Виходячи із загальнонаціональної політики, необхідною є розробка і реалізація конкретної політики щодо проведення профілактичної роботи в регіонах. У кожному випадку політика попередження наркотизму повинна бути розроблена з урахуванням реальних конкретних місцевих умов. Очевидно, що кінцевою метою розробки і здійснення подібної політики є соціальна технологія профілактики адиктивної поведінки, що призводить до покращання наркологічної ситуації. Соціальна технологія - це визначення науково обгрунтованих способів реалізації обрану майбутнього суспільного стану. Вихідним етапом є соціальне проектування - це формування образу майбутнього об'єкта й обчислення принципової можливості його досягнення. Соціальна технологія визначає способи його досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворюючу діяльність. Об'єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, які планується досягти. Оскільки повне утримання суспільства від вживання адиктивних речовин не може бути реальним станом, метою соціальної технології профілактики адиктивної поведінки є зниження споживання і зв'язаних з ним проблем. Тут прийнято розрізняти два типи цілей:
Зменшення пропозиції - supply reduction. Спрямоване на запобігання поширення наркоманій і легкодоступності наркотиків. За Avram Goldstein, зниження пропозиції відбувається, в основному, через зменшення можливості придбати наркотик потенційним споживачем. В ідеалі ця стратегія прагне до повного виключення наркотиків з незаконного обігу. І, незважаючи на практичну недосяжність цієї мети, зменшення пропозиції відбувається за рахунок збільшення ціни наркотику на вулиці за допомогою класичних ринкових сил. Тут необхідно мати на увазі той факт, що наркоман швидше буде урізати споживання продуктів харчування, щоб здобувати наркотик по більш високій ціні, ніж зменшить його споживання. Слід зазначити, що попит на наркотики є еластичним і відповідає змінам ціни. Звідси - успішне зменшення пропозиції може, у принципі, знизити попит. Тут використовуються бар'єрні методи.
Зменшення попиту — demand reduction. Спрямовані на зменшення шкоди і несприятливих наслідків уживання наркотиків для наркозалежних і суспільства. Об'єктом тут є як споживачі наркотиків, так і ті, хто ще не почав їх споживання. У першому випадку проводяться заходи лікувально-реабілітаційного характеру, що мають на меті усунення потреби в адиктивній речовині у її споживача. У другому випадку зусилля спрямовані на формування адекватної установки на запобігання первинному прийому наркотиків. Тут використовуються, в основному, профілактичні освітні методи.
Подібна діяльність повинна існувати в двох формах - у формі програми, що містить процедури й операції (способи і засоби діяльності) і у формі власне діяльності, побудованої відповідно до конкретної програми.
Для побудови програми соціальної технології необхідно використовувати соціальні показники - це такі якісно-кількісні характеристики об'єкта, що відбивають міру наближення об'єкта до необхідного нормального стану. Іншими словами, для здійснення профілактики необхідна методично правильно проведена оцінка існуючої практики і потреб чи нестатків у конкретному регіоні, причому варто використовувати як наявні відомості, так і проводити власні спеціальні дослідження. Профілактичні програми не можна а ні починати, а ні проводити, а ні оцінювати без моніторингу показників епідеміологічної ситуації, а також показників, що більш швидко виникають у процесі реалізації такої програми. Подібний моніторинг уже проводиться нами.
Так як населення є не тільки об'єктом профілактичної роботи, але й суб'єктом, що бере участь у ній, його необхідно активно залучати до цього процесу. З цією метою доцільно проводити науково обгрунтований маркетинг профілактичної програми (визначення потреб у профілактиці населення, пріоритетних каналів інформації для її проведення, соціальних інститутів, які необхідно з цією метою задіяти). Визначатися повинні також цільові групи профілактики, щодо яких повинен здійснюватися диференційований методологічний підхід. Це, насамперед:
• "Потенційні споживачі" наркотиків (головним чином, школярі молодших і середніх класів). Вони у силу свого віку потребують мір винятково первинної профілактики.
• "Епізодичні і випадкові споживачі" наркотиків. Оскільки цю групу, яка вимагає вторинної профілактики, практично неможливо ізолювати від тих, хто утримується від вживання наркотиків, щодо них варто проводити заходи змішаного характеру і освітньо-профілактичні, і лікувально-терапевтичні.
• Групи населення, які виконують функції навчання і контролю стосовно потенційних споживачів, тобто, у першу чергу, батьки, учителі, лікарі. Ці групи мають потребу в заповненні інформаційних прогалин або у заміні сформованих раніше стереотипів на достовірну інформацію про адиктивні речовини. Також ця група вимагає навчання хоча 6 елементарним навичкам профілактичної роботи.
• "Регулярні споживачі" з цілком сформованою наркоманією і близькі їм люди (батьки, друзі і т.д.). Ця група вимагає, крім лікувального втручання, заходів реабілітації, ресоціалізації й адаптації, а їх батьки та рідні - соціально-психологічної допомоги у подоланні співузалежненості.
Усе вищевикладене свідчить про необхідність створення в регіонах міжсекторальних коаліцій партнерів, між якими повинен бути досягнутий консенсус не тільки на рівні ідейного об'єднання, але й на рівні об'єднання ресурсів, що можуть бути спрямовані на профілактику.
Таким чином, у регіонах назріла необхідність створення регіональних координаційних центрів з профілактики адиктивної поведінки серед дітей, підлітків та молоді. У його склад повинні ввійти представники всіх залучених у профілактичну роботу служб як медичного сектора, так 1 немедичного - юридичного, освітнього й інших секторів, зацікавлених у подоланні проблем, пов'язаних з поширенням наркотиків.