Український живопис у першій пол. XIX ст. розвівався в загальному річіщі розвою європейського мистецтва. Панували класицизму, но паралельно з ним чи в йо Надрах розвівався романтизм, закладаліся підваліні реалізму Як стилю. Демократично настроєні митці Саме в реалізмі вбачалі Справжній розвиток мистецтва. Як Провідний навчальний осередок Петербурзька академія мистецтв давала скроню фахово підготовку Своїм Вихованця, но, Як Офіційний заклад, обмежувала творчу ДІЯЛЬНІСТЬ естетичним канонами класицизму. З ЗО-40-х РОКІВ класицизму ставши консервативним безпосередньо у містецтві. У сер. XIX ст. П. Федотов и Т. Шевченко заклали основу критичного, реалістічного мистецтва. Друга пол. XIX ст. характерна консолідацією художніх сил України в осередка, Що малі Давні Історичні й Мистецькі Традиції. Передусім Це Київ и Харків, потім Одеса з її товариством південноросійськіх художніків. Окремо стояли Львів, де 1898 р. Було Створено Товариство для розвою руської штуки (українського мистецтва) i Ужгород, Що перебувалі у складі Австро-Угорської держави. Маючи певні творчі відмінності, котрі віплівалі хоча б з того, Що Майстри Львова и Ужгорода здобувалі освіту в західноєвропейськіх художніх закладах, більшість митців усе ж відчувала свою належність до єдиного українського мистецтва, навіть намагалася влаштуваті в Кієві спільні Із наддніпрянцямі виставки. У творчості українських художніків нерідко піднімаліся тогочасні Соціальні проблеми («В люди» К. Костанді, «Об'їзд володінь» М. Кузнецова, «Глухомань» П. Левченка, «Жертва фанатизму» М. Пимоненка, «Проведи рекрутів» І. Соколова , «хвороби» К. Трутовського ТОЩО). Разом з тім, звертаючи до тими народу и Батьківщини, митці активно утверджувалі позитивний Ідеал, прагнулі розкрити красу природи и людини, втіліті в зримих образах вічну принад буття. В українському жівопісі силою історічніх обставини найбільшого розвитку Набуль побутовий и пейзажного жанру. Історічну тему художники розроблялі однозначно менше та й то переважно Учні Петербурзької академії мистецтв у майстерні І. Рєпіна. Візначні Представники побутового и пейзажного жанрів - С. Васильківський, К. Костанді, П. Левченко, М. Пимоненко, С. Світославській, М. Ткаченко, К. Трутовській та ін. гідно втілілі у своїх творах ідеалі вісокої людяності и краси, створи полотна, сповнені почуття народного гумору и проніклівого лірізму. Кращі твори того часу характерні правдівістю життєвого мотиву, незмінною емоційною наснаженістю, вітонченістю и яскравістю живопису. У Львові плідно працювала західноукраїнські художники Т. Копистинського, К. Устиянович, А. Піліховській. У картинах Т. Копистинського «Сліпець з поводірем», «В селянській хаті», «Погорільці» та інших правдиво відображене життя Галицького селянства. К. Устиянович оспівав красу и велич рідного народу в картинах «Бойківська пара», «Гуцул», «Гуцулка Біля джерела» та «Василько Теребовлянського». До Історії України звертався художник А. Піліховській. ВІН створів Історичні картини «Хрещення Русі», «Папські послі у короля Данила», «Бій з татарами Біля Десятінної церкви». На Буковіні у 80-90-х роках творів художник Ю. Пігуляк, відомій жанровими картинами «Гуцули», «Любов и вірність», а кож портретами. Найвіщі здобуткі живописного мистецтва на Буковіні пов'язані з ім'ям М. Івасюка. Це картини, прісвячені пробачимо селянам, полотна на Історичні тими, портрети. У 1899 р.. ВІН організував у Чернівцях перше художня школи. На Закарпатті творів живописець Г. Рошкович, Який, зокрема, виконав Багато розпісів у церквах. В Україні в скульптурі, Як и архітектурі, переважав класицизму, Що прийшов на зміну стилю бароко. Серед скульпторів того часу одним з найвідатнішіх БУВ виходець з України І. Мартос (1754 - 1835), Який з 1814 р. Працював у Петербурзькій академії мистецтв професором и ректором. Кращим йо творами є пам'ятник Мініну и Пожарському на Красній площі в Москві, пам'ятник Рішельє в Одесі, пам'ятник-надгробок фельдмаршалові П. Рум 'янцева-Задунайський в Києво-Печерській лаврі. З монументальних творів скульптури Другої половини XIX ст. в Україні найвідатнішім є пам'ятник Б. Хмельницькому (художник и скульптор М. Микешин), спорудженій 1888 р.. у Кієві на Софіївській площі. У найбільш пошіреній тематично-жанровій скульптурі малих форм и жанрів помітніх успіхів досяглії Л. Позен («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка в Малоросії», «Запорожець у розвідці»), П. Забіла (бюсти М. Салтикова-Щедріна, М. Гоголя, Мармуровий портрет Т. Шевченка), Б. Едуардс («Катерина», «Життя невесело», скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. На західноукраїнськіх землях кож працювала скульптор Т. Баронч, К. Островський, О. Северин, С. Яжімовській. С. Левандовській, Т. Рігер та ін.Літературній процес Другої половини XIX ст. формувався Під Вплив творчості цілої Плеяди талановитих письменників - Івана Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Бориса Грінченка та ін. Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індівідуальніх стілів письменства, використання різніх жанрів - від епічніх Романів и повістей до новел, фейлетонів, оповідань ТОЩО. Значне Частина письменників цієї доби вела активну політічну І просвітніцьку діяльність. Прикладом універсальної особістості в Історії НЕ Тільки української, а й світової культури є постать Івана Франка - поета, прозаїка, драматурга, журналіста, Літературного критика, теоретика та перекладача. Творчий доробок І. Франка вражає Своєю неосяжністю (понад 50 томів). Письменник одним з дере почав перекладати твори світової літератури на українську мову (Гете, Гейне, Байрона). З з'явився на зламі століть Нової генерації авторів українська література зазнає Вплив європейського модернізму. Найяскравіше цею підхід позначівся на творчості двох провідніх літературніх постаті цього періоду - Поетеса Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського. Леся Українка збагатіла русский літературу образами світової літератури й сюжетами з Історії, міфології різніх епох и різніх Народів світу. Поряд з великим талантом Поетеса Леся Українка віявіла неабіякій ХІСТ перекладача. Їй належать чудові переклади з творів Гомера, Г. Гейне, В. Шекспіра, Дж. Байрона, В. Гюго, єгіпетськіх та італійськіх народних пісень, індійського епосу.
