Порівнюючи різні свідчення і перекази про язичницькі богослужіння у стародавніх слов'ян, помічаю, не зважаючи на місцеві особливості, основи легенд були у всіх слов'ян однаковими. Стародавні слов'яни вірили в єдиного бога, називаючи його верховним, небесним богом, богом богів. У Нестора також бачимо, що слов'яни руські мали поняття про найвищу істоту, що звалась переважно богом чи богом Вседержителем, і відрізняли його від бога Перуна та інших другорядних богів. Його вважали владикою неба, джерелом божественної сили і називали Великим богом, Старим богом чи Прабогом – Сварогом. Інші боги були істотами, що походили від верховного бога, його витворами, що залежали від нього, посередниками між ним і світом. Можна сказати, що релігія древніх слов'ян, принаймні східних, була монотеїстичною. Найближчою до бога сутністю є світло. Слов'яни вірили, що єство світла з'явилось на землі і втілилося у роді людському. Отже, істотна частина слов'янського язичництва відноситься до світопоклоніння. У полабських слов'ян це був Сварожич-Радогост, тобто син Сварога, шанований на Русі під іменем Дажбога, Хорса чи Сонця. Перун, шанований стародавніми русинами, найголовніша божественна істота бога Вседержителя – Сварога. Він володів громом та блискавкою. Він був богом війни і миру. У західних слов'ян найвеличнішим божеством був Триглав. Він зображався з трьома головами, які означали три царства: небо, землю і пекло.
Лад чи Ладо добре відомий і навіть до цього часу згадується в народних піснях, і однозначний з ним Жив також шанувався у стародавніх слов'ян. Це бог всіляких насолод і благополуччя. Від нього залежало родинне щастя. Жив – божество життя, краси та весни, бог благополуччя. Лада – богиня гармонії в природі, людові в шлюбі, мати-годувальниця Миру. Покровителем скотарства був Велес (Волос) – «скотий» бог. Стрибог – бог ураганного вітру. Хорс – бог сонця. Дажбог – теж божество сонця. Це також і прабатько людей. Волхви - це чарівники, віщуни, чаклуни й мудреці (стародавні слов'яни так називали жерців). 1. Поховальний та сімейно-родовий культ предків. На всій території, на якій проживали слов'янські племена, зустрічаються численні могильники і кургани з захороненнями. Поховальні звичаї були складними і різноманітними: кремація, трупоположення, часто ховали або спалювали в човні. Над могилою як правило насипали курган; з померлим завжди клали різні речі, при похованні знатних вбивали коня, а інколи і раба, навіть жінку померлого. Все це пов'язано з уявленнями про загробне життя. Померлі, за віруваннями, ділилися на дві категорії. Одна категорія – «чисті» покійники, які померли природною смертю – їх називали незалежно від віку і статі, батьками (родителями); друга – «нечисті» померлі (мертвяки, заложні), ті, хто загинув неприродною, насильницькою або передчасною смертю, померлі від п’янства і чаклуни. Відношення до цих двох категорій померлих було докорінно різним: «родителів» шанували, розглядали їх як покровителів сім’ї, а «мертвяків» боялись і старалися знешкодити. Шанування «родителів» – це справжній родовий культ предків. Поминають родителів в певні дні року, особливо в родительську суботу (перед масляною, а також перед трійцею), на радуницю (тиждень перед паскою). Домовик – це невидимий заступник сім’ї; він є в кожному домі, живе під піччю, під порогом; людиноподібний; слідкує за господарством, заступник працьовитих хазяїв, але карає лінивих і недбайливих; потребує до себе поваги и маленьких жертвоприношень – трішки хліба, солі, каші і т. і.; любить коней і піклується про них. Домовик може поставати в вигляді старика, померлого господаря або навіть живого. В його образі як би уособлюється благополуччя і неблагополуччя сім’ї і господарства. 2. Общинні хліборобські культи. Число 12 частіше всього зустрічається в новорічній обрядності: 12 «старців», які керували ритуалом, 12 снопів, по яких гадають про майбутній врожай, вода із 12 криниць для підблюдних гадань; священний вогонь «бадняк» горить 12 днів (6 днів в кінці старого року і 6 на початку нового). Для січневих заклинань і гадань потребувались спеціальні посудини для священної води, в яку опускали золоте кільце. одною із головних підблюдних пісень була «слава хлібу». Вода і золото – обов'язкові атрибути новорічних аграрно-магічних гадань, так же, як вода і сонце, забезпечували древньому слов’янину урожай..
Свято перших паростків – 2 травня. Поступово було замінене святом Бориса і Гліба («Бориса-хлібника», «Боришь-день»).
Моління про дощ з 20 по 30 травня.
Ярилів день – 4 червня.
Моління про дощ з 11 по 20 червня.
Свято Купала (пізніше Івана Купала) – 24 червня.
Моління про дощ з 4 по 6 липня.
Відбір жертв для свята Перуна 12 липня.
Моління про дощ з 15 по 18 липня. Свято Перуна – 20 липня. Початок жнив – 24 липня. «Зажинки», закінчення жнив – 7 серпня. Свято «перших плодів» («Спас» 6 серпня). ІІІ. Обряди стародавніх слов'ян. а. Весняні обряди. Першим було свято Весни, торжество на честь Лада, воскресіння чи повернення сонця, літній сонцеворот. Свято Весни починалось досить рано – тільки-но починав танути сніг, відправлялося богослужіння і приносився в жертву козел. Зелена віха, тобто висока гілка, зв’язана на зразок мітли, є ніби оголошенням весняного свята. Свято весни мало чотири значення: релігійне, землеробське, родинне і поминальне. Після весняного свята розпочиналися польові роботи, що супроводжувалися піснями та веселощами. б. Літні обряди. Коли землероби обсіювались і наставало більше вільного часу, слов'яни справляли свято на честь Лада, що звалось Семик. Це свято звалось на Русі Ярилом. Дівчата та хлопці у вінках, з гіллям збирались у коло на березі річки на узвишші, у гаю. Зрубане дерево, прикрашене стрічками (символічними знаками) служить неодмінною умовою того свята у русичів. Як правило, те дерево – береза і воно символізувало матір Ладу – природу. Релігійно-землеробське значення літнього свята видно із звичаю ходити полями з образами, повитими квітами, співаючи відповідні тій порі (русальні) пісні. У сімейному відношенні літницькі пісні виражають передчуття швидкого шлюбу. Нарешті, на завершення тривалого свята Лада відправлялось велике торжество Купала. .Перш за все молодь іде купатися, потім дівчата одягають вінки з чорноклена з духмяним зіллям, підперізуються чорнобилем і перед заходом сонця збираються на пагорбі неодмінно над річкою. Там ставлять два зображення: одне опудало схоже на людину, друге – на дерево, прибране у жіночі шати, стрічки та вінки. Цим деревом звичайно є чорноклен, потім розкидають купи соломи, запалюють і, ставши колом, співають пісні, тримаючи зображення. У парі парубок із дівчиною скачуть через вогонь, потім, коли всі перескачуть, кидають на воду зображення, з яких чоловіче називається Купалом, а жіноче – Мореною. Потім скидають із себе вінки на воду та співають пісні. Значення цього свята символічне поєднання шлюбом Сонця з Водою, від якого утворились життя та любов у творенні. в. Зимові обряди. Третє свято у слов'ян було взимку, в той час, коли сонце мало найменшу силу і повертало знову на весну, коли зима бореться з літом (тобто зимовий сонцеворот). У слов'ян це свято зветься Колядою. Відправлялось воно у відношенні релігійному на честь сонця, що народжувалось. В той час здійснювались ігри та різні ворожіння й приносились жертви. У родинному відношенні свято мало те значення, що тоді складався хоровод на весну і освячувався релігійними обрядами. Своє значення мало свято і стосовно землеробства. Звичай щедрувати, колядувати і віншувати на новий рік був переважно землеробським. Співаки – колядники і щедрівники – під вікном прославляють багатство і щастя господаря і бажають йому такого ж добра і на наступний рік. Звичай посипання зерном на новий рік мав значення освячення зерен, що готувались для посіву. Такими були річні свята та обряди стародавніх слов'ян, що відповідали річному колу сонця, з чого видно, що основою того кола було поклоніння сонцю. 8. Грецька колонізація північного Причорномор'я та її культурно-історичне значення
На VII ст. до Р. Х. припадає створення перших грецьких поселень – колоній на українському Причорномор’ї. Здебільшого поява греків на землях Північного Причорномор’я пов’язана з перенаселенням і зубожінням грецького культурно-історичного простору.
Умовна колонізація відбулася мирно й поступово, з великими проміжками часу. У І ст. від Р.Х. Північне Причорномор’я підпало під вплив Римської імперії. Згодом, починаючи з III ст. від Р. Х.,
внаслідок постійних нападів кочівників (готи, гунни та ін.), розпочався занепад міст.
У Північному Причорномор’ї греки заснували кілька сотень поселень та міст.
Тісний зв’язок із митрополією програмував розвиток культури. В архітектуру, що мала античні особливості з деякими місцевими відхиленнями, міцно ввійшла ордерна система.
У містах впроваджувалося прямолінійне планування за так званою гіпподамовою системою.Вулиці перетиналися під прямим кутом. Впорядковувалися бруковані вулиці та площі, водопровідні
канали тощо.
У V–IV ст. до Р. Х. набуває поширення будівництво культових споруд: храмів та вівтарів. В античних містах-державах та найвизначніших святилищах цього регіону існувало не менше як півтора-два десятки храмів.
Будівельним матеріалом був місцевий камінь вапняк. Райони причорноморських міст не мали мармуру чи інших кращих порід каменю. Готову скульптуру, а згодом мармур, довозили з Греції й островів Егейського моря. .
Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я управлялись народними зборами і різними колегіями. Міста карбували свої монети. Біля кожного поселення знаходилися кладовище-некрополь.
Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два види: твори високопрофесійної пластики, авторами якої були приїжджі майстри або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих про-
шарків населення, котрі за своїм рівнем не були гіршими від приїжджих; твори самодіяльних скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стильові прикмети, оригінальні ідейно-сюжетні
вирішення пластичних образів.
Збереглося багато пам’яток надгробної, меморіальної скульптури – статуї, бюсти, плити із емблематикою та рельєфи. Деякі мармурові надгробки привезені, або виконані на місці. Більшість
меморіальних надгробків – роботи місцевих скульпторів. Надгробки V–IV ст. до Р. Х. нагадують надгробну пластику класичної Греції.
Вони суворі та лаконічні, обмежені невеликою кількістю прикрас. Від II–І ст. до Р. Х. збереглись вузькі високі плити з написами, рельєфними зображеннями та сценами із життя покійника – жалобні
постаті, подружжя за трапезою тощо.
Велике поширення в Північному Причорномор’ї мала дерев’яна різьба. Різьба по дереву, водночас із іншими видами мистецтва, мала велике економічне значення. Об’єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев’яний посуд.
Паралельно розвивалася мініатюрна різьба на кістках. Переважно вона доповнювала дерев’яну різьбу предметів меблювання, туалету тощо. Зазвичай зображувалися мотиви птахів, грифонів. Як
матеріал використовувалася кістка місцевих домашніх тварин і привізна слонова кістка.
У VI–V ст. до Р. Х. значного розвитку в Північному Причорномор’ї досягло виробництво предметів із бронзи, срібла, золота чи електра. Виробництво почалося з ювелірних прикрас, де згодом застосовуються мініатюрні зображення. Іноді зображення тварин вирішувалося у скіфському звіриному стилі, що засвідчує взаємовпливи антично-грецьких і степово-скіфських мистецьких есте-
тичних смаків.
У причорноморських містах, зокрема Ольвії, Херсонесі, Пантікапею, карбуються власні монети, що як художні твори часто досягають високого рівня.
Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північного Причорномор’я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм – шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи.З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен.
Мешканці античних міст-держав Північного Причорномор’я зосереджували чималу увагу на вихованні та освіті. Упродовж усієї історії їхнього існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами.
Населення Північного Причорномор’я надавало великого значення розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла, кістки знайдено при розкопках міст і некрополів регіону. Визначну роль у повсякденному й святковому житті греків відігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й Боспора, що підтверджують любов греків до театральних вистав – це численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставилися вже в першій половині V ст. до Р. Х.
Отже, розвиток культури грецьких міст-держав Північного Причорномор’я проходив із дотриманням основних культурних тенденцій метрополій, але одночасно не був позбавлений місцевих особливостей. З боку формування української культури надмірний інтерес пов’язаний з тим, що грецька колонізація значно вплинула на розвиток культури місцевого населення. Адже тісні взаємини з грецькими містами-державами долучили землеробів і скотарів до цивілізаційних культурно-історичних процесів.
9. Культура і релігія дохристиянської Русі. Перша релігійна реформа київського князя Володимира Великого В IX —X ст. у Східній Європі сформувалася ранньофеодальна держава — Київська Русь. В лісовій зоні населення перейшло до орного землеробства, а в лісостеповій — до дво- і трипілля. У цей час виникають міста як центри ремесла і торгівлі. При розкопках стародавніх міст знайшли велику кількість знарядь праці, зокрема сільського господарства, костяних гребенів, прикрас із кольорових меблів і скла. Великих масштабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу руським ковалям виготовляти високоякісні вироби із заліза. Відомо, що в епоху воєнної демократії у східних слов'ян значного поширення набула язичницька релігія — політеїзм (багатобожжя). Спочатку слов'яни приносили жертви "злим" і "добрим" духам (упирям, берегиням), пізніше — Перуну — богу блискавки, Даж-богу — богу Сонця. Жертви приносили також озерам, рікам, колодязям, оскільки слов'яни вірили в очисну силу води. У вересні особливо урочисто святкувалося свято Рода на честь завершення всього циклу землеробських робіт, на якому пробували "дари природи" — сир, мед кашу тощо. На честь бога Велеса (Волоса) — покровителя худоби на початку січня випікали печиво у вигляді домашньої худоби, одягали маски тварин. Щороку ЗО липня стародавні слов'яни відзначали свято Перуна, якому приносили в жертву биків, баранів, когутів. Стародавні слов'яни глибоко шанували Дажбога, бога неба Сварога та його сина — бога вогню Сварожича. На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджувалась писемність, складалися моральні та правові норми, розвивалась архітектура, скульптура (зокрема дерев'яна), спостерігалися зародки театралізованих вистав тощо. Величезною скарбницею духовної культури Київської Русі була усна народна творчість: перекази, билини, пісні, приказки, казки, байки, загадки, легенди, заклинання тощо. Просякнутий ідеями гуманізму, любові до батьківщини, почуттями дружби, милосердя, справедливості, вірності в коханні, епос східних слов'ян був виявом не лише поетичної культури, а й політичної свідомості народу, розуміння свого місця в історії. Ще в дохристиянський час склалися перекази, які пізніше були введені до "Повісті временних літ". До нашого часу збереглися народні старовинні обряди, пов'язані з трудовою діяльністю, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї тощо. Колядками, весільними піснями східних слов'ян захоплювалися чехи, румуни, поляки, які частково переносили їх у свій побут. З давніх-давен дійшли до нас старовинні загадки, казки (наприклад, про царя Світозара, про три царства), перекази про ковалів-змієборців, ігри ("А ми просо сіяли-сіяли" та ін.). Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури й архітектури. Наприклад, на початку X ст. у Новгороді був споруджений з дуба Софіївський собор з 9 високими та меншими зрубами. У "Повісті временних літ" згадується про існування 945 р. в Києві кам'яного князівського палацу Свято слава. Розкопки фундаменту палацу, проведені в 1981 — 1982 pp., засвідчують, що його стіни були прикрашені фресковим розписом, мозаїкою, інкрустаціями з різнокольорових пород порфиру, вапняку, мармуру. Виняткової витонченості ДОСЯГАЙ ювеліри Київської Русі в VI — І IX ст. Популярним у Київській Русі було музичне мистецтво. Арабські, візантійські, скандинавські автори розповідали, що у східних слов'ян у давні часи існували різноманітні музичні інструменти — гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи. Отже, духовна культура вбирала специфічні риси своєї епохи, пізніше чимало її досягнень запозичило християнство: рукоділля, витвори декоративного мистецтва, елементи старої дерев'яної архітектури — в кам'яній, старі орнаменти — в книгах тощо. Навіть деякі обряди, заклинання, свята з язичницької релігії перейшли до християнства (Іван Купала — Іоанн Хреститель, Перун — Ілля-Пророк, Велес — Власій, Сварог — святі Кузьма та Дем'ян та ін.). Першою за часом реформою Володимира була релігійна. Одразу ж по утвердженні на київському столі князь «поставив ідолів на горбі над двором теремним (княжим) Перуна дерев'яного, а голова його срібна, а вус золотий, і Хорса, Дажьбога, і Стрибога, і Сімаргла, й Мокош», як свідчить Нестор-літописець. Мова йде про влаштування своєрідного пантеону язичницьких богів, у якому було зібрано слов'янських і неслов'янських богів з богом-громовержцем Перуном на чолі. князь прагнув до монотеїстичного культу, вважаючи, напевне, що його одноосібній верховній владі має відповідати єдиний для всіх у державі бог. Але реформа була приречена на неуспіх Стара, віджила язичницька віра не відповідала новим відносинам у суспільстві, що швидко оновлювалось. Отже, природно, що згодом Володимир вирішив запровадити на Русі християнство як державну релігію.
