Архітектура Київської Русі. Собор святої Софії

Cтародавня Русь була дерев’яною, а русичі були народом-теслею. Дерев’яними були і перші церкви в Києві. Із встановленням ранньофеодальної держави формується певний тип забудови міст, що мав трирівневу структуру:

- дитинець та верхнє місто, де був князівський двір, житла дружинників і бояр, укріплена фортеця, церковне подвір’я.

- окольний град, де жила переважна частина міського населення. Житло бідноти – однокамерні будинки площею до 20 м2, які зводились за допомогою каркасно-стовпової конструкції, що обмазувалась глиною і білилась подібно до української хати.

- посад, околиця, заселена ремісниками й торговцями з рядами крамниць та майстерень.

Місто мало лінійну систему забудови – уздовж шляхів, струмків, річок.
Муроване (кам’яне) будівництво на Русі розпочалось після прийняття християнства в 988 р. Відтоді поширюється культова архітектура.
У ранній період храмобудівництва домінує візантійська традиція з хрестово-купольною конструкцією, коли прямокутне приміщення розбивалося стовпами на подовжені нефи, інтер’єр прикрашався мозаїками і фресками, оздоблювався мармуром. Типові риси цього стилю мала Десятинна церква в Києві.

Поступово візантійський вплив слабне, за часів Ярослава Мудрого архітектура набуває національних рис. Пам’яткою цього періоду є шедевр середньовічної архітектури Софіївський собор у Києві, закладений 1037 р. на зразок Константинопольської Святої Софії. Храм є величезною п’ятинефною хрестово-купольною спорудою з 13 банями і хрещатим підкупольним простором. За розміром він перевищував візантійські храми, оскільки був «руською митрополією», головним храмом Київської Русі. Він став не тільки релігійним, а й політичним та культурним центром: тут відбувалися церемонії посвячення на великокняжий престол, приймали іноземних гостей, при соборі було засновано бібліотеку та скрипторій. Це єдиний собор періоду Київської Русі, який зберіг давню архітектуру і найповніший комплекс мозаїк і фресок ХІ ст., є пам’яткою світового значення. Храм мав багате внутрішнє оздоблення: його мозаїка мала 177 відтінків, що створювало багатий колоритний ансамбль; на стінах було багато фресок зі сценами мирського життя – полювання на диких звірів, народні гуляння, ігри скоморохів. Усередині собору над центральним куполом – велике мозаїчне зображення Марії Оранти – Богоматері, що молиться.

У другій половині ХІ ст. культове будівництво поширюється в багатьох давньоруських містах.

У ХІІ ст. формуються власні архітектурні школи – київська, чернігівська, переяславська, галицька. У будівельній техніці зникають візантійські традиції змішаної кладки, архітектура більше схожа до романської, в інтер’єрі зникає мозаїка, поступаючись місцем фресковим розписам.
На початку ХІІІ ст. відчутні ознаки романського стилю (Миколаївська та П’ятницька церкви у Львові, Успенський собор у Володимирі-Волинському, церква Пантелеймона у м. Холм)

Поряд з культовою, важливе місце посідала оборонна архітектура –– міські брами, надбрамні вежі, ворота, вали, фортеці. Київ був оточений валами і дерев’яними стінами висотою до 16 м.

З появою стінобитних пристроїв усе частіше зводять високі кам’яні мури, вежі, оборонні башти з бійницями (оборонні укріплення Галича, Кам’янця, Дрогобича, Луцька).
14. Образотворче мистецтво Київської Русі: іконопис, фреска, мозаїка
Мозаїчні зображення викладали з різнокольорової (177 відтінків) смальти (сплаву свинцю і скла) на підлозі та стінах. Мозаїками здебільшого прикрашали увігнуті та випуклі поверхні – апсиди, куполи, склепіння, арки. Мозаїками прикрашені вівтар і купол Софіївського собору, зокрема у круглому медальйоні – поясне зображення Христа-Пантократора (Уседержателя), Марії Оранти. Технологія виготовлення різнокольорової смальти була дуже складною і дорогою, а саме мистецтво вимагало великого уміння. Тому більш поширений був фресковий розпис, який виконувався мінеральними фарбами по сирій штукатурці. Колірна гама древніх фресок створювалася на поєднанні темно-червоних, жовтих, оливкових, білих тонів та блакитного тла. Фрески були своєрідною «Біблією для неписьменних»: на них три цикли зображень – євангельські, біблійні та житійні.

Разом з будівництвом храмів розвивався культовий станковий живопис, зокрема іконопис. Якщо мозаїки і фрески демонстрували тріумф християнства, то ікони були поклонними, до них молилися, сподівалися знайти зцілення. Образи, втілені в іконах, вважалися взірцем моральної чистоти й одухотвореності. Перші ікони були завезені з Візантії й Болгарії, але в ХІ ст. з’явилися власні іконописні школи. Найвідомішою іконописною майстернею була Печерська, де творили перші руські іконописці – Григорій та Алімпій (кінець ХІ – поч. ХІІ ст.). Першою руською іконою вважають ікону Дмитра Солунського, написану на замовлення Ізяслава Ярославовича, коли він відстоював своє право на великокняжий престол, тому святий зображений з мечем, символом влади. Творів давньоруського іконопису збереглось дуже мало, більшість із них зберігається в Третьяковській галереї в Москві: «Ярославська Оранта», «Св. Борис та Гліб», «Благовіщення», «Дмитро Солунський», «Володимирська Богоматір» та ін.

Поиск по сайту: