Психолого-педагогічний аспект

Якщо дитина, розвиток якої (у результаті несприятливого впливу сім'ї або особливостей функціонування вищої нервової діяльності) про­тікає з ускладненнями, потрапить у позасімейні соціальні умови, здатні компенсувати ці недоліки, вирівняти відхилення в її особистості, що намітилися, то прогноз її життєвого шляху буде позитивний. Якщо ж позасімейні соціальні умови нездатні компенсувати попередні вади, подальший розвиток такої дитини йде стихійно, по Ліни найменшого опору. Підліток не намагається шляхом самовиховання випрацювати в собі якості, які забезпечать успіх та задоволеність життям, а обирає більш легкий та простий шлях - відразу змінити свій психічний стан, домагаючись таких самих емоцій шляхом вживання психотропних ре­човин.

Не сприймаючи соціально схвалюваних стандартів поведінки, під­літок виявляється незахищеним від норм та цінностей субкультури ву­личних підліткових утрупувань. Тому він легко, без опору, засвоює стосунки та норми поведінки, які тут культивуються: культ сили, хибні форми прояву дорослості (паління, вживання алкоголю та наркотиків, уміння лаятися, битися), зухвалість та цинізм по відношенню до законослухняних громадян, протиправні дії та злочини - як найвищий про-цес "доблесті". Слід підкреслити, що чим менше розвинена самосвідо-мість підлітка, чим менше вона індивідуалізована, тим сильніша його погреба бути в групі, де чітко розподілені рольові функції, а групові норми поведінки примітивні та прості для засвоєння.

Уживання неповнолітніми психоактивних речовин - особливий по-казник неблагополуччя суспільства, що впливає на всіх. Більше того, у підлітковому та молодіжному середовищі ці форми поведінки розло­всюджуються подібно інфекційним захворюванням: якщо у класі (або учбовій групі ПТУ, технікуму) з'явиться хоча б один наркоман, то вже через місяць-другий їх стане троє; якщо у дворі з'явиться питуща мо-лодіжна компанія з 3-4 чоловік - через місяць-другий у ній буде вже 10-12 чоловік. Зрозуміло, що така динаміка спостерігається в тому випадку, якщо не буде протидії педагогів, батьків, вихователів, медич­них та правоохоронних органів, суспільства.

Проблема запобігання вживанню неповнолітніми психотропних ре-човин не є лише частиною проблеми профілактики алкоголізму та нар-команій дорослих. Незважаючи на те, що підлітки і дорослі п'ють одні й ті ж самі спиртні напої та вживають одні й ті ж самі наркотики, в психологічному плані адиктивна поведінка дорослих і підлітків - це різні явища. Спроба розв'язати проблему алкоголізму і наркомати однаковими заходами для підлітків і дорослих, застосовуючи однакові методи роботи (при цьому, в основному, медичні, юридичні, пропаган­дистські, як це робиться зараз), навряд чи дасть позитивний ефект. Це пояснюється тим, що психіка підлітка відрізняється від психіки дорос­лої людини. Життєдіяльність підлітка у всіх своїх проявах (включаючи вживання психотропних речовин) розвивається за своїми специфічними

закономірностями.

Систематичне вживання психотропних речовин неповнолітніми слід розглядати, перш за все, як психолого-педагогічну, а не наркологічну проблему. Це зумовлено тим, що пияцтво підлітків, наркоманія або токсикоманія завжди пов'язані з іншими порушеннями поведінки.

Якщо алкоголізм або наркоманія у дорослої людини довгий період може розвиватися приховано, не відображуючись на трудовій діяльнос­ті, соціальному статусі, то у підлітків, навпаки, спочатку відбувається соціальна дезадаптація, а потім вже приєднується вживання алкоголю або інших психотропних речовин. Адиктивна поведінка є складовим елементом девіантної поведінки, вона ніби нашаровується на соціальну дезадаптацію підлітка.

Виняток складають біологічно схильні до алкоголізму підлітки, у яких хвороба виникає в результаті випадкового вживання спиртного.

Головними факторами виникнення у неповнолітніх потреби у вжи­ванні психотропних речовин є: вікові особливості; несприятлива мікро-соціальна ситуація розвитку; відхилення в функціонуванні вищої нер­вової діяльності. У тому випадку, коли згадані фактори, завдяки втру­чанню дорослих, усуваються або компенсуються, зловживання припи­няється без традиційного лікування, тобто без застосування медикамен­тозних препаратів. І навпаки, ніякі ліки, ніякі загрози і покарання не допоможуть, якщо відсутні умови для задоволення життєво важливих соціальних потреб підлітка, фрустрованих наведеними вище факторами.

Труднощі та низька ефективність подолання і профілактики вжи­вання психотропних речовин неповнолітніми складаються, перш за все, з того, що відповідальні за це дорослі помилково вважають, що це проб­лема наркології. Насправді, в силу вікових особливостей особистості, що формується, причини всіх проявів девіантної поведінки у підлітків єдині. Правопорушення, алкоголізм, наркоманія та токсикоманія, афек­тивні та невротичні розлади - усе це ланки одного ланцюга.

Дитячі психіатри вважають, що у підлітків практично неможливо розмежувати ситуаційні порушення поведінки і прояви захворювання, що розпочинається. Типова ситуація, коли підліток "відбився від рук", відмовляється виконувати вимоги батьків, вчителів, став погано навча­тися, пропускати уроки, поводиться брутально, проводить весь час з компанією собі подібних, розпиває спиртні напої або експериментує з іншими психотропними речовинами - така ситуація може бути наслід­ком впливу одного з наведених нами факторів або їх сукупністю. По-перше, це може бути реакцією здорового підлітка на складну ситуацію в сім'ї або школі. По-друге, проявом чисто вікової особливості - нега­тивізму як крайнього прояву реакції емансипації; по-третє, однією з форм пошукової поведінки. Все це найчастіше з віком проходить саме собою, у міру загальної стабілізації поведінки. Проте це може бути також проявом психічних розладів або декомпенсацією акцентуації характеру підлітка.

Негативні форми поведінки, які досить часто зустрічаються у під­літків, важко піддаються однобічному поясненню, оскільки соціально-психологічні та педагогічні фактори тут тісно переплетені з патологіч­ними, які стосуються психіатрії та наркології. Тому нам уявляється більш продуктивним розглядати вживання неповнолітніми психотроп­них речовин не в рамках наркологічних уявлень, а з позицій міждисциплінарного підходу, як одну з форм проявів специфічно-підліткових або ситуаційно-особистісних поведінкових реакцій.

Наведені міркування підтверджують Й багато досліджень, які дове-ли, що пияцтво і наркоманія неповнолітніх - це, перш за все, прояви порушень поведінки, які, у свою чергу, зумовлені соціальним середо-вищем. Так, 75% підлітків, які поступають на обстеження у зв'язку із вживанням психотропних речовин або на лікування від наркоманій, зростали в неблагополучних сім'ях; до 90% правопорушників - теж вихідці з неблагополучних сімей; 76% підлітків, що п'ють, виховували-ся в неблагополучних, а 59% - в неповних сім'ях.

У плані виникнення і розвитку узалежнення від психотропних ре­човин сім'я і найближче оточення підлітка відіграють інколи фатальну роль. У цьому теж виявляється якісна відмінність підліткового алкого-лізму або наркоманій від дорослого. Так, якщо доросла людина сама може обрати собі мікросоціальне середовище, протистояти згубному впливові, нарешті, може просто перейти на іншу роботу, переїхати на інше місце проживання, то для підлітка така свобода дій найчастіше неможлива. Потрапивши у компанію, що пиячить, підліток слідує в руслі її алкогольних звичаїв, тобто п'є так, щоб "не відставати від ін­ших", а не у відповідності зі своїм самопочуттям, як це робить доросла людина. Оскільки в таких компаніях звичайно прийнято пити до "від-ключення", то підліток, наслідуючи вже сформованих алкоголіків, вживає великі дози спиртного. Це призводить до того, що контроль організму за кількістю випитого пригнічується з самого початку. Інши­ми словами, стадії сп'яніння з самого початку спотворюються, що веде найкоротшим шляхом від зловживання до захворювання, причому ознаки алкоголізму можуть спостерігатися раніше, ніж хвороба сфор­мується остаточно.

Вивчення особливостей зловживання алкоголем неповнолітніми по­казує, що алкоголізм у підлітків відрізняється від протікання захворю-вання у дорослих. Вживання алкоголю в юному віці має набагато важ­чі наслідки для розвитку психіки. Тим не менш, до закінчення підліт-кового віку слід вести мову не про алкоголізм, а про алкогольну інток-сикацію організму, так звану злоякісну алкоголізацію.

Аналогічний вплив мають вікові особливості на стадії та форми узалежнення від наркотиків та інших психотропних речовин. У цілому ж, можна зробити висновок, що і фізіологія підлітка, і Його психологія, і соціальний статус визначають інші, якісно відмінні підходи до проблеми запобігання і подолання вживання психоактивних речовин неповнолітніми. Як справедливо відмічає І.М. Пятницька: "Пияцтво підлітків може бути складовою порушень поведінки девіантної особи; вживання підлітками спиртних напоїв може бути "нормою" - формою пошукової поведінки. У всіх випадках, мотиваційно і прогностично це особливе явище, яке необхідно розглядати поза наркологією".

Посилення реакції у групування у підлітків, які зростають у не­сприятливих умовах особистішого розвитку, пояснюється страхом пе­ред світом дорослих. їм доводиться пізнавати його самостійно, без пси­хологічної, духовної допомоги та емоційної підтримки батьків. Цей болісний процес легше протікає у групі, де підліток відчуває себе за­хищеним. Ідентифікуючи себе з групою, підліток відчуває себе більш впевненим перед обличчям макросоціуму, до якого необхідно пристосо­вуватися, а в деяких випадках - і протистояти йому.

Розхоже уявлення про те, що "гарного хлопчика за тягнула вулична компанія", тільки поверхово здається правильним. В асоціально спря­мовану підліткову групу дійсно випадково можуть потрапити багато підлітків, але залишаються у ній нони вже не випадково.

Особливості асоціальних угрупувань приваблюють туди саме тих підлітків, які не досягають особистішої зрілості та відчувають себе комфортно лише в такій групі: зі своїми специфічними моральними цінностями і нормами поведінки, над якими не прийнято замислювати­ся, їм потрібно просто підкорюватися; із жорсткою ієрархією стосун­ків (лідер, наближені, "шістки"); з необхідністю ідентифікації' себе з усіма членами групи, що дає почуття захищеності; з притаманними таким групам засобами розваг з метою досягнення емоційного благопо­луччя від хуліганства аж до вживання психотропних речовин. Спеціа­льні дослідження, проведені у таких групах, показали, що вони скла­даються з підлітків, які мають більш низький, порівняно з аіковою нормою, рівень психічного розвитку; схожі інтереси та потреби і, най головніше тих, хто часто потерпає від емоційного дискомкрорту.

Відокремленість асоціального угрупування від інших підліткових об'єднань, прагнення до повної автономії, протиставлення себе світу дорослих дає підліткам, що входять до неї, відчуття своєї дорослості, незалежності, задовольняє потребу в самоствердженні. Ця ж потреба, ймовірно, стимулює агресивність членів групи, їх некритичність до своїх дій, бажання шляхом насилля стати "хазяями" своєї території, "тримати в остраху весь район" тощо.

Влаштовані таким чином угрупування підлітків становлять собою сприятливий грунт для асоціальної діяльності, включаючи вживання психотропних речовин. Ці групи звичайно більші за чисельністю, ніж групи благополучних підлітків, мають постійного, часто владного, авторитетного лідера, який найчастіше є старшим за віком. Нерідко ліде­ром такої групи є раніше судима доросла людина або злочинець. Звичайно це сильна особистість з гарними організаторськими здібностями, яка уміє привабити до себе, а потім і підкорити підлітків.

Структура групи ієрархічна, з чітко визначеною роллю кожного підлітка, що стоїть на тому чи іншому ступені ієрархії. Те, що має пра­во робити лідер або його наближені, не має права навіть думати «шістка» - найзневажуваний підліток, що знаходиться на найнижчому сту­пені ієрархії. З іншого боку, група забезпечує захист всіх своїх членів від нападів представників інших аналогічних груп, жорстоко караючи кривдників (звідси, наприклад, бійка "стінка на стінку"). Звичайно кожне таке угрупування має свою територію (подвір'я, горище, вулиця, підвал, інколи навіть район міста), яка ревно оберігається від посягань інших груп, з якими вони найчастіше знаходяться в конфлікті.

А соціальність подібних у групувань, яка не завжди виявляється в діях, завжди відображається в моральних цінностях і нормах. Там лі­дирують або фізично сильні підлітки, або енергійні та інтелектуально розвинені, які спираються на фізичну силу малоінтелектуального на-ближеного ("дебільного ординарця"). Цінуються наглість, жорстокість, агресивність. Характерна некритичність до думки лідера та його підруч­них, легка індукція емоцій, думок та станів, тобто коли висловлена кимось (з тих, хто знаходиться на вищому ступені ієрархії) думка або висловлене почуття миттєво передається іншим членам групи без пере-осмислення отриманої інформації. Основний стиль проведення часу такої групи - нецілеспрямована діяльність, в основному, розважального, ігрового характеру.

Природно, що асоціальне угрупування формується з так званих "важковиховуваних" підлітків і дітей, які не змогли нормально адаптуватися в школі і сім'ї. Тут вони знаходять розуміння, емоційну підтримку, відчуття своєї значущості, що робить особливо привабливим (а може, і життєво необхідним) спілкування з такими ж "вигнаними з суспільст­ва", як і вони.

Однак і цілком благополучні, на перший погляд, підлітки також можуть потрапити в цю групу, хоча й за іншими причинами: у відпо­відь на жорстку регламентацію їх поведінки батьками (реакція емансинації); з метою отримання інформації, яка звичайно приховується від них дорослими; в силу інерції (коли підліток приходить у групу слідом за однокласником-"ізгоєм", оскільки товаришує з ним з дитячого сад­ку); внаслідок відсутності інших, більш прийнятних для нього формі дозвілля та середовища спілкування тощо. Як буде надалі складатися доля підлітка, наскільки сильним буде вплив на нього асоціального угрупування, залежить від багатьох факторів, але, перш за все, від особи­стості самого підлітка та від особливостей його психічного розвитку.

Ураховуючи велику значущість спілкування в підлітковому віці, можна впевнено вести мову про те, що вибір підлітком життєвого шля­ху в багато чому залежить від того, у яку групу він потрапляє. Інколи буває, що тільки місце проживання та навчання штовхає підлітка в коло впливу асоціального угрупування. Внаслідок інтелектуальної та соціальної незрілості він швидко поступається психологічному виливу її лідера, починає у всьому наслідувати звичаям та нормам поведінки, прийнятим тут, тільки тому, що "всі так роблять". Чим менше індиві­дуалізована свідомість підлітка, чим слабший його зв'язок з батьками, і чим яскравіше виражена реакція емансипації, тим більша вірогідність,; що таке асоціальне угрупування стане для нього референтним, тобто найбільш значущим, таким, що скеровує всю його поведінку.

В асоціально спрямованій групі завжди має місце зловживання ал­коголем, оскільки це обов'язковий атрибут злочинного світу, якому наслідують підлітки, що сюди входять. Перетворення такої групи в кримінальну або власне наркоманійну відбувається досить часто. Зви чайно таке перетворення пов'язане з появою лідера (частіше старшого за віком або навіть дорослого), який має досвід уживання наркотиків. Він починає активно пропонувати підліткам покуштувати наркотик, яскраво змальовуючи його "чудодійні" властивості та переконуючи в нешкідливості наркотичних речовин.

Вплив несприятливого сімейного виховання на фор мування наркомати у дітей та підлітків

Несприятливі умови соціального мікросередовища відіграють знач ну роль у виникненні потягу до психотропних речовин. Дійсно, цей фактор багато у чому визначає, особливо у неповнолітніх, динаміку зловживання алкоголем або наркотиками. Однак поняття "несприятли ве мікросередовище" стосовно дітей звичайно трактується занадто вузь­ко. Називаючи цей фактор, в більшості випадків мають на увазі під цим лише неблагополучні або неповні сім'ї, де батьки (або один з них) п'ють, ведуть аморальний спосіб життя, а також конфліктні сім'ї, де дитина постійно бачить сварки, скандали, а то й бійки. Безумовно, всі ці ознаки входять у поняття несприятливих умов виховання, але далеко не є вичерпними. Воші відображають поверхневий погляд на явище, який помічає лише очевидне, і не викривають внутрішньої психологіч­ної сутності того, що відбувається.

Для формування особистості дитини важливі не стільки факти, по­дії, які відбуваються в сім'ї, скільки їх значення для неї. Розглянемо типи неправильного сімейного виховання та їх роль у формуванні особистості, в першу чергу, особистості незрілої, яка надалі вдається до хімічічних засобів зміни свого психічного стану.

Звісно, в кожній сім'ї свої нюанси, труднощі та проблеми. Спро-ба все це схематизувати та дати точну класифікацію типів виховання дітей, куди б "вписалася" будь-яка конкретна сім'я, навряд чи може бутии вдалою. Кожний конкретний випадок завжди індивідуальний, як і кожна людина з її суб'єктивністю та неповторністю. Однак можна ви­значити основні параметри виховних діянь, різні сполучення яких складають типи сімейного виховання.

Зважаючи на те, що проблема виховання дітей в сім'ї не є темою нашої книги, ми розглянемо лише два, на наш погляд, основні параме-три сімейного виховання. Це, по-перше, увага до дітей: ступінь контро-лю за ними, керівництво їх поведінкою, і, по-друге, емоційне ставлення до дитини: ступінь душевного контакту з сином або донькою, ніжність, ласкавість у стосунках з ними.

Підвищене опікування дитини, позбавлення її самостійності, по­надмірний контроль за її поведінкою - все це характеризує виховання за типом гіперпротекції. Коли батьки, побоюючись "поганого впливу", самі обирають друзів для сина або доньки, самі організовують дозвілля своєї дитини, насильно нав'язують їй свої погляди, смаки, інтереси, норми поведінки - це домінуюча гіперпротекція. Найчастіше такий тип виховання зустрічається в авторитарних сім'ях, де дітей привчають безмовно підкорюватися батькам або одному з дорослих членів сім'ї, який є лідером і волю якого виконує решта.

Асоціальні угрупуваиня приваблюють таких підлітків найчастіше тим, що там вони відчувають емоційну близькість з товаришами, психологічну захищеність, відсутність "тиску" з боку батьків. Вони легко ідентифікують себе з іншими підлітками і охоче підкоряються лідеру, як раніше підкорювалися батькові або матері. Найчастіше такі мета­морфози відбуваються під час довгого періоду перебування поза домівкою: переїзд на навчання в технікумі, переїзд із села в місто для на-вчання, влаштування на роботу тощо. Залишившись без "поводиря", вони готові наслідувати першому, хто потрапиться, який захоче "вести" їх за собою.

Підвищена увага до дитини в поєднанні з тісним емоційним контак­том, повним прийняттям усіх поведінкових проявів виховання за типом потакаючої гіперпрогскції. У цьому випадку батьки прагнуть виконати будь-яку примху дитини, відгородити від труднощів, непри­ємностей, прикростей. У такій сім'ї дитина завжди знаходиться у центрі уваги, вона - об'єкт обожнювання, "кумир сім'ї". "Сліпе" кохан­ня спонукає батьків перебільшувати її здібності не помічати негативні якості, створювати навколо дитини атмосферу захопленни і схвалення. У результаті цього у дітей формується егоцентризм, підвищена само­оцінка, незносимість труднощів і перешкод на шлиху до задоволення бажань. Такі підлітки вважають себе поза критикою, засудженням та зауваженнями. Свої невдачі вони пояснюють несправедливістю оточую­чих або випадковими обставинами. Цю позиції) формує та підкріплює поведінка батьків, які завжди активно відстоюють інтереси свого сина або доньки, не бажають слухати про їх недоліки та дорікають усім, хто "не розуміє" їх дитину або "винний" у її невдачах.

Природно, що особистість, сформована в умовах виховання за ти­ном потакаючої гіперпротекції, дуже часто відчуває негативні пережи­вання при перших же зіткненнях з реальністю. Позбавлення звичної атмосфери захоплення та легкого задоволення бажань викликає у під­літка соціальну дезадаптацію, оскільки сприймається ним як кризова ситуація. Невміння долати труднощі, відсутність досвіду переживання негативних емоцій спонукають його до вживання психотропних речо­вин, оскільки вони дають можливість швидко і без усіляких зусиль (вольових, інтелектуальних, духовних) змінити свій психічний стан.

Слід відмітити, що підлітки, які виховуються в умовах потакаючої гіперпротекції, вкрай рідко потрапляють у поле зору нарколога не то­му, що серед них набагато рідше зустрічаються випадки вживання пси­хотронних речовин. Просто батьки всіма силами прагнуть приховати факти вживання алкоголю або наркотиків. Спочатку вони намагаються виправдати свою дитину, ніби "не помічаючи" того що відбувається, або пояснюючи таку поведінку підлітка його тонким душевним скла дом, необхідністю стимулювання творчих здібностей. Потім підлітка починають лікувати приватним чином, щоб запобігти постановці на наркологічний облік, і тільки коли підліток скоює злочин або всі засо би самостійного лікування вичерпані, він поступає до наркодиспансеру, найчастіше вже у дуже запущеному стані.

Виховання за типом гіпопротекції, навпаки, означає знижену увагу до дитини. У цьому випадку батьки вкрай мало цікавляться її справа­ми, успіхами, переживаннями. Формально заборони і правила в сім'ї існують, вимоги до дитини висуваються, але батьки не контролюють їх виконання, просто забуваючи, що вони вчора вимагали від сина або доньки. Ситуація позаконтрольності, а то й бездоглядності дитини зу­мовлена або байдужістю батьків, або їх понадмірною завантаженістю, зосередженістю на інших життєвих проблемах. Недарма у підлітків, які стали алкоголіками, батьки або ніде не працювали і вели паразитичний, асоціальний образ життя, або навпаки, були дуже сумлінними, відпові­дальними адміністративними чи творчими працівниками, підприємцями.

До ще більш серйозних негативних наслідків веде виховання в умовах гіпопротекції у поєднанні з емоційною холодністю батьків, від­сутністю душевного контакту. У цьому випадку дитина постійно відчу­ває свою непотрібність, обділеність ласкою та любов'ю. Вона тяжко переживає байдуже ставлення, нехтування нею з боку батька та матері, і всі ці переживання сприяють формуванню у неї комплексу неповно­цінності. Діти, позбавлені любові і уваги батьків, виростають озлобле­ними, агресивними. Вони звикають розраховувати тільки на самих себе, у всіх вбачають ворогів, а своєї мети досягаються силою або обманом.

Найбільш часто поєднання гіпопротекції з емоційною холодністю (аж до емоційного відторгнення) зустрічається в соціально неблагопо­лучиях сім'ях. Там, де батьки зловживають алкоголем, ведуть амора­льний спосіб життя, діти звичайно покинуті, залишені самі на себе, позбавлені елементарного догляду та турботи. Тут часто застосовують до дітей фізичні покарання, побиття та знущання за найменші провини або просто так, щоб "зірвати зло". Складні домашні обставини спону­кають підлітка шукати втіхи в компанії таких самих знедолених одно­літків. Засвоєні від батьків уявлення про життя та його цінності (асоці­альна поведінка, зловживання спиртними напоями, "моральні" принци­пи за типом "у кого сила, той і правий" тощо) вони переносять у таку вуличну групу, утворюючи своє криміногенне середовище.

Очевидно, що виховання за тилом гіпопротекції залишає дитину "один на один" з життєвими труднощами. Позбавлена керівництва до­рослого, його захисту та підтримки, вона відчуває негативні емоційні стани набагато частіше, ніж може витримати особистість, яка ще не сформувалася. Тому замість уміння долати труднощі, шукати вихід з фруструючої ситуації підліток шукає засіб зняти напругу, змінити свій психічний стан. У цьому випадку психотропні речовини виступають для нього універсальним засобом для розв'язання всіх його життєвих про­блем.

Крім розглянутих вище основних типів неправильного виховання, існують ще й численні підтипи, де переплітаються різноманітні елемен­ти, які входять в основні. Власне, в чистому вигляді згадані типи вихо­вання зустрічаються у реальному житті набагато рідше, ніж Тх сполу­чення. Це зумовлено, перш за все, тим, що зараз сім'я не становить собою таку єдність, як це було в минулому (принаймні, на початку нашого століття). Найчастіше зараз члени сім'ї ставляться до дитини по-різному, створюючи кожний свої умови виховання. Наприклад, ба­тько може здійснювати виховання сина за типом гіпопротекціТ в поєд­нанні з емоційною холодністю, мати - за типом домінуючої гіперпротек-ції в узгодженні з підвищеною моральною відповідальністю, а бабуся, з якою онук проводить основну частину свого часу, - за типом потакаю­чої гіперпротекції. Що виросте з такої дитини? Важко сказати. Проте, можна з впевненістю сказати, що умови для формування її особистості вкрай несприятливі.

Окрім негативних наслідків неправильного виховання, особливо слід відмітити згубний вплив на розвиток дитини несприятливих обста­вин у сім'ї, викликаних конфліктними стосунками між батьками. Дити­на (особливо маленька) не може визначити, хто з батьків правий. Вона не знає, на чий бік ставати, і важко страждає, буквально "розриваю­чись на частини" між батьками, співпереживаючи їм обом, тому що вона любить їх обох і потребує кохання батька і матері однаковою мі­рою. Пізніше вона навчиться відгороджувати себе від таких пережи­вань, почне уникати сімейних сцен, уходячи з дому або не звертаючи на них уваги, інколи навіть посміюючись над "примхами" батьків. Од­нак цей захист буде досягнений дорогою ціною - ціною відчуження від батьків, пихатості у ставленні до них, егоїзму, цинічного ставлення до почуттів інших людей та неусвідомлюваних збочень у формуванні осо­бистості людини.

Вплив подружніх конфліктів не тільки на розвиток особистості ди­тини, а й на виникнення відхилень у її психіці (неврози, психічні реак­ції тощо) давно відомий дитячим психіатрам. Якщо батьки використо­вують дитину як знаряддя у сімейних баталіях, то конфлікт між дорос­лими перекладається на плечі дитині, глибоко ранить її незміцнілу психіку. Наприклад, мати, переконуючи сина або доньку "не любити тата", примушує дитину брехати, робити вигляд, що нона дійсно більше не любить тата, щоб догодити матусі, виховуючи в дитині брехливість, нещирість, потайливість.

Таким чином, сім'я, яка не змогла дати дитині батьківської любові, турбот, душевного контакту, почуття захищеності, стабільності та гар­монійності взаємин, призводить до найрізноманітнішої психічної та особистісної патології в майбутньому, яка, у свою чергу, є чинником вживання психотропних речовин.

Поиск по сайту: