Дисплазія кульшового суглоба

(Displasia articulatio coxae)

Термін "дисплазія кульшового суглоба" (ДКС) був вперше запро­понований М. Schede (1900) для визначення переважно уродженого вивиху стегна, що характеризується недорозвиненням тканин куль­шового суглоба.

А.С. Крюк, A.M. Соколовский (1977) вказують, що схильність до вивиху стегна успадковується, в основному, за полігенним типом, і виникнення уродженого його вивиху залежить від багатьох ендоген­них та екзогенних факторів.

Дисплазія кульшового суглоба, як правило двостороння, була вперше виявлена в США у собак обох статей.

Етіологія.Вчені Швеції довели, що ДКС викликається спадко­вими факторами, властивими певним породам, особливо великої ваги і могутньої статури. Сприйнятливі до хвороб сенбернари, нью­фаундленди, бернські вівчарки, а також ротвейлери, німецькі вівчар­ки і боксери. Така патологія несе в собі багатофакторну, полігенну природу, у розвитку якої чималу роль відіграють: швидкий ріст у ювенальний період, а також "надмірна" годівля. Крім того, до вто­ринної ДКС ведуть ектопічні зміни в анатомічній структурі попере­кових хребців (сакралізація - зрощення останнього поперекового хребця з крижовою кісткою, викликане зміною його поперечних відростків).

Патогенез.Генетичні відхилення викликають аномальний розви­ток у ранньому віці головки стегнової кісти, суглобової западини, судин та нервів, які живлять та іннервують структурні компоненти суг­лоба, а також прилеглі м'язи, внаслідок чого виникає нестабільність кульшового суглоба.

ДКС призводить до скручування діафіза стегна (деформації стег­нової кістки) та надлишкового повороту шийки і головки стегнової кістки вперед - "дисплазія м'яких тканин". Така аномалія веде до анкілозування крижів з крилом клубової кістки та люмбалізації - ді­лянки першого крижового хребця (Мітін В. М., Ягников С. А., Люби-мов В. А.). Розвиток хвороби призводить до підвивиху та вивиху куль­шового суглоба.

Клінічні ознаки.Неспецифічні симптоми ДКС: швидка втомлю­ваність; кульгання на одну або обидві задні кінцівки, скута або вих­ляюча хода; нестійкість задніх кінцівок на гладкій підлозі; слабкість опори задніх кінцівок при вставанні та стрибку; повна неспромож­ність опирання на задні кінцівки; атрофія м'язів стегна, асиметрія ді­лянки кульшових суглобів; ротація (поворот стегна всередину при посадці).

Специфічні симптоми хвороби - відносне обмеження рухливості в суглобі; лускання в ньому при пасивному повороті стегна всередину; зміщення головки стегнової кістки до суглобової западини при відве­денні стегна вбік; візуальне вкорочення кінцівки; випинання великого їертлюга та його окресленість.

Діагноз.Незважаючи на те, що дисплазія кульшових суглобів у со­бак має ряд характерних неспецифічних і специфічних клінічних симп­томів, основою для діагнозу служить тільки рентгенівський знімок.

Лікування.Залежно від розвитку патології і прояву клінічних ознак та на підставі вивчення даних рентгенологічних досліджень проводять консервативне чи оперативне лікування.

На ранніх етапах ДКС застосовують комплексні вітамінно-мінеральні препарати та вносять зміни до раціону годівлі, відповідно до породи та віку тварини. Консервативне лікування спрямовують у напрямах корекції деформацій та лікування супутніх ускладнень.

З розвитком хвороби проводять різні хірургічні корегувальні ос­теотомії тазового пояса для відповідності індексу заглиблення головки стегна в суглобову западину. Проводять також невроектомію гілок сідничного нерва, що проходять дорсально до суглобової западини, та висікання фрагменту стрункого м'яза, який розміщений на медіальній поверхні стегна і є аддуктором.

Запалення кульшового суглоба

Коксіт (Coxitis)

Коксартрит спостерігається не так часто і перебігає переважно у хронічній формі (деформація суглоба). Гострий перебіг серозного та серозно-фібринозного запалення внаслідок глибокого розміщення суг­лоба під масивними м'язами важко визначити клінічно, тому здебіль­шого його діагностують як розтягнення зв'язок кульшового суглоба.

Етіологія - розтягнення, неповні вивихи, ушиби, переломи кіс­ток, що його утворюють, поширення запалення з прилеглих тканин тощо. Відомі випадки кокситу ревматичного, бруцельозного або ту­беркульозного походження.

Клінічні ознаки. При гострому кокситі ознаки нагадують розтяг­нення кульшового суглоба. Хронічний періартрит або деформівний артрит у тварини характеризується кульганням змішаного типу, об­меженими та болючими пасивними рухами, атрофією сідничних м'я­зів та двоголового м'яза стегна, більш чіткими контурами суглоба, асиметрією крупа. По периферії суглоба розміщені екзостози.

Діагноз ставлять на підставі симптомів захворювання. У дрібних тварин його уточнюють рентгенологічним дослідженням.

Прогноз за відсутності ознак деформації суглоба сумнівний, при вираженій деформації - несприятливий.

Лікування. При гострому запаленні проводять таке ж лікування, як і при розтягненні суглоба. За хронічного перебігу в ділянку ураже­ного суглоба втирають мазь дийодиду ртуті (1:5), застосовують точ­кові проникні припікання, іонофорез йоду та діатермо-іонофорез.

Вивих кульшового суглоба

(Luxatio articulationis coxae)

Найчастіше спостерігається у великої рогатої худоби, собак та ко­тів. При неповному вивиху зберігається частковий зв'язок між голов­кою стегнової кістки та суглобовою западиною, при повному - головка зміщується дорсально.

У тварин, які мають глибоку суглобову западину, вивих кульшо­вого суглоба супроводжується розривом його капсули, суглобових зв'язок, переломом суглобової западини та головки стегнової кістки, а також розривом м'язів із значними крововиливами. У коней, собак та котів найчастіше спостерігаються повні вивихи, у великої рогатої худоби - як повні, так і неповні.

Переломи тазової кістки у ділянці суглобової западини, із значним ісувом відламків, призводять до занурення головки стегнової кістки Медіально, у тазову порожнину, утворюючи переломовивихи кульшо-Юго суглоба.

За напрямом зміщення головки стегнової кістки розрізняють ви-іихи вперед, назад, вгору, назовні і всередину.

Етіологія. Ушкодження спричинюють ковзкості при ожеледиці, Падіння тварини, раптові круті повороти і поштовхи, порушення фік­сації тазової кінцівки при повалі коня. У дрібних тварин причиною іивиху найчастіше бувають падіння з верхніх поверхів будинків та Надмірні удари ділянок тазового пояса транспортом.

Вивихи та підвивихи зумовлюють остеодистрофічні порушення, деформівний коксит, дисплазії та новоутворення головки стегнової Кістки (у собак).

Клінічні ознаки. Повний вивих кульшового суглоба супроводжу­ються розривом суглобової капсули, зв'язок, кровоносних судин, ге­мартрозом. Кінцівка здається вкороченою, стегнова кістка займає Прямовисне положення і знаходиться в стані абдукції - зачіп копита Повернутий назовні, а вершина заплеснового суглоба - всередину. Стегно хворої кінцівки опущене. Верхній вертлюг помітно виступає іперед і назовні. Під час пасивних рухів часто прослуховуються зву­ки тертя головки стегнової та клубової кісток. Під час руху тварина екаче на трьох кінцівках, виносячи хвору вперед волоком у розігну­тому стані.

За двостороннього вивиху кульшових суглобів тварина лежить із розставленими кінцівками: при намаганні встати вона приймає позу еидячої собаки.

При вивиху головки стегнової кістки всередину, під поперечну гіл­ку лобкової кістки, у спокійному стані хвора кінцівка вкорочена, над Кульшовим суглобом утворюється заглиблення, шкіра на колінному суглобі збирається в складки. При пасивних рухах абдукція вільна, а аддукція обмежена. Під час руху тварина майже не опирається на хво­ру кінцівку, виносить її волоком, описуючи дугу, опуклістю назовні.

При зміщенні головки стегнової кістки в затульний отвір у спокої спостерігається помітне вкорочення кінцівки; при пасивних рухах абдукція та аддукція кінцівки вільні. Під час руху тварина хвору кін­цівку волочить зачіпною частиною копита по землі. Ректальним до­слідженням виявляють голівку стегнової кістки в затульному отворі.

При вивиху вгору та назовні (головка стегнової кістки міститься над суглобовою западиною) у спокої - кінцівка вкорочена і знахо­диться в стані аддукції та розгинання, повернута дорсальною поверх­нею назовні; заплесновий суглоб піднятий; кульшовий - деформова­ний, контури вертлюга виразно окреслені. Під час руху хвора кінцівка виноситься вперед волоком, описуючи дугу назовні.

При неповному вивиху кульшового суглоба раптово з'являється змішана кульгавість, іноді деформація кульшового суглоба.

Діагноз при повному вивиху ставлять за характерними ознаками, уточнюючи його у великих тварин ректальним, а в дрібних - рентге­нологічним дослідженням.

Прогноз при повному вивиху у коней сприятливий, у великої рогатої худоби - сумнівний або несприятливий, у собак - обереж­ний або сумнівний. При неповному вивиху прогноз обережний. Часто навіть після своєчасного вправлення вивиху та усунення підвивиху розвивається деформівний артрит та анкілоз кульшового суглоба.

Лікування. Вправляють вивихнуту стегнову кістку із застосуван­ням наркозу або нейролептаналгезії в лежачому положенні на здоро­вому боці. При вивиху всередину на путо накладають мотузку, і 2-3 чоловіки відтягують кінцівку, а помічник у цей час сильно тисне на вертлюг; у момент входження головки в суглобову западину чути специфічне клацання.

При вивихах догори і назовні кінцівку витягують вперед та штов­хають голівку стегна спереду назад. При вивиху стегна назад кінцівку відводять вбік, потім швидко (поштовхом) приводять до тулуба і по­вертають назовні. Після вправлення потрібна іммобілізація суглоба, для чого втирають мазь двойодиду ртуті (1:5), прикладають гірчични­ки або роблять точкові проникні припікання. Виражена запальна реак­ція змушує тварину оберігати хвору кінцівку. Декілька днів після вправлення вивиху з метою запобігання рецидиву тварині не дають лягати - її ставлять на розв'язки або тримають у підтримувальному апараті; навіть при додержанні всіх запобіжних заходів лікування може виявитися неефективним.

У напрямі анатомічного закріплення круглої зв'язки (ділянка ви­різки кульшової западини та її ямка і вирізка головки стегнової кіст­ки) кульшового суглоба свердлять отвір, що проходить по нижньому Латеральному краю великого вертлюга через шийку та головку стег­нової кістки в суглобову западину і далі через кістки таза на медіаль­ну поверхню. У сформований отвір вставляють трубку і через її про-Сііт петлепровідником затягують лавсанову стрічку. Внутрішній кі­нець новоствореної штучної зв'язки закріплюють на медіальній поверх­ні таза, а протилежний - на великому вертлюгу. Для фіксації лавсано-іої стрічки застосовують металеві плоскі пластинки. Заведену голо-іку стегнової кістки притискають до суглобової западини шляхом натягування штучної зв'язки, щільно фіксуючи зчленовані суглобові поверхні. На останньому етапі закріплення штучної зв'язки проводять 15-20 маятникоподібних та ротаційних рухів оперованої кінцівки для ліквідації хлюпання в суглобі. Суглобову порожнину промивають розчином етакридину лактату (1:500) з додаванням новокаїну (0,25-0,5%). Рану присипають антисептиком і закривають вузловим швом.

Поиск по сайту: