Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

КУЛЬТУРА МОВИ І МОВЛЕННЯ. МОВНА НОРМА



Ріі іаЬгісапйо /аЬег

майстром стає людина

завдяки практиці

Найбільші мислителі світу з найдавніших часів пов'язують життя мови з духовним життям людини і цілого народу. Літе­ратурна мова є найвищим продуктом розвитку нації. Вона фор­мується на народно-розмовній основі, вбирає в себе всі писем­но-літературні традиції попередньої доби і кращі надбання народно-поетичної творчості.

Кожна літературна мова формується під впливом найрізно­манітніших чинників. У творенні української мови їх було аж надто багато, бо територіальна відмінність мовленнєвої сфери великої за розміром території України поглиблювалася входжен­ням наддніпрянської, галицької, буковинської й закарпатської територій у різні держави. Звідси одна з причин мовленнєвого розмаїття українського народу, яке не завжди сприяє загально­національній мовленнєвій культурі19.

19 Див.: Панько Т.1. Мова і культура нації // Мова і культура нації: 36. статей. — Львів, 1991. — С. 3-7.

58


Сприйняття світу і його осмислення залежить від інтелекту­ального розвитку людини. Мовленнєвий її рівень сприймається Гільки на тлі суспільного розвитку, з урахуванням того загаль­ник) психологічного закону, згідно з яким людина найлегше :шпюює те, до чого підготовлена вихованням, суспільним ста-■ОВИщем, освітою.

Мова є першоосновою духовної культури, носієм її націо­нальної самообутності. Тому кожний із нас повинен дбайливо ставитися до мови, прагнути найефективніше використовувати її необмежені виражальні можливості, постійно дбати про під­несення культури усного і писемного мовлення.

Культура мови — це 1) сукупність комунікативних нкистей літературної мови, що виявляються за різних умов спілкування відповідно до мети і змісту висловлювання; 2) удосконалення літературної мови й індивідуального мовлення, виявлення тенденцій мовного розвитку, реальне втілення у мовній практиці норм літературної мови; відповідна мовна політика у державі; 3) самостійна лінгвістична дисципліна, яка вивчає стан і статус норм літературної мови а певну епоху, а також рівень лінгвістичної компетенції мовних пі обистостей20.

Для нас поняття культури мови має теоретичний і практич­нії і і аспекти. Теоретичний аспект передбачає ознайомлення з Мовними нормами, а практичний — власне мовну майстер­ність — володіння нормами літературної мови, вміння користу­ватися її виражальними засобами в різних умовах спілкування иідповідно до мети і змісту мовлення.

Незаперечним є той факт, що носій високої загальної куль-гури ніколи не дозволить собі засмічувати мовлення, псувати Мову, якою він користується, порушувати її внутрішні закони, і к.ілічена мова ніколи не підносила людину, а, навпаки, при­нижувала її, примітизувала її мислення, заважала їй інтелекту­ально зростати. Отже, справедливо говорять, що культура рід­ної мови — важливий показник загальної культури людини21. Відомо, що правильне літературне мовлення сприяє кращо­му й глибшому засвоєнню думки, повнішому донесенню до чи­тача (слухача) роздумів і почуттів. Навпаки, неправильна ви-Мова, орфографічні й граматичні помилки, не в тому значенні вжите слово, незграбні синтаксичні конструкції викликають пендоволення, а то й обурення читачів і слухачів. Різного роду

20 Див.: СтруганецьЛ. Культура мови: Словник термінів. — Тернопіль, .'()()(). - С. 31.

21 Див.: Жовтобрюх М.А. Культура мовлення і школа // Культура Слова. - 1998. - Вип. 34. - С. 3-11.

55»


помилки можуть спотворювати суть висловленої думки. А це стоїть на перешкоді спілкування людей у колективі.

Культура мови — це також розділ мовознавчої науки, в якому розглядається питання дотримання мовних норм і доці­льності вживання мовних засобів.

Поняття мовної норми

Поняття мовної норми існує вже понад сто років і за цей період зазнало істотних змін. Норма мови — основне поняття культури мови, яке носить суспільний характер. М.Пилинський визначає мовну норму як "реальний, історично зумовлений і порівняно стабільний мовний факт, що відповідає системі мови і становить єдину можливість або найкращий для даного ви-падку варіант, відібраний суспільством на певному етапі його розвитку із співвідносних фактів загальнонародної (націона­льної) мови в процесі спілкування"22. Автор розрізняє 1) зага-льномовнінорми, 2) функціонально-стилістичні норми мови,3) функціонально-стилістичнінорми мовлення,4) ситуатив­но-стилістичнінорми мовлення.До першої групи він зарахо­вує найзагальніші норми вимови, словозміни, синтаксису, слово­твору, загальновживану лексику і фразеологію, до другої — мовні засоби, що вже диференціювалися у функціонально-сти­лістичному відношенні на рівні мови.

Норми мовлення є базою для формування функціонально-стилістичних норм мови. За словами М.Пилинського, "у мові немає нічого, чого б не було у мовленні, навпаки, у мовленні немає нічого, чого б хоча б у зародку не було б у мові"23.

У "Словнику лінгвістичних термінів" Д.Ганич та І.Олійник подають норму як "закріплені в практиці зразкового вико­ристання мовні варіанти (в галузі вимови, слововживання, граматичних та інших мовних засобів), які найкраще і най­повніше з числа існуючих в мові виконують свою суспільну функцію"2*.

Таким чином, нормативним у мові є все, що: 1) відповідає системі мови, не суперечить її законам; 2) не веде до стилістич­ного і стильового дисонансу; 3) увиразнює, уточнює контекст, дає додаткову і вичерпну інформацію; 4) не містить елементів норми інших мов.

22 Пилинський М.М. Мовна норма і стиль. — К., 1976. — С. 94.

23 Пилинський М.М. Літературні норми. Типи та їх класифікація //
Мовознавство. — 1974. — № 3. — С. 20.

иГаничД., Олійник 1. Словник лінгвістичних термінів. — К., 1985 — С. 156.


Б.М.Головін пропонує розрізняти такі структурно-мовні типи іп >рм25:

/ орфоепічні норми,або норми вимови, регулюють вибір ІКустичних варіантів фонеми або фонем ([злочи'нещ']), а не

Взлач'ін'єц]);

/ акцентологічні норми,або норми наголошування, регу­люють вибір варіантів розташування і переміщення наголоше­ного складу серед ненаголошених {кілометр, а не кілометр, < тарйй, а не старий);

/ норми словотвореннярегулюють вибір морфем, їх роз­мінування і сполучення у складі нового слова (можна: спосте-ЩІгач; не можна — спостерігальник);

/ морфологічні нормирегулюють вибір варіантів морфо­логічної форми слова (можна: офіцери, інспектори, але не мож­на: офіцера, інспектора (у називному відмінку множини);

/ синтаксичні нормирегулюють вибір варіантів побудови простих і складних речень (не можна: Хлопець врятував дів­чину від банди, з якою потім познайомився. Читаючи цю спра-ііі/. серце тріпотіло від переживань);

/ лексичні нормирегулюють вибір слова відповідно до зміс-і у і мети висловлювання {скасувати /відмінити. Касувати, скасувати відповідають російським отменять, отменить — иіі.іііавати, оголошувати що-небудь раніше встановлене недійс­ним, незаконним; анулювати: касувати, скасувати сказане (за­кон, панщину та ін.).

Відміняти, відмінити, як свідчить "Словарь української Мови" заред. Б.Грінченка, відповідають російським переменять, пгрсменить, изменить — робити кого-, що-небудь інакшим; імінювати: природу тяжко одмінити (Номис). Та сьогодні часто Чуємо поширене у діловому спілкуванні відмінити засідання. І (є значення в дієсловах відмінити, відміняти (синонімічне до І /^кувати, скасовувати), зафіксоване в Російсько-українсько­му словнику (1968). У тлумачному Словнику української мови (н 11-ти томах) це значення кваліфікується як рідкісне.

У сучасному офіційно-діловому мовленні спостерігається тен­денція розрізняти сполучуваність названих вище дієслів. Так, відмінювати {відміняти), відмінити сполучається зі іменни­ками засідання (збори), спектакль, появу десанта тощо; скасо­вувати, скасувати — зі словами закон, постанова, указ, рі­шення суду, вирок, договір, угода, тілесне покарання, приватна власність, карткова система тощо. Отже, не можна скасувати

25 Головин Б.Н. Основи культури речи. — М., 1988. — С. 48-49.


 


60


61


засідання (збори, конференції тощо), бо їх не анулюють, не ліквідують, їх лише заміняють іншими, проводять іншим ра­зом, переносять на інший день26;

стилістичні нормирегулюють вибір слова або синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу (у розм.: глибоченне, розрізняти, балакати; у наук.: дуже глибо ке, диференціювати, говорити).

правописні нормирегулюють правильність написання слів та розташування розділових знаків.

М.І.Пентилюк у пробному підручнику для гімназій "Стилі­стика і культура мови" (К., 1994) виділяє такі норми літературної мови:

орфоепічні(регулюють правильну літературну вимову зву­ків і словосполучень, наголос у словах);

лексичні(регулюють уживання слів у властивому їм зна­ченні);

граматичні(регулюють правильне творення і вживання слів та їх форм, правильну побудову речень);

стилістичні (пов'язані з уживанням мовних засобів відповід­но до їх стилістичного забарвлення та стилю мовлення);

орфографічні(регулюють правильний запис слів);

пунктуаційні(регулюють правильне розташування розді­лових знаків).

Норма фіксується у словниках, довідниках, правописі, про­пагується навчальними посібниками, методичними журналами, окремими часописами.

Існує також поняття варіантності літературної норми,пов'язане з наявністю у мові кількох однозначних або синоніміч­них паралельних елементів. В українській мові виділяють: хронологічні(діахронічні) варіанти: перст — палець; регіона­льні:міліціонер — поліцейський; стилістичні:поліцейський коп. Серед варіантів виділяємо: акцентуаційні:беззахисний беззахисний; орфоепічні:бе[зп]еч-ний — бе[сп]ечний; фонема­тичні:онук — внук; морфологічні:мотузок мотузка, зро-зуміліший — більш зрозумілий; ходитиму буду ходити; синтаксичні:заява прокурора — прокурорська заява; заходи щодо реалізації заходи реалізації тощо27.

На усталення норми впливає:

/ поширення мовного явища;

/ частота вживання.

Так, Словник української мови в 11-ти томах фіксує форми футболА, вальсА,однак частотність уживання цих слів з флек-

26Див.: Культура мови на щодень: Словник. — К., 2000. — С. 92-93. 27Див.: СтруганецьЛ. Зазнач, праця. — С. 13.

62


Іііо -у вплинула на норму, спочатку розхитала, а потім і змінн­ії її. Сьогодні нормативним є уживання: футболУ, вальсУ.

Нагадаємо також, що літературна норма має такі ознаки: з

..... о боку, незмінність і стабільність, з іншого — розвиток

Поступова змінність.

Причини змінності норм є об'єктивні і суб'єктивні.

До об'єктивних відносимо28:

а) внутрішні закони розвитку мови;

б) свідомі зусилля членів суспільства (учених, письменни­
ці, політиків, відомих носіїв мови);

в) мовна політика держави.
До суб'єктивних належать:

а) художньо-естетичні погляди носіїв мови;

б) антинормалізаторські, нігілістичні погляди, манкуртство.

Засвоєння норми літературної мови — тривалий процес. По­тілі ться він з опанування літературної мови в сім'ї, потім — і кола, навколишнє оточення.

І Іормативність мови охоплює точність, ясність, чисто-у, доречність, правильність.

Високий рівень культури мовлення відзначається багатст-0М словника, різноманітністю граматичних конструкцій, ху-0 їхньою виразністю, логічною стрункістю. У писемному мов-і'ііііі охоплює також орфографічну і пунктуаційну грамотність.

Основні причини недостатнього рівня культури мови:

/ більшість людей мало читає, у тому числі й художні тек-іп, ме осмислює прочитане, не має естетичної насолоди від іілкування з книгою;

/вік технократії виробив у багатьох людей байдуже став-сінія до гуманітарних дисциплін, у тому числі і до мови;

/ практика білінгвізму призвела до мовної інтерференції;

/ відсутність навичок користування довідковою літературою.

Отже, щоб підвищити рівень мовної культури, слід:

/ шанувати мову, якою спілкуєшся, і людей, з якими спілкуєшся;

/ багато читати, особливо творів художньої літератури;

/ критично ставитися до вимови і написання слова;

/ вивчати мовні норми та читати словники.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.