Українізація» та її значення для національно-культурного відродження в Україні

Підтримка радянської влади, більшовицької партії неросійськими народами була мізерною. Партія більшовиків залишалася переважно росіянці й міській організації, що не мала серйозної підтримки в селянських і неросійських масах. Тому в 1923р. на ХII з'їзді РКП(б) більшовицьке керівництво поклало початок політиці коренизації партійного, радянського, профспілкового й комсомольського апаратів у національних республіках. Зміст цієї політики укладався в залученні в державний апарат, партію місцевих національних кадрів, використання службовцями місцевих мов. Політика коренизациії в Україні одержала назву українізації. Політика українізації означала збільшення представництва українців в органах влади, культури й освіти, державних установах, розширення сфери застосування української мови в суспільстві, пробудження інтересу до національної української культури. 1 серпня 1923р. була прийнята постанова ВУЦИК і СНК УРСР "Про заходи щодо забезпечення рівноправності мов і про сприяння розвитку української мови", що стало правовою основою українізації. У липні 1924р. головою Раднаркому УРСР став В.Чубарь, щирий прихильник українізації. Найважливішу роль зіграли керівники ключового в справі українізації наркомату освіти - Г.Гринько, А.Шумский, Н.Скрипник. Перші кроки по українізації були зроблені в розширенні сфери застосування української мови, особливо в партійних і державних органах. У серпні 1923р. партійні й державні службовці одержали строгу вказівку пройти спеціально організовані курси української мови. З 1925р. на українську мову були переведені державна переписка й публікації. Якщо в 1922р. українською мовою велося менш 20% урядових справ, то в 1927р. - уже 70%. Виросло число українців у партійних і державних органах (правда, в основному на нижчих щаблях партійно-радянської ієрархії). Особливі успіхи були досягнуті в українізації системи утворення. Це було обумовлено рядом причин: 1) З ідеологічної точки зору, щоб служити зразком нового ладу, радянське суспільство повинне було бути утвореним; 2) Підвищення рівня утворення було необхідно для росту виробничого потенціалу й моці держави; 3) Головне - система освіти повинна була забезпечити виховання "нової, радянської людини", послідовного прихильника комуністичних ідей. Зусиллями Народного комісаріату освіти до кінця 20-х років більше 90% українських дітей навчалися рідною мовою. Центром розвитку науки в Україні стала Всеукраїнська академія наук (ВУАН),де працювали такі видатні вчені, як М.Грушевський, С.Єфремов, А.Кримський, Д.Граве. Відродження переживала українськомовна преса. Яскравим прикладом відродження українського мистецтва служив театр "Березіль", створений в 1922р. у Києві талановитим реформатором театру Л.Курбасом, що зібрав у своєму творчому колективі видатних майстрів української сцени - П.Саксаганського, М.Крушельницкого, О.Марьяненко. Усього в Україні в середині 20-х років працювало 45 професійних театрів. В 1922р. фільм "Звенигора" поставив найбільший майстер українського й світового кіномистецтва А.Довженко. В 1929р. він створив фільм "Арсенал". На 20-і роки доводиться розквіт творчості українських композиторів Г.Мотузки, П.Козицкого, Л.Ревуцкого. Всесвітню славу завоювала хорова капела "Думка" під керуванням М Городовенко. Серед головних результатів політики українізації можна назвати наступне: - українською мовою велося навчання в 80% шкіл, більше 50% технікумів, у кожному четвертому вузі; - українською мовою видавалося 90% газет, половина книг, всі кінофільми, велося радіомовлення; - українською мовою велося діловодство; - були також створені умови для розвитку національних меншостей. Проте, політика українізації була обмежена рамками радянського режиму, тому вона не була справжнім національно-культурним відродженням українського народу, що у нормальних умовах могло б привести до створення суверенної української держави.

Поиск по сайту: