Копне судочинство поєднувало в одному органі слідчі, судові та виконавчі дії

Рішення копних судів, як правило, оскарженню не підлягали і приводились у виконання негайно. Це розповсюджувалось і на вироки з смертною карою.

Спочатку до юрисдикції копного суду належало все населення. З часом шляхта звільнила себе від його підсудності, і він перетворився в суд виключно над селянами.

У середині XVI ст. проводиться реформа судової системи. На Бєльському сеймі 1564 року, під натиском шляхти, магнати відмовилися від привілеїв в справі судочинства, внаслідок чого Великий князь заснував земські та гродські (замкові) суди. Цю систему доповнили так звані підкоморні суди, введені II Статутом у 1566 році.

Земські суди були створені в усіх повітах. Вони складалися з судді, підсудка та писаря, обирались шляхтою і затверджувалися Великим князем.Збирались ці суди тричі на рік, їхні сесії продовжувались по два тижні. Підсудності земських судів підлягала шляхта в усіх справах, крім значних кримінальних (вбивство, підпал, розбій тощо). Апеляційною інстанцією для цих судів був суд Великого князя.

Гродські або замкові суди були одноособовими, судив тут намісник, староста або воєвода. Якщо земські суди розглядали, головним чином, цивільні справи, то гродські — карні. Вони судили шляхту, міщан та селян, які звинувачувались у важких кримінальних злочинах.

Апеляціїна вироки гродських судів могли бути принесені Великому князю.

Підкоморні суди розглядали суперечки про землю, це були суди у справах земельних розмежувань. Такий суд був одноособовим. Призначалися Великим князем для кожного повіту. Заступником підкоморного судді був коморник.

У державних судах важливе місце займав возний, який викликав на суд сторони, був виконавцем вироків, при свідках вручав позови на суд або "прибивав їх на двері".

Процесуальне право. Біля 1/4 статей в кожному з трьох Статутів присвячено процесуальному праву і питанням судочинства, яке було єдиним як в цивільних, так і в кри­мінальних справах. Процес носив позовний(звинувачувальний) характер.

Позивач сам збирав і доставляв в суд докази, підтримував звинувачення в судовому засіданні. Розгляд справи розпочинався з подачі заяви потерпілим чи його близькими родичами. Сторони мали широкі процесуальні права. Допускалось їхнє представництво. В будь-якій стадії процесу позивач міг відмовитись від позову або звинувачення, укласти мирову угоду або навіть помилувати злочинця.

Реальний обсяг прав учасників процесу залежав від їх станового та майнового становища. Найбільш широкою процесуальною правоздатністю володіли магнати та шляхта, обмеженою — напіввільні люди. Зовсім не володіли процесуальною правоздатністю невільні люди: холопи, челядь, полонені.

У Статуті 1529 року була вперше проведена норма, яка регулювала участь у суді адвокатів (прокураторів). У цій іпостасі міг бути шляхтич, який мав нерухоме майно і знав місцеве право.

Загальна територіальна підсудність справ визначалась у відповідності із звичаєвим правом: за місцем проживання відповідача в цивільних справах і місцем, де вчинився злочин, — у кримінальних.

Суд, який отримував скаргу, посилав повістку звинувачуваному з зазначенням часу прибуття в суд. За І Статутом, якщо викликаний в суд не з'являвся, судове рішення приймалось без його участі. За II Статутом заочне рішення могло бути винесене тільки після триразової неявки звинувачуваного. За неявку без поважних причин сплачувався штраф ("вина за нестаннє").

Вже в II Статуті проявляються елементи слідчого (інквізиційного) процесу. Наприклад, у деяких випадках Статут рекомендує владі не чекати скарги потерпілого, а самій розпочинати слідство та притягати до відповідальності.

Серед судових доказів на першому місці стояло власне зізнання. Для того, щоб його добути, застосовували тортури. Якщо підданий тортурам не признавався, звинувачувач сплачував штраф ("навязку на муки"), а якщо помирав під тортурами — то головщину (штраф родичам).

Важливе місце займали речові докази. Суди також спирались на свідчення "добрих людей", письмові докази і присягу. "Добрі люди" були свідками доброї чи лихої слави звинувачуваного, подібно послухам в Руській правді, або свідками фактів, подібно до видоків.

Велике значення мала характеристика звинувачуваного з боку "добрих людей". Негативна характеристика вела до винесення смертного вироку.

Поиск по сайту: