Хвороби тазових кінцівок. Ураження нервів, хвороби в ділянці крупа, стегна і гомілки.
Спастичний парез(Paralysis spasticum)
Це захворювання переважно биків-плідників, рідше - молодняку великої рогатої худоби, що характеризується судорожним скороченням м'язів тазової кінцівки, особливо ікроножного. В літературі воно описане давно під різними назвами: спастична кульгавість, пряма п'ята, ельсова п'ята, спастичний парез та ін. В Україні така хвороба останнім часом зустрічається переважно серед биків-плідників держ-племстанцій, особливо завезених з-за кордону, та їх потомків.
Етіологіяхвороби поки що вивчена недостатньо, хоча найбільш часто зустрічається серед биків різних країн світу. Тривалий час вважалося, що вона розвивається внаслідок загальної дистрофії, порушення обмінних процесів, гіподинамії. Але більшість вчених доводять спадковий її характер: є лінії, вільні від спастичного парезу, тоді як у деяких постійно виділяється хвороба як у биків, так і в їх потомків. Вона була названа ельсовою п'ятою за кличкою бика Ельсо, що вперше передав хворобу потомкам.
Вченими (Левандовский М. зі співавт., 1967) виявлені у хворих биків спадково обумовлені дегенеративні зміни у червоних ядрах головного мозку та ретикулярної формації - спинного. Однак важко сказати, такі зміни є причиною чи наслідком хвороби.
Клінічні ознаки.Характерним для цієї хвороби є відведення тазової кінцівки назад з явищами аддукції, що супроводжується різким розгинанням заплеснового суглоба внаслідок тетанічного скорочення його розгиначів. Пальпацією виявляють сильне напруження литкового м'яза і ахіллового сухожилка.
Такі ознаки розвиваються поступово. Спочатку виявляють скуті рухи, а через 2-4 міс. виникає слабо виражена кульгавість та відведення назад однієї з тазових кінцівок, частіше правої. Хворі більше
лежать, неохоче піднімаються, а в стоячому положенні роблять безперервні маятникоподібні рухи або трясуть хворою кінцівкою при добре вираженій її аддукції. Спостерігаються також випадки перехрещування тазових кінцівок. У биків поступово знижуються статеві рефлекси і вгодованість, якість сперми, внаслідок чого втрачається їх племінна цінність.
Діагнозставлять за характерними клінічними ознаками. Але при цьому варто віддиференціювати його від артрозу, розриву великогомілкового м'яза, паралічу малогомілкового нерва, вивиху колінної чашечки догори і зміщення двоголового м'яза. Для всіх цих хвороб характерне розгинання заплеснового суглоба, але при вивиху колінної чашечки догори, розривах велико- і малогомілкового м'язів, зміщенні двоголового м'яза стегна, крім вказаного, кінцівка відводиться назад.
Прогнознесприятливий, таких биків вибраковують і відправляють на забій.
Лікуванняне опрацьоване: запропонована раніше невректомія великогомілкового нерва та тенотомія п'яткового сухожилка себе не виправдали: по-перше, дефекти, рубцюючись, у подальшому порушують функцію кінцівки, а по-друге, що більш важливо, через деякий час після операції аналогічний патологічний процес розвивається на іншій кінцівці.
Параплегія тазових кінцівок
Це захворювання розвивається здебільшого як ускладнення некрозу хвоста і проявляється двостороннім паралічем тазових кінцівок. Зустрічається серед статевозрілих відгодівельних бичків у господарствах, де умовам вітамінно-мінеральної годівлі їх не надається належна увага при безприв'язному їх утриманні крупногруповим методом на жорсткій щілинній підлозі (Шакалов К.І., Кузнєцов Г.С., Бурденюк А.Ф., Панько І.С. та ін.). Серед телиць і кастратів при тих же умовах годівлі та утримання зустрічаються лиш поодинокі випадки подібних уражень.
Етіологія і патогенез.Зарубіжні вчені основною причиною хвороби вважають кісткову дистрофію, а сприятливими факторами - гіповітаміноз В, годівлю тварин кислими кормами, щілинну підлогу, передусім у холодну пору року. Наші вчені, реєструючи масові випадки травматичної параплегії у 9-10-місячних бичків (період високої їх статевої активності), першопричинами вважають травми внаслідок защемлення хвоста лежачої тварини копитцем іншої на металевій чи бетонній решітчастій підлозі.
Ураженням також сприяють різні дефекти решіток, порушення вітамінно-мінеральної годівлі та інші хвороби, що супроводжуються розслабленням м'язів. Здорові тварини в лежачому положенні притискують хвіст до промежини. Тому у них можливі травми лише кінчика хвоста, що викликає суху гангрену. Ураження ж середньої його ділянки можливе лише при зниженні тонусу м'язів, що і спостерігається при Д-гіповітамінозі.
Рани в середній ділянці хвоста, і тим більше розміжчені, забруднюються наявною в гноївці мікрофлорою, у т.ч. й анаеробною, внаслідок чого розвивається анаеробна гангрена, що порівняно швидко поширюється в параректальний простір, уражуючи корінці спинномозкових нервів крижового відділу. Тому спочатку втрачається тонус прямої кишки, сечостатевих органів, а пізніше настає параплегія тазових кінцівок.
Параплегія можлива і як наслідок парапроктитів, що розвиваються за типом флегмони при розривах прямої кишки, глибоких інфікованих ранах у ділянці анального отвору тощо.
Клінічні ознаки.Розміжчені рани в середній ділянці хвоста стають холодними, неболючими, а їх краї набряклими; вище рани відкриваються нориці, з яких виділяється гнійний ексудат сірого кольору з неприємним запахом. Процес поступово поширюється догори, у параректальний простір і проявляється ознаками параректальної флегмони. Потім втрачається тонус хвоста, довільно виділяється сеча. Через 2-3 дні тварина залежується, неохоче піднімається, її рухи стають хиткими, настає інтоксикація, внаслідок чого втрачається вгодованість і тварина не може піднятися.
Загальний стан довгий час залишається задовільним, оскільки ексудат через нориці виділяється назовні. З поширенням процесу в параректальний простір у них з'являються ознаки інтоксикації - жов-тушність слизових оболонок, втрата .чутливості задньої ділянки тулуба, підвищення температури тіла тощо.
Діагнозставиться за характерними клінічними ознаками.
Лікуванняна ранніх стадіях оперативне - ампутація хвоста в межах здорових тканин за допомогою щипців Занда і ампутаційного ножа. При кровотечі, що буває рідко, накладають тугу лігатуру на кульшу, яку знімають на 2-3-й день. З метою зменшення впливу больових стресорів за годину до операції використовують парентерально транквілізатори - 2,5%-ний аміназин 3-4 мл, ромпун 0,4 мл, стрихнін, резерпін, еленіум тощо (Шакалов К.І.).
Профілактика- збалансована вітамінно-мінеральна годівля тварин, а при неможливості - каудотомія в 10-15-денному віці, після введення транквілізаторів.
Стегновий нерв утворений із 3, 4, 5 і 6-го поперекових нервів та іннервує клубовий, здухвинний і чотириголовий м'язи (рис. 103).
Етіологія.Параліч його найчастіше зустрічається у коней внаслідок надмірного натягу при посковзуванні чи падінні тварини, звільненні защемленої кінцівки, неправильній фіксації та повалі, перевезенні важких вантажів, подоланні перепон при скачках, паралітичній міогемоглобінурії; у корів - при тяжких родах, післяродовому парезі, переломі лонної кістки, злоякісній катаральній гарячці; у собак -при ушибах, укусах, чумі. Наявність новоутворень, гнійних вогнищ у місці проходження нерва сприяє розвитку його паралічу. При порушенні іннервації названих раніше м'язів вони розслаблюються, стають в'ялими і поступово атрофуються внаслідок виключення їх функції.
Клінічні ознаки.У стані спокою хвора кінцівка торкається землі зачепом, а під час руху - повільно виводиться вперед, описуючи дугу, випуклістю назовні. При опиранні колінний, заплесновий і фалангові суглоби згинаються (параліч чотириголового м'яза і виключення із функції колінного суглоба); тому у тварини спостерігається кульгання опорного типу та зменшення больової чутливості шкіри з внутріш
нього боку стегна, гомілки і плесна. При двосторонніх паралічах тварині важко стояти, вона не може рухатися.
Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками, віддиференці-ювавши цю хворобу від вивиху колінної чашки назовні чи всередину (пальпаторно).
Прогноз при односторонньому паралічі обережний, а при двосторонньому - несприятливий.
Лікування повинно бути раннім, тривалим (нерви повільно регенерують) і комплексним. Внутрішньовенно вводять 0,25%-ний розчин новокаїну (1 мл/кг) або проводять коротку новокаїнову блокаду; масаж і зігрівання денервованих м'язів, втирання подразливих мазей - для зменшення больової реакції і спазму кровоносних судин, відновлення кровообігу у пошкоджених тканинах. Регенерацію нервів прискорюють вітамін В12 (у пошкоджені м'язи в декілька місць по 1-2 мг великим і 0,01-0,02 - дрібним тваринам, щодоби протягом 15-25 днів). Використовують також 6%-ний розчин вітаміну В] (0,5-3 мл для собак), що бере участь у синтезі ацетилхоліну, прозерин (0,05%-ний розчин 1 мл внутрішньом'язово для собак), що відновлює дію ацетилхоліну в рухових нервах, підвищує тонус пошкоджених нервів; нікотинову кислоту (1%-ний розчин 2-3 мл внутрішньом'язово для дрібних тварин), що поліпшує кровозабезпечення пошкоджених тканин. З появою ознак відновлення функції кінцівки призначають дозований активний моціон.
Параліч сідничного нерва та його гілок(Paralisis nervi ischiadici)
Сідничний нерв утворений з 6-го поперекового, 1,2, інколи 3-го крижових нервів. Це - найкрупніший нерв крижового сплетіння, який після виходу з тазової порожнини розгалужується на велико- і малогомілковий. Перший іннервує довгі розгиначі кульшового суглоба, згиначі пальців, литковий, міжкістковий м'язи і віддає гілку в шкіру задньо-зовнішньої поверхні гомілки, заплесно і плесно. Малогомілковий нерв іннервує двоголовий м'яз стегна, згиначі заплеснового суглоба, розгиначі пальців, а також шкіру зовнішньої та внутрішньої поверхонь гомілки, плесна і пальців.
Параліч сідничного нерва зустрічається у коней, рогатої худоби, собак, буває повним і частковим. При повному уражується весь нервовий стовбур, внаслідок чого виключається функція тазової кінцівки, при частковому - тільки вказані його гілки, що спостерігається частіше.
Етіологія. Параліч сідничного нерва буває центрального і переважно периферичного походження. Перший обумовлений різними ураженнями головного та спинного мозку. Периферичні ураження виникають внаслідок механічних пошкоджень нерва при падінні тварини, сильному натягу нервового стовбура, переломі кісток таза, проникних у тазову порожнину ранах, гнійних процесах в глибині м'язів, тривалому лежанні на твердій підлозі, інколи при рододопомозі, чумі собак тощо.
Патогенез. Пошкодження нервового стовбура чи його гілок викликає переродження мієлінової оболонки з розпадом і розсмоктуванням мієліну. Внаслідок цього нерв втрачає свою чутливу та рухову функцію, що обумовлює повне або часткове порушення іннервації та живлення тканин тазової кінцівки. У результаті денервовані м'язи не можуть скорочуватися, стають в'ялими, малочутливими і поступово атрофуються. Суглоби тазової кінцівки, втративши м'язову фіксацію, під дією маси тіла в момент опирання прогинаються.
Клінічні ознаки. При паралічі сідничного нерва центрального походження функція тазової кінцівки, а найчастіше обох, виключається, тому рухи тварини стають неможливими. Якщо параліч механічного походження, здебільшого односторонній, колінний і заплесновий суглоби зігнуті, а під час руху спостерігається змішана кульгавість: при опиранні кінцівка поштовхоподібно опускається на зачіп, а під час виносу - пасивно волочиться. Згинання колінного суглоба при виключенні функції малогомілкового м'яза відбувається пасивно. Тому після пасивного його розгинання опирання пошкодженою кінцівкою можливе. Згодом у тварин розвивається атрофія стегнових м'язів.
Собаки при паралічі сідничного нерва (один із симптомів чуми) більше лежать, а під час руху на уражену кінцівку не опираються.
Однак у практиці більш часто зустрічаються паралічі гілок сідничного нерва. Зокрема, параліч великогомілкового нервапроявляється згинанням заплеснового і путового суглобів (рис. 104) та високим підняттям пошкодженої кінцівки під час руху внаслідок скорочення поперекового-клубового м'яза; потім вона поштовхоподібно опускається на землю. Тварина не може рухатись, з часом настає атрофія паралізованих м'язів.
Параліч малогомілкового нерва зустрічається переважно у коней, рогатої худоби і собак, причому внаслідок паралітичного стану м'язів, які він іннервує, стають неможливими згинання заплеснового суглоба та розгинання - фалангових.
У спокої тварина опирається дорсальною поверхнею пута і копита ураженої кінцівки при сильному згинанні її в путовому суглобі (рис. 105) та розгинанні - в заплесновому. Під час руху кінцівка піднімається і виноситься за допомогою поперекового і клубового м'язів та напружувача широкої фасції стегна. Заплесновий суглоб пасивно згинається (внаслідок згинання колінного суглоба), але суглоби пальців не розгинаються; тому кінцівка волочиться по землі зачіпною стінкою копита. Якщо фалангові суглоби розігнути руками, тварина вільно опирається, але під час подальшого руху вони знову згинаються. Це - характерний симптом для цієї хвороби.
Діагнозпри паралічах сідничного нерва та його гілок ставиться' за характерними клінічними ознаками, але слід віддиференціювати його від ряду подібних хвороб, оскільки, зокрема, ураження великогомілкового і стегнового нервів досить подібні. Однак в останньому випадку виключається функція чотириголового м'яза, внаслідок чого при опиранні прогинається колінний і заплесновий суглоби, а функція згиначів пальців зберігається. Параліч малогомілкового нерва слід диференціювати від розриву м'язів-розгиначів - за наявністю дефекту на місці розриву і припухання запального походження.
Прогнозпри паралічах сідничного нерва та його гілок обережний: внаслідок повільної регенерації нервів розвивається атрофія денервованих м'язів.