Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Запровадження християнства і його вплив на розвиток культури Київської Русі



Ще за часів Аскольда на Русі починаються процеси християнізації. Константинопольський патріарх Фотій посилає на київську землю архієпископа Михайла Сірина і шість єпископів. На принципово новий щабель підноситься давньоруська культура. Починається будівництво церков, виникає література. Взимку 860-861 років славетний просвітник Кирило під час своєї хазарської місії мав нагоду бачити у Херсонесі “Євангеліє і Псалтир руськими письменами писані”. Це було за рік до винайдення ним особливої слов’янської абетки. Але впливова верхівка у Руській державі противилася прийняттю християнства і, організувавши заколот, убила Аскольда і Діра.

У Х ст. відбувалися якісні зрушення у розвитку ремесла, пожвавилася торгівля. В

країні виникали все нові й нові міста, що були осередками ремесла і торгівлі, центрами

державно#адміністративного управління.

Русь ставала цілісною державою з відносно єдиною монархічною формою правління й набувала дедалі більшого авторитету на міжнародній арені.

Соціально#економічний і політичний розвиток Давньоруської держави неминуче вимагав відповідних зрушень і в сфері ідеології.

Приведення форм язичницьких вірувань східних слов’ян до єдиної давньоруської релігійної системи не увінчалася успіхом. Язичницька віра не спроможна була ідеологічно задовольнити потреби молодої держави. Вона недостатньо сприяла потребам об’єднання держави, підвищенню її міжнародного авторитету.

Х ст. вже була Київська Русь, потребувала такої ідеології, яка б виправдовувала нові

соціально#політичні порядки, слугувала б потребам панівної верхівки. Ставало дедалі

очевиднішим, що давньоруська державність мала потребу у монотеїстичній релігії.

Київський князь Володимир спробував підвести релігійну основу, освятити свій політичний авторитет авторитетом найбільш шанованих богів.до цих богів увійшли не тільки слов’янські.

Знайомлячись з християнським віровченням і поступово прилучаючись до нього,

панівна верхівка впевнилася у придатності саме цієї релігії для потреб зміцнення і подальшого об’єднання держави.

Слідом за наверненням киян до християнства розпочалося хрещення мешканців

інших давньоруських земель. Хрещення Русі викликало гостру реакцію народу, що виявлялася нерідко у формі фізичної розправи. Запровадження християнського вірування

було складною і суперечливою подією в історії Київської Русі. Саме ця обставина – запровадження християнства остаточно визначила входження Русі до загального європейського ландшафту, розширивши економічні, політичні і культурні зв’язки з християнськими державами Європи.

Християнство справляло значний вплив на процес формування давньоруської народності, сприяло єднанню всіх руських земель. Разом з феодалізмом і християнством на

Русі утверджується новий світогляд, який наголошує на сприйнятті значущості людини

і людства у навколишньому світі.

Східні слов’яни з прийняттям християнства постали не як варварське плем’я, що

протистоїть навколишнім народам, а як особливий народ, який має рівні права з іншими

державами і народами.

Не підлягає сумніву, що прийняття християнства сприяло розвитку писемності,

освіти, мистецтва, розвитку філософської, політичної, соціальної думки.

Через християнську літературу на Русь прийшла вся мудрість, раніше накопичена європейським світом.

Поетичність,

чуттєвість, сентиментальність — ці характерні риси українського народу знайшли своє

вираження у християнстві.

11.Візантія й Київська Русь – взаємозв’язок культурних традицій.
Література.
Прийняття православного християнства мало логічним наслідком запозичення візантійської релігійної літератури. Значний вплив на розвиток культури справила поява в Київській Русі богослужебних книг ( Євангелія та Псалтиря). Біблія стала джерелом образів та сюжетів для руських митців.
Протягом перших століть, поки оригінальні твори ще не були написані, літературний "вакуум" заповнювало перекладне візантійське письменство. Із релігійної літератури, запозиченої з Візантії, набули поширення твори святих отців та учителів церкви (Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскина, і особливо, Іоанна Златоуста), а також житія святих, в т.ч. і в спеціальних обробках.
За зразком візантійських житій пізніше були створені "Києво-Печерський Патерик" і княжі житія. Через Візантію прийшли і нечисленні зразки світської літератури. Архітектура.

В архітектурі Київської Русі відбулося переплетіння привнесених та місцевих традицій. Саме з Візантії було запозичено архітектурну форму хрестово-купольного храму, основою якого є квадрат, розділений чотирма стовпами, а приміщення, що приєднуються до підкупольного простору, утворюють архітектурний хрест. Храм міг бути розширений за рахунок добудов до цих прилеглих приміщень. Це було важливим нововведенням. За цією схемою було зведено Десятинну церкву й собор св. Софії в Києві.
Освіта й наука.
Під впливом нової віри донаукові давньоруські знання були витіснені запозиченими через перекладну природничу та історичну наукову літературу. До неї належать: "Шестоднев" і "Фізіолог" Василія Великого, Георгія Пісіди та Іоана – екзарха Болгарського. Історична література – хроніки Іоана Малали та Георгія Амартоли. Ці твори стоять на межі між історіографією та белетристикою і викладають у хронологічному порядку світову історію від Адама і Єви до ІХ століття. Вплив хронік помітний у "Повісті временних літ" та у Галицько – Волинському літописі.
Маючи тісні культурні та торговельні зв’язки з Візантією, Київська Русь потребувала освічених людей, що володіли грецькою мовою, тому ця мова стала основою вищої науки: діти аристократії вчилися за грецькими книгами, робили переклади прози та поезії.
Образотворче мистецтво.
Візантійські майстри, що зводили перші храми, принесли на Русь і традиції мозаїки, які включали виготовлення кольорового скла, мистецтво створення мозаїк в храмах, типові образи та тематику. Серед них – ті, що зараз є гордістю Софійського собору і всієї України: Христос Пантократор (Вседержитель) – в головному куполі собору, Марія – Оранта (Заступниця) – в центральній абсиді, "святительський чин" (фігури "святих отців") у нижній абсиді храму. Ці фрески виконано майстрами з Візантії і їх київськими учнями, що пізніше на основі побаченого створювали нове мистецтво Київської Русі. Ці ж майстри виконали і численні фрески давніх храмів, зокрема, й св. Софії.
Важливою складовою тогочасного образотворчого мистецтва було іконописання. З Візантії до Київської Русі прийшли ікони. Як відомо, будь-яке іконне зображення створюється за чітко встановленими канонами щодо зовнішності та оточення (Ісус Христос – чоловік близько 30 років, з довгим темним волоссям, у грецькій туніці, правою рукою благословляє; Богоматір – жінка середнього віку, в грецькому одязі, з дитиною на руках або біля щоки; св. Георгій – юнак в одязі римського воїна, на коні, списом вбиває змія, що лежить під копитами і т.д.) Ці канони називаються іконографічними типами, і більшість з них має візантійське походження. Місцеві іконописці змінювали риси обличчя, роблячи його подібним до слов’янського типу, часом дещо змінювали одяг та інші деталі, але іконографічні типи є незмінними до цього часу.
Музика.
церковний хоровий спів та духовна музика запозичені з Візантії.
12.Література Київської Русі

До наших днів дійшли два види пам’яток давньоруської літератури: перекладні та оригінальні.

Перекладна література представлена творами різних жанрів і різного спрямування, серед яких:

- біблійна література

- природничо-наукова література

- повісті (прозові оповіді, найпопулярніші серед яких «Александрія» про життя і

подвиги Олександра Македонського).

На основі перекладної літератури, а також під впливом усної народної творчості формується оригінальна література Київської Русі.

1. Житія – це життєписи святих мучеників і князів, які стали жертвами князівських усобиць, наприклад, «Житія Бориса і Гліба», «Житіє Антонія Печерського», «Житіє княгині Ольги» та ін. На відміну від візантійських, вони набували світського характеру, зображували державних діячів.

2. Проповіді, зокрема «Слово про закон і благодать», виголошене приблизно 1050 р. в Софії митрополитом Іларіоном. Це своєрідний маніфест самоусвідомлення руського народу, утвердження самостійності Київської держави і церкви.

3. «Повчання Мономаха» - зразок популярного в середньовічній літературі жанру

повчань і одночасно життєпис; оригінальний твір, у якому Володимир Мономах (роки

правління 1113—1125) висловлює думки загальнодержавного, політичного та морального

характеру, повчає своїх дітей бути розумними правителями, захищати інтереси Русі,

боротися з князівськими міжусобицями, самим учитися й поширювати освіту, власною

поведінкою подавати приклад іншим.

4. Героїчна поема «Слово о полку Ігоревім» (1185 – 1187) – найвизначніша пам’ятка

Київської Русі, неперевершений шедевр світової літератури. Поразка русичів у боротьбі з

половцями 1185 р. послужила авторові приводом для пекучих роздумів про долю рідної

землі і народу, про необхідність всенародного єднання для відсічі ворогам.

5. Збірка оповідань про історію та ченців Києво-Печерського монастиря поч. ХІІІ ст. –

«Києво-Печерський патерик».

6. Паломницька література. Найвідомішою пам’яткою паломницької літератури початку ХІІ ст. є

«Житіє і ходіння Данила, руської землі ігумена», написане ігуменом одного з чернігівських

монастирів Данилом, який відвідав святі місця і описав усе побачене – топографію

середньовічної Палестини, біблійні легенди.

7. Історична література. Літописання – оригінальний вид літератури, якого не знала

жодна країна Західної Європи. Літописи — це історичні твори, у яких розповідь велася за

роками («літами») і які містили не тільки стислі записи, а й цілі новели, перекази та легенди

про окремі історичні події.

Основою давньоруського літописання є «Повість минулих літ».

Важливе культурно-історичне значення має «Київський літопис», який продовжує «Повість минулих літ» . Унікальною пам’яткою історичної літератури є «Галицько-Волинський літопис».

Не викликає сумнівів, що в Київській Русі була поширена й усна словесність,

зокрема календарно-обрядова поезія, епічні оповідання, казки, легенди, перекази, билини, які

дійшли до нас у фольклорних творах.

Серед найзначніших здобутків усної словесності Х—XI ст. — билинний епос.

У билинах втілені патріотичні ідеї, боротьба народу за незалежність, уявлення про героїв-

богатирів, наділених мудрістю, силою, красою. Такими є билинні герої Ілля Муромець,

Добриня Никитич, Альоша Попович, Ставр Годинович, Микула Селянинович. Історія

зберегла також імена народних співців билин — Бояна, Митуси, Ора, згадки про яких

зустрічаються у «Слові о полку Ігоревім» та «Повісті минулих літ».

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.