводити.

Се убо од Кисеня овни ходили там. І та земля єсь по днях тих хиждена [*украдена] од нас... Вони ж [греки] творять інше, аби нас од стародавності (нас) одвернути. І те зримо і руку держимо на вас, аби відали, яко суровий день іде і крові хочеть. І ту проллємо на землю свою русу. Се Руса-града каміння вопіють до нас. І се маємо іти і зріти до смерті. Потечи [*піди]³, сину мій, і умри за неї…

_____

¹ Варіант Гнатюків, у інших – "відбиті".

² Можна припустити, що це є згадуване на інших дощечках плем'я Русколунь (Русколань).

³ У Яценка – "піде", у Лозко – "почтіть".

Дошка 20

У першодруці "Жар-птици" зроблена примітка (цитується за "ТОДРЛ"; переклад з російської): "Дощечка №20. Ця дощечка фактично являє собою уривки тексту, списані з різних уламків, які знайдені у смітті і купах напівспалених паперів, книг, манускриптів та інших документів, зібраних вістовим полковника А. Ізенбека І. Кошелєвим.

Усі ці уламки частково роздавлені, частково відколоті від інших дощечок, а частково є залишками згорілих дощечок.

Були переписані лише ті тексти, які можна було розібрати. Вони пронумеровані не за змістом, а по порядку".

В архіві Ю.П. Миролюбова цей текст не зберігся.

… ро по-свє такожє ідцє, Птицю комоньстви ставяшіа. А врзє тую кридлєма сакроваста, а главоу бія. І зніщастѣ бяша тиє комоньцє, а ум істьягнув обрѣзаща рєнді сѣчє, а то вієдша колєм Пару...

… єхом такожьдє дєятє, аби хощстє досталвє побієди: н... онѣжящєтє ова, яко Сва імєхом, а ту бо днє жряхом, яко овща бієгоуща прєд н...

… ства скуфє а сурьмє родіцє дєсєнт сєт ляти скотіа пасѣхом а кмєтє роєм. І грьцє нашє жітва обєрєста а мєнє на сва дива благодєнтє а...

… Бо Влєсо научаі зємє раяті Пращурі такожьдє дєя…

… тому врєзмо до огніца трви а клєчві Влєса славіті...

… трікратє Русь погнєбшіа встанє...

… ієгунштє доцѣлє часє ни од іньскє отрєщєтє а нині здѣсє і...

... ко востатє іма сє кратє...

… тако стара пря ознікнє, а тако імяхом трават...

… многая плєми ідьшіа до стєпни наші...

… од стрѣли нє відяй Сунє...

… Русь єсь єдін...

… вопящєтє до Сварзє о помоцє Бжьск...

… гряхатє мєчи, нє слєнхатє гласи...

… я... к... а нє станє ієдін дєн...

… іспрягоша оцє сил ... ва овшє кмі...

… рѣчєху они дѣтєм бєзтє до кущє а та...

... ако бодє злая час ... по ... а

... єрва почяхом граді окрєнятє а кромѣх, бо тоі нє імяхом... лот...

... с тужь нє поімєімо по...

… а ту Впаруна прдє а сєі вєрьжє на о... н... а...

… ту бо слва влєка, а ту вѣщяйшє Матирьва кридлєма біащь...

… ко тако врєзі тѣскоша од ни...

… оіє мужі сутє простє... а...

… лви нє гобзящуться г... іа...

***

... по-своєму також ішли, Птицею комоньства ставивши. І ворога тими крилами накривали, а головою били. І знищасті [*від знищити] були ті комонці, і ум істягнувши обрізали ряди січі, і то повели колом Пару(на)…

... (буде)мо також діяти, аби хотіли дістати побіди: не зніжилися вони, яко Сва маємо, і тій бо днесь жертвували, яко вівці побіжать перед н(ами)...

... скіфи і сурьми родичі, десять сот літ скотину пасемо і кмети раємо. І греки нашу житву обирали і міняли на свої дива благодатні і...

... Бо Велес навчив землю раяти Пращурів, також діємо...

... тому вержемо до огниці трави і клечви [*клечання] Велеса славити...

... трикратно Русь погнобша встане...

... гуни доціль часу нас од інших відривали і нині здєсь і...

... востати маємо ще кратно...

... тако стара пря виникне, і тако маємо тривати...

... многая племена ішли до степів наших...

... од стріл не виділи Суне...

... Русь єсь єдина...

... вопіли до Сварги про поміч Божеську...

... гряхали мечі, не слихати гласів...

Поиск по сайту: