Поняття про характер (як окремої людини, так і народу) існувало ще в давній Русі й передавалося словами "нрав, норов", що означало не тільки характер, "образ мислей і почуттів", а й моральність та звичаєвість, притаманні народу, і поняття симпатії та любові. Відомо, що народи з давніх-давен, спілкуючись між собою, приглядалися одні до інших, помічали якісь характерні риси своїх сусідів і давали їм певну характеристику. Так само й кожен народ здавна відрізняв себе від інших народів. Отже, спроби пізнати національні відмінності мають дуже давню історію. Нині поняття національний характер охоплює типові якості й психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів. Професор Олександр Кульчицький (Франція) визначає кілька аспектів у вивченні української психічної структури: расові чинники, геопсихічні, історичні, соціопсихічні, культуроморфічні та глибинно психічні причини. Расою у цьому випадку називаємо групу людей, яка має спільне походження, певні успадковані антропо-біологічні, духовні, психологічні риси, які вона витворила впродовж своєї історії і довгого проживання на спільній території. Територія кожного народу має свої природні особливості й певною мірою впливає на формування національного характеру. Так, багатство землі України сприяло закоханості в природу, ліризму, спогляданню і спокою українського народу. Проте відзначається і така риса, як відсутність активності, бо плодюча земля обдаровує людину без особливих на те зусиль. Історичні чинники впливали на войовничість українського народу, оскільки ця багата країна завжди потребувала захисту від численних завойовників. Отже, витворився "авантюрно-козацький" тип характеру. Соціальні чинники, тобто відмінності в психології різних суспільних верств. Культура нації витворюється впродовж багатьох тисячоліть; починаючи із прообразів етнічної міфології і закінчуючи сучасною поетичною творчістю. Світовідчуття прадавніх українців органічно увійшло в ментальність їхніх нащадків. Ментальність — це національний тип світовідчуття, який ґрунтується на етнічних образах і символах (часто підсвідомих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінку певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності. Отже, ментальністю сьогодні прийнято називати, власне, те, що можна вважати "духом народу". В національній культурі, як правило, відображена й ментальність народу-творця. Національні відмінності — це насамперед відмінності у психології мислення, яка відображається передусім у мові, а також у розумовій творчості, що випливає з ментальності етносу. Національний характер найповніше відображається саме в культурі, в інтелекті нації. Українські архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, і є узагальненням досвіду наших предків.). Архетип- первісна форма для наступних утворень; початкова форма чогось.Архетипи проектуючись на зовнішній світ визначають своєрідність культури. Українські архетипи проявляють себе як символи у міфах, казках, фольклорі, обрядах, традиціях, є узагальненням досвіду наших предків. Українська культура пройшла трипалий час формування, становлення і розвитку з найдавніших часів і до сучасності. На її розвиток впливали природні умови, географічне положення, територія, міграційні процеси, елементи інших культур. Найпоширенішим є архетип води -- пробудження до життя, очищення. Загальновживаним є архетип гори, який фіксує соціальний досвід людства. Ходіння на гору -- прилучення до божества. Архетип гори -- концепт упорядкування космосу; гора, пізніше камінь, -- осереддя Всесвіту. Серед архетипів українського народу перше місце посідає архетип доброї матері. Він виявився вже в часи трипільської культури. Раніше згадувалась трипільська богиня родючості -- Велика Матір усього сущого. Вона пов'язана з хліборобським характером життя наших пращурів. Одним з різновидів вербалізації архетипу доброї матері є матір-природа (добра земля), що переноситься на рідну землю взагалі (неньку-Україну). Про релігійний характер архетипу доброї рідної землі яскраво свідчать думи, де поряд вживаються слова "край веселий" і "мир хрещений" ("мир християнський"), У думі про втечу трьох братів з Азова "земля турецька" ототожнюється з "вірою бусурменською". У колядках українці просять Бога глянути на їхню землю, на Україну. Щедрівки теж нерідко прославляють хліборобську працю на рідній землі. Архетип доброї землі як матері широко розповсюджений в українській художній літературі. Архетип української доброї матері, Матері-Батьківщини виявляється і в національній символіці, насамперед кольорах національного прапора. Аналогічно слід сприймати й образ Юди. На українському ґрунті він трактується як Марко Проклятий. На цьому часто спекулювали наші поневолювачі. Вони намагались переконати народ, що найбільшими його ворогами є ті, хто виступав за свободу України, бо вони начебто хотіли запродати рідну землю чужоземним загарбникам. Згадаймо офіційне ставлення в дореволюційній і пореволюційній Росії до гетьмана Івана Мазепи, який зображався не інакше, як зрадник, і з волі царя щороку проклинався в православних церквах. Символ, що визнаний за герб нашої держави. У духовному житті українського народу важливу роль відіграє архетип трійці, відомий ще з дохристиянських часів. Він міг символізувати три стихії (повітря, воду й землю), сокола в польоті або вершечок булави як знак влади. Та він може символізувати, трійцю життєвих енергій (Мудрість, Знання й Любов), трьох рівноправних сил, що виходять з одного джерела -- Абсолюту. Цей знак виявлений на цеглі Десятинної церкви, на гербі французької королеви, доньки Ярослава Мудрого -- Анни та ін. Як відомо, слово "тризубець" вживалось в українській мові щодо назви тризубих вил. Нерідко в колядках оспівуються три образи (красного сонця, ясного місяця і дрібних зірок), до яких прирівнюється пан господар, його дружина і дрібні дітки. Почесне місце серед етнічних архетипів посідає архетип доброго дідуся.Він згадується у народних легендах, переказах, казках. Такий дідусь милосердний, мудрий, справедливий. Найдосконалішою вербалізацією цього архетипу можна вважати святого Миколая, який особливо шанується українським народом. Своєрідним антиподом Миколая в українському народно-релігійному світогляді є архетип Ірода. У колядках його називають безумним, жорстоким, бо навіть не жаліє рідного сина. В наш час цей образ переосмислюється. Ірод сприймається як узагальнений образ сучасного диктатора, винуватця Великого Голодомору та іншого лиха на українській землі. Архетип тіні = образ чорта, диявола.
3. Самобутні риси духовної культури українського народу Серед досягнень української культури гідне місце займають образотворче мистецтво , музика , театр і кіно. Образотворче мистецтво відомо з часів первісно- общинного ладу ( схематичні жіночі статуетки з бивнів мамонта - періоду верхнього палеоліту , петрогліфи і зображення на керамічному посуді трипільської культури та ін.) Великий вплив на формування художньої культури на сучасній території України зробило мистецтво античних держав Північного Причорномор'я ( 6 ст.до н.е. - 4 століття н.е.) В період Київської Русі високого розвинена досягають архітектура і монументальний живопис ( мозаїка і фрески Софійського собору , Михайлівського золотоверхого монастиря в Києві , Спаського собору в Чернігові та ін.) У ХІУ - ХУ ст . з формуванням української народності створюється самобутня культура . У 15-17 ст. виникають нові жанри в образотворчому мистецтві України - портрет , пейзаж , історична , побутова картина. Поряд з настінними розписами на релігійну тематику та іконами проявляється жанр батального живопису , в якому знаходять місце ідеї визвольної боротьби українського народу проти соціального гніту і іноземних загарбників. З появою книгодрукування починається розвиток гравюри (друкарні у Львові , Острозі , Києві, Чернігові , Почаєві та ін.) Пануючими відбери в ХУІ - ХУШ ст. були місцеві варіанти ренесансу і бароко. Наприкінці ХУІ - початку XIX ст . образотворче мистецтво на Україні розвивається у напрямі класицизму , потім романтизму , Багато вихідців з України , згодом відомі художники , пройшли навчання в петербурзькій Академії мистецтв ( А.П. Лосенко , К.І , Головачевський , И.П.Мартос , Д. Г , Левицький , В . Л. Боровиковський , А.І. Куінцжі ) . Цю ж Академію Виповни Т.Г.Шевченка - засновник критичного реалізму в українському образотворчому мистецтві. Наприкінці XIX - початку XX вв. отримує подальший розвиток портретна , жанрова і пейзажний живопис . Національною самобутністю , вірністю принципам народного реалізму відрізняються полотна українських художників цього періоду - К.А.Трутовсхого , Н.К.Пімоненко , А.А.Мурашко , С.І.Васільковского , І.І.Труша , А.Х.Новаківского і інших . Велику роль у зміцненні творчих зв'язків українських та російських художників зіграв уродженець України великий російський художник И.Е.Репин . Багато його роботи, зокрема знамениті "Запорожці" , як і полотна О.Куїнджі , І.Айвазовського , І. Крамського , Н.Ківшенко , О.Ярошенко , братів Маковських та інших російських художників , присвячені Україні . З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції з'являються нові види образотворчого мистецтва , що знайшли свій розвиток в таких формах , як політичний плакат , сатирична графіка , монументальне декоративне оформлення . Твори українських радянських художників відображають історичне минуле народу , пейзажі рідної , країни , мирну працю радянських людей. Такі роботи як "Хліб" Т.Яблонської , "Повернення" В.Костецький , "На місці колишніх боїв " В.Задорожний користуються популярністю в країні. Великого розвитку на Україні досягло декоративно- прикладне мистецтво. Поряд з традиційними видами декоративно- прикладного мистецтва ( художній розпис , вишивка , килимарство , декоративне ткацтво , різьблення по дереву, металу , кістки , плетіння з лози , декоративна кераміка та ін.) в радянський час виникли нові його види: монументальна декоративна скульптура ( в Закарпатті) , підлаковий розпис ( с.Петріковка . Дніпропетровської обл.) , розпис на порцеляні , декоративний живопис . У ряді районів України на основі місцевих народних традицій створені художньо - промислові артілі : ткацтва - у Кролевці Сумської обл. , Декоративної кераміки - в Опоаше Полтавської обл. , Вишивки - у Решетилівці Полтавської обл. , Декоративного розпису - у Петриківці Дніпропетровської обл. та ін Одна з видатних народних художниць М.Приймаченко стала лауреатом республіканської премії ім.Шевченка . Професійна музика на сучасній території України , як і російська , виникла на основі народної музики східно- слов'янських племен. Деякі пісні " А ми просо сіяли , сіяли " , "Ой , весна , весна та весняночка " вважаються пам'ятками музичної культури давньоруської держави. Висока художня майстерність простежується вже в церковній музиці як одноголосной ( " ірмологіон " ) , так і особливо многоголосной ( партесное спів). У ХУІ ст. з'являються перші співочі капели і кріпаки оркестри , оперні та балетні трупи. Найбільш відомі серед українських композиторів того часу М , С. Березовський , АД.Ведель і Д.С.Бортнянского . Наприкінці ХУ1 - початку XIX ст . з'являються перші симфонічні твори ( "Українська симфонія " і симфонія соль- мінор з " козачком " невідомих авторів ), пісні - романси. У 1862 р. з'являється перша українська опера " Запорожець за Дунаєм" С.С.Гулака -Артемовського. Основоположником української музичної класики вважається М.В.Лисенка , / автор ряду опер , романсів , пісень , інструментальних творів. На українські теми писали російські композитори - класики М.И.Глинки , П. І. Чайковський, М. П. Мусоргський , б.А.Рімскій -Корсаков та ін У 1809 р. в Одесі було відкрито перший постійний оперний театр . Потім такі театри з'явилися в Києві та Харкові. У другій половині XIX в . відкривається ряд музичних шкіл , що сприяло розвиток музичної освіти на Україні . Але справжній розквіт музичної культури і мистецтва на Україні почався після революції. Тепер в республіці функціонують три консерваторії , музично-педагогічний інститут , Інститут мистецтв , два Інституту культури , 33 музичних училища і близько 400 музичних шкіл. Серед професійних республіканських колективів - такі відомі , як Державна заслужена академічна капела "Думка" і Державна ордена Трудового Червоного Прапора капела бандуристів , Державний заслужений академічний український народний хор імені Г.Верьовки , Державний заслужений симфонічний оркестр УРСР. У палацах культури і клубах налічуються сотні колективів та художньої самодіяльності. З перших років Радянської влади на Україні були створені музичні творчі організації , державні оперні театри. У творах українських радянських композиторів оспівується героїчне минуле народу , мирну працю радянських людей. Далеко за межами республіки відомі імена видатних українських співаків , народних артистів Радянського Союзу МЛітвіненко -Вольгемут , І.Паторжинський , З.Гайдай , Б.Гмирі , Л.Руденко , Е.Чавдар , М.Гришка , Є. Мірошниченко , Д.Гіатюка я інших . Україна дала радянської вокальної яколе також таких майстрів як І.Козловський , І.Масленникова , Б.Руденко , Г.Олейніченко . Близько двохсот українських виконавців стали лауреатами я дипломантами міжнародних і всесоюзних конкурсів. Українське театральне мистецтво своїми коренями також ідуть до поетичної творчості східнослов'янських племен , їх обрядам і іграм , що виникли на основі трудової діяльності , а пізніше - до мистецтва бродячих акторів - скоморохів , відомих з часів Давньоруської держави. У 17-18 ст. на Україні виникає шкільний театр , розквіт якого пов'язаний з Київською академією , в стінах якої були поставлені і показані драматичні твори Ф. Прокоповича та інших драматургів. З другої половини 17 в . відомі уявлення народного лялькового театру - вертепу , який сприяв помітному розвиток українського народного комедійного театру. У першій половині XIX в . на Україні функціонують професійні театри (у Харкові , Києві , Львові, Полтаві , Одесі та інших містах ) ; в до репертуарі , поряд з п'єсами йшли російською , а в західноукраїнських областях польською мовами , з'являються п'єси І.П.Котяяревского , Г. Ф.Квіткі - Основ'яненко та інших українських драматургів , що поклали початок українському національному професійному театру , виникнення якого пов'язують з постановкою в 1819 р. вистави " Наталка- Полтавка " І.П. Котляревського. Розвиток українського класичного театру другій половині XIX - початку XX ст . нерозривно пов'язане з іменами видатних українських акторів і режисерів М.Кропивницького , М.Старицького , Я.Карпенко -Карого , Я.Заньковецкой , М.Садовського , П.Саксаганського , про які К.Станіславський писав як про "блискучої плеяди майстрів" , чиї імена вписані " золотими буквами в скрижалі світового мистецтва" . Після перемоги Великого Жовтня професійні театри були націоналізовані , виникли нові творчі колективи. У 1919 р. був створений Перший державний драматичний театр УРСР ім. Т.Г.Шевченка в Києві , пізніше Український драматичний театр ім.І.Франка , з'являються театри для дітей та юнацтва , пересувні робітничо- селянські театри. Українське театральне мистецтво постійно розвивалося на основі творчого методу соціалістичного реалізму . Багато творів українських радянських драматургів увійшли в репертуар всього радянського сценічного мистецтва , серед них такі як " Загибель ескадри " , "Правда" , "Платон Кречет" О. Є. Корнійчука , п'єси І.А.Кочергі , І.К.Мікітенко , С . І.Яновского та ін Про зростання театрального мистецтва на Україні свідчить той факт , що замість одного стаціонарного театру до революції , в якому вистави йшли українською мовою , тепер налічується 58 . А всього в республіці працює 74 професійних театру. На сценах театрів України ставляться спектаклі української , російської та зарубіжної класики. У 1976 р. в Українській РСР налічувалося 35 народних артистів СРСР і 136 народних артистів республіки. Народження кіномистецтва на Україні відноситься до 90 - м рокам III в . , Коли були зняті перші хронікальні фільми. Однак систематичне виробництво повнометражних фільмів почалося в перші роки Радянської влади (фільм "Остап Бандура " , 1923 р., режисер В.Р. Гардин , за участю М.Заньковецької ) . Наприкінці 1920 -х років, у період німого кіно , був створивши ряд стрічок , які увійшли в історію радянського кіно, зокрема фільм О.П.Довженка "Звенигора" (1928 р.). Лучині фільми українського кінематографа ( "Земля" , "Арсенал" , "Щорс" , "Богдан Хмельницький" , "Веселка" , " Поема про море" , "Надзвичайна подія " , " кожен" , " Іванна " , "Весна на Зарічній вулиці "тощо) відомі радянському і зарубіжному глядачеві . Великого розвитку досягло українське хронікально- документальне і науково- популярне кіно ( " До таємниць довголіття " , "Мова тварин" я ін ) , зазначене поруч всесоюзних і міжнародних премій. До революції на Україні не було державних шкіл з українською мовою навчання. Як і в ряді міжнародних околиць , царський уряд проводив тут насильницьку русифікацію , В західноукраїнських землях школа служила способом денаціоналізації українського населення , його онімечення , полонізації та мадяризації . Тільки після революції і возз'єднання українських земель в єдиній соціалістичній державі український народ отримав право на свою національну школу і розвиток культури українською мовою. В даний час навчання українською мовою проводиться в 82% шкіл. У республіці працюють також школи з російською , молдавською, угорською і польською мовою викладання . Тільки у двох областях - Донецькій та Дніпропетровській - зараз більше шкіл , ніж їх було до революції по всій Україні . Найважливішим завданням , успішно вирішеною на Україну в ході культурного будівництва , було створення нової національної інтелігенції. Якщо до революції на Україні налічувалося лише 27 вищих навчальних закладів , в яких навчалося тільки 35 тисяч студентів , то до початку 1976 р. в дев'яти університетах , 133 інститутах і 730 середніх спеціальних навчальних закладах навчалося понад I млн. 600 тис. чоловік , т. е. більше студентів , чий в іншій європейській країні. За період 1939-1959 рр. . число осіб з вищою , середньою та неповною середньою освітою зросло серед усього населення в 4 рази , а серед колгоспників - у 8 разів . Тепер дві третини самодіяльного населення республіки має вищу і середню освіту. У вузах і технікумах України навчається в даний час більше 4,5 тис. студентів з 90 країн світу. Іншого українських студентів навчається у вузах інших країн. З перемогою Великого Жовтня відкрилася нова епоха в розвитку науки і техніки на Україні . Центром наукової думки в республіці є заснована в 1919 р. Академія наук УРСР. Тоді в Академії налічувалося чотири інститути з 140 співробітниками . У 1976 р. в ній налічувалося 81 науково -дослідна установа , а всього в Українській РСР працює понад 171 тис. наукових співробітників (серед них 296 академіків в членів кореспондентів , понад 4 тис. докторів і 47 тис. кандидатів наук) , що працюють в 803 наукових установах , 142 вузах та підприємствах . Вчені Радянської України внесли помітний внесок у розвиток вітчизняної та світової науки , розробку найважливіших напрямів науки і техніки. У 1931 р. у Харківському фізико-технічному інституті Академії наук УГВР були досліджені важливі ядерні реакції , процеси поділу ядра , а в 1935-1936 рр. . в Харкові побудований перший в СРСР прискорювач елементарних частинок на 2,5 млн. електрон-вольт .Український інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона - головне установа Радянського Союзу з питань зварювання металів. Його робота також отримали світове визнання. Українськими вченими під керівництвом академіка С.А. Лебедєва вперше в Радянському Союзі створена електронно- обчислювальна машина. Імена вчених мікробіолога Л.К.Заболотного , геохіміка B.І. Вернадського , фізіолога А.А. Богомольця , історика Д.І. Багалія , сходознавця А.Ю. Кримського , вченого в галузі електрозварювання і мостобудування Є.О.Патона , хірурга Н.К.Амосова , металурга і конструктора електрозварювальної апаратури Б.Є.Патона , авіаконструктора О.К.Антонова та інших загальновідомі. Великі заслуги українських учених у дослідженні космосу та створенні перших космічних кораблів. Велика армія вчених трудиться в сфері суспільних наук . У 1965 р. в Києві було завершено видання 17 -томної Української Радянської Енциклопедії , а в 1974 р. багатотомної " Історії міст і сіл Української РСР " . Українська радянська література розвиває прогресивні традиції дореволюційних російських в українських художників слова . Для її розвитку іншого зробили такі видатні письменники , як П. Тичина , М. Рильський , М. Бажан , В. Сосюра , А.Гончар , С. Яновський , Остап Вишня , А. Калишко , М. Стельмах , C.Смоліч та інші . Про ступінь розвитку культури українського народу можна судити по зростанню видань літератури рідною мовою. У 90 -х роках XIX в . на Україні видавалося українською мовою лише 10-15 книжок на рік , а в 1972 р. випущено близько 9407 назві , з них три чверті українською мовою. На Україні з 1798 р., коли вийшла "Енеїда" І. Котляревського , до 1916 р. була видана 2531 книга , а за роки Радянської влади - 271 тис. книг і брошур тиражем 3,8 млрд. примірників, з них 80 % на українською мовою. Якщо до революції в царській Росії виходила лише одна газета українською мовою , то тепер з 2500 газет і журналів , що виходять в республіці , 1800 друкується українською мовою. У республіці видаються книги , газети і журнали на мовах інших радянських народів. Одночасно близько 430 книг українських письменників вийшло в світ у перекладах на російську та інші мови народів СРСР. Українська РСР підсмикує широкі наукові та культурні зв'язки з багатьма стрілами світу , активно бореться за зміцнення миру і дружби між народами. Велику роботу проводить Українське суспільство дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами. Культура українського та інших радянських народів є невід'ємною складовою частиною культури першої в світі соціалістичної держави - Союзу РСР. Вона досягла високого рівня розвитку і повного розквіту в процесі всебічної збагачення радянських народів на ідейній основі марксизму- ленінізму , пролетарського інтернаціоналізму і соціалістичного патріотизму. Духовна культура – це складова культури, що охоплює мистецтво та філософію. Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення. Поняття духовної культури включає всі галузі духовної сфери; показує соціально-політичні процеси, що відбуваються в суспільстві. До неї відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура - це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості. Завдяки закріпленню в знаках, символах, організаційних формах, комп'ютерній техніці, духовна культура стає відносно самостійною від свого творця, людини. У ній об'єктивуються і виділяються особливі сфери духовної творчості. Духовне і духовно-практичне освоєння всієї реальності оформлюється в філософії, мистецтві, різноманітних науках. Духовно-практичне освоєння (включаючи регулювання) суспільного життя здійснюється в політиці, праві, моралі. Універсальні духовні функції, як світоглядні, так і нормативно-регулятивні, виконують міф і релігія. У майбутньому, можливо, відбудуться революційні зміни духовної культури у зв'язку з розвитком екологічної свідомості і освоєнням космосу. Найбільшим надбанням кожного народу є його духовна культура. Саме його власна, а не завезена поневолювачем, не нав'язана імперським центром, не імпортована з-за кордону. Взявши за зразок чужу культуру для творення власної, народ виглядатиме нижче-вартісним і провінційним. Так було з українцями в "інтернаціональній сім'ї братніх народів", культура якої зводилася до теорії "злиття всіх націй і народів" із їхньою усередненою духовністю. Так було й за часів Київської Русі, коли з волі князівсько-боярської верхівки русичів-українців загнали до візантійського духовного ярма. Духовна культура українців склалася під впливом двох головних чинників: основних занять населення (передусім землеробства) і релігійних вірувань. Більшість українців були православними християнами. У Західній і Правобережній Україні частина населення належала до греко-католицької конфесії, яка виникла внаслідок Брестської (Берестейської) церковної унії у 1596 р.
