Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Дослівний переклад Велесової Книги 5 страница



Летить в Сварзі Перуниця і несе Ріг Слави, тож іспиймо його до кута! І кмети наші маємо забрати од ворогів наших. І та Перуниця рече: "І як русичі проспали орю свою? Боронити се должні у той день". А то була Суря рече: "І йдіть русовичі, щоб діяли для того: а куди будете іти од краю свого, то бо ми ударимося о стіну ту і утворите діру для нас і для наших, і будемо ми у себе цього дня. А кому присудить Перун, ті будуть в Раю їсти їжу вічну, в Сварзі возстане, тому що загине він днесь. І не маємо іншого вороття, аби ми ходили до життя. Ліпше бо мертвим бути, ніж живим отрочити на чужих, і те – ніколи! Живий отрок ліпший деспоту, ніж він потриканий".

Маємо наших князів слухатися і воювати [за] землю нашу, яко тії речуть нам. І той Інтра прийде до нас, аби се хранили ми силу до трави і стали твердо за кмети свої. Ободяшить [*огородить] бо сила Божеська нашу, і будемо незвитяжні на полях стояти. Пожертвуємо Богам своїм на руки їхні1 і зримо2 те, як ще стане кобім [*жереб], і должна бути долі3 вержена до праху в кров4 їхню.

Коли були кільце5 бити посміли, тако греки постали за тими, яко не імущі силу ту і суть збабилися, і також меча мали тонкого і з щитом легким, і борзо се онавилися [*знемогли] і землю кидали ту по слабості своїй. Бо не мали вони помочі од василевсів6, і должні самі стати на захист свій.

Той Суренж наш буде іним, і буде нашим, і ніколи не маємо слухати їхні речі. Вони бо уставили нам письмено своє, аби взяли його і втратили своє воспоминання. Тут був той ілар, який хотів учити дітей наших, должен ховатися в домах тих, аби його незнаючого навчити на наше письмо і нашим Богам правити требища.7

І то повів вам, що поперішите на греків, яко відаю бо се ясно про те: і видів, як Отці наші про те речили мені, що і нищимо їх, і знищемо Хорсинь і Омастриду [*Амастриду] мерзенну. І будемо великою державою з князями нашими, градами великими і незчисленно заліза [*залізної зброї]. І буде незчисленно потомків наших. А греків зменшиться, і будуть на мунуле своє дивуватися, і похитувати головами. Дійте так, бо буде на нас многі грози і громи гримітимуть, і єдва одна се перестане, друга починає. І так ми звитяжимо до кінця, утвердимося до віків множеських. Дяка Богам! І ніщо нас не знищить.

Станьте, як леви, один за одного, і держіться князів своїх. І Перун буде коло вас і побіди дасть вам! Слава Богам нашим до кінець кінця віків землі тієї, і до благ всяких Русі, отцівської Землі нашої! І так буде, бо ті словеса маємо од Богів.

_____

1 Взятий варіант Яценка, Лозко перекладає "на ручаях".

2 У Яценка – "зрушимо", у Лозко – "жертвуючи".

3 Взятий варіант Яценка – "додолу". У Лозко "долѣ" розуміється як Богині Долі.

4 У Лозко – "дом".

5 Варіант Гнатюків у розумінні "кільце стін", у Яценка і Лозко "кельти".

6 Лозко пояснює за Яценком як "імператорів", але, можливо, маються на увазі грецькі боги.

7 За А.Асовим тут мова йде про відомого ілара (македонця) Кирила (ІХ ст.). Лозко відкидає цю версію, вкладаючи інший зміст про волхва-ілара, що за грецького панування вчив Рідній Вірі.

 

Дошка 9а

 

О тоі час бя Богумір, муж Слви, а імя тріє дщєрѣ а двіє сині. Тиє бо вєідяша скуфє до стєнпи а тамо жівяі о травѣх по отцє вѣщася, і бояні бозєслушьни, а разуми вхіцнєі тако. А ту матє ієх, іжє рѣщна Славуні, про ова тврящі потрєбіу, і рѣшь ін до Богумірстє сємь дєнми: "А імам дщѣрѣ сва овдатє а внуча зрянтєі", – тако врѣщє. А повози упрєжє а ѣдє камосва. І пріѣдє до дуба стащя в полі, а оставісє нощє о вогніщє свє. І відѣ вєчєрє мужі тріє на комонях до нє стрємистєша. А рѣкста тиє: "Здравѣ буді! А що іщєшє?" Оповѣндє іма Богумір туги сва. А оні жє отвѣщаху, яко сутє самє о походь да імуть жєни. Обратісє Богумір на стєнпи сва а вєдє тріє мужі дщѣрѣм.

Ото сва трі роди ісшєдша, о Славни бящі. О ту бо похождяшуть дрєвляни, крвчє а полянє, яко пѣрьва дщєрє Богуміру імѣно імаі Дрєва, а друга – Скрѣва, а трєтіа – Полѣва. Синовє жє Богуміру імяшє сва імѣни: Сѣва і младцєі Рус. О тєно похождяшуть сєвєряни а русіє. Тріє бо мужі бяста тріє вѣсєнцє о утріє, о полуднѣ а в(є)чєрнѣ.

Утворісє роді тиє о Сєдмѣрѣцѣх, ідѣжє обітвашєхом за морья о краі зєлєнь а камо скоті водяй дрєвни ісходу до Карпєнстѣа Горє. То бяша она ляти прєд тісєнч тріє сти за Ієрманрѣху. О тѣ часє бя пря вліка о брєзѣх морє Годьстѣ. А тамо Праоцє накідьша кургала о сє камєніа бялао, под коя погрєбшя болярі а вуцє сва, яковє о сѣчѣ падьшя.

 

***

У той час був Богумир, муж Слави, і мав трьох дочок і двох синів. Ті бо водили скот до степів і там жили в травах з отцем віщалися [*радилися], і бояни1 богопослушні, і розуми охочі також. І тут мати їхня, іже речена Славуна, про їхні творячи [*дбаючи] потреби, і рече вона до Богумира цими днями2: "І маємо дочок своїх віддати і внучат зріти [*очикувати або доглядати]", – так рече. І повози упряже і їде, кудись. І приїде до дуба стоячого в полі, і остався вночі біля вогнища свого. І виде [*баче] ввечері мужі троє на комонях до нього стрімилися. І рекли ті: "Здраві будь! А що іщеш?" Оповів їм Богумир туги свої. А вони же отвічають, яко суть самі в поході да ймуть жінок. Обратився Богумир на степи свої і веде троє мужі дочерям.

Од них три роди ізійшли, від Славни3 були. Од тих бо походять древляни, кривичі і поляни, яко перва дочер Богумира імено мала Древа, а друга – Скрева, а третя – Полева. Сини ж Богумира мали свої імена: Сіва і молодший Рус. Від тих походять сіверяни і руси. Троє бо мужі були три вісники: про утро, про полудень і вечір.

Утворилися роди тії у Семиріччі, де обітували за морем в краю зеленому і куди скот водили древніше ісходу до Карпенської Гори. То було це літ перед тисяча триста за Єрманаріха. У ті часи була пря велика на берегах моря Годського. І там Праотці накидали курган із каміння білого, під якими погребли боляр і отців своїх, які в січі пали.

_____

1 У Яценка – "підкорялись і боялись".

2 У Яценка – "се ми зробімо", у Лозко – "треба так зробити".

3 У Яценка – "і славні були", у Лозко – "що були слов'янами". Як варіант, можна розуміти, що це ім'я матері Славуни.

 

 

Дошка 9б

 

Прідошя із Крає Зєлєня о морѣ Годьско, а тамо пототщєшя годъ, яква намо путє прєткавяшя. А тако сє біяшєхом о зємє тєа, о жітнѣ нашя. До тє сва бяша оцє нашя о брѣзѣх морє по Ра-рієць а со вліка труднощє по нѣ правєщє сва людія а скотія на онь брѣг ідьшя Дону. А тамо годє відя, шєдь до полуднє. А Годьско морє відяі, а годє ізмєчєну протіву сєнбє статіся зряі. І тако нуждѣна сєн біятє а про жітню, а жівитва сва, якождє ієгунштє бяша по стопѣх оцєвє а налєзє на нє, людіа біаху а скотіа бєрущя. А тако род славєнь тѣкшя до зємє, індѣжє Сунє вноцє спяшєть, а камо траві многа о луцє тучна, а рѣнцє рєнби пълнѣна, а камо нікіі нє умрє. Годь бо бяша єщя на Зєлєнь Крає а малоу прєді оцє ідущя. Рай-рьєка єсь вліка і одѣляшить ни одє іна люди, а тєчє до морє Фасістє.

Ту бо муж роду Бєляру ідє по ту страніу Рая-рьєки а упрєзі тамо сіньстє, ідущя до фрянжєц, яко ієгуншті сутє на островє своя пожєдяшут гостє – да обєруть іє. Бя то за полусти ляти Алдорѣху, а ієсчє дрєвє она бя род Бєляров сильнімь єгуншті. Гостє одєніша сє за мужє Бєліяру а рѣкоша, яко да єму стрєбро за то а два комонє злата. Ідяху індѣ а ізстєчє грозє ієгунстє. А тако мімо ідяху годѣм, яквє сутє такождє зурівє на прядьво. А на Ніпєри а комонѣзє ієх нѣстє почєстєн а двачє данє бєряі. То бо гостє тє кунєщани сє поврташя до зємє сіньстє а нє прідє уж ніколібва.

 

***

Прийшли із Краю Зеленого до моря Годського, а тамо потовклися [з] годью, яка нам путь перетнула. І тако билися за землю ту, за життя наше. До того були отці наші на берегах моря по Ра-ріці і з великими труднощами по ній переправили своїх людей і скотину на інший берег, ідучи [до] Дону. А там годь виділи, йшовши до полудня. І Годське море виділи, і годь ізмечену противу нас виставлену зріли. І так нужденно се билися і за житню, і життя своє, якож гуни були по стопах отців і налізли на нас, людей били і скотину брали. І так род славян тече до землі, інде Суне вночі спить, і де трави многа в луках тучних, і ріки рибою наповнені, і де ніхто не умрє. Годь бо була ще на Зеленому Краї і помалу перед отцями ішли. Рай-ріка єсь велика і одділяє нас од інших людей, і тече до моря Фасіст [*Каспійського].

Тут бо муж роду Бєляра іде по ту сторону Рая-ріки і упередив тамо сіньсте [*китайців], ідущих до фрягів, яко гуни суть на острові своєму піджидають гостей – да обберуть їх. Було те за півсотні літ до Алдоріха, а ще древніше цього був род Бєляров сильнішим гунів. Гості одяглись се за мужів Бєліяра і рекли, що дають йому срібло за то і два комоня1 злата. Ідучи інде [*іншим шляхом] і ізтекли [*уникли] грози гунської. І тако мимо пройшли годів, які суть також сурові на прядьво2 [*битву], а на Ніпрі [*Дніпрі] і князі їхні не єсть почесні і двічі дань брали. То бо гості ті кунещани повернулися до землі сіньсте і не прийдуть уж ніколи.3

_____

1 У Яценка і Лозко "коней золотих". Тут, певно, мається на увазі якась міра, або, як вважають Гнатюки, монети із зображенням коня.

2 У Гнатюків – "тканина".

3 На цій дошці вплетений мітологічний сюжет. Рід Бєляра (Білояра), повторює рух Сонця: ідуть із сходу, із-за річки Ра, яку ототожнюють із Волгою. Там же розташовується Рай слов’янський – Край Зелений. І рухаються вони до Дону, тобто на захід, де "Сонце вночі спить". Аналогічний сюжет на д.4г, де Отець Орій (уособлення Ярила) говорить: "Ідемо од землі тої, де ж хуни наших братів забивають". Хуни можуть бути тотожними "ієгунштє" – гунам. Білояр ще згадується на д.11б серед переліку Богів.

 

 

Дошка 10

 

Богуміру бо Бозє даяшуть благи зємная, а тємо смє нє імяхомсє, яко намо бя інь. А старцє о роді обєрєшєхом яко комонѣзє, іжь од часи старі сутє нашє вуцє наімяхом раз всє. То бо бяші ко(мо)нѣзє долги час, а тіє о грьці нєзвєдшя, а стає до конць, яко обєнствє мужє. Томуждє од родьньє імяхом даватє до потомицѣ ієх, або тіє правіщітє ни.

А по Богуміру бяша Оріє со сини сва.

А колібва ієгунштє вєліка прю тѣяша оутворєніа вєлка зємє сва а тако ідьша вон отуду до Русє. Нині бя інь час, а імємо сє братє за ужьдя а тєнгнутє до прєду. А нє бодє жєчєно, яко сьмо оствяхом зємѣ нашєа а яхом іні. Ано да жєчуть, яко сьмє хом прящєхом вліцѣ о сєбє.

То боурусіцє нє оставішє стє грьці на зємє вашіу а пєристє сє обо ніу. О тє часи Ра-рьєцє битє кромѣ тєни о іни зємє. А днєсє возжядішясє врзє нашя на ни, а імємо сєн прящєтє о внучє нашія. Да удржѣхом ступє нашя а нє дахом зємє інам. Тако бо імяхом інако творяшєтє: а нє палтє дуби о поля сва, ніж(є) сѣнѣтє по тѣх а жятє жніу о попєлі, яко бо імяхом ступє травьні а скоті водяшєтє брєгоущя. Брєгоущя она ото вразєх.

 

***

Богумиру бо Боги давали блага земні, і того ми не маємо, яко нам було інше. А старців у роді обирали як князів, іже од часів старих суть наших отців найменували разом всі. То бо були князі довгий час, а ті греків незводили, і стояли до кінця, яко обов’язку мужі. Тому од родини мали давати до потомків їх, аби ті правили нами.

А по Богумиру був Орій з синами своїми.1

А коли гуни велику прю затіяли [для] утворення великої землі своєї і тако пішли вон звідти до Русі. Нині настали інші часи, і маємо братися за узду і тягнути до переду. І не буде речено, яко ми оставили землю нашу і захопили інші. Ано да речуть, яко ми прялися [*билися] велично за себе.

То борусичі не оставили греків на землі вашій і билися за неї. В ті часи Ра-ріка була кромь [*кордон] наш від інших земель. І днесь зажадали вороги наші [йти] на нас, і ймемо се прящити за внуків наших. Да удержимо степи наші і не дамо землю іншим. Так бо маємо інако творити: і не палити дубів для полів своїх, ніж сіяти по тих і жати жнива у попелі, якщо бо маємо степи травні і скотину водити бережучи. Бережучи її від ворогів.2

_____

1 За своїм ім’ям і діями Богумир має уособлювати Миробога – Сонце, що заходить. А Ор, що є після нього – Сонце, що сходить. Аналогічну картину ми бачимо в біблійній легенді про Ісуса Христоса і його предтечу Іоана Христителя. Причому така послідовність могла скластися, коли Новий рік святкували у другій половині року, наприклад, 1 липня, 1 вересня або 1 жовтня.

2 Під час війни пропонується позбавитися полів і займатися скотарством, аби легше пересуватися минаючи небезпеку.

 

 

Дошка 11а

 

Сє бояшєтє пєрвіє Тріглву поклоняшєтєсє імахом а тому влікоу слву пояшєхом. Хваліхом Ісварга Діда Бжіа, якождє тєно єсє родоу Божьску нчєльніко а всєнску рдоу студіц вєчєн, яков бо тєчѣ влєтѣ од кринє сва, а во зімє ніколє жє нє взмрзє. А тоіа Водє-Жівєнцє пющє жівіхомсіа, доконє нє прєідєхом якождє свє к нєму, убєндєхом до Луцє єгоієх Раяістієх.

А і Бгу Пєр(у)нєві грмоврзєцу, а Бгу прє а борєніа орцѣхом жівєнта явлєниа нє прєставатє коліє врщатє в Явє, а кіі ни вєндє Стєзєоу Правоу до браніє а до Трізнєнє вліка о вся павшіа, яквє жє ідоут вє Жівєнтє Вѣчніє до Пълку П(є)руноіу.

А Бгу Свєнтовідіу слву рцѣхом: сє бо ста Бг Правіє а Явіє, а тому поієма пєсинієма, яко свт єсє, а чрєзь онє відяхом свієт зрящєтє а Явє битє. А і тоі нас о Навіє убрєжєшєт, а тму хвалу пъіємо. Пъєхом плясашєтє му а взивахом Бгу нашієму, якождє тоі Зємє, Слонцє-Сунє нашіу, а Звієздіа дрєзац, а Свт крієпцѣ. Творяцєтє слав Свієнтовідієвє влку! Слва Бгу нашієму!

То бо скрибєцєтє сєрдіє нашіє. А сє смє хом одркохом сєн одо злиа дѣяня нашія, а добру тєцєхом стє. Сє бо отрцє пущєніємо, обиймєсє а рѣєчєтє, сє утворяйшє: "Сє бо нь вієдьтє о умє ръзтргнєщєші, а почийстє сє, бо тє уміємо".

Сє бо таіна вліка єсє якождє Ісврг. Пєруно єсє а Свєнтовєнд – тиє два єсьва одържєни о Сврзі. А обаполи Я Бієлобг а Црнъбг сєн пєроутєсє. І тиє Ісврг држєшєтє, абиє она Свнту нє обить пъврзєщєну. По тиє обасва Хърс, Вльс, Стриб дєржєтє. Сє поза нь Вишєнь, Лєлє, Лієтіц,

 

***

Се бути перво Триглаву поклонятися маємо і тому велику славу поємо. Хвалимо Ісварга Діда Божого, який тому се роду Божеську начальник і всякому роду студиць [*джерело] вічний, який бо тече влітку од крини [*криниці] своєї, а взимку ніколи же не взмерзне. А тої Води-Живиці п’ючи, живемо, доконе не прийдемо як свої до нього, убудемо до Лук Його Райських.

А й Богу Перунові громовержцю, і Богу прі і боріння речемо живих явищ не переставати кола вращати в Яві, і який нас веде Стезею Правою до брані і до Тризни великої о всіх павших, які же ідуть в Життя Вічне до Полку Перунового.

І Богу Свентовиду славу речемо: се бо є Бог Праві і Яві, і тому поємо пісні, яко свят єсь, і через нього видимо Світ зріти і Яви буття. А й той нас од Нави убереже, і тому хвалу поємо. Поючи пляшемо йому і взиваємо Богу нашому, яко той Землю, Слонце-Суне наше і Звізди держе, і Світ кріпить. Творіть славу Свентовидієву велику! Слава Богу нашому!

То бо скребеще серце наше. А се ми одречемося од злого діяння нашого, і добру текти. Се бо отроків пустимо, обіймемося і речемо, се утворивши: "Се бо нас ведіть до ума розторгнутого, і почнемо се, бо то уміємо".

Се бо таїна велика єсь, якож Ісварг. Перун єсь і Свентовенд – ті два єсь удержані у Сварзі. А обаполи Його Білобог і Чорнобог се перуться. І тих Ісварг держить, аби цьому Світу не бути поверженому. По тих обох Хорс, Велес, Стриб(ог) держать. Се поза ними Вишень, Леле, Літич,

 

 

Дошка 11б

 

Радогщ, Колєндо а Кришєнь. І сє отва удрзєц Сивий Яръ а Дажбо. Сє бо іни сутє: Бієлоярє, Ладє, Коупало, сѣніц, жітнєц, вѣніц, зрніц, овсѣніц, просіц, студєць, лєдіц а лютєць, і по та – птічєц, звєрєнц, міліц, доздєц, плдєц, ягондєц, пчєліц, тръстіц, клєнчіць, єзєрєнц, вієтріц, сломіць, грібіць, ловіщ, бєсієдіць, снієзіць, страніць, свєнтіць, радіць, свієтіць, крвіць, красіць, травіць, стєблііць. А за сє соутє – родіць, маслієіць, жівіць, вієдіць, ліствіць, квієтіць, бодіць, звєздіць, грмічь, сѣміць, ліпєць, рибіць, брєзічь, зєлінць, горіць, страдіць, спасіць, лістєвєврзіць, мисліць, гостіць, ратіць, страніць, чурць, ръдіць.

А ту бо осва Огнєбг Сємьорєгєль і овчя яро, брзо, роздєно о чість. А то соутє Трєглви обціа, а сє сва о ніє ідє. А туждє отрочє одєвѣрзєшєші врата оніа а вєйдєші в онь. То бо єсє красієн Рай Славьсєк. Я тамо Ра-рієка тєнцє, якова одѣляшєшєть Сврьгу одо Явє. Я Чєнслобг уцтє днє нашія а рєчєть Бъгові чєнсла сва, а битє Днє Сврзєніу, ніжє ботє Ночє. А оусноутє ти, бо сє єсє, я всяк ясий єстє во днє Бжьстієм, а вносчє нікіі єсь інождє Бг-Дід, Дуб, Сноп нашь.

Слва Бгу Пєруну огнкудру, іжє стрѣліє на врзі вьрзє а вєрна прєд вєдє во Стьзѣ, понє вждє єсє тоіє въіньм чєсть а соуд а, яко злтроун, млств – вспрвдьн єст.

 

 

***

Радогощ, Колендо і Кришень. І се отих удержують Сивий Яр і Дажбо. Се бо іні суть: Білояр, Ладо, Купало, сіниць, житниць, віниць, зерниць, овсіниць, просиць, студець, ледиць і лютець, і по тих – птичиць, звіриниць, милиць, дождець, плодець, ягодець, пчелиць, тростиць, кленчиць, озерець, вітриць, соломиць, грибиць, ловиць, бесідиць, сніжиць, страниць, святиць, радиць, світиць, кровиць, красиць, травиць, стеблиць. А за цими суть – родиць, маслиць, живиць, відиць, листвиць, квітиць, бодиць, звіздиць, громиць, сімиц, липець, рибець, брезич, зелинець, гориць, страдиць, спасиць, листевеверзиць, мислиць, гостиць, ратиць, чуриць, родиць.1

А тут бо свій Огнебог Семорегель, і овча [*вівця] яро, борзо рождена в чистоті. І то суть Триглави чужі, а се свої од нього ідуть.2 І тут же, отроче, одверзеш [*відкриєш] врата ці і ввійдеш в них. То бо єсь красен Рай Славянський. І там Ра-ріка тече, яка відділяє Сваргу од Яви.3 І Числобог учте [*порахує] дні наші і речить Богові числа свої, чи бути Дню Сварожому, чи бути Ночі. І уснуть ті, бо се єсь, і всякий ясий [*живий]4 єсть во дні Божім, а вночі нікий єсть іноді – Бог-Дід, Дуб, Сніп наш.

Слава Богу Перуну огнекудру, іже стріли на ворогів верже і вірно вперед веде во Стезі, тому що завжди єсь той воїнам честь і суд і, яко златорун, милостив – всеправеден єсть.

_____

1 Деякі дослідники (Гнатюки, Піддубний, Гай Арсенія) намагаються пояснити цей перелік Богів і упорядкувати у вигляді календаря. Ми не бачимо в тому системності, а лише довільний перерахування, особливо це стосується другорядних божест, які уособлюють різні прояви природи.

2 Складне речення для перекладу. Ориг. "роздєно о чість (часть)" Яценко перекладає як "роздане частинами"; ориг. "обціа", порівнюючи з "обчий, обций", перекладаємо як "чужуй", у Яценка – "вівці", У Лозко – "усе це – Сварга".

3 Ра-ріка ототожнюється із східною річкою Волгою. На краю Земля сходиться із Сваргою. І Сонце, народившись і пройшовши через річку, пішло до Сварги, а людина Явним (земним) життям. Див. Словник.

4 У Яценка – "живий", у Лозко – "ясний".

 

 

Дошка 12

 

Ащє сурі сяшєті, поємо хвлу Бгом а огніщу Пєруніу, іжє єсь рѣком "потіатіщ на врзі". А рцємо вліка Слву оцѣм ншім дѣдом, якові соутє вє Сврзє. Прчємо тако трічє а ідємо стд ншіх, вєдмо я на трвіє. Колі бо вєсті я на інь ступє, ідємо (в)ѣсті по дроузє.

Хвлу Бзєм вознсіашє, слву пъяхом, а тако до плднє. А рчємо Слву вліку Хрсу, злътрни коло вртящу. А суріану піємо а таждє до вчєрє. А по вчєрє, колі бо ождє огнщі слъжєна, заждіємо а Слву вьчєрніу пъіємо Дажбу наши, іжє, рєком, єс праді нашєіє, цим усі а очі стє биті. А, мовлєна творяшє, ідємо до сни. А тамо – вліка нєобясьни...

 

***

Поки сурі1 сяють, поємо хвалу Богам і огнищу Перуна, іже єсь рекомий "потятич на ворогів". І речему велику Славу отцям нашим і дідам, які суть во Сварзі. Проречемо так тричі і йдемо [до] стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інші степи, ідемо вести по другому.

Хвалу Богам вознісши, славу поємо, і так до полудня. І речемо Славу велику Хорсу, злоторунні кола вертячому. І суряну п’ємо і так до вечора. А по вечору, коли бо вже огнища сложені, запалимо і Славу вечірню поємо Дажбу нашому, іже, речемо, єсь прадідам нашим, чим вуха і очі мають бути. І, молитву сотворивши, ідемо до сну. А там – велика необ’ясність [*таємниця]…

_____

1 У Яценка – "зорі", у Лозко – "Сонце".

 

 

Дошка 13

 

Сє бо умная ізвєрзєц, хоробря оукрєпє, і тиє ідшє до Сунє восходящє, обапола рієку зряцє і тамо сѣдша, яко а Мтрє-Сва Слва ржєцє. А та обасва крідлєма освяждє она. І такождє бряшєшє зємє тую, а бранєтє о ню од асунє а гунштє, якождє готієм обрацєтє стрєла сва а мєчє отоцєна.

 

***

Се бо умних ізвергла [*проявила], хоробрих укріпила, і ті йшли до Суне всходячого, обапола ріку зріли і там сіли [*оселилися], яко і Матир-Сва Слава рече. І та обома крилами освятить її. І також брали землю тую, а боронить її од асуні1 і гунів, також готам обертайте стріли свої і мечі одточені.

_____

1 У Яценка – "ясів", у Гнатюків – "дасуні". Може бути, що асуни – це злі божества, що живуть проти Сонця (Сунь), і вороги поруз із ними, як темна сила.

Дошка 14

 

Понєждє сє ідє врг на нє, обєрєхом смє мєчє, а одєрзєхом вєщєна од Матєр-Сва словєси, якождє будоущая нашіа іє слвна, і тєцєхом до смртє, яко до празднованіа.

Рчєна намо о часи старє, коди жє яхомь храміє сва карпєнстє. І тамо яхомь гостє старє вєрманоє, арабовє і іні. Сє бо тє гостє Радгощє чтєни. І тако ящєхомь од одєн овєх гостіци. Сращє чєстєни іхва, бо чєщє Бозє і намо повєлєша. І цчтємо они.

Сє бо то іяхом оуказіцу на часє нашіє, абихомь нєхибє дієяхомь а Оцєм почєстє оуложіхомь. Нє прстє бєздѣяни тлцєхомь о дрєви, нєбожьтє рєнци нашіа оутрєнждєна о рали своі, а мєчєма іяхомь нєлєгностє нашіу. І тая намо повєлє іті на кроми нашіа а стєгнєтє єіє одо вражь.

Сє бо дими сє вздинущє тєчєхуть до Сврзє і тиа означєтє тугу вєлькоу на оцє, дєцкє а матє нашіа. І то єсє час борбє прідоущь. І нє сьмєхомь сєн баявєтє о друзє дѣли, інакождє об ови. Сє бо прідє воряговє до Нієпри а тамождє яхомь зємє нашіу. І тє то івєрьшє людіа і зємє под сє члнє братє. То бо нє смієхомь осогласітє іно, якождє о мєчє нашієм. І Єрєка отрщєтє одо зємє нашієх а трноутє до срящєнь окудва прєдє.

Сє бо кромє нашіа вразієма окроцєни, а зємє нашіа пєпєрєщєть враг. І то іє дължєнстє нашє, іна жєрятє нє хощаєшємь. Сє інь враг Гєрьманрєх ідє на ни ополуноцє, он іждє внук внучатє Оторєху. І сє вржєць на ни воє своі о розєх на чєли. Ворєнзє рєчєшуть намо іті о нє, і нє сьмєхомь вражєтє обопалє ієх, якождє сутє врзє, яквє пєрвє, а нєіма росдієлє промєждє.

Сє бо ясь ідє на ни о Танасу а Тамоторку моцєщна комоньства а ратє нєщєчіслєна. А тьма о тємє тєчє і такождє тєчяєть о ни. О сє нє імяхомь іна поможєнє, якождє Бзє воляй намо. І оудєсєнтєхомь сили своі а тієчєхомь на нь.

Сє Білєбог вєндє нашє ратє і комоньства. І тамо віждєхомь волшєвніци о лієсєх битьщє, ідущє о ратє а бєроущє мєча. І зряхомь кудєсніцє чюди вліцє твряшє, а ізо прстє, вєрзєнє до Сврзє, ратє встащі Свразіщє. А тиє тєчахуть на врзє а могилють іє. І тамо зряхомь птицє вєлкі лєтящуть до ни а вєрзєть сє на врзє.

Бієть кридєлєма Матр-Сва а клічєть ни, оякожди ідєхомь за зємє нашіу і добіхомься за огніщє плєми нашіа, сє бо сутє русічі. Тєцєтє, братє нашіє, плєми о плєми, родь о роді і біяшєтє врзє на зємє нашє, яква налєждє ни і ніколіждє іні. Тамо бо умрєшєтє, ані вєрнєтє зади сва. Нічє вамо нє острощєсє, нічє нє остасєщєсє, якождє єстє в руцєх Свражіцє. А Тиє вас вєждє во всіє днє до вітєзнєцтвє а гордінстви многая.

 

***

Позаяк се йде ворог на нас, беремо ми мечі, і одержимі віщими од Матир-Сви словесами, якоже будуще наше є славне, і течемо до смерті, яко до празднованія.

Речено нам про часи старі, коли же мали храми свої карпенські. І там були гості старі: верманове, арабове й іні. Се бо ті гості Радогостом чтені. І так брали од кожного з них гостиці1. Сорочки честені їхні, бо честять Боги і нам повеліли. І честимо їх.

Се бо то мали указицю на часи наші, аби не хибно діяли і Отцям почесті уложили. Не персти бездіяльні товкли о дерево, небож руки наші утруджені о рала свої, а мечами добували незалежність нашу. І тая нам повеліла йти на кроми наші і стерегти їх од ворогів.

Се бо дими се вздунувши течуть до Сварги і те означає тугу велику на отців, дітей і матерів наших. І то єсь час борьби прийшов. І не сміли се баявити [*говорити] про другі діла, інакоже про ці. Се бо прийде варягове до Ніпра [*Дніпра] і там взяли землю нашу. І ті то вершили людей і землю під себе чільно брати. То бо не сміли согласити іно, якож з мечем нашим. І Ерека [*Рюрика] відігнали од земель наших і турнули його назад звідки прийшов.

Се бо кроми наші ворогами вкорочені, і землю нашу поперіщить ворог. І то є долг наш, іншої жертви не хочемо. Се інший ворог Германаріх іде на нас ополуночі, він є внук внучатий Оторіху. І се верже на нас воїв свої з рогами на чолах. Варяги речуть нам іти з ними, і не сміємо ворогувати обаполи їх, якож суть вороги, як і перші, і немає розділу проміжду [них].

Се бо ясь іде на нас від Танасу і Таматорку моцним комоньством і раттю незчисленною. І тьма за тьмою тече і так тече на нас. І се не маємо іної помочі, якож Божа воля нам. І удесятерили сили свої і потекли на них.

Се Білобог веде наші раті і комоньства. І там відимо волшебниці в лісах будучи, ідучи до раті і беручи меча. І зримо кудесники чудо велике творячи, а з перстів, вержених [*здійнятих] до Сварги, раті встали Сварожі. А ті течуть на ворогів і могилють їх. І там зримо птиці великі летять до нас і вержуть се на ворогів.

Б’є крилами Матир-Сва і кличе нас, якож ідемо за землю нашу і доб’ємося за огнище племені нашого, се бо суть русичі. Течете, брати наші, плем’я за племенем, род за родом і бийте ворогів на землі нашій, яка належить нам і ніколи іним. Тамо бо умрете, але не повернете зади свої. Ніщо вас не злякає, ніщо не спинить, якож єсть в руках Сварожих. А Той вас веде во всі дні до витяжництва і гординства многого.

_____

1 Мається на увазі податок – гостинець.

 

 

Дошка 15а

 

Сє Старьградє понєхшє, ідьшіа до Ілмєр-єзєра, і тамо утворяі грд інь – Новь, і тамо прєбєндієхом. І ту Сврги пєрвіє Пращурє моліхом, сє Рді-Рожєнієць кринь є прєпросіхом, і то дуб о крєнь – хлєб нашь. Сврг, іжє твряі свєнт, – Бг єсє свєнту і Бг Првє і Явє і Навє. Сє бо імяхомь они во істьву. І сє істьва нашіє прєборяшєть сили потьємєстє і блгу вєндє.

Якождє праоци о бєндє твряі, о сємь вєдіа жртви о комоніє бієлє, і изидощьша одь крає Сєдьємрєцштіа о горє Ірштіа і Загьгріа обєнтьшіа вієк. І такова, понєхшьща, ідє на Двоєрієцє, і ръзбіяє оти комоньствєм своієми, і тєчє до Зєміє Сірштіє, і тамо ста. І пождіє ідьша горима влкіма, і сєнієзієма, і лєди. А отєчє до стєнпи, і тамо бєндєшь со стадіє своі, і скуфє біа.

Сє прьва Правє одрчєна Оцє нашіє Праоцє, дрьжящіа она вє пріє вліцєіє і сили даєть отрщєтє врзє. Нєбожєдь ідьшіа о пріє тєіє до горіа Карпєньстіє і тамо ріашє о чєли пєнти кнієзи і грді, і сєли огніщьстє, і трзі влікєа. І потієснєни бяшє…

 

***

Се Староград понехаявши, пішли до Ільмер-озера, і там утворили град інший – Новий, і там перебували. І тут Сварога перво Пращури молили, се Роду-Роженієць кринь його препросили, і то дуб в корінь – хліб наш.1 Сварог, іже створив світ, – Бог єсь світу і Бог Прави, Яви і Нави, се бо маємо їх во істину. І ця істина наша переборює сили потемисті і [до] блага веде.

Якож праотці про майбутнє творили [*дбали], про це відали жертви на комоні білому2, і ізійшли од краю Семиріччя к горам Ірштія, і Загогрії [*можливо – "за горами"] обітали [*жили] вік. І так, понехаявшись, пішли в Дворіччя, і розбили тих кіннотою своєю, і течемо до Землі Сірської [*можливо – сірої], і там стали. І пізніше ішли горами великими, і сніжними, і льдяними. І отекли до степів, і там були з стадами своїми, і скотина була.3

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.