Архітектура і мистецтво в країнах стародавнього Сходу

Архітектура Єгипту

Піраміди, Сфінкс, піраміди Хеопса, Хефрена та Менкаура абсолютно точно відповідають «поясу Оріона» у сузір'ї Оріона.

Найдавніші пам’ятки месопотамського художнього ремесла виявлено в північних регіонах країни. Це здебільшого неолітична кераміка V тис. до н. е., прикрашена геометричним орнаментом і стилізованими зображеннями людей та тварин. Цей декор, найімовірніше мав також магічне призначення. Тодішні умільці виробляли з напівпрозорого алебастру чоловічі та жіночі статуетки.

У Вавилонії не було будівельного каменю та промислової деревини, тому в ній із давніх-давен розвивалося виключно глиняне зодчество. Глина непридатна для монументального будівництва - південно месопотамські храми й палаци мали порівняно скромні розміри. Вавилон був оточений міцними мурами. В мурах були ворота, від яких до центру міста йшли широкі гарні вулиці, забудовані палацами і храмами. Головні ворота, присвячені богині Іштар, були прикрашені рельєфними зображеннями тварин. За наказом Навудоносора ІІ були збудовані висячі сади Семіраміди.

Наприкінці III тис. до н. е. в храмовому будівництві Месопотамії склався оригінальний архітектурний стиль — зіккурат. Зіккурат поступово став неодмінною деталлю храмових комплексів у країні. Він являв собою масивну східчасту три-, п’яти- чи семиярусну споруду, у формі поставлених один на одного паралелепіпедів чи зрізаних пірамід, що звужувалася догори. Із трьох боків до вершини зіккурату вели східці. Зіккурати будували, звичайно, для основних богів, для інших же зводили прості цели та олтарі.

До наших днів у більш-менш задовільному стані збереглися лише три месопотамські зіккурати (в Урі, Чога-Замбіле та Борсиппі), в давнину ж територія Месопотамії буквально рясніла ними (лише у Вавилоні, як запевняють стародавні тексти, височіло 53 таких храми). Ассирійській державі було притаманне будівництво не культової архітектури, а будівництво палаців і фортець.

В епоху Стародавнього Царства єгиптяни першими освоїли техніку монументального кам’яного будівництва. Тодішня їхня архітектура була пов’язана зі спорудженням гробниць та поминальних храмів. Найдавніший тип гробниці — трапецієвидна мастаба. Стіни гробниць вони розмальовували яскравими фарбами, що не зблякли й донині. Нільська долина була забудована чудовими храмами, серед яких виділяються храм цариці Хатшепсут у Дер-ель-Бахрі, велетенський храм Амона в Карнаці, храм Аменхотепа ІІІ Мемноній, стіни якого були оздоблені золотом, а підлога викладена сріблом (від Мемнонія залишилися тільки 2 сфінкси, які з 1832 р. прикрашають набережну Неви навпроти Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі, та парні статуї фараона — знамениті "Колоси Мемнона") тощо.

Архітектурних пам’яток хараппської та ведійської епох збереглося дуже мало. Найімовірніше, тодішня архітектура мала прості й строгі форми, адже принаймні зовні будинки Хараппи та Мохенджо-Даро не мали ніяких декоративних елементів.

У III ст. н. е. поблизу ступ та місць кремації буддійських святих почалося будівництво скельних храмів чайтья та монастирських келій віхара. Вони вирубувались у скелі методом "внутрішнього різьблення": спершу вирубувалося приміщення, а потім у його стінах — скульптурні зображення Будди й святих. Фасад храму по всій площині прикрашався рельєфами, колонами, особливими "сонячними вікнами", через які денне світло проникало в храм. Коли храм ставав тісним для ченців, поруч із ним вирубували нові печери, внаслідок чого виникали цілі печерні комплекси.

Але найвідомішим храмовим комплексом є Аджанта в Махараштрі — 29 скельних печер у гористому обрамленні річки Вахуари. Аджанта прославилася завдяки своїм чудовим розписам, про які йтиметься окремо.

Найвідомішою пам’яткою архітектури стародавнього Китаю, є велика китайська стіна. Досить рано в Китаї виникає в Китаї монументальна кругла скульптура. Вражаючою є так звана теракотова гвардія з гробниці імператора Цинь Шихуанді. Давні майстри зуміли передати емоції та характери своїх сучасників.

Мистецтво

Зображуючи людину, художники Стародавнього Єгипту виходили з традицій, що виникли ще в часи архаїки. Майже завжди фігура людини зображається у фас, а її голова й ноги — у профіль. Така особливість пов’язана з тим, що одним із джерел живопису була піктографія, перехідна форма до ієрогліфічного письма. Зображення людини, що супроводжувало знаки письма, мало відповідати накресленню цих знаків. Особливості персонажів зображень передавалися через титули, ім’я-ієрогліф і масштаб. У багатофігурних композиціях, наприклад фараон або вельможа, своїм зростом домінують над почтом, а наближені до фараона вищі за простих смертних, рабів. Реагуючи на зміни в житті суспільства, його розшарування, зображення набуває ієрархічного порядку, його головні персонажі займають верх і центр композиції. Портрет, як і вічне життя, вважався можливим тільки для фараона або визначної людини. Всі рядові персонажі зображалися схожими один на одного як краплі води, адже простий смертний не мав права бути зображеним інакше, ніж інші,виділятися з маси.

Важливу роль у приватному та громадському житті єгиптян відігравала музика. Не випадково музиці та співу навчали в школах, а на стінах храмів та гробниць часто зображували єгипетські музичні інструменти — струнні, духові, ударні. Музикою та співом супроводжувалися літургія та релігійні містерії.

Ще в шумеро-аккадську добу у Вавилонії значного розвитку досягло мистецтво скульптури, яка мала не стільки художнє, скільки сакральне призначення й була цілковито підпорядкована архітектурі. Відомою пам’яткою культури є двометровий кам’яний стовп, на якому записано закони царя Хамураппі. Верхню частину стовпа прикрашає рельєф. Тут зображений бог сонця Шамаш, який передає магічну обручку, символ влади Хамураппі. Шумери та аккадці створювали статуетки богів, царів та вельмож, рельєфні зображення монстрів, тварин і епічних героїв. Одним із кращих скульптурних творів Шумера є "Дама з Урука" — алебастрове жіноче лице (на жаль, пошкоджене). Мистецтво Нововавилонського царства перестало звеличувати царя — ставленика жерців відмовилося від зображення батальних сцен та сцен царського полювання. Проте й релігійна тематика звучала в ньому не на повний голос, бо консервативне жрецтво спромоглося накинути й на неї вуздечку махрового традиціоналізму. Широкий простір для творчих пошуків існував у ново вавилонську добу лише в жанрі декоративної орнаменталістики — й саме в ньому тодішні митці досягли найбільших успіхів. Світські сюжети переважають в рельєфах та розписах ассирійських палаців. Головною особою тут виступає сам володар. До нас дійшли численні портрети ассирійських царів. Цар завжди грізний і великий. Також особливо майстерними були сцени полювання.

Розвивалося в Месопотамії також мистецтво музики. Вже шумери винайшли ряд струнних, духових і ударних музичних інструментів (дудку, флейту, арфу, бубон тощо) й грали на них під час релігійних містерій та народних гулянь. У Шумері існували особливі "будинки музики", де за плату можна було не лише послухати улюблені мелодії. Любили музику також вавилонці та ассирійці.

Розквітло в давніх індійських імперіях також мистецтво скульптури. Скульптори відтворювали в камені сюжети з джатак (вони, зокрема, домінують на різьблених воротах-торанах ступи в Санчі), різьбили статуї якш та якшинь — божків родючості, охоронців бога багатства Кубера.

Розвивалося у Стародавній Індії малярство. Рамаяна та пізніші буддійські тексти повідомляли, що індійська знать прикрашала свої апартаменти настінним розписом і станковим живописом. Існував у країні також культовий живопис, однак він служив лише придатком сакральної архітектури. На жаль, із творів староіндійського малярства збереглися лише всесвітньовідомі розписи 16 печер Аджанти, виконані в "золотий вік Гуптів".

Поиск по сайту: