Київська Русь у перспект. Сх.-Зх

Період з IX по XIII ст. в історії нашого краю виділяється як період КР. Київське полянське князівство стає центр. великого держ. об’єдн. У IX - XIII ст. форм-ся головні політ. та культ. струк-ри, що визнач. майбутню історію Європи. На цей час спадкоємцями стар. середземномор. культ. стають на півночі християнсь-кий світ, на півдні - світ ісламу. Обидва світи знаходились у гострому реліг. і культ. протистоянні. Проте не воно тоді осмислювалось як протист. Сх. і Зх.

Власне «Заходом» ще впродовж тривалого часу звались Італія, Іспанія і південь Франції. Культур. серцевиною Зх залишалась Італія. Італійські історичні провінції зберігали свою цілісність і ревно відстоювали самостійність, у тому числі і від германських імператорів, й від папи Римського. Тому при всій гостроті протист. спадкоємців римської міської культ. грецькому Сх. та імперії ісламу, а також герм-кій Півночі, Італія зберігала вірність своїм «маленьким вітчизнам», але не могла бути «політичним тілом» для західного християнства.

Таким «політичним тілом» Риму стало германське корол-во. Після розпаду франкського корол-а його місце в Центр. Європі зайняла держава саксів. Прийнявши від Римської церкви корону, сакси прийняли і назву своєї держ. - «Р. імперія». Це викликало бурхливі протести в Константинополі, де ніколи не визнавали чийогось права на римську спадщину. Пропозиція Оттона скріпити союз шлюбом його сина з однією з візантійських принцес була грубо і з образами відкинута кесарем.

На землях германців у цей період, X - XIIIст., остаточно утвердився той устрій, що одержав назву феодального. При цьому могла зберігатись система владної напівзалежності.

У ранньому європ-му Середн-чі військовий стан не завжди був почесним і престижним, оскільки серед військових і навіть їх вищої верстви були й раби. Наше «рицар» визначає соц. стан, «лицар» - більше його етичну оцінку. В описувані часи спочатку у Франції, потім - по всій Європі складається ритуал посвяти в рицарі, являються турніри, герби, культ прекрасної дами. Проте культ. рицарства набирала сили і впливу, особливо після того, як вона з’єдналась із старою культ.чернецьких орденів і в істериці хрестових походів породила дух.-риц-кі ордени.

Другим могутнім чинником, що визначав долю Зх, стали міста. Зокрема, міста конкурув. з церквою за вплив на університети, що були досить незалежними корпораціями.

До XII ст. Зх був помітно слабший культурно, ніж візантійський Сх. Ще ближчим до давніх витоків середземноморської культ. був на той час світ ісламу. Слід зважати на ту обставину, що христ-ка Європа вела неперервну війну із світом ісламу. Безпосер. противником воїнів ісламу була передусім Візантія, що воювала на своїх сухопутних кордонах у Малій Азії.

Історія Візантії - це історія безконечних перевор., осліплень, задушень, зарізань одного за одним всевладних кесарів їх дружинами, коханцями дружин, братами, племінниками, полководцями, адміністраторами.

Хар-на риса власне віз ант-ого деспотизму - безмежне поклоніння не самій по собі особі імператора та відповідно до ієрархії - догоджання знатним людям. У Візантії схилялися саме перед місцем у освяченій релігією ієрархії.

«Вітчизна ісламу» стає типовим імперським утворенням. Різниця між арабськими і неарабськими мусульманами практично стає неістотною. Імперія ісламу відкрита передусім східним впливам. З Індії йдуть і сюжети казок, і одяг, починаючи з тюрбана, і висока індійська матем-ка, і музичний лад. Водночас іде «іранське вторгнення» в л-ру, орієнт. на персидські держ. форми, ісламізованих іранських чиновників та землевласників, на курдські войовничі племена.

Іслам сформувався як теократична і тоталітарна ідеологія, де релігійна і державно-правова організації тотожні. Це призвело до парадоксальних наслідків: відсутність церкви як окремої ісламської інституції не дозволяла санкціонувати догматику і підтримувала простоту культу. Тому тривалий час у країнах ісламу поряд з безправ’ям, деспотизмом халіфів сусідить віротерпимість.

Легенда про вибір між християнством, ісламом та іудаїзмом, який нібито робив князь Володимир, відображає якісь привабливі контакти Русі з країнами ісламу. Проте пов’язання навіть з іудаїстською Хазарією були для Русі більш серйозними зв’язками зі Сходом, ніж торговельні зв’язки з мамлакат-альіслам. Реальними контактами Русі зі Сходом були насамперед стосунки з кочовим світом.

Підсумовуючи, можна сказати, що визначення культурно-історичного місця Київської Русі як синтезу Сходу і Заходу було б неприпустимим спрощенням. Насамперед «схід» настільки різноманітний, - від степу до малоазійського деспотизму, - що хибно говорити про «Азію взагалі». Європейський світ, до якого після прийняття християнства включається культурне життя слов’ян, мав власний «захід» і власний «схід», які, кожен по-своєму, зберігали і розвивали старі культурні традиції.

Поиск по сайту: